Постанова

від 19.07.2023 по справі 759/10979/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №759/10979/13-ц

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/6952/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ратнікової В.М.

при секретарі Баллі Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури Нагальнюка Романа Васильовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 7 лютого 2023 року (суддя П`ятничук І.В.) у цивільній справі за позовом прокурора Святошинської окружної прокуратури міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: Садівниче товариство «Зв`язківець», Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, зобов`язання повернути земельну ділянку,

встановив:

у липні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської Ради №843/1899 від 9 липня 2009р. «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 »; визнання недійсним виданого ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану по АДРЕСА_1 , серії ЯЖ №912790, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17 червня 2010р. та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03770; відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0298, вартістю 358040,75грн, за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради; зобов`язання ОСОБА_1 повернути на користь Київської міської ради земельну ділянку, площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0298, вартістю 358040,75грн, що розташована по АДРЕСА_1 .

Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що рішенням Київської міської ради №866/1922 від 9 липня 2009 року «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування

житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » затверджено проект землеустрою та ОСОБА_1 надано у приватну власність земельну ділянку за вищевказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі зазначеного рішення міськради ОСОБА_1 отримано державний акт серії ЯЖ №912790 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вважав, що спірна земельна ділянка була відведена ОСОБА_1 з порушенням вимог частини 9 статті 118 ЗК України, зокрема, щодо погодження проекту відведення земельної ділянки із природоохоронними органами, а саме: з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, натомість, проект землеустрою 29 травня 2009р. погоджено Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, який не відноситься до органів Мінприроди. Крім цього, земельна ділянка відведена ОСОБА_1 з порушенням частини 2 статті 52 ЗК України, яка на землях рекреаційного призначення забороняє діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан земель.

Позивач зазначав, що виділена у власність ОСОБА_1 земельна ділянка у відповідності до форми 6-зем, затвердженої наказом Держкомстату України №377 від 5 листопада 1998р., земельну ділянку 66-а. по АДРЕСА_2 вилучено із ненаданих у власність чи користування міських земель та за вказаною формою її віднесено до земель, які використовуються для відпочинку та інших відкритих земель, в тому числі зелених насаджень загального користування. Тобто, відповідно до ст.51 ЗК України, на час прийняття Київрадою оспорюваного рішення спірна земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного призначення, але вказаним рішенням ця земельна ділянка була віднесена до земель житлової і громадської забудови. Однак, питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки висновками контролюючих органів не погоджувалось, що відповідно до правил п. «а» ст.21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, оскільки є порушенням ст.20 ЗК України.

Позивач стверджував, що відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», проект відведення земельної ділянки ОСОБА_1 підлягав обов`язковій державній землевпорядній експертизі, проведення якої згідно пункту 4.1.1. Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України №391 від 3 грудня 2004р., віднесено до відання Державного комітету України по земельних ресурсах та його територіальних органів, що в даному випадку проведено не було. Таким чином, проект землеустрою не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, що є порушенням ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року позов був задоволений частково.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 9 червня 2022 року заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року скасовано та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 7 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі перший заступник керівника Київської міської прокуратури Нагальнюк Р.В. просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з відповідачів судові витрати за подачу апеляційної скарги.

Позивач посилається на те, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що земельна ділянка, яка надана ОСОБА_1 , належить до земель рекреаційного призначення.

Позивач зазначає, що наказом Держкомстату України від 05 листопада 1998 року №377 затверджено Інструкцію з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №6-зем, 6а-зем, 66-зем, 2-зем), яка розроблена відповідно до Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 року №15 «Про порядок ведення державного земельного кадастру», в частині кількісного обліку земель.

Довідка 6-зем є документом, який включається до складу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) під час його розроблення землевпорядною організацією. Довідка 6-зем - це певна частина вихідних даних для розроблення проекту відведення земельної ділянки. В основу довідки 6-зем покладено інформацію щодо класифікації земель за видами земельних угідь та видами економічної діяльності, які здійснюються на цих землях. Отже, використання матеріалів державної статистичної звітності за формою 6-зем має значення для визначення правового режиму земельних ділянок.

Позивач стверджує, що відповідно до земельно-кадастрової інформації (форма № 6-зем) проекту землеустрою в рядку 96 вказуються землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів, в графі 56 - землі, які використовуються для відпочинку, та інші відкриті землі, а саме - землі зелених насаджень загального користування: зелені насадження у межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не включені до категорії лісів. Вказана довідка 6-зем міститься в матеріалах справи (с.с. 85, т. 1), однак суд першої інстанції при винесенні оспорюваного рішення не надав належної оцінки вказаному доказу та дійшов помилкового висновку, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказана земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення.

