Вирок

від 19.09.2023 по справі 317/722/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 19.09.2023 Справа№ 317/722/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/1118/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №317/722/19Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.2 ст.286 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

представника потерпілого ОСОБА_7

представника цивільного

відповідача ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_11 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 26 червня 2023 року, яким

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Самбір Львівської області, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено за те, що він 29 травня 2018 року приблизно о 18 год. 25 хв., керуючи автомобілем «Honda CR-V», н.з. НОМЕР_1 здійснював рух по проїжджій частині автодороги Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя-Маріуполь зі сторони м.Запоріжжя в напрямку м.Дніпро на території Запорізького району Запорізької області. У цей же час у зустрічному автомобілю «Honda CR-V» напрямку рухався автомобіль «Tоyota Camry», н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_11 , в салоні якого знаходилась в якості пасажира ОСОБА_12 . Під час руху на 462 км вказаної автодороги поблизу с.Веселого Запорізького району Запорізької області, водій ОСОБА_10 , завершуючи маневр обгону транспортного засобу, який рухався попереду нього в попутному напрямку, допустив занос керованого ним автомобіля, подальший виїзд на смугу зустрічного руху та розділювальну смугу, де скоїв зіткнення з автомобілем «Tоyota Camry» під керуванням водія ОСОБА_11 .

Своїми діями водій ОСОБА_10 порушив вимоги пунктів 10.1, 12.6 ґ, 12.9 б Правил дорожнього руху. Порушення водієм ОСОБА_10 вимог п.10.1 Правил дорожнього руху з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ««Tоyota Camry», н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, в тому числі і тяжкі, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в приміщенні лікарні, а водій ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Дії ОСОБА_10 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст.75 КК звільнено від призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК.

Вирішено питання про цивільні позови, процесуальні витрати, скасування арешту майна та речові докази.

В апеляційній скарзі прокурор просив вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 покарання за ч.2 ст.286 КК у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що при призначенні обвинуваченому покарання суд не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено до тяжких злочинів. Не врахував суд і дані про особу обвинуваченого, а також позицію потерпілого, який просив призначити обвинуваченому покарання пов`язане із позбавленням волі, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про можливість виправлення обвинуваченого і незаконно призначив йому невиправдано м`яке покарання за ч.2 ст.286 КК та ще і зі звільненням від відбування зазначеного покарання на підставі ст.75 КК. Крім того, при призначенні обвинуваченому покарання суд послався у вироку на щире каяття обвинуваченого. Разом з тим, обвинувачений спочатку не визнавав провину у вчиненні інкримінованого йому злочину, надавав суду неправдиві покази, не сприяв встановленню істини у справі і формально визнав свою вину лише під час судових дебатів, оскільки зрозумів, що його винуватість повністю доведена дослідженими судом доказами. Отже поведінка обвинуваченого як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду не свідчила про наявність щирого каяття з боку обвинуваченого, а тому суд дійшов до безпідставного висновку про наявність зазначеної обставини.

Потерпілий в своїй апеляційній скарзі просив вирок змінити та призначити обвинуваченому покарання у виді 5 років позбавлення волі без застосування ст.75 КК.

Свої вимоги мотивував тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він тривалий час знаходився на лікуванні і наслідки травми він відчуває по теперішній час. Крім того, на лікування та реабілітаційний період він витратив значні грошові кошти, які доводилося позичати через тривалість як досудового розслідування, так і судового розгляду. В результаті дій обвинуваченого він і його сім?я опинилися в скрутному матеріальному становищі, і тим більше, що на його утриманні перебуває дворічна донька. Незважаючи на зазначені обставини обвинувачений не запропонував йому жодного матеріального відшкодування та навіть не попросив вибачення і не виказав елементарного співчуття. Лише під кінець судового розгляду обвинувачений, зрозумівши, що йому прийдеться понести покарання, запропонував йому грошові кошти, від яких він відмовився, оскільки зазначені суми не відповідають перенесеним ним стражданням і понесеним матеріальним збиткам. Також поведінка обвинуваченого упродовж всього кримінального провадження свідчить про те, що він не покаявся у скоєному і не усвідомив своєї вини.

В запереченнях на апеляційні скарги захисник просив скарги відхилити, а вирок суду залишити без змін як законний та обґрунтований.

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позицію прокурора, яка повністю підтримала апеляційну скаргу прокурора, що її подав, та частково підтримала апеляційну скаргу потерпілого; представника потерпілого, який підтримав подані апеляційні скарги; представника цивільного відповідача, який при вирішенні апеляційних скарг покладався на розсуд суду; обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти апеляційних скарг та просили залишити вирок суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Подія кримінального правопорушення, доведеність винуватості ОСОБА_10 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка його діянь в апеляційному порядку не оскаржені. У зв`язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК вирок суду в цій частині не переглядався.

З цих же підстав судова колегія вважає встановленим скоєння кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_10 за обставин, зазначених в оскарженому вироку суду.

Що стосується доводів прокурора та потерпілого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та м`якості призначеного обвинуваченому покарання у зв`язку з його звільненням на підставі ст.75 КК від відбування призначеного покарання з випробуванням, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими.

З огляду на приписи ч.2 ст.50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК встановлено, що суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Водночас, кримінальний закон передбачає, що суд може прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі та умовах, визначених у статті 75 КК. При цьому ця норма надає суду можливість прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням лише у випадку, коли дані про особу обвинуваченого, з урахуванням обставин справи та тяжкості вчиненого злочину, дають достатні підстави дійти висновку про те, що виправлення цієї особи можливе без реального відбування призначеного покарання. Отже, суд, реалізуючи свої повноваження, має навести правові підстави та переконливі мотиви, які є достатніми для постановлення рішення.

Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про можливість застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК і, як результат, безпідставно його звільнив від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

Крім того, ПДР регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися всі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.

Так, ухвалюючи своє рішення, суд першої інстанції належним чином не оцінив і не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК, а саме те, що керуючи транспортним засобом обвинувачений у світлий час доби грубо порушив ряд вимог правил безпеки дорожнього руху, що призвело до загибелі потерпілої ОСОБА_12 та спричинило потерпілому ОСОБА_11 тілесні ушкодження середньої тяжкості і таке кримінальне правопорушення відповідно до положень ст.12 КК є тяжким.

При цьому хоча по відношенню до наслідків вина обвинуваченого ОСОБА_10 є необережною, проте об`єктом посягання являється здоров`я іншої людини та життя.

Наведене свідчить, що обвинувачений є небезпечним для суспільства, оскільки поставив під небезпеку не лише своє життя і здоров`я, а й інших учасників дорожнього руху, а тому будь-яке інше покарання окрім реального його відбування не забезпечить виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.

До того ж, звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за обставин з наслідками, які були встановлені у даному кримінальному провадженні, не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху України та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.

Наявність у обвинуваченого на утриманні неповнолітньої дитини, а також його сімейний стан не знижують тяжкості й небезпечності злочину, вчиненого обвинуваченим за наведених у вироку обставин.

З урахуванням наведеного, даних про особу обвинуваченого, думки потерпілої сторони щодо визначення обвинуваченому покарання, наслідків, які настали у результаті скоєного, у колегії суддів не має підстав для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

Отже, на думку колегії суддів, ці обставини у сукупності свідчать про те, що призначене обвинуваченому ОСОБА_10 покарання із застосуванням ст.75 КК є м`яким і не буде сприяти виправленню обвинуваченого.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційних скарг прокурора та потерпілого про відсутність з боку обвинуваченого щирого каяття. Адже з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений визнав свою винуватість, попросив вибачення у потерпілого, добровільно відшкодував потерпілому ОСОБА_13 100 000 грн. в рахунок відшкодування завданої шкоди. Крім того, обвинувачений неодноразово намагався хоча б частково відшкодувати потерпілому ОСОБА_11 завдану шкоду, проте потерпілий відмовився від отримання грошових коштів.

Зазначені обставини обґрунтовано були розцінені судом першої інстанції як такі, що свідчать про щире каяття обвинуваченого, що було визнано в якості обставини, яка пом`якшує покарання.

Також колегія суддів зважає і на те, що обвинувачений вирок суду не оскаржив, тим самим погодився із встановленими судом першої інстанції обставинами та сумами грошових коштів, які підлягають стягненню з нього на користь потерпілих в рахунок відшкодування завданої шкоди.

Та обставина, що під час судового розгляду стороною захисту заявлялося клопотання про призначення експертизи, не може беззаперечно свідчити про відсутність у обвинуваченого щирого каяття, адже такі дії в першу чергу були спрямовані на повне і об`єктивне з`ясування всіх обставин дорожньо-транспортної пригоди, що є правом сторони захисту.

Крім того, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для призначення обвинуваченому основного покарання у виді 6 років позбавлення волі, як того вимагав в апеляційній скарзі прокурор. Адже обвинувачений визнав свою вину, щиро розкаявся, частково відшкодував завдану шкоду, вперше притягається до кримінальної відповідальності, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, тобто має міцні соціальні зв`язки, працює.

А тому, беручи до уваги те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, колегія суддів вважає, що основне покарання у виді позбавлення волі в меншому розмір буде достатнім для того, щоб обвинувачений довів своє виправлення.

Переконливих аргументів, які би доводили необхідність призначення обвинуваченому основного покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, апеляційна скарга прокурора не містить.

У контексті наведених обставин вирок суду в частині призначеного покарання та звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням не відповідає вимогам кримінального закону, а тому в цій частині судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 420 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_11 задовольнити частково.

Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 26 червня 2023 року щодо ОСОБА_10 в цій справі в частині призначення покарання та звільнення обвинуваченого від його відбування з випробуванням на підставі ст.75 КК України скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_10 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Початок строку відбування покарання відраховувати з моменту затримання ОСОБА_10 і приведення даного вироку до фактичного виконання.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу його проголошення.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4