Ухвала

від 22.09.2023 по справі 160/10927/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

22 вересня 2023 року м. Дніпросправа № 160/10927/23

Суддя Третього апеляційного адміністративного суду Прокопчук Т.С., перевіривши на відповідність нормам Кодексу адміністративного судочинства України матеріали апеляційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року

у справі за адміністративним ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області (далі по тексту ДСУБТ) про визнання протиправною та скасування постанови.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ДСУБТ про визнання протиправною та скасування постанови задоволений.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 21 серпня 2023 року ДСУБТ оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду із суду першої інстанції витребувано дану адміністративну справу для розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши апеляційну скаргу на відповідність вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, було встановлено, що зазначену апеляційну скаргу було подано з порушенням вимог закону, що полягають в наступному:

-в порушення вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ДСУБТ до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом, що містить позовну вимогу майнового характеру, який подано фізичною особою.

Приписами частин 1, 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, коло платників, об`єкт та розмір ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ (далі по тексту - Закон України № 3674-VІ) в редакції, чинній на момент подання позовної заяви.

Законом України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, також визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Статтею 2 даного Закону, в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, передбачено, що платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частиною 1 статті 4 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання позовної заяви, визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, позивач ОСОБА_1 оскаржує постанову.

Таким чином, звернена до суду вимога, безпосереднім наслідком якої є зміна складу майна позивача, є майновою.

Із матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом 22 травня 2023 року, про що свідчить реєстраційний штамп вхідної кореспонденції Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Так, відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, визначено ставку судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову, що містить позовну вимогу майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року № 2710-IX, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі станом на 1 січня 2023 року становить 2684 грн.

З огляду на дату подання адміністративного позову, а саме позовом 22 травня 2023 року, про що свідчить реєстраційний штамп вхідної кореспонденції Дніпропетровського окружного адміністративного суду, розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову, що містить позовну вимогу майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1073 грн. 60 коп. (2684 грн. х 0,4) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 13420 грн. (2684 грн. х 5).

Тобто, при подачі до адміністративного суду адміністративного позову, що містить позовні вимоги майнового характеру, який подано фізичною особою, у відповідності до Закону України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, мав бути сплачений судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, судовий збір справляється зокрема, за подання до суду апеляційної скарги на судове рішення.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, апеляційну скаргу скаржником ДСУБТ до суду апеляційної інстанції подано 21 серпня 2023 року, про що свідчить реєстраційний штамп вхідної кореспонденції Третього апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення в зв`язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору встановлюється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви, скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно вимог частини 3 статті 4 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розмірі ставки судового розміру.

Таким чином, при подачі до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом, що містить позовну вимогу майнового характеру, який подано фізичною особою має бути сплачено судовий збір в розмірі 1288 грн. 32 коп. (1073 грн. 60 коп. х 150% х 0,8).

При цьому, скаржник не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору частиною 2 статті 3 та статтею 5 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, і, відповідно, повинене сплачувати судовий збір.

Натомість, в матеріалах адміністративної справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про сплату скаржником ДСУБТ судового збору.

Разом з тим, представник скаржника ДСУБТ в апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції про відстрочення ДСУБТ сплати судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі, в порядку статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, та статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування зазначеного клопотання, представник скаржника ДСУБТ посилається на введення воєнного стану в Україні та рішення Європейського суду з прав людини. З огляду на викладені обставини, просить суд апеляційної інстанції відстрочити ДСУБТ сплату судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі.

Розглянувши клопотання скаржника ДСУБТ, а також вивчивши наведені у ньому доводи, приходжу до висновку про відсутність підстав для його задоволення через їх безпідставність та необґрунтованість, з огляду на наступні обставини.

Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Також, виключний перелік заяв та клопотань, за подання яких не справляється судовий збір, встановлений частиною 2 статті 3 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Статтею 5 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, також встановлено перелік категорій осіб, які звільняються від сплати судового збору. Зазначені переліки є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

З огляду на викладене, скаржник ДСУБТ не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору та повинен сплачувати судовий збір.

