Постанова

від 08.01.2024 по справі 914/1561/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2024 р. Справа №914/1561/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий - суддя О.В. Зварич

судді В.М. Гриців

Н.М. Кравчук,

секретар судового засідання Р.А. Пишна,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) №14/14000-23-Вих від 13.10.2023 року (вх. № 01-05/3213/23 від 17.10.2023 року)

на рішення господарського суду Львівської області від 07.09.2023 року (суддя А.Б. Мазовіта; повний текст рішення складено 18.09.2023 року)

у справі № 914/1561/23

за позовом: Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ» (надалі ТзОВ «ТЕКСОЛ»)

про стягнення 1075632,94 грн,

за участю:

від позивача: Чорний І.В. (самопредставництво юридичної особи);

від відповідача (в режимі відеоконференції): Подольський В.О. - адвокат (ордер серії АА №1384138 від 26.12.2023 року),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив

18.05.2023 року Окрема комендатура охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «ТЕКСОЛ» про стягнення 1075632,94 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору №505-22 від 23.09.2022 року на закупівлю рюкзаків бойових індивідуальних (за рахунк резервного фонду) не поставив позивачу товар, а саме 3000 штук рюкзаків на суму 6966000,00 грн., у зв`язку з чим порушив п.6.3., що стало підставою для нарахування штрафних санкцій, у відповідності до п.7.2. та п. 7.7. договору, в сумі 1075632,94 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти позову, посилаючись на те, що внаслідок ракетних обстрілів 10.10.2022 року, 31.10.2022 року, 15.11.2022 року та 23.11.2022 року було знищено та пошкоджено об`єкти енергетичної інфраструктури, зокрема у Львівській, Харківській та Сумській областях, що в свою чергу призвело до тривалої відсутності електроенергії і перешкоджало веденню господарської діяльності Відповідача, для останнього настали обставини непереборної сили, що підтверджується Сертифікатом Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-23-0168 від 12.01.2023 року, які унеможливили вчасне виконання договірних зобов`язань відповідно до договору, зокрема і повернути попередню оплату. Відповідач зазначав, що вчасно повідомив Позивача про настання непереборної сили, які унеможливили вчасне виконання зобов`язань за договором і що враховуючи факт настання форс-мажорних обставин він звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання. Просив суд відмовити у позові, а у разі наявності підстав для стягнення штрафних санкцій - зменшити їх розмір на 99 %, на суму - 10756,33 грн.

У відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та зазначив, що незалежно від сплати неустойки сторона, що порушила цей договір, відшкодовує іншій стороні завдані в результаті цього збитки без урахування розміру неустойки, про що зазначено у п.7.4. договору.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.09.2023 року у справі №914/1561/23 частково задоволено позов Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ). Стягнуто з ТзОВ «ТЕКСОЛ» на користь Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) 250 776,00 грн пені, 487 620,00 грн штрафу, 11 076,33 грн судового збору. Відмовлено в решті позову.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що 19.11.2022 року відповідач звернувся до замовника із листом за вих. №83/11 від 19.11.2022 року, в якому повідомив, що у зв`язку з військовою агресією настали обставини непереборної сили, які унеможливлюють вчасне постачання товарів згідно умов договору, аргументуючи це масовими ракетними обстрілами території України 10.10.2022 року, 31.10.2022 року та 15.11.2022 року.

27.12.2022 року сторони уклали додаткову угоду №1-22 до договору, у якій дійшли згоди розірвати договір №505-22 (ЦЗ) на закупівлю рюкзаків бойових індивідуальних вид 2 за рахунок резервного фонду від 23.09.2022 року з моменту підписання цієї угоди. 27.12.2022 року відповідач повернув позивачу попередню оплату в сумі 2 089 800,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3605 від 27.12.2022 року. 04.03.2023 року позивачем було надіслано відповідачу претензію за вих. №14/3153-23-Вих від 03.03.2023 року про оплату сплату штрафних санкцій. Відповідачем вказана претензія залишена без розгляду та задоволення. Позивачем нараховано та заявлено до стягнення за невиконання умов договору щодо поставки товару пеню в сумі 250 776,00 грн, штраф в сумі 487 620,00 грн. Судом перевірено розрахунок пені, штрафу згідно п. 7.2. договору та встановлено, що такі нараховано правильно, а тому, зважаючи на невиконання відповідачем зобов`язання щодо поставки товару, вимоги щодо їх стягнення визнані обґрунтованими. Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення згідно п. 7.7. договору, ч. 2 ст. 625 ЦК України 240 470,14 грн пені, 14 428,21 грн 3% річних, 82 338,59 грн інфляційних. Суд виснував у рішенні, що з урахуванням вимог законодавства та положень договору, лише у разі порушення грошового зобов`язання (за умовами договору для відповідача - неповернення суми попередньої оплати на шостий робочий день з дня повідомлення замовником про розірвання договору) у позивача виникає право на стягнення пені, 3% річних інфляційних. Зважаючи на те, що 27.12.2022 року сторони уклали додаткову угоду до договору, якою розірвали договір №505-22 (ЦЗ) на закупівлю рюкзаків бойових індивідуальних вид 2 за рахунок резервного фонду від 23.09.2022 року і в цей же день відповідач повернув позивачу попередню оплату в сумі 2 089 800,00 грн., отже, він не прострочив виконання свого грошового зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати. Оскільки до моменту укладення додаткової угоди про розірвання договору позивач не звертався до відповідача із вимогою про повернення коштів, для відповідача таке зобов`язання ще не стало грошовим. Суд визнав обґрунтованими позовні вимоги у розмірі 250 776,00 грн пені та 487 620,00 грн штрафу. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Зазначає, що незалежно від сплати неустойки, сторона, що порушила договір, відшкодовує іншій стороні завдані в результаті цього збитки без урахування розміру неустойки. Вказав, що відповідач за період з 04.10.2022 року по 26.12.2022 року користувався грошовими коштами позивача, а тому судом першої інстанції не враховано правомірність та обґрунтованість, у відповідності до умов закону і договору у період його дії. Відповідач зазначив, що беручи до уваги терміни прострочення, узгоджені учасниками умови договору, передбачені розділами 5-7, за а отже й настання наслідків, завданих неналежним виконанням зобов`язань за договором. Просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 07.09.2023 року у справі №914/1561/23 суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким задоволити позов Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) в повному обсязі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта, наведеними в апеляційній скарзі. Вказав, що внаслідок ракетних обстрілів 10.10.2022 року, 31.10.2022 року, 15.11.2022 року та 23.11.2022 року у відповідача виникли обставини непереборної сили, які унеможливили виконання покладених на відповідача зобов`язань, які виникли відповідно до договору, зокрема і повернути попередню оплату. Також відповідач зазначав, що вчасно повідомив позивача про настання непереборної сили, які унеможливили вчасне виконання зобов`язань за договором і що враховуючи факт настання форс-мажорних обставин він звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання. Також вказав на відсутність компенсаторного характеру нарахованих позивачем штрафних санкцій. Просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Львівської області від 07.09.2023 року у справі №914/1561/23 залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача просив залишити без змін оскаржене рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу - без задоволення.

Обставини справи

Як видно із наявних у справі копій документів, 23.09.2022 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та ТзОВ "ТЕКСОЛ" (постачальник) укладено договір № 505-22 (ЦЗ) на закупівлю рюкзаків бойових індивідуальних вид 2 за рахунок резервного фонду, відповідно до якого постачальник зобов`язується у 2022 році поставити замовнику товари, зазначені в специфікації (додаток № 1), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.

Згідно з п. 1.2. договору найменування (номенклатура, асортимент) товару: рюкзак бойовий індивідуальний вид 2 (ТУ 15.1-136-00034022:2016 (зі сповіщення про зміни № 2), код ДК 021:2015-18930000-7«Мішки та пакети». Кількість товарів в асортименті та цінами згідно специфікації (Додаток № 1).

Ціну договору сторони визначили в розділі 3 договору.

В пункті 3.1. договору встановлено, що загальна сума договору складає 6966000,00 грн.

Ціна на товар зазначається у специфікації (додаток № 1) із врахуванням тари, упаковки, транспориних та інших витрат. Підставою для оплати вважається рахунок (рахунок-фактура) та накладна постачальника, підписана сторонами (п. 3.2. договору).

У відповідності до п. 4.6. договору оплата товару здійснюється у такому порядку: попередня оплата у розмірі 30% від загальної вартості товарів у сумі 2 089 800,00 грн здійснюється на підставі рахунку-фактури на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 банківських днів з дня підписання договору сторонами на строк визначений пунктом 5.1. даного договору; перерахування 70% від загальної вартості товарів у сумі 4 876 200,00 грн замовником здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару за фактично поставлений товар, якщо сума поставки перевищує суму попередньої оплати. За умовами п. 5.3 договору за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату переданої продукції, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від простроченої суми.

03.10.2022 року позивач перерахував відповідачу як попередню оплату по договору грошові кошти в сумі 2 089 800,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2060 від 03.10.2022 року.

Згідно з п. 4.7. договору, у разі порушення постачальником зобов`язань за договором понад 2 календарні дні, постачальник зобов`язується повернути суму попередньої оплати у повному обсязі протягом 5 календарних днів з моменту направлення замовником вимоги (листа, претензії).

У відповідності до п. 5.1. договору строк (термін) поставки (передачі) товарів: постачальник зобов`язаний поставити товари у розпорядження замовника (товароодержувача) разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах цього договору, не пізніше 20.11.2022 року.

Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором, повернути суму попередної оплати у повному обсязі протягом 5 календарних днів з моменту направлення замовнику вимоги (листа, претензії), у разі порушення зобов`язань за договром понад 2 календарні дні (пп. 6.3.1., пп. 6.3.6. п. 6 договору).

Згідно з п. 7.2. договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник (відповідно до ч. 2 ст. 231 ГКУ) сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п. 7.6. догоору у випадку перерахування замовником коштів на умовах передоплати та не виконання постачальником своїх зобов`язань за договором, що призвело до його розірвання замовником, сума коштів, на яку не виконане зобов`язання, повертається замовнику протягом 5 робочих днів з дня повідомлення замовником постачальника про розірвання договору. У цьому випадку сторони погоджуються, що у постачальника виникає перед замовником відповідне грошове зобов`язання.

В пункті 7.7. договору встановлено, що постачальник у відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України за весь час користування чужими коштами з моменту отримання передоплати і до моменту отримання замовником зазначених грошових коштів, сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передоплати, а також, у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити зазначену суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період та три проценти річних від простроченої суми.

Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (п. 9.1. договору).

Згідно п. 9.2. договору сторона, для якої склались обставини непереборної сили, зобов`язана не пізніше десяти днів з дати їх настання письмово (шляхом направлення цінного листа з описом вкладення та повідомлення про вручення) інформувати іншу сторону про настання таких обставин та про їх наслідки. Разом з письмовим повідомленням така сторона зобов`язана надати іншій стороні документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Аналогічні умови застосовуються стороною в разі припинення дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та їх наслідків.

Відповідно до п. 11.1. цей договір набирає чинності з дня підписання його уповноваженими на те сторонами і діє до 31.12.2022 року.

В пункті 12.7. договору встановлено, що військова агресія російської федерації проти України не може бути підставою для не виконання цього договору.

19.11.2022 року у листі №83/11 від 19.11.2022 року Відповідач повідомив Позивача, що військова агресія російської федерації проти України безпосередньо вплинула на порушення виконання строку поставки товарів визначеного в п. 5.1. договору. Відповідач звернувся з проханням до позивача подовжити строк поставки товару до 26.12.2022 року згідно п.6.2..1 розділу VI договору шляхом укладання додаткової угоди.

27.12.2022 року сторони уклали додаткову угоду №1-22 до договору, у якій дійшли згоди розірвати договір №505-22 (ЦЗ) на закупівлю рюкзаків бойових індивідуальних вид 2 за рахунок резервного фонду від 23.09.2022 року з моменту підписання цієї угоди.

27.12.2022 року відповідач повернув позивачу попередню оплату в сумі 2 089 800,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3605 від 27.12.2022 року.

Сертифікатом про форс-мажорні обставини №3200-23-0168, виданим 12.01.2023 року Київською торгово-промисловою палатою, засвідчено настання форс-мажорних обставин для відповідача у період з 18.10.2022 року та продовжують існувати станом на 12.01.2023 року у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, ракетні обстріли та повітряні тривоги в зв`язку з цим, як наслідок унеможливлення виконання роботи тривалий час, тривале аварійне, позапланове відключення електроенергії внаслідок пошкодження об`єктів енергетичної інфраструктури.

04.03.2023 року позивач надіслав відповідачу претензію від 04.03.2023 року з вимогою перерахувати суму штрафних санкцій, що виникла у зв`язку з порушенням умов договору. Відповідачем вказана претензія залишена без розгляду та задоволення.

Підставою звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом слугувало те, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань згідно договору, у зв`язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення штрафні санкції.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 Цивільного кодексу України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, унормовано, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України, статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ході розгляду справи суд встановив, що на підставі договору на закупівлю № 505-22 (ЦЗ) від 23.09.2022 року позивач перерахував відповідачу як попередню оплату по договору грошові кошти в сумі 2 089 800,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2060 від 03.10.2022 року.

Відповідач у встановлений термін (не пізніше 20.11.2022 року) не виконав взятих на себе зобов`язань по поставці позивачу товарів, зазначених у специфікації (додаток № 1) до договору, що призвело до розірвання договору шляхом укладення 27.12.2022 року додаткової угоди №1-22 до договору, у якій сторони дійшли згоди розірвати договір №505-22 (ЦЗ) на закупівлю від 23.09.2022 року з моменту підписання цієї угоди.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 7.2. договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник (відповідно до ч. 2 ст. 231 ГКУ) сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд першої інстанції частково задовольнив дану позовну вимогу, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 250 776,00 грн пені, 487 620,00 грн штрафу, правомірно врахувавши, що з поданих позивачем доказів встановлено невиконання відповідачем зобов`язання по поставці товару в обумовлений строк згідно умов договору. Тому суд підставно визнав в частині задоволення позовних вимог обґрунтованим нарахування штрафних санкцій на підставі п. 7.2. договору, яка заявлена позивачем до стягнення, зважаючи на невиконання відповідачем зобов`язання щодо поставки товару.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення згідно п. 7.7. договору, частини 2 статті 625 Цивільного Кодексу України 240 470,14 грн пені, 14 428,21 грн - 3% річних та 82 338,59 грн - інфляційне збільшення, у задоволенні вказаних позовних вимог суд першої інстанції відмовив.

Переглядаючи оскаржене судове рішення в цій частині позову, колегія суддів враховує такі обставини.

За умовами пункту 4.7, про що зазначено вище, у разі порушення постачальником зобов`язань за договором понад 2 календарні дні, постачальник зобов`язується повернути суму попередньої оплати у повному обсязі протягом 5 календарних днів з моменту направлення замовником вимоги (листа, претензії).

У справі, що розглядається, відсутні докази про те, чи звертався позивач до відповідача з вимогою про повернення суми попередньої оплати.

В той же час суд встановив, що відповідач виконав цю умову договору та 27.12.2022 року (у день розірвання договору) повернув позивачу попередню оплату в сумі 2 089 800,00 грн згідно з платіжним дорученням №3605.

В пункті 7.6. договору сторони зазначили, що у випадку перерахування замовником коштів на умовах передоплати та не виконання постачальником своїх зобов`язань за договором, що призвело до його розірвання замовником, сума коштів, на яку не виконане зобов`язання, повертається замовнику протягом 5 робочих днів з дня повідомлення замовником постачальника про розірвання договору. У цьому випадку сторони погоджуються, що у постачальника виникає перед замовником відповідне грошове зобов`язання.

Згідно пункту 7.7. договору постачальник у відповідності до ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України за весь час користування чужими коштами з моменту отримання передоплати і до моменту отримання замовником зазначених грошових коштів, сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передоплати, а також, у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити зазначену суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період та три проценти річних від простроченої суми.

Апеляційний суд бере до уваги, що вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 Цивільного Кодексу України нарахувань у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань є заходом відповідальності за порушення зобов`язань.

Водночас, суд першої інстанції правильно виснував, що лише у разі порушення грошового зобов`язання (за умовами договору для відповідача - неповернення суми попередньої оплати на шостий робочий день з дня повідомлення замовником про розірвання договору) у позивача виникає право на стягнення пені, 3% річних інфляційних.

Відповідач не порушив визначеного в п.7.6 договору обов`язку щодо повернення позивачу попередньої оплати у 5-денний термін з дня розірвання договору №505-22 (ЦЗ) на закупівлю від 23.09.2022 року, оскільки повернув її в повному обсязі у той же день, коли між сторонами за взаємною згодою було укладено додаткову угоду про розірвання договору.

При цьому, конструкції як пункту 6 статті 231 Господарського Кодексу України, так і статті 625 Цивільного Кодексу України, на які міститься посилання в п.7.7 договору, передбачають можливість здійснення відповідних нарахувань лише за час неправомірного користування чужими коштами. Це правило викладене законодавцем імперативно, відтак сторони не вправі змінювати його на власний розсуд, на відміну від можливості змінити розмір відсотків (процентів), про що прямо зазначено у вищеназваних статтях.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимоги про стягнення 240 470,14 грн пені, 14 428,21 грн 3% річних, 82 338,59 грн інфляційних.

За наслідками апеляційного перегляду оскарженого судового рішення судова колегія констатує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, наведених в рішенні господарського суду Львівської області від 07.09.2023 року у справі №914/1561/23.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 86, 197, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) №14/14000-23-Вих від 13.10.2023 року (вх. № 01-05/3213/23 від 17.10.2023 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 07.09.2023 року у справі № 914/1561/23 - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий - суддя О.В. Зварич

Суддя В.М. Гриців

Суддя Н.М. Кравчук