Рішення

від 18.09.2023 по справі 695/598/23

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/598/23

номер провадження 2/695/605/23

18 вересня 2023 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря Оніщенко Н.В.,

представника позивача адвоката Федини О.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Золотоноші впорядку спрощеногопозовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист права власності шляхом його визнання,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 через свого представника, адвоката Федину О.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив визнати за ним право власності на пісок у кількості 52000,00 тонн, придбаний на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2022р. у ФОП ОСОБА_3 , який зберігається в адміністративних межах с. Коробівка Золотоніського району черкаської області на земельних ділянках з кадастровими номерами 7121586200:06:003:0505; 7121586200:06:003:0664; 7121586200:06:003:0664; 7121586200:06:003:0574; 7121586200:06:003:0605; 7121586200:06:003:0604; 7121586200:003:0531.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2022р. укладеного із ФОП ОСОБА_3 належить пісок у кількості 52000,00 тонни, який переважно зберігається на земельній ділянці ОСОБА_3 .. У зв`язку з тим, що частина вказаного піску знаходиться на сусідніх земельних ділянках позивач почав вживати заходів щодо переміщення придбаного піску з чужих земельних ділянок на свою, залучаючи до цього як власні транспортні засоби так і інших осіб. Однак ОСОБА_1 почав чинити позивачу перепони в переміщенні придбаного ним піску, мотивуючи це тим, що нібито пісок належить йому, оскільки ОСОБА_4 подарував йому його раніше.

За цих підстав, посилаючись на норми ст., ст. 15, 16 ЦК України та ст. 392 ЦК України позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на підставі ухвали суду від 20.02.2023р.

У судовому засіданні представник позивача на задоволенні позову наполягав у повному обсязі з підстав, які вказані у позовній заяві, при цьому зауважував, що обраний спосіб захисту є достатнім для відновлення порушених прав позивача.

Відповідач в судовому засіданні пояснив суду, що ОСОБА_3 мав перед ним борг, а тому він не дозволяв забирати вказаний пісок, наразі кошти повернуті, жодних перешкод позивачу він не створює, будь-яких претензій до ОСОБА_2 немає.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши докази, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог з наступних підстав.

На підтвердження доводів позивача, останнім надано суду договір купівлі-продажу, який укладений 05.12.2022р. між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 , відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність покупця належний продавцю товар, а саме пісок кількістю 52000 тонни, насипом, ціною 3 гривні за тону. Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару покупцю, що оформляється накладною (п., п. Договору 1.1, 1.2, 2.3).

На підтвердження переходу відповідних прав позивачу до суду надано видаткову накладну №7 від 16.12.2022р., акт прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей від 16.12.2022р., розписку ОСОБА_3 від 16.12.2022р. про отримання коштів.

Позивач наполягає, що відповідач відкритими висловлюваннями не визнання права власності на пісок за позивачем і висловлюваннями про свої уявні права на таке майно оспорює право власності позивача, а тому наявні підстави для вжиття захисту прав останнього.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту прав визначені ст. 16 ЦК України, серед яких передбачено право на звернення до суду за захистом в разі порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

По суті позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування майном є як додатковий спосіб захисту прав власника майна на здійснення ним користування та розпорядження майном.

Позивачем застосовано норми ст. 392 ЦК України, відповідно до яких власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦКУкраїни передбачено,право власностінабувається напідставах,що незаборонені законом,зокрема ізправочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Отже, набуття права власності це певний юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні таких норм повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, встановленому ст. 392 ЦК України.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Судом встановлено, що відповідач, з вимогами до якого звернувся позивач, не оспорює та не заперечує жодних прав позивача на спірний пісок, тоді як норми ст. 392 ЦК України вимагають доведення порушення відповідачем права власності (оспорювання або невизнання), за захистом якого звертається позивач.

Таких обставин судом не встановлено з боку відповідача, а позивачем чітко не наведено як саме та яким чином відповідач оспорює відповідне право позивача.

Приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду спорів про невизнання або оспорювання права власності набутого за правочином вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19.

Суд також зазначає, що зазначені вище позиції є сталими і знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 (№ 3-449гс16), постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 та від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18.

Як свідчать матеріали справи, позивач у позовній заяві жодним чином не обґрунтовує наявність порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи його інтересів, а судом встановлено, що відповідач не має жодних претензій до позивача, про що останній зазначив в судовому засіданні.

Жодних доказів порушення прав позивача, останнім до суду не надано.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.,ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» від 26.06.2008р., принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Окремо суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У даній справі позивач вказує, що спірний пісок знаходиться на земельних ділянках з різними кадастровими номерами, при цьому даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стверджується, що лише одна земельна ділянка з кадастровим номером 7121586200:06:003:0505 належить ОСОБА_3 .

Належність інших шести земельних ділянок невідома, як і невідомо чи належить хоча б якась із цих земельних ділянок відповідачу.

При цьому суд керується вказаними вище принципами диспозитивності судового процесу та не може з власної ініціативи здійснювати збір доказів по справі, уточнювати чи змінювати предмет та підстави спору, що є правом позивача. При розгляді таких спорів суд лише встановлює належність відповідача та обґрунтованість пред`явленого до нього позову.

Разом із тим судом встановлено, що між сторонами фактично відсутній спір, доказів того, що відповідач не визнає прав позивача суду не надано, як і не надано достатніх доказів належності відповідача, обґрунтованості пред`явлення позовних вимог саме до нього.

На переконання суду вказаний позов спрямований не на захист прав позивача, а на встановлення отримання законних підстав позивачу на користування піском, який розташований на чужих земельних ділянках.

Таким чином в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю то сплачений ним судовий збір відшкодуванню не підлягає

Керуючись ст.,ст. 259, 263- 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про захист права власності шляхом його визнання.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22 вересня 2023 року.

Суддя : Середа Л.В.