Судові витрати це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження та застосування практики Європейського Суду з прав людини» визначено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв`язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Відповідальність за сплату судового збору державними органами держава взяла на себе, тому, посилання скаржника ДСУБТ на відсутність фінансування для сплати судового збору є необґрунтованими, а дана обставина не є встановленою законом підставою для відстрочення сплати судового збору або звільнення від сплати судового збору.

Приписами статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. У зв`язку із цим обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору суб`єкту владних повноважень.

Отже, суд критично оцінює заявлене скаржником ДСУБТ клопотання з огляду на те, що у спірних правовідносинах скаржник ДСУБТ виступає як орган державної влади, тобто як представник держави через якого вона набуває і здійснює свої права та обов`язки. За таких умов, вказані обставини, тобто неналежне (обмежене) фінансування державою державної установи, як свого представника у спірних правовідносинах, не можуть вважатись підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 року № 2 «Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Таким чином, вносячи зміни до Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, та виключаючи органи доходів і зборів, які звільняються від сплати судового збору, законодавець висловив певну волю, яка полягає в тому що вказані органи повинні сплачувати судовий збір без будь-яких виключень.

Також, вважаю за необхідне звернути увагу на те, що у відповідності до висновків викладених у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Креуз проти Польші» («Kreuz v. Poland», сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала "розгляд судом". Враховуючи ці чинники, далі суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду (п. 60, 61).

Також, суд у пунктах 62, 66 та 67 вказаного рішення дійшов висновку, що судовий збір у розмірі середнього річного заробітку в країні є значним та надмірним, що становить непропорційне обмеження права доступу до суду.

Вказані висновки Європейського суду з прав людини кореспондуються з положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства в Україні, а саме, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Так, згідно приписів вказаної статті, усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов`язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору, незалежно від того є вони платниками податків чи суб`єктами владних повноважень. Неналежне (обмежене) фінансування державного органу з Державного бюджету України не є підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Вказане питання скаржником повинно вирішуватись шляхом відповідного коригування свого бюджетного запиту та кошторису, а не шляхом подання до суду клопотання про звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Втім, стаття 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.

Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, податкова декларація про доходи, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.

У розумінні приписів статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.

При цьому, скаржник має довести існування фінансових труднощів та гарантувати сплату коштів у майбутньому. Відсутність бюджетного асигнування не є підставою для невиконання скаржником свого обов`язку по сплаті судового збору.

Водночас, скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних доказів наявності обставин щодо відсутності фінансування або обмеженого фінансування або ж несвоєчасного перерахування коштів з державного бюджету бюджетній установі на оплату судового збору, як на підставу для звільнення від сплати судового збору, як і не надавались докази звернення скаржника до відповідних органів щодо вирішення питання виділення додаткових асигнувань на оплату судового збору у цей період та докази відмови в виділенні грошових коштів на відповідні видатки, а також жодних доказів можливості в подальшому сплатити суму судового збору.

Отже, доводи скаржника ДСУБТ не свідчать про неможливість сплатити судовий збір і не є підставою для відстрочення сплати суми судового збору або звільнення від сплати судового збору.

Аналіз такого врегулювання та судової практики дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо, залежно від рівня майнового стану, сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке право мають і бюджетні установи. Водночас, якщо ці бюджетні установи діють, як суб`єкт владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.

З урахуванням вимог статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вправі вчиняти дії, про які йдеться у статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, з власної ініціативи.

Крім того, даною статтею передбачено безпосереднє право суду, а не обов`язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору.

Сплата ж судового збору за подання апеляційної скарги, в силу положень статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов`язком сторони, що звертається до суду з апеляційною скаргою.

Щодо посилань скаржника на Указ Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржник в у своїй апеляційній скарзі від 21 серпня 2023 року не зазначає яким чином введення з 24.02.2022 року воєнного стану впливають на організацію роботи безпосередньо ДСУБТ, зокрема і на сплату судового збору, зважаючи на те, що зазначена апеляційна скарга була подана 21 серпня 2023 року, тобто після 24.02.2022 року, а тому у суду апеляційної інстанції не має підстав вважати, що обставини на які посилається скаржник у цьому клопотанні об`єктивно унеможливлювали виконати обов`язок по сплаті судового збору.

Також, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що посилання скаржника на окремі фрагменти рішення Європейського суду з прав людини у даному спорі є необґрунтованими, оскільки правові позиції вказаних рішень покликані захищати інтереси особи та забезпечити їй належний захист від протиправних дій чи бездіяльності з боку держави та державних органів, уповноважених на виконання її функцій. При цьому державний орган та держава в цілому не вправі використовувати юридичні механізми захисту прав, визначені Конвенцією та правовими позиціями Європейського суду з прав людини для задоволення власних інтересів, оскільки це прямо суперечить меті та завданню самої Конвенції та може призвести до зловживання домінуючим становищем, як суб`єкта владних повноважень, у адміністративних правовідносинах. Аналогічний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 13.04.2020 року у справі 280/637/19.

Оскільки, скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних належних доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для відстрочення сплати судового збору, наведені в клопотанні не можуть бути визнані поважними, в зв`язку з чим клопотання скаржника ДСУБТ задоволенню не підлягає.

Отже, скаржнику ДСУБТ за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом, що містить позовну вимогу майнового характеру, який подано фізичною особою, необхідно сплатити судовий збір в розмірі 1288 грн. 32 коп. та надати Третьому апеляційному адміністративному суду оригінал документа на підтвердження сплати судового збору.

Судовий збір скаржнику ДСУБТ необхідно сплатити на зазначені реквізити:

-дата документа;

-отримувач коштів: ГУК у Дн-кiй обл/Шев.р/ 22030101;

-код отримувача (код за ЄРДПОУ): 37988155;

-банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.);

-код банку отримувача (МФО): 899998;

-рахунок отримувача: UA668999980313161206081004628 ;

-код класифікації доходів бюджету: 22030101;

-призначення платежу розрахункового документа заповнюється таким чином:

«службовий код (знак): * (зірочка); розділовий знак ; (крапка з комою); код ознаки судового збору 101; розділовий знак ; (крапка з комою); (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); розділовий знак ; (крапка з комою); роз`яснювальна інформація про призначення платежу у формі: Судовий збір, за апеляційною скаргою (ПІБ та адреса (для фізичної особи) чи назва організації (для юридичної особи, яка подає апеляційну скаргу), на рішення від

---

(Дата оскаржуваного рішення) по справі

---

(Номер справи), Третій апеляційний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа)».

Отже, апеляційна скарга ДСУБТ не відповідає вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, враховуючи наявність вказаних недоліків, адміністративна справа не може бути розглянута Третім апеляційним адміністративним судом.

Відповідно до частини 2 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, тобто суддя, встановивши невідповідність поданої скарги вимогам, встановленим статтею 296 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначає недоліки апеляційної скарги, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та в разі не усунення її недоліків у встановлений судом строк повертає скаргу особі, яка її подала.

Таким чином, враховуючи те, що апеляційна скарга ДСУБТ не відповідає вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаю за необхідне апеляційну скаргу ДСУБТ залишити без руху, надавши скаржнику ДСУБТ десятиденний строк з урахуванням поштового перебігу з дня отримання копії даної ухвали для усунення вищевказаних недоліків апеляційної скарги в порядку та спосіб, зазначений в мотивувальній частині цієї ухвали.

Керуючись статтями 169, 296, 298 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі відмовити.

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у справі за адміністративним ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без руху.

Надати скаржнику Державній службі України з безпеки на транспорті десятиденний строк з урахуванням поштового перебігу з дня отримання копії даної ухвали для усунення вищевказаних недоліків апеляційної скарги в порядку та спосіб, зазначений в мотивувальній частині цієї ухвали, шляхом надання Третьому апеляційному адміністративному суду оригінала документа на підтвердження сплати судового збору.

Роз`яснити особі, яка подала апеляційну скаргу, що в разі не виконання ухвали і не усунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк, апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повертається особі, яка подала апеляційну скаргу.

При усуненні недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк, апеляційна скарга буде вважатися поданою в день первинного її подання до адміністративного суду.

Копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надіслати особі, яка її подала.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СуддяТ.С. Прокопчук