Постанова

від 25.01.2024 по справі 695/598/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року

м.Черкаси

Справа № 695/598/23Провадження № 22-ц/821/90/24категорія:301010300

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Василенко Л.І.,

суддів: Бородійчука В.Г., Карпенко О.В.,

секретаря Ярошенка Б.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаФедини ОлександраВасильовича нарішення Золотоніськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 18вересня 2023року усправі запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захистправа власностішляхом йоговизнання,у складі судді Середи Л.В., -

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

15лютого 2023року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2022 укладеного із ФОП ОСОБА_3 належить пісок у кількості 52 000 тонн, який переважно зберігається на земельній ділянці ОСОБА_3 .

У зв`язкуз тим,що частинавказаного піскузнаходиться насусідніх земельнихділянках позивачпочав вживатизаходів щодопереміщення придбаногопіску зчужих земельнихділянок насвою,залучаючи доцього яквласні транспортнізасоби такі іншихосіб.Однак ОСОБА_2 почав чинитийому перепонив переміщенніпридбаного нимпіску,мотивуючи цетим,що нібитопісок належитьйому,оскільки ОСОБА_3 подарував йомуйого раніше.

Посилаючись на норми ст. ст. 15, 16 ЦК України та ст. 392 ЦК України позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

На підставінаведеного,позивач просивсуд ухвалитирішення,яким визнати заним правовласності напісок укількості 52000тонн,придбаний напідставі договорукупівлі-продажувід 05.12.2022у ФОП ОСОБА_3 ,який зберігаєтьсяв адміністративнихмежах с.Коробівка Золотоніськогорайону Черкаськоїобласті наземельних ділянкахз кадастровиминомерами:7121586200:06:003:0505;7121586200:06:003:0664;7121586200:06:003:0574;7121586200:06:003:0605;7121586200:06:003:0604;7121586200:003:0531.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 вересня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про захист права власності шляхом його визнання.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач у позовній заяві жодним чином не обґрунтовує наявність порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи його інтересів, а судом встановлено, що відповідач не має жодних претензій до позивача.

Також судом встановлено, що між сторонами фактично відсутній спір, доказів того, що відповідач не визнає прав позивача суду не надано, як і не надано достатніх доказів належності відповідача, обґрунтованості пред`явлення позовних вимог саме до нього.

На переконання суду, вказаний позов спрямований не на захист прав позивача, а на встановлення отримання законних підстав позивачу на користування піском, який розташований на чужих земельних ділянках.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Федина О.В., посилаючись на те, що оскаржуване рішення незаконне, необгрунтоване прийняте при невідповідності висновків суду обставинам справита з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 вересня 2023 року та ухвали нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що метою подання даного позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Вказує, що вже після відкриття провадження у даній справі, відповідач з`ясував, що насправді немає жодного відношення до майна позивача, визнав права позивача та задля уникнення відповідальності у вигляді сплати судових витрат подав заяву, в якій зазначив, що між ним і позивачем більше немає спору і позовні вимоги ОСОБА_1 визнає повністю, жодних претензій стосовно піску немає, не збирається жодним чином перешкоджати здійсненню права власності, чим визнав позов і визнав обставини позову.

На думку скаржника, посилання суду на відсутність спору, є необґрунтованими, оскільки у даному випадку він мав би закрити провадження у справі, а не відмовляти у позові, по-друге, неправомірна поведінка відповідача змінилась лише після звернення до суду із даним позовом та метою звернення на підставі ст. 392 ЦК України є невизнання і публічне заперечення права власності позивача відповідачем.

Крім того, на думку скаржника, рішення суду не мотиване.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 05.12.2022 між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 було укладеного договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупця належний продавцю товар, а саме пісок кількістю 52 000 тонн, насипом, ціною 3 гривні за тону.

Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару покупцю, що оформляється накладною (п., п. Договору 1.1, 1.2, 2.3).

На підтвердження переходу відповідних прав позивачу до суду надано видаткову накладну № 7 від 16.12.2022, акт прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей від 16.12.2022, розписку ОСОБА_3 від 16.12.2022 про отримання коштів.

Згідно Свідоцтвапро правовласності нанерухоме майно від18.02.2015 ОСОБА_3 є власником земельноїділянки зкадастровим номером 7121586200:06:003:0505, площею 0,6423 га, з цільовим призначенням: для ведення індивідуального садівництва, розташованої за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с/рада Коробівська.

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групидоказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 317ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 321ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто неможебути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Як вбчається із матеріалів справи, згідно договору купівлі-проваджу від 05.12.2022, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 останній купив у ФОП ОСОБА_3 пісок у кількості 52000 тонн, за 3 грн за тонну. При цьому в договорі не зазначено місце знаходження купленого покупцем піску.

