Постанова

від 28.05.2024 по справі 317/722/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року

м. Київ

справа № 317/722/19

провадження № 51-7704км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

у режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Запорізького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080230000689, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Самбора Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Короткий зміст історії справи

За вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 26 червня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено цивільні позови потерпілих і ТОВ «Пологівський хімічний завод «Коагулянт», питання стосовно речових доказів та судових витрат.

Вироком Запорізького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання скасовано, ухвалено вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. В іншій частині вирок районного суду залишено без змін.

Захисник засудженого звернувся в суд касаційної інстанції зі скаргою, у якій не погоджується з вироком апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 29 травня 2018 року приблизно о 18:25, керуючи автомобілем «Honda CR-V», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснював рух по проїжджій частині автодороги Бориспіль - Дніпро - Запоріжжя - Маріуполь зі сторони м. Запоріжжя в напрямку м. Дніпра на території Запорізького району Запорізької області. У цей же час у зустрічному напрямку рухався автомобіль «Tоyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_8 , в салоні якого як пасажир перебувала ОСОБА_9 . Під час руху на 462 км вказаної автодороги, поблизу с. Веселого Запорізького району Запорізької області, водій ОСОБА_6 , завершуючи маневр обгону транспортного засобу, який рухався попереду нього в попутному напрямку, допустив занос керованого ним автомобіля, подальший виїзд на смугу зустрічного руху та розділювальну смугу, де скоїв зіткнення з автомобілем «Tоyota Camry» під керуванням водія ОСОБА_8 .

Своїми діями водій ОСОБА_6 порушив вимоги п. 10.1, п.п. «г» 12.6, п.п. «б» 12.9 Правил дорожнього руху. Порушення водієм ОСОБА_6 вимог п. 10.1 цих Правил з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Tоyota Camry» ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, у тому числі і тяжкі, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 померла у лікарні, а водій ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість.

Захисник стверджує, що апеляційний суд своїх висновків щодо скасування вироку районного суду та неправильного застосування судом першої інстанції ст. 75 КК України належним чином не мотивував. Також указує, що у районному суді потерпілі не наполягали на суворій мірі покарання засудженого, тому вважає, що відповідно до норм КПК України потерпілий ОСОБА_8 не міг оскаржувати в апеляційному порядку ті обставини, які визнав у суді першої інстанції, тобто щодо м`якості покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Мотиви Суду

Доводи захисника щодо суворості покарання та щодо необґрунтованості призначеного засудженому покарання у виді реального позбавлення волі колегія суддів вважає неспроможними, виходячи з такого.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим

та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону в повній мірі дотримався.

Поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей і принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.

Призначаючи покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень і поведінку після вчинення кримінального правопорушення, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Згідно зі статтею 75 КК України у разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання, дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від призначеного йому покарання з випробуванням. При цьому суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК України належить до тяжких необережних злочинів; особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вину визнав, низький рівень вчинення повторного кримінального правопорушення, ставлення до вчиненого, те, що на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, одружений, утримає неповнолітню дитину, працевлаштований, за місцем роботи характеризується позитивно; наявність обставин, які пом`якшують покарання (щире каяття, добровільне часткове відшкодування завданої шкоди), та відсутність обставин, які його обтяжують і дійшов висновку, що виправлення засудженого може бути досягнуто без застосування покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи прокурора та потерпілого, викладені в їхніх апеляційних скаргах, визнав їх частково спроможними, зокрема щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, і дійшов висновку, що реальне відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк 2 роки буде доцільним та відповідатиме меті його призначення.

Так, задовольняючи частково скарги прокурора і потерпілого й обґрунтовуючи такий висновок, апеляційний суд звернув увагу на те, що ОСОБА_6 , керуючи джерелом підвищеної небезпеки, наражав на небезпеку інших учасників дорожнього руху, вчинив злочин, хоч і з необережності, але шляхом грубого порушення вимог ПДР у нескладній дорожній обстановці. Також апеляційний суд урахував те, що злочин, вчинений ОСОБА_6 , відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, та його невідворотні наслідки у вигляді смерті людини.

Указані обставини апеляційний суд визнав такими, що значно підвищують як суспільну небезпечність особи ОСОБА_6 , так і суспільну небезпечність вчиненого ним злочину, що не отримало належної оцінки під час ухвалення вироку судом першої інстанції.

Відомості, які з позитивного боку характеризують особу ОСОБА_6 , також були враховані апеляційним судом у процесі ухвалення вироку та належно оцінені, проте вони не дали апеляційному суду достатніх підстав вважати, що застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України є правильним.

Урахувавши ці обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства, визнав неправильним застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України та скасував вирок у цій частині і постановив новий. Своїм вироком апеляційний суд визначив, що покарання, наближене до мінімальних меж санкції ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі на строк 4 роки з реальним його відбуванням та з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами буде справедливим за своїм видом, достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Колегія суддів вважає призначене засудженому покарання за вироком апеляційного суду справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

З огляду на сукупність наведених обставин, які підлягають обов`язковому врахуванню, підстав для застосування положень ст. 75 КК України колегія суддів не вбачає.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції колегія суддів визнає переконливими і справедливими.

Стосовно посилань захисника на те, що потерпілий, на його думку, не може оскаржувати в апеляційному порядку вирок районного суду через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, то колегія судів вважає їх необґрунтованими з урахуванням поданої апеляційної скарги прокурором щодо м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання судом першої інстанції та відсутність законодавчих заборон оскаржувати потерпілим вирок з таких підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення в разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.

Призначене покарання відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Колегія суддів установила, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог статей 404, 405 КПК України, а вирок відповідає приписам статті 420 КПК України.

З урахуванням викладеного касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду- без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3