Рішення

від 31.08.2023 по справі 201/798/22

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №201/798/22

Провадження №2/932/629/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2023 року м. Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Цитульського В.І.,

за участю секретаря судового засідання: Дубовик К.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Яна Володимирівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, права на спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

15.01.2022 позивач звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_4 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2022 справу передано за підсудність до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою судді від 04.05.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Цією ухвалою позивачу відстрочено сплату частини судового збору.

Ухвалою суду від 19.05.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

В межах даної справи позивачем заявлено наступні позовні вимоги.

1. Встановити факт сумісного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 , однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 по 01.11.2021.

2. Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 з ОСОБА_5 :

1) земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд. площею 0,0292 га., кадастровий номер 1210100000:02:290:0002, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) житловий будинок розташований в АДРЕСА_1 ;

3) земельну ділянку площею 0,0614 га, яка розташована на території с/т «Магнолія», с. Новоселівка, Піщанської сільської ради;

4) будівельні матеріали i обладнання, з яких побудований але не зареєстрований садовий (дачний) будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,0614 га, яка розташована на території с/т «Магнолія», с. Новоселівка, Піщанської сільської ради;

5) Легковий автомобіль марки «FORD FUSION», 2008 року випуску.

3. Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину на вказаного майна.

4. Визнати за ОСОБА_1 право на спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

Узагальнені доводи учасників справи.

На обґрунтування позову позивач вказує, що вона та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю як чоловік та дружина з 1985 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час спільного проживання вони придбали автомобіль «FORD FUSION» та побудували два будинки за адресами: АДРЕСА_1 . Оскільки таке майно набуте в період проживання однією сім`єю, вважає таке спільним. При цьому позивач покликається на приписи ст.60 та 74 Сімейного кодексу України.

Окрім того позивач зазначає, що встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно також для належного оформлення права на спадщину після ОСОБА_5 . При цьому позивач покликається на припаси ч.1 ст.1264 ЦК України. Про наявність обставин, що визначені ч.2 ст.1259 ЦК України позивач не зазначає.

За мотивами відзиву відповідача, позивачем не доведено позовних вимог, зокрема фактів спільного проживання позивача та ОСОБА_5 , наявності у них спільного бюджету, спільних витрат. Позивачем не доведено факт не перебування позивача та ОСОБА_5 в інших шлюбах. Позивачем не доведено факту придбання спірного майна за спільні кошти чи в результаті спільної праці. Крім того зазначає, що земельні ділянки були приватизовані ОСОБА_5 а існування будівельних матеріалів взагалі не доведене.

У відповідіна відзивпозивач заперечує доводи відповідача, звертає увагу на надані до позову докази, позивач та ОСОБА_5 мали спільний бюджет, який наповнювався від трудової діяльності обох.

Доводи запереченнявідповідача аналогічні доводам відзиву.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні до викладених в позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували щодо позивних вимог з підстав викладених у їх відзивах.

Треті особи заперечень не надали, в судове засідання не з`явилися.

Фактичні обставини справи встановлені судом.

Факт спільного проживання позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю в період з 1985 по 2021 підтверджується сукупністю наступних доказів:

- копії трудових книжок вказаних осіб із яких вбачається факт праці в одному відділі одного підприємства з 1967 року;

- акт сусідів, підписи яких засвідчені утримувачем будинку, від 15.12.2021 про спільне проживання з 1985 року; розрахункова книжка та квитанції на ім`я ОСОБА_5 про сплату за електроенергію за квартиру позивача; повідомлення позивачу від ПАТ «Укртелеком» від 09.08.2018 та візитка ОСОБА_6 із яких вбачається, що номер телефону квартири позивача зазначений на візитці ОСОБА_6 ; реклама магазину на адресу позивача та на ім`я ОСОБА_5 за 2017 рік; поштовий конверт ОСОБА_5 на адресу позивача; запрошення позивача та ОСОБА_5 на весілля 22.08.2007; угода, товарний чек, заява по рахунку-замовленню за якими ОСОБА_5 замовляв побутову техніку із вказівкою адреси позивача; декларація про вибір лікаря щодо ОСОБА_5 на адресу позивача із визначенням останньої як довіреної особи;

- паспорти громадянина України для виїзду за кордон позивача та ОСОБА_5 із відмітками про перетин кордону, авіаквитки, анкети туриста, замовлення подорожей, квитки на потяг, путівки в санаторій які підтверджують спільний відпочинок позивача та ОСОБА_5 ;

- спільні фотознімки та відеозаписи на відпочинку, святкуваннях за 1997 2013 роки;

- показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , серед яких друзі та співробітники, які підтвердили факт проживання позивача та ОСОБА_5 із 1980-тих років, а саме спільне проживання як чоловіка та дружини, спільні побут, відпочинок, що вони обидва дбали про батьків один одного та інше. Усі свідки однозначно ствердили, що вважали ОСОБА_1 та ОСОБА_5 подружжям.

Земельна ділянка площею 0,0292 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 833400 грн., оформлена на ОСОБА_5 на підставі рішення Дніпровської міської ради №343 від 19.02.1998, державний акт від 05.04.1999 ДП Д* 023656.

Житловий будинок розташований в АДРЕСА_1 , вартістю 5668500 грн., оформлений за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 17.04.2000, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради від 26.11.1999 №703 замість договору купівлі-продажу від 01.11.1995.

Земельна ділянка площею 0,0614 га, яка розташована на території с/т «Магнолія», с. Новоселівка, Піщанської сільської ради, вартістю 106200 грн., оформлена на ОСОБА_5 на підставі рішення Піщанської сільської ради №29 від 20.04.1995, державний акт від 28.02.1996 ДПНв 002745.

Автомобіль «FORD FUSION», 2008 року випуску, вартістю 206500 грн., придбаний на підставі Договору № CAGAF-000033/RZD купівлі-продажу транспортного засобу від 22.04.2008 та зареєстрований 22.05.2008 на ім`я ОСОБА_5 .

Щодо будівельних матеріалів, розташованих на земельній ділянці на території с/т «Магнолія», с. Новоселівка, Піщанської сільської ради доказів не надано.

Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із отриманою судом копії спадкової справи після ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_1 01.12.2021 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, як особа, що проживала із спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років.

24.01.2022 із заявою про прийняття спадщини звернувся відповідач ОСОБА_4 , як внук спадкодавця.

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 є сином ОСОБА_16 .

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, ОСОБА_16 є сином спадкодавця ОСОБА_5 .

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_16 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, ОСОБА_5 перебував у шлюбі з 21.09.1958 до 04.08.1968.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 1984,80 грн. Сплату решти судового збору позивачу було відстрочено.

Норми права застосовані судом.

Відповідно до приписів статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

У відповідності до ст.74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факти спільного проживання однією сім`єю; ведення спільного побуту; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №554/8023/15-ц).

Згідно зі статтею 60СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2019 у справі №339/116/16-ц.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №344/5528/22.

Враховуючи, що стаття 74СК України встановлює презумпцію належності на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майна, набутого ними за час спільного проживання, і зазначена презумпція є тотожною презумпції спільної сумісної власності майна, набутого подружжям за час шлюбу, встановленій в статті 60 СК України, Верховний Суд вважає, що обидва зазначеній інститути є тотожними за правовим регулюванням.

Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №127/11013/17.

Разом із тим, п. 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України передбачено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01.01.2004.

На правовідносини, які виникли між сторонами з приводу набуття спільного майна й продовжили існувати після 01.01.2004, поширюється дія СК України.

До 01.01.2004 діяв Кодекс про шлюб та сім`ю України, який не передбачав правової можливості встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не встановлював юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час набуття у власність нерухомого майна, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 №29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 стаття 17, стаття 18, пункт 2 стаття 17 Закону України «Про власність»), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини 1 статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим.

Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 №6-135цс13 та від 23.092015 № 6-1026цс15. Погодився із таким висновком і Верховний суд у постанові від 11.08.2021 у справі №295/2969/17 від 17.08.2021 у справі №202/4011/16.

Відповідно до положень статей 6, 17 ЗК України 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992у №15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.02.1993 №10) і статті 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 09.12.2015 у справі №6-814цс15.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10.02.2010), постанови КЦС ВС від 07.10.2020 у справі №465/3586/17, від 08.10.2020 у справі №712/22134/12, від 05.10.2020 у справі №347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18.

Висновки суду.

1. На підтвердження факту спільного проживання позивача та ОСОБА_5 , позивачем надано письмові докази, фотознімки та відеозаписи, а також показання дев`яти свідків, серед яких співробітники та друзі сім`ї позивача та ОСОБА_5 . Вказані, об`єктивні докази, у своїй сукупності однозначно доводять факт спільного проживання позивача та ОСОБА_5 з 1980 років та до смерті останнього, зокрема: проживання за однією адресою, спільне харчування, спільне опорядження житла, спільне здійснення ремонтів та купівлю побутових речей, спільний відпочинок під-час якого витрати оплачувалися спільно, наявність прав та обов`язків подружжя. Свідки ствердили, що між позивачем та ОСОБА_5 були відносини як між чоловіком та дружиною, які базувалися на любові та повазі один до одного. Деякі колеги та друзі навіть не знали що шлюб між ними не укладався.

На спростування вказаних доводів відповідачем не надано жодного доказу.

Відтак вбачається однозначним висновок про спільне проживання позивача із ОСОБА_5 із 01.01.2004 і до 01.11.2018. У будь-якому випадку видається вірогіднішим, ніж протилежний, що також відповідає стандарту доказування.

Встановлення вказаної обставини є необхідним як для вирішення питання поділу майна, так і для підтвердження права на спадкування позивачем після ОСОБА_5 як спадкоємця четвертої черги.

Тому така вимога підлягає до задоволення.

2. Позовна вимога про визнання за позивачем права на спадкування не підлягає до задоволення, оскільки встановлення факту спільного проживання є достатнім для підтвердження права на спадкування. Окрім цього задоволення відповідної позовної вимоги може внести неясність у правовідносини, адже позивач претендує на спадкування у четверту чергу. Тоді як відповідач є спадкоємцем першої черги за правом представлення. А позивач не просить змінити черговість одержання права на спадкування та не наводить для цього підстав.

3. Правове регулювання правовідносин щодо набуття спірного майна є різним.

Так, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 01.01.2004 (земельні ділянки, будинок та будівельні матеріали), слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Необхідність обґрунтування та доведення обставин щодо походження коштів чи інших ресурсів, за які було придбано/збудовано спірне майно залишилася поза увагою позивача.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що спірне майно було придбане внаслідок спільної праці позивача та ОСОБА_5 .

Що стосується показань свідків, то по-перше відповідні обставини не можуть підтверджуватися показаннями свідків, а по-друге свідки вказували, що їм не відомо за які кошти були збудовані будинки.

Відтак, зважаючи на наведені вище правові висновки Верховного Суду, позовні вимоги щодо земельних ділянок, будинку та будівельних матеріалів не можуть бути задоволеними.

Окрім того позивачем не надано жодного доказу наявності будівельних матеріалів на земельній ділянці, яка розташована на території с/т «Магнолія», с. Новоселівка, Піщанської сільської ради.

Разом із тим, доводи відповідача про приватизацію земельних ділянок одноосібно ОСОБА_5 є помилковими. Адже за умови доведення позивачем наявності у неї права власності на частину будинку, вона вправі претендувати також на відповідну частину земельної ділянки навіть якщо така набута в особисту власність ОСОБА_5 .

4. Щодо автомобіля, набутого після 01.01.2004, то виходячи із презумпції належності на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, такий є спільною власністю ОСОБА_5 та позивача, а позивач має право на такого автомобіля.

При цьому не має необхідності додатково визначати такий автомобіль спільним. Вказане є лише підставою для визнання за позивачем прав на його частину.

5. При поданні позову позивачем судовий збір сплачено частково, інша частина відстрочена. Відтак із відповідача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам. В свою чергу із позивача підлягає стягненню в користь держави судовий збір, сплату якого було відстрочено, за виключенням частини, що припадає на задоволену частину позовних вимог.

Інших судових витрат сторонами не заявлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовільнити частково.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю з 01.01.2004 по 01.11.2021.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля «Ford Fusion», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова VIN НОМЕР_2 .

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 в користь держави судовий збір в сумі 8355,20 грн.

Стягнути із ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1984,80 грн.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення проголошено 08.09.2023.

Суддя: В.І. Цитульський