Згідно акту прийому-передачі товаро-матеріальних цінностей від 16.12.2022, ФОП ОСОБА_3 передав ФОП ОСОБА_1 пісок у кількості 52000 тонн, на загальну суму 156000 грн. Сторони претензій одне до одного не мають. Наведений акт прийому-передачі товаро-матеріальних цінностей, а саме піску в кількості 52000 тонн, також не містить будь-яких даних щодо знаходження піску.

Отже, згідно до наведених документів ОСОБА_1 «набув» права власності на пісок, купивши його у ФОП ОСОБА_3 , у кількості 52000 тонн без будь-якої конкретизації придбаного товару та місця його знаходження.

Враховуючи положення ст. 391 ЦП України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження свої майном.

Предметом даного спору є саме захист права власності шляхом його визнання, тобто права вланості на пісок.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а згідно із пунктом 1 частини 2 статті 16 цього Кодексу одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

ОСОБА_1 ,звертаючись досуд ізпозовом до ОСОБА_2 , просивсуд визнатиза нимправо власностіна пісоку кількості52000тонн,який зберігаєтьсяу адміністративнихмежах с.Коробівка,Золотоніського району Черкаськоїобласті наземельних ділянкахз кадастровиминомерами: 7121586200:06:003:0505(земельна ділянка продавця ОСОБА_3 ), 7121586200:06:003:0664 (земельна ділянка позивача), 7121586200:06:003:0574, 7121586200:06:003:0605, 7121586200:06:003:0604, 7121586200:003:0531 та деяких інших, посилаючись на ст. 392 ЦК України.

До позовноїзаяви долученоСвідоцтво проправо власностіна нерухомемайно від 18.02.2015 згідноякого ОСОБА_3 є власником земельноїділянки зкадастровим номером 7121586200:06:003:0505, площею 0,6423 га, з цільовим призначенням: для ведення індивідуального садівництва, розташованої за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с/рада Коробівська.

Даних щодо власників інших земельних ділянок кадастрові номера яких зазначені в позовній заяві, зокрема позивача та відповідача, матеріали справи не містять. Дані обставини правомірно були враховані місцевим судом при вирішені спору.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, право підлягає захисту лише у випадку встановлення, що воно порушено, не визнається або оспорюється іншими особами.

Вирішуючи спір про визнання права власності слід враховувати, що судове рішення про таке визнання не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений позивачем спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Як вірно встановлено судом, відповідач, з вимогами до якого звернувся позивач, не оспорює та не заперечує жодних прав позивача на спірний пісок, тоді як норми ст. 392 ЦК України вимагають доведення порушення відповідачем права власності, за захистом якого звернувся позивач.

Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження порушення відповідачем прав власності на майно позивача, на пісок.

Посилання в апеляційній скарзі, що протиправними діями відповідач перешкоджав позивачу як власнику піску володіти і розпоряджатися своєю власність, а також, що відповідач не визнає його права на пісок, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача із вимогою про усунення перешкод у користування піском.

Колегія суддів вважає вірними доводи суду, що судом не встановлено з боку відповідача, а позивачем чітко не наведено як саме та яким чином відповідач оспорює відповідне право, та з урахуванням висновків викладених у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Також судом вірно встановлено, що між сторонами фактично відсутній спір і доказів того, що відповідач не визнає право позивача суду не надано, як і не надано достатніх доказів належності відповідача, обгрунтованості пред`явлення позовних вимог саме до нього, та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі.

Доводи скаржника, що суд не врахував, що відповідач визнав позов, не варті уваги.

Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: 1) визнання їх усіма учасниками справи та 2) відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

Втім, визнання позову слід відрізняти від визнання відповідачем певних обставин. Так, відповідач може визнавати певні підстави позову, але заперечувати проти його задоволення з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, отжевизнання обставин позову тільки звільняє позивача лише від їх доведення перед судом.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином,суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем,не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які підлягають встановленню.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі№ 588/1311/17, провадження № 61-39156св18 та підтримана 30 червня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи№ 916/1142/20.

Установивши, що відповідач не визнав позов, а лише обставини справи, суд дійшов вірного висновку про постановлення ухвали відмову у визнанні позову.

Крім того, посилання скаржника, що суд мав би не відмовляти у позові а закрити провадження на піставі ст. 255 ЦПК України не варті уваги та є помилковоими.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своє ухвалою закриває провадження , зокрема, у разі відсутності спору.

Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» у контексті п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування.

Оскільки на час відкриття провадження у даній справі між сторонами, за твердженням самого скаржника, існував спір, тому у суду відсутні правові підстави для закриття провадження з підстав визначених п. 2 ч 1 ст. 255 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та не впивають на законність рішення суду.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст.374,375,381 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаФедини ОлександраВасильовича залишити беззадоволення.

Рішення Золотоніського міськрайонногосуду Черкаськоїобласті від18вересня 2023року усправі запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захистправа власностішляхом йоговизнання залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначенихЦПК України.

Повний текст постанови складено 25 січня 2024 року

Головуючий Л.І. Василенко

Судді: В.Г. Бородійчук

О.В. Карпенко