Постанова

від 12.09.2023 по справі 440/10326/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Алєксєєва Н.Ю.

12 вересня 2023 р.Справа № 440/10326/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «ОРІОЛ-ОЙЛ» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В с т а н о в и в:

07.09.2021року позивач приватне підприємство «ОРІОЛ-ОЙЛ» (далі ПП «ОРІОЛ-ОЙЛ», підприємство) звернулось до суду з позовом, яким просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області (далі ГУ ДПС у Полтавській області, контролюючий орган) від 16.08.2021 року № 00057421806.

Крім того, позивач просить вирішити питання щодо відшкодування на його користь судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що 30.08.2021 року надійшло податкове повідомлення-рішення № 00057421806 віл 16.08.2021 року, з якого вбачається, що на підставі Акту № 5539/16-31-18-06-11/38223185 від 20 07.2021 року встановлено несвоєчасну сплату та несвоєчасне подання платіжного доручення на сплату узгодженої суми грошового зобов`язання за податковою декларацією з податку на додану вартість за лютий 2020 року в розмірі 860 886,20 грн. із затримкою на 308 календарних днів, чим порушено п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (далі ПК України), та на підставі п.п. 124.1 та 124.2 ст.124 ПК України зобов`язано сплатити штраф у розмірі 50% від погашеної суми податкового боргу, що становить 430 443.10 грн.

Позивач відмітив, що актом перевірки № 5539/16-31-18-06-11/38223185 від 20.07.2021 року жодних обґрунтувань, якими саме діями чи бездіяльністю він порушив п. 124.2 ст. 124 ПК України, а саме діяння вчинені умисно - не наведено. Даним актом контролюючий орган просто поставив його перед фактом того, що він мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання. При цьому які саме «достатні заходи» повинні були вжиті ним у даній ситуації контролюючим органом не зазначено.

Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов ГУ ДПС у Полтавській області зазначає, що за результатами проведення камеральної перевірки з питання своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2020 факту такої сплати несвоєчасно, в порушення вимог п. 57.1 ст. 57 ПК України і застосування, у зв`язку із цим, до позивача штрафних санкції, в розмірі та з підстав, передбачених п.124.1 ст124 ПК України, а саме 50% від погашеної суми з урахуванням виявленої затримки сплати зобов`язання в сумі 860886,20 на 308 календарних днів.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.07.2022 року частково задоволено адміністративний позов ПП «ОРЮЛ-ОЙЛ».

Так, судовим рішенням визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рушення ГУ ДПС у Полтавській області від 16.08.2021 року №00057421806 в частині застосування до ПП «ОРІОЛ-ОЙЛ» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 344 354,48 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом проведений розподіл судових витрат - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області на користь ПП «ОРЮЛ-ОЙЛ» витрати на оплату судового збору в сумі 5 165,31 грн. та витрати по оплаті правничої допомоги в сумі 7000 грн.

Висновок суду вмотивований тим, що відповідальність у вигляді штрафу, який був застосований ГУ ДПС у Полтавській області до ПП «ОРІОЛ-ОЙЛ» з 01.01.2021 року передбачено ст. 124 ПК України. ПП «ОРІОЛ-ОЙЛ» податкове зобов`язання з податку на додану вартість за декларацією за лютий 2020 в сумі 860886,20 грн сплачено 01.02.2021 року. Суд дійшов висновку, що період, за який до позивача може бути застосовано штрафні санкції, визначені ст. 124 ПК України складає з 01.01.2021 року по 01.02.2021 року і не становить визначені відповідачем 308 календарних днів, що призвело до застосування штрафу в розмірі 50 % від сплаченої суми зобов`язання. У урахуванням приписів п. 124.1 ст. 124 ПК України, суд дійшов висновку про часткову протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а саме в частині визначення розміру штрафу, аде підстав для застосування штрафу в розмірі 50% у відповідача не було.

Крім того, суд зазначив, що витрати на правничу допомогу за такі послуги є неспівмірними та завищеними, оскільки підготовка справи до судового розгляду не передбачала зібрання значного обсягу доказів та збирання доказів не вимагало подання адвокатських запитів чи інших зусиль адвоката, а всі дії, вчинені адвокатом фактично є діями з підготовки, складання та направлення до суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.08.2021 року, що адвокатом оцінено у 14000 грн. Витрати на вивчення та правовий аналіз податкових накладних; вивчення та правовий аналіз первинних бухгалтерських документів, наданих клієнтом на підтвердження виконання умов договору; пошук та вивчення нормативно-правових актів, які врегульовують правовідносини, аналіз судової практики суд також вважає завищеними, адже спірні правовідносини не вирізняються своєю складністю, а документами у цій справі, складеними адвокатом, є тільки позов.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ГУ ДПС у Полтавській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог позивача та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Аргументи, наведені контролюючим органом в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду, - без змін.

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

Судом установлено, що за наслідками проведеної фахівцями контролюючого органу камеральної перевірки ПП «ОРІОЛ-ОЙЛ» з питань своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2020 року, 20.07.2021 року складений Акт перевірки № 5539/16-31-180611/38223185 (т. 1, а.с. 18-23).