Позивач посилається на те, що за даними 6-зем (графа 35) встановлено, що земельна ділянка рекреаційного призначення після прийняття спірного рішення віднесена до земель під одно- та двоповерхову житлову забудову. Тобто, після прийняття Київською міською радою оспорюваного рішення спірну земельну ділянку віднесено до земель житлової та громадської забудови. При цьому, відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Водночас, судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідно до Земельного кодексу України Київською міською радою приймалося рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 із категорії земель рекреаційного призначення на категорію землі житлової та громадської забудови. Приймаючи оскаржуване рішення, суд не врахував та не надав належної оцінки тому факту, що спірну земельну ділянку передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, тобто для потреб не пов`язаних з рекреаційними.

Крім того позивач посилається на неврахування судом першої інстанції правових

висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №761/31121/14-ц, та у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №761/11593/13-ц, від 28.03.2018 у справі №761/1554/13-ц, від 20.05.2020 у справі №495/6080/17-ц, від 11.09.2019 у справі №357/13718/16 та від 30.06.2021 у справі №495/6082/17.

Позивач вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, суд безпідставно виходив з того, що відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, територія за функціональним призначенням належить до території садибної забудови, а отже не відноситься до земель рекреації. Водночас, судом не враховано доводи прокурора, що Генеральний план міста не визначає категорії цільового призначення земельних ділянок, а є містобудівною документацією та визначає лише функціональне призначення земель, згідно якого спірна земельна ділянка потрапляє до території садибної забудови.

Позивач зазначає, що враховуючи те, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до земель рекреаційного призначення, проведення державної землевпорядної експертизи проекту відведення було обов`язковою умовою для прийняття рішення Київської міської ради про надання її у приватну власність. Проте, судом всупереч ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України та ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, ст. ст. 9, 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», п. 4.1.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 № 391, не враховано, що обов`язкова державна експертиза проекту відведення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не проведена.

Позивач стверджує, що судом першої інстанції не надано оцінку доводам прокурора про відсутність обов`язкової державної землевпорядної експертизи проекту відведення, суд лише обмежився висновками про дотримання вимог законодавства при передачі у власність земельної ділянки, оскільки винесенню оскаржуваного рішення передувало отримання ряду погоджувальних документів. При цьому, перераховуючи листи та погодження контролюючих органів, судом не взято до уваги, що висновок експертизи землевпорядної документації у проекті землеустрою відсутній, а численні погодження інших органів не можуть його замінювати. Таким чином, відсутність позитивного висновку експертизи землевпорядної документації є підставою для скасування оспорюваного рішення Київської міської ради про надання земельної ділянки рекреаційного призначення у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У письмових поясненнях по справі Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області посилається на те, що у зв`язку з набранням чинності статті 126 Земельного кодексу України (у новій редакції) та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» повноваження з державної реєстрації набуття, зміни чи припинення прав на земельні ділянки з 1 січня 2013 року перейшли виключно до органів та суб`єктів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, визначених статтею 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а не до територіальних органів Держгеокадастру, які вказаним Законом такими повноваженнями, не наділені.

Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області зазначає, що на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:670:0298:

- 23 травня 2018 року - зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 ;

- 19 червня 2018 року - скасовано право приватної власності ОСОБА_1 ;

- 18 червня 2018 року - зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_2 ;

- 7 травня 2021 року - скасовано право приватної власності ОСОБА_2 ;

- 12 травня 2021 року - зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_4 .

З урахуванням зазначеного, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області не несе зобов`язань за позовом прокуратури Святошинського району м. Києва (Святошинської окружної прокуратури м. Києва), у зв`язку з тим, що законодавством не наділене повноваженнями в частині скасування державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав на земельні ділянки, в тому числі і на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:670:0298.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Удовиченко Д.Г. просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення та зазначає, що посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, що підтверджується даними форми 6-зем, є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутня як звітність форми 6-зем, затверджена наказом Держкомстату України №377 від 5 листопада 1998 року, так і взагалі документ органу, уповноваженого законом на ведення статистичної звітності за цією формою.

Адвокат Удовиченко Д.Г. вважає, що необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №761/31121/14 та постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №761/1554/13, від 05.12.2018 у справі №761/11593/13, від 11.09.2019 у справі №357/13718/16, від 20.05.2020 у справі №495/6080/17 та від 30.06.2021 у справі №495/6082/17 не можна визнати обґрунтованими та релевантними, оскільки у наведених прокурором справах, та у справі, яка переглядається, судами встановлені різні обставини.

Також адвокат Удовиченко Д.Г. зазначає, що прокурор в апеляційній скарзі посилається на лист Державної інспекції сільського господарства в м. Києві. Проте, Держсільгоспінспекція не є органом, що був уповноважений на ведення державного земельного кадастру та подання статистичної звітності за формою 6-зем. Крім того, на момент прийняття оскаржуваного рішення такого органу як Держсільгоспінспекція в м. Києві не існувало (Держсільгоспінспекцію України було засновано у 2011 році відповідно до Указу Президента України №454/2011 від 13.04.2011).

Крім того адвокат Удовиченко Д.Г. звертає увагу суду на те, що законність передачі Київською міською радою у власність громадян земельних ділянок, що розташовані на АДРЕСА_2 вже неодноразово була предметом розгляду судами, а саме: постанови Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 759/10970/13-ц та від 28 жовтня 2020 року у справі № 759/8821/15-ц. Також аналогічні обставини у справах за позовами прокурора Святошинського району м. Києва, який оспорював законність передачі у власність громадян земельних ділянок по АДРЕСА_2 , встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема постановами Київського апеляційного суду: від 16 грудня 2020 року у справі № 759/10976/13, від 28 січня 2021 року у справі № 759/10936/13, від 17 березня 2021 року у справі № 759/10945/13 та від 28 вересня 2021 року у справі № 759/10919/13.

Київська міська рада, Садівниче товариство «Зв`язківець», Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.86-87, 114-116 т. 2), у судове засідання своїх представників двічі не направили, Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області направило до Київського апеляційного

суду лист про розгляд справи у відсутність представника (с.с.110-113 т.2), інші учасники причини неявки не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не подали, тому колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність представників зазначених учасників справи відповідно до положень ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників прокуратури Колодяжної А.В. та Ханчич Г.О., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Удовиченка Д.Г., який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, враховуючи пояснення третьої особи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що рішенням Київської міської ради №866/1922 від 9 липня 2009 року «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Передано ОСОБА_1 , за умови виконання пункту 3 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення Київради ОСОБА_1 17 червня 2010 року виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №912790 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:670:0298.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів у підтвердження того, що спірна земельна ділянка на момент передачі у власність ОСОБА_1 відносилася за цільовим призначенням до земель рекреаційного призначення позивачем не надано.

Проте, повністю погодитися з таким рішенням колегія суддів не може, з таких підстав.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у

разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

У частині першій статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного державного акту) передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина перша стаття 126 ЗК України, в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного державного акту).

Відповідно до ст. 125 ЗК України ( в редакції на час розгляду справи судом) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 131 ЗК України ( у редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Частиною 1 статті 132 ЗК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

За положеннями частин 1 - 3 статті 51 ЦПК України (у редакції на час розгляду

справи судом першої інстанції) суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Згідно інформації, наданої Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:670:0298 було скасовано 18 червня 2018 року та зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 .

З наданої апеляційному суду копії договору купівлі-продажу земельних ділянок від 12 травня 2021 року вбачається, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18 червня 2018 року та відчужена на підставі договору від 12 травня 2021 року ОСОБА_4 .

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав станом на 12 липня 2023 року спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 .

Під час апеляційного розгляду представник прокуратури підтвердила, що вказана інформація була відома на час розгляду справи судом першої інстанції, однак представником прокуратури не було заявлено клопотання про залучення до участі у справі дійсного власника земельної ділянки у якості співвідповідача.

За таких обставин, заявляючи вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0298, за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради, та зобов`язання ОСОБА_1 повернути на користь Київської міської ради земельну ділянку, площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0298, прокурор невірно визначив коло учасників у справі, зокрема співвідповідача.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що до участі у даній справі не було залучено особу, права та обов`язки якого стосуються заявлені позовні вимоги, зокрема ОСОБА_4 , який є власником спірної земельної ділянки на час розгляду справи судом першої інстанції, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають внаслідок неналежного складу співвідповідачів.

Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України апеляційний суд не може залучити до участі у справі належного відповідача та співвідповідача.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини

справи, при розгляді справи допущені порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури Нагальнюка Романа Васильовича задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 7 лютого 2023 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов прокурора Святошинської окружної прокуратури міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: Садівниче товариство «Зв`язківець», Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, зобов`язання повернути земельну ділянку залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2023 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

В.М. Ратнікова