Рішення

від 07.09.2023 по справі 914/1561/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2023 Справа № 914/1561/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ», с. Добрівляни, Львівська область

про стягнення 1 075 632,94 грн

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - представник;

від відповідача: Овдієнко В.С. - адвокат

Обставини розгляду справи.

18.05.2023 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ», с. Добрівляни, Львівська область про стягнення 1 075 632,94 грн.

Ухвалою від 25.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.06.2023.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Мазовіти Андрія Богдановича, підготовче засідання, призначене на 22.06.2023, не відбулось.

Ухвалою суду від 04.07.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання призначено на 10.07.2023.

05.07.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ» надійшло клопотання про витребування доказів (вх. №16712/23 від 05.07.2023).

06.07.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №16831/23 від 06.07.2023).

10.07.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №16984/23 від 10.07.2023).

В підготовчому засіданні 10.07.2023 було оголошено перерву до 24.07.2023.

17.07.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №2771/23 від 17.07.2023).

24.07.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ» надійшли клопотання про долучення доказів (вх. №18159/23 від 24.07.2023), заперечення на відповідь на відзив (вх. №18160/23 від 24.07.2023) та клопотання про об`єднання справ в одне провадження (вх. №18164/23 від 24.07.2023).

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 24.07.2023 відмовив в задоволенні клопотання відповідача про об`єднання справ в одне провадження та про поновлення строку для подання такого клопотання, визнав поважними причини неподання відповідачем доказів у встановлений строк, задовольнив заяву відповідача про поновлення процесуального строку для подання доказів, поновив відповідачу процесуальний строк для подання доказів та долучив до матеріалів справи докази, що подані із клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи, відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, визнав поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку для подання відзиву, задовольнив заяву відповідача про поновлення процесуального строку для подання відзиву та поновив відповідачу пропущений процесуальний строк для подання відзиву та прийняв до розгляду відзив, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 31.08.2023.

В судовому засіданні 31.08.2023 було оголошено перерву до 07.09.2023.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 23.09.2022 було укладено договір №505-22 (ЦЗ) на закупівлю рюкзаків бойових індивідуальних вид 2 за рахунок резервного фонду, відповідно до якого відповідач зобов`язався поставляти та передавати у власність позивача, а позивач приймати та оплачувати товар, відповідно до умов цього договору. На виконання умов договору позивач здійснив передоплату замовленого товару на користь відповідача у розмірі 2 089 800,00 грн, однак відповідачем не здійснено поставку оплаченого товару. У зв`язку з непоставленням товару, відповідачу нараховано пеню в сумі 250 776,00 грн, штраф в сумі 487 620,00 грн. За користування коштами відповідачу нараховано пеню в сумі 240 470,14 грн, інфляційні в сумі 82 338,59 грн, 3 річних в сумі 14 428,21 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 1 075 632,94 грн.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Зокрема, зазначив, що внаслідок ракетних обстрілів, якими було знищено та пошкоджено об`єкти енергетичної інфраструктури, зокрема, у Львівській, Харківській та Сумській областях, що в свою чергу призвело до тривалої відсутності електроенергії і перешкоджало веденню господарської діяльності відповідачем, для останнього настали обставини непереборної сили (форс-мажор), які унеможливили вчасне виконання договірних зобов`язань відповідно до договору.

Зазначив про сертифікат Торгово-промислової палати №3200-23-0168 від 12.01.2023, який засвідчив настання для відповідача форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), внаслідок яких наказом №18/10 було встановлено з 18.10.2022 початок простою, а відтак унеможливлювалось виконання всіх зобов`язань відповідно до договору. Як стверджував відповідач, форс-мажорні обставини унеможливили не лише виконання відповідачем зобов`язань в частині вчасної поставки товарів, а й зобов`язання, щодо повернення попередньої оплати, адже співробітники відповідача через простій, оголошений в результаті тривалої відсутності електропостачання, не могли виконувати свої посадові обов`язки, відтак господарська діяльність відповідачем не здійснювалася.

Додатково відповідач зазначив, що оскільки позивачу не було заподіяно збитки внаслідок прострочення відповідачем зобов`язання з постачання товару згідно договору, а нарахована сума штрафних санкцій має характер каральної санкції та може розцінюватися як спосіб отримання доходів позивачем, просив зменшити розмір штрафних санкцій на 99 %.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

23.09.2022 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ» (постачальник) укладено договір №505-22 (ЦЗ) на закупівлю рюкзаків бойових індивідуальних вид 2 за рахунок резервного фонду (далі - договір).

За цим договором постачальник (відповідач) зобов`язувався у 2022 році поставити замовнику (позивачу) товари, зазначені в специфікації (додаток №1), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.

Згідно з п. 3.1., 3.2. договору, загальна сума договору складає 6 966 000,00 грн. Ціна на товар зазначається у специфікації (додаток №1) із врахуванням тари, упаковки, транспортних та інших витрат. Підставою для оплати вважається рахунок (рахунок-фактура) та накладна постачальника, підписана сторонами.

Згідно специфікації (додаток №1 до договору) сторони погодили товар: рюкзак бойовий індивідуальний вид 2 (ТУ 15.1-136-00034022:2016 (зі сповіщенням про зміни №2)), кількість 3 000 шт. на суму 6 966 000,00 грн.

Пунктом 4.6. договору передбачено, що оплата товару здійснюється у такому порядку: попередня оплата у розмірі 30% від загальної вартості товарів у сумі 2 089 800,00 грн здійснюється на підставі рахунку-фактури на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 банківських днів з дня підписання договору сторонами на строк визначений пунктом 5.1. даного договору; перерахування 70% від загальної вартості товарів у сумі 4 876 200,00 грн замовником здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару за фактично поставлений товар, якщо сума поставки перевищує суму попередньої оплати.

03.10.2022 позивач перерахував відповідачу як попередню оплату по договору грошові кошти в сумі 2 089 800,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2060 від 03.10.2022.

Відповідно до п. 4.7. договору у разі порушення постачальником зобов`язань за договором понад 2 календарні дні, постачальник зобов`язується повернути суму попередньої оплати у повному обсязі протягом 5 календарних днів з моменту направлення замовником вимоги (листа, претензії).

Згідно п. 5.1. договору строк (термін) поставки (передачі) товарів: постачальник зобов`язаний поставити товари у розпорядження замовника (товароодержувача) разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах цього договору, не пізніше 20.11.2022.

Відповідно до п.п. 6.3.1. та 6.3.6. договору, постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором, повернути попередню оплату відповідно до п. 4.7. цього договору.

Згідно п. 7.2. договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник (відповідно до ч. 2 ст. 231 ГКУ) сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У випадку перерахування замовником коштів на умовах передоплати та не виконання постачальником своїх зобов`язань за договором, що призвело до його розірвання замовником, сума коштів, на яку не виконане зобов`язання, повертається замовнику протягом 5 робочих днів з дня повідомлення замовником постачальника про розірвання договору. У цьому випадку сторони погоджуються, що у постачальника виникає перед замовником відповідне грошове зобов`язання (п. 7.6. договору).

Відповідно до п. 7.7. договору, постачальник у відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України за весь час користування чужими коштами з моменту отримання передоплати і до моменту отримання замовником зазначених грошових коштів, сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передоплати, а також, у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити зазначену суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період та три проценти річних від простроченої суми.

Згідно п. 9.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.

Пунктом 9.2. договору сторони передбачили, що сторона, для якої склались обставини непереборної сили, зобов`язана не пізніше десяти днів з дати їх настання письмово (шляхом направлення цінного листа з описом вкладення та повідомлення про вручення) інформувати іншу сторону про настання таких обставин та про їх наслідки. Разом з письмовим повідомленням така сторона зобов`язана надати іншій стороні документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Аналогічні умови застосовуються стороною в разі припинення дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та їх наслідків.

Цей договір набирає чинності з дня підписання його уповноваженими на те сторонами і діє до 31.12.2022 (п. 11.1. договору).

Згідно п. 12.7. договору військова агресія Російської Федерації проти України не може бути підставою для не виконання цього договору.

18.10.2022 наказом №18/10 відповідач встановив з 18.10.2022 у швейних цехах простій.

19.11.2022 відповідач звернувся до замовника із листом за вих. №83/11 від 19.11.2022, в якому повідомив, що у зв`язку з військовою агресією настали обставини непереборної сили, які унеможливлюють вчасне постачання товарів згідно умов договору, аргументуючи це масовими ракетними обстрілами території України 10.10.2022, 31.10.2022 та 15.11.2022.

27.12.2022 сторони уклали додаткову угоду №1-22 до договору, у якій дійшли згоди розірвати договір №505-22 (ЦЗ) на закупівлю рюкзаків бойових індивідуальних вид 2 за рахунок резервного фонду від 23.09.2022 з моменту підписання цієї угоди.

27.12.2022 відповідач повернув позивачу попередню оплату в сумі 2 089 800,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3605 від 27.12.2022.

Сертифікатом про форс-мажорні обставини №3200-23-0168, виданим 12.01.2023 Київською торгово-промисловою палатою, засвідчено настання форс-мажорних обставин для відповідача у період з 18.10.2022 та продовжують існувати станом на 12.01.2023 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, ракетні обстріли та повітряні тривоги в зв`язку з цим, як наслідок унеможливлення виконання роботи тривалий час, тривале аварійне, позапланове відключення електроенергії внаслідок пошкодження об`єктів енергетичної інфраструктури.

04.03.2023 позивачем було надіслано відповідачу претензію за вих. №14/3153-23-Вих від 03.03.2023 про оплату сплату штрафних санкцій. Відповідачем вказана претензія залишена без розгляду та задоволення.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо поставки товару та повернення попередньої оплати, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 250 776,00 грн пені, 487 620,00 грн штрафу, 240 470,14 грн пені, 14 428,21 грн 3% річних, 82 338,59 грн інфляційних.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З врахуванням цих положень, п. 7.2. договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення за невиконання умов договору щодо поставки товару пеню в сумі 250 776,00 грн, штраф в сумі 487 620,00 грн.

Судом перевірено розрахунок пені, штрафу згідно п. 7.2. договору та встановлено, що такі нараховано правильно, а тому, зважаючи на невиконання відповідачем зобов`язання щодо поставки товару, вимоги щодо їх стягнення є обґрунтованими.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення згідно п. 7.7. договору, ч. 2 ст. 625 ЦК України 240 470,14 грн пені, 14 428,21 грн 3% річних, 82 338,59 грн інфляційних.

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Судом встановлено, що за умовами договору у разі несвоєчасного повернення суми авансу, з порушенням терміну, встановленого пунктом 7.7. договору, постачальник у відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України за весь час користування чужими коштами з моменту отримання передоплати і до моменту отримання замовником зазначених грошових коштів, сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передоплати, а також, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, зобов`язаний сплатити зазначену суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п. 7.6. договору сторони зазначили, що у випадку перерахування замовником коштів на умовах передоплати та не виконання постачальником своїх зобов`язань за договором, що призвело до його розірвання замовником, сума коштів, на яку не виконане зобов`язання, повертається замовнику протягом 5 робочих днів з дня повідомлення замовником постачальника про розірвання договору. У цьому випадку сторони погоджуються, що у постачальника виникає перед замовником відповідне грошове зобов`язання.

Суд бере до уваги, що вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України нарахувань у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань є заходом відповідальності за порушення зобов`язань.

Таким чином, з урахуванням вимог законодавства та положень договору, лише у разі порушення грошового зобов`язання (за умовами договору для відповідача - неповернення суми попередньої оплати на шостий робочий день з дня повідомлення замовником про розірвання договору) у позивача виникає право на стягнення пені, 3% річних інфляційних.

Водночас, як встановлено судом, 27.12.2022 сторони уклали додаткову угоду до договору, якою розірвали договір №505-22 (ЦЗ) на закупівлю рюкзаків бойових індивідуальних вид 2 за рахунок резервного фонду від 23.09.2022. В цей же день, 27.12.2022, відповідач повернув позивачу попередню оплату в сумі 2 089 800,00 грн.

Отже, відповідач не прострочив виконання свого грошового зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати, оскільки до моменту укладення додаткової угоди про розірвання договору позивач не звертався до відповідача із вимогою про повернення коштів, для відповідача таке зобов`язання ще не стало грошовим.

Крім цього, суд вважає звернути увагу на наступне. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому конструкції як п.6 ст.231 ГК України, так і ст.625 ЦК України, на які міститься посилання в п.7.7 договору, передбачають можливість здійснення відповідних нарахувань лише за час неправомірного користування чужими коштами. При цьому це правило викладене законодавцем імперативно, відтак сторони не вправі змінювати його на власний розсуд, на відміну від можливості змінити розмір відсотків (процентів), про що прямо зазначено у вищеназваних статтях.

З огляду на наведене, в задоволенні вимоги про стягнення 240 470,14 грн пені, 14 428,21 грн 3% річних, 82 338,59 грн інфляційних слід відмовити.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Як зазначалося вище, згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аргументи відповідача щодо настання форс-мажорних обставин, зумовлених військовою агресією Російської Федерації проти України, суд відхиляє з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема: збройний конфлікт, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» шляхом видачі сертифіката.

Настання форс-мажорних обставин, в кожному окремому випадку, засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово- промисловими палатами, шляхом видачі сертифікату про такі обставини.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 №44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за:

- умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України;

- умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України;

- умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

У випадку настання тимчасової неможливості виконання регіональною ТПП своєї функції із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, через відсутність уповноваженої особи, окупацію території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) тощо дану функцію виконує ТПП України або інша регіональна торгово-промислова палата, найближча за розташуванням, якщо це не суперечить умовам договору, контракту, угоди тощо між сторонами, або за письмовою угодою сторін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/2394/21 (постанова від 14.06.2022) вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Відповідачем було долучено до матеріалів сертифікат про форс-мажорні обставини №3200-23-0168, виданий 12.01.2023 Київською торгово-промисловою палатою, лист ПрАТ «Сумиобленерго» №85/11796 від 12.12.2022.

Суд звертає увагу на те, що воєнний стан в Україні введений з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, відтак відповідач, укладаючи договір 23.09.2022, мав враховувати введений в Україні воєнний стан та можливість настання відповідальності за невиконання договірних зобов`язань. Таким чином, знаючи про введення воєнного стану на території України та підписавши його на запропонованих умовах, відповідач взяв на себе зобов`язання його виконувати належним чином. Однак, умови договору щодо постачання товару не були ним виконані узагалі.

Суд зазначає, що розв`язання повномасштабної збройної агресії та введення воєнного стану є виключними важкими обставинами, які у рівній мірі впливають на обидві сторони.

Як зазначалося судом вище, відповідно до ст. 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Окрім того, згідно пункту 12.7. договору - військова агресія Російської Федерації проти України не може бути підставою для не виконання умов цього договору.

Відповідачем було заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій на 99%.

Представник позивача заперечив проти задоволення клопотання відповідача щодо такого зменшення.

Щодо наведених відповідачем доводів про зменшення штрафних санкцій суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач, уклавши договір закупівлі, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про пеню та штраф.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Як зазначалося вище, згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст. 16 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.

Згідно ст. 13 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» органами забезпечення Державної прикордонної служби України є підприємства, установи, а також підрозділи технічного, матеріального, медичного та інших видів забезпечення її діяльності, які функціонують як самостійно, так і в складі відповідно центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, його територіальних органів, Морської охорони, інших органів охорони державного кордону, навчальних закладів Державної прикордонної служби України.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», одними із обов`язків Державної прикордонної служби України є участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту на державному кордоні України, міжнародного збройного конфлікту та відсічі збройній агресії проти України шляхом безпосереднього ведення бойових дій; участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, протимінної діяльності, а також у заходах з відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України; участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, протимінної діяльності, а також у заходах з відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України.

З наведеного вбачається, що на Державну прикордонну службу України, як правоохоронний орган спеціального призначення, покладається протидія збройній агресії проти України, зокрема протидія збройній агресії Російської Федерації проти України, яка почалася 24.02.2022.

Згідно ст. 16 Закону України «Про оборону України» підприємства, установи та організації усіх форм власності виконують державні контракти (договори), укладені за результатами проведення оборонних закупівель, в тому числі проводять наукові дослідження та виконують розробки у сфері оборони, створюють і підтримують у готовності мобілізаційні потужності, зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву, здійснюють на договірних засадах виробництво і поставки Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам продукції, виконують інші роботи, надають комунально-побутові та інші послуги, що не передбачені державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель.

Посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності несуть відповідальність за підготовку підприємств, установ та організацій до виконання мобілізаційних завдань, збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; забезпечують виробництво оборонної продукції та постачання її за призначенням у встановлені строки та за визначеною номенклатурою, а також виконання робіт, надання послуг.

Зважаючи на наведене, швидке, достатнє матеріально-технічне забезпечення усіх органів, які беруть пряму участь у відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України має бути пріоритетом у діяльності не тільки органів державної влади і місцевого самоврядування, а й суб`єктів господарювання.

Водночас, невиконання відповідачем умов договору у визначені строки призвело до того, що позивач взагалі не отримав тих товарів, які йому необхідні для належного виконання поставлених перед ним завдань щодо відсічі збройної агресії Російської Федерації, позивачу довелось (чи доведеться) здійснити пошук нових постачальників, укладення нових договорів, що потребує використання додаткових фінансових та організаційних ресурсів, а також відтерміновується у часі належне виконання ним обов`язків, передбачених законодавством щодо оборони країни.

Таким чином, доводи відповідача про те, що неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань щодо постачання товарів військового призначення в умовах воєнного стану позивачу, який є одним з органів забезпечення Державної прикордонної служби України, яка натомість задіяна у відсічі збройної агресії Російської Федерації, не було заподіяно збитків, є необґрунтованими.

З матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не спростовано, що відповідач, укладаючи договір в умовах воєнного стану, під час якого відбуваються активні бойові дії із застосуванням, зокрема і ракетного озброєння, вжив усіх можливих заходів щодо належного виконання умов укладеного договору, зокрема забезпечив виробничі підрозділи альтернативними джерелами електропостачання, вжив заходів щодо пристосування графіку робочого часу його працівників у відповідності до графіків відключень електроенергії тощо. Також з умов договору не вбачається, що товар, який мав бути поставлений позивачу, підлягав обов`язковому виготовленню лише відповідачем. Наведене, з огляду на необхідність належного виконання відповідачем умов договору, не виключало можливості придбання аналогічного товару в інших виробників чи постачальників.

Натомість, усі дії відповідача звелися до видання наказу про простій та збору документів на підтвердження виникнення форс-мажорних обставин.

Водночас, як уже зазначалося, сторони у п. 12.7. договору зазначили, що військова агресія Російської Федерації проти України не може бути підставою для невиконання цього договору.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.10 постанови №14 від 17.12.2013 роз`яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Верховний Суд в постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19 зазначив, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Враховуючи наведене, а також з огляду на ступінь виконання зобов`язання (невиконання зобов`язання взагалі), невиконання зобов`язання щодо поставки товару в умовах воєнного стану органу, який бере пряму участь у відсічі збройної агресії Російської Федерації, суд не вбачає підстав для зменшення суми пені та штрафу, а тому в задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 250 776,00 грн пені, 487 620,00 грн штрафу. В задоволенні решти позовних слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ», с. Добрівляни, вул. Стуса, буд. 5, Стрийський район, Львівська область (ідентифікаційний код 40978765) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) 250 776,00 грн пені, 487 620,00 грн штрафу, 11 076,33 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 07.09.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 18.09.2023.

Суддя Мазовіта А.Б.