В Акті перевірки, зокрема, зазначено, що 20.03.2020 року підприємство подало податкову декларацію з ПДВ № 9058837734 за лютий 2020 року, згідно з якої узгоджена сума грошового зобов`язання, яка підлягає сплаті в строк по 30.03.2020 року, визначена у сумі 1.141.152 грн.

На порушення п. 57.1 ст. 57 ПК України сплата проведена підприємством частинами:

податкове зобов`язання за податковою декларацією з ПДВ № 9058837734 від 20.03.2020 року у сумі 120000 грн сплачено 30.04.2020 року, з порушенням граничного строку сплати на 31 день;

податкове зобов`язання за податковою декларацією з ПДВ № 9058837734 від 20.03.2020 року у сумі 50000 грн сплачено 15.05.2020 року, з порушенням граничного строку сплати на 46 день;

податкове зобов`язання за податковою декларацією з ПДВ № 9058837734 від 20.03.2020 року у сумі 50000 грн сплачено 20.05.2020 року, з порушенням граничного строку сплати на 51 день;

податкове зобов`язання за податковою декларацією з ПДВ № 9058837734 від 20.03.2020 року у сумі 15000 грн сплачено 07.09.2020 року, з порушенням граничного строку сплати на 161 день;

податкове зобов`язання за податковою декларацією з ПДВ № 9058837734 від 20.03.2020 року у сумі 120000 грн сплачено 30.04.2020 року, з порушенням граничного строку сплати на 31 день;

податкове зобов`язання за податковою декларацією з ПДВ № 9058837734 від 20.03.2020 року у сумі 247 грн сплачено 10.09.2020 року, з порушенням граничного строку сплати на 164 день;

податкове зобов`язання за податковою декларацією з ПДВ № 9058837734 від 20.03.2020 року у сумі 10000 грн сплачено 14.09.2020 року, з порушенням граничного строку сплати на 168 день;

податкове зобов`язання за податковою декларацією з ПДВ № 9058837734 від 20.03.2020 року у сумі 10000 грн сплачено 20.11.2020 року, з порушенням граничного строку сплати на 235 день;

податкове зобов`язання за податковою декларацією з ПДВ № 9058837734 від 20.03.2020 року у сумі 10000 грн сплачено 15.10.2020 року, з порушенням граничного строку сплати на 199 день;

податкове зобов`язання за податковою декларацією з ПДВ № 9058837734 від 20.03.2020 року у сумі 15000 грн сплачено 24.09.2020 року, з порушенням граничного строку сплати на 178 день.

25.09.2020 року контролюючим органом було проведено камеральну перевірку підприємства з питань своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2020 року (акт перевірки № 49599/16-31-04-11/38223185 від 25.09.2020 року), за наслідками проведеної перевірки ГУ ДПС у Полтавській області прийняте ППР від 20.10.2020 року № 0021010411, яким ПП «ОРІОЛ-ОЙЛ» визначена сума штрафу в розмірі 20% сплаченої суми, а саме, - 49049,40 грн.)

04.12.2020 року контролюючим органом було проведено камеральну перевірку підприємства з питань своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2020 року (акт перевірки № 2900/16-31-04-11/38223185 від 04.12.2020 року), за наслідками проведеної перевірки ГУ ДПС у Полтавській області прийняте ППР від 30.12.2020 року № 0047701806, яким підприємству визначена сума штрафу в розмірі 20 % сплаченої суми, а саме, - 7000 грн.)

01.02.2021 року ПП «ОРІОЛ-ОЙЛ» проведено сплату грошового зобов`язання по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2020 року у сумі 860.886,20 грн. платіжними дорученнями № 577, № 180718641, № 180763789 із затримкою на 308 календарних днів.

На підставі висновків Акту камеральної перевірки, керуючись приписами ст. 124 ПК України, відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 16.08.2021 року № 00057421806, яким до позивача за порушення строку сплати грошового зобов`язання з ПДВ застосовано штраф у розмірі 50 % від суми грошового зобов`язання в розмірі 430.443,10 грн.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 ПК України порядок справляння податків і зборів їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, встановлюється цим Кодексом.

Законом України від 16.01.2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466) внесено зміни до Кодексу, у тому числі, в частині кваліфікації податкового правопорушення саме як протиправного, винного (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Законом № 466-IX визначено, у яких випадках діяння вважається таким, що вчинене умисно, а також зазначено, що необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 Кодексу, є встановлення контролюючими органами вини особи.

Так, податковим правопорушенням, у відповідності із п. 109.1 ст. 109 ПК України, є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т. ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 112.1, п. 112.2 ст. 112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Ужиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винною у вчиненні правопорушення.

Згідно з п. 124.1 статті 124 ПК України (в редакції, що була чинною на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення 16.08.2021 року), у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього па підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Зазначена норма, як виплаває з її змісту, є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення сплати узгодженого податкового зобов`язання незалежно від того, з яких причин платником податків було здійснено несвоєчасну сплату. Після фактичного погашення боргу платник податку повинен сплатити суму штрафу в розмірі, який залежить від терміну прострочення.

Відповідно до п. 124.2 ст. 124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 124.3 ст. 124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Частиною першою ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи. У свою чергу заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій. При цьому слід ураховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Отже зворотна дія нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми застосовуються до правовідносин, які існували до набрання ним чинності, тобто приписи нового нормативно-правового акта змінюють правило поведінки, яке було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. Якщо ж новий нормативно-правовий акт не змінює закріплені у попередніх нормах правила поведінки (тобто попередній та новий нормативно-правовий акт однаково визначають зміст прав та обов`язків суб`єкта відносин), зворотна дія нормативно-правового акта не має місця. Зокрема відсутня зворотна дія нормативно-правового акта у тому разі, якщо попередній та наступний нормативні акти містять тотожні склади правопорушення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності Законом № 466-IX, може бути застосовано відповідальність, передбачену ст. 124 ПК України в редакції, що набула чинності з 01.01.2021 року, у тому разі, якщо їх склад є тотожнім зі складом правопорушення, визначеним ст. 126 ПК України (в редакції ПК України, що була чинною до 01.01.2021 року), оскільки, виходячи з приписів ч. 2 ст. 58 Конституції України, - ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК України (в редакції, що була чинною до 01.01.2021 року) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Тобто, розмір штрафної (фінансової) санкції встановлений у відсотках до погашеної суми податкового боргу, а тому сума штрафної санкції за порушення строку сплати узгоджених сум грошових зобов`язань, з урахуванням положень ст. 126 ПКУ, розраховується за період з дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань, і до дня фактичної сплати боргу. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом України у справах № 21-279а14, № 813/6774/13а, № 813/6793/13-а.

Сторонами у справі не заперечується, що податкове правопорушення ПП «ОРІОЛ-ОЙЛ» скоєне у 2020 році, у зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування положень п. 124.3 ст. 124 ПК України та притягнення підприємства до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в його діянні (дії або бездіяльності) вини.

Як установлено п. 11 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкції (штрафів).

При цьому, колегія суддів зазначає, що збільшення розміру відповідальності новим нормативно-правовим актом порівняно з попереднім, що регулював ті самі відносини, є фактично зворотною дією нормативно-правового акта, тому що передбачає зміну правила поведінки у разі вчинення певного діяння. Таке за відсутності відповідного застереження у самому нормативно-правовому акті суперечить ст. 58 Конституції України.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є:

- встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання;

- доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.

Тобто обов`язок доведення вини, ПК України покладено на контролюючий орган, без виконання якого, особу не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого, умовою є наявність вини.

Колегія суддів зазначає, що згідно п. 109.3 ст. 109 ПК України, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу.

У всіх інших випадках визначених Кодексом, за які передбачена фінансова відповідальність, обов`язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена.

Таким чином. юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу за п. 124.3 ст. 124 ПК України, є обов`язок доведення контролюючим органом умислу платника податків, а саме, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткову протиправність податкового повідомлення-рішення, а саме в частині визначення розміру штрафу, адже підстав для застосування штрафу в розмірі 50% у ГУ ДПС у Полтавській області не було.

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи, - на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має врахувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 28000,00 грн позивачем надано до суду копії договору про надання правової допомоги № 30/08/21-1 від 30.08.2021 року, укладеного між позивачем та адвокатським бюро «Михайла Салашного»; додаткової угоди № 1 від 39.08.2021 року, розрахунку витрат професійної правничої допомоги від 30.08.2021 року; акту про прийняття передачу наданих послуг від 03.09.2021 року; рахунку-фактури № 111 від 03.09.2021 року; платіжного доручення про оплату № 544 від 03.09.2021 року.

Відповідно до акту про прийняття передачу наданих послуг від 03.09.2021 року та рахунку-фактури № 111 від 03.09.2021 року адвокатом вчинені наступні дії: 1) надані усні консультації, роз`яснення, узгодження правової позиції по справі, обговорення стратегії ходу ведення справи з Клієнтом, витребування у Клієнта доказів, необхідних для розгляду справи в суді; 2) проведене вивчення документів, наданих Клієнтом, а також витребування у Клієнта додаткових доказів, які необхідні для складання позовної заяви; 3) здійснений аналіз практики Верховного Суду по даній категорії справ, зокрема постанов від 15.01.2019 року у справі № 826/3576/15, від 09.04.2019 року у справі № 826/19830/16, від 17.02.2020 року у справі № 808/7101/15, від 28.09.2020 року у справі № 520/2305/19; 4) проведена підготовка, складання та направлення до суду у відповідності до норм діючого КАС України позовної заяви ПП «ОРІОЛ- ОЙЛ» до ГУ ДПС України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 00057421806 від 16.08.2021 року.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 року по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 року у справі № 640/15803/19.

В даному випадку відповідачем як суб`єктом владних повноважень не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, також суду не було надано жодних доказів та не наведено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.

З урахуванням наведеного та зважаючи на часткове задоволення адміністративного позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області на користь позивача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в сумі 7000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог ч. 6 ст. 139 КАС України немає.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року, - без змін.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі тридцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. МельніковаСудді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц