Постанова

від 21.09.2023 по справі 465/3928/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/3928/17 Головуючий у 1 інстанції: Гулієва М.І.

Провадження № 22-ц/811/2709/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання Матяш С.І.,

з участю представника апелянта адвоката Блажевського П.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Жбадинського В.О., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача адвоката Гвоздевич О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» (після зміни найменування - акціонерне товариство «Сенс Банк»), яка підписана представником Блажевським Петром Івановичем, на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

в липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов обґрунтовано тим, що 08 липня 2014 року ОСОБА_1 передав у власність відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 150 000 доларів США, про що свідчить розписка, підписана ОСОБА_2 , яка, в свою чергу, зобов`язалася повернути позивачу, таку ж суму грошових коштів в розмірі 150 000 доларів США до 31 грудня 2014 року, про що зазначено у розписці. Факт отримання грошової позики засвідчено підписами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Станом на день подання позову відповідачка не виконала свої зобов`язання відповідно до боргової розписки, кошти не повернула в термін, визначений в розписці. Відповідно до курсу Національного банку України станом на день подання позову в перерахунку в національну валюту сума боргу складає 3 902 604 грн 75 коп. Зважаючи на вимоги статті 625 ЦК України, відповідачці ОСОБА_2 на суму основного боргу нараховано 3% річних в розмірі 178 271 грн 09 коп. Відтак, загальна сума заборгованості складає 4 080 875 грн 84 коп. З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідачки ОСОБА_2 щодо повернення суми позики за борговою розпискою, між позивачем та відповідачкою ОСОБА_3 як поручителем укладено договір поруки від 08 вересня 2014 року, відповідно до умов якого відповідачка ОСОБА_3 зобов`язалася перед позивачем відповідати за повне та своєчасне повернення боржником ОСОБА_2 суми позики за борговою розпискою. Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору поруки боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, відповідальність поручителя обмежується сумою 1 000 грн 00 коп. Зважаючи на те, що відповідачка ОСОБА_2 свого обов`язку по поверненню суми позики не виконала, позивач звернувся до відповідачки ОСОБА_3 як поручительки з вимогою про повернення суми позики в розмірі 1 000 грн 00 коп. Однак і ця вимога позивача не виконана. Зважаючи на те, що відповідачі свої зобов`язання перед позивачем не виконали, просив стягнути з ОСОБА_2 загальну суму заборгованості 4 080 875 грн 84 коп., яка складається з 3 902 604 грн 75 коп. основної заборгованості та 178 271 грн 09 коп. 3% річних, та солідарно стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 1 000 грн 00 коп. згідно договору поруки.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2017 року заяву задоволено.

Накладено арешт на все належне ОСОБА_2 майно в межах суми позову - у розмірі 4 080 875,84 грн. до вирішення справи по суті, зокрема: на квартиру загальною площею 142,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та особам, на яких покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, проводити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні дії, наслідком яких є зміна власника нерухомого майна, яке належне ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).

Накладено арешт на належні ОСОБА_2 100% частки в статутному фонді (капіталі) МАЛОГО ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВІКА» (код ЄДРПОУ 13827758, м. Львів, вул. І. Крип`якевича, 16а, кв. 9) та заборонено Державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Управління державної реєстрації Львівської міської ради та будь-яким іншим Державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, які вправі вчиняти відповідно до чинного законодавства України реєстраційні дії щодо МАЛОГО ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВІКА» (код ЄДРПОУ 13827758, м. Львів, вул. Крип`якевича, 16а/9), проводити державну реєстрацію змін до відомостей МАЛОГО ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВІКА», які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, а також вчиняти інші реєстраційні дії, передбачені чинним законодавством України, щодо зміни відомостей про МАЛЕ ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ВІКА», які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Накладено арешт на нерухоме майно, що належить МАЛОМУ ПРИВАТНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «ВІКА» (код ЄДРПОУ 13827758, м. Львів, вул. Крип`якевича, 16а/9), а саме: земельну ділянку площею 6,8141 га, яка знаходиться за адресою: Сопошинська сільська рада, Жовківський район Львівської області, кадастровий номер 4622788800:07:000:0005, цільове призначення: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 328993846227; земельну ділянку площею 12,1 га, яка знаходиться за адресою: Сопошинська сільська рада, Жовківський район Львівської області, кадастровий номер 4622788800:07:000:0001, цільове призначення: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 329038746227; земельну ділянку площею 2,4742 га, яка знаходиться за адресою: Сопошинська сільська рада, Жовківський район Львівської області, кадастровий номер 4622788800:07:000:0004, цільове призначення: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 329049746227, та заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та особам, на яких покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, проводити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні дії, наслідком яких є зміна власника майна, яке належить МАЛОМУ ПРИВАТНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «ВІКА» (код ЄДРПОУ 13827758, м. Львів, вул. Крип`якевича, 16а/9).

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 07 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики розписки від 09липня 2014 року на суму 150000 доларів США, за недоведеністю таких.

Скасовано у повному обсязі арешт, накладений на нерухоме та рухоме майно ОСОБА_2 та малого приватного підприємства «Віка» (код ЄРДПОУ 13827758) , а також заборону щодо вчинення до такого майна дій, що накладений у цивільній справі № 465/3928/17 ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2017 року.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2022 року клопотання представника акціонерного товариства «Альфа Банк» Блажевського П.І. про скасування заходів забезпечення позову у справі №465/3928/17, вжитих ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2017 року залишено без задоволення.

Ухвалу суду про забезпечення позову оскаржило АТ «Альфа-Банк» (після зміни найменування - АТ «Сенс Банк»).

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуваною ухвалою накладено арешт, зокрема, на майно, яке було предметом договору іпотеки, укладеного ОСОБА_2 з ВАТ «Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» 29 серпня 2008 року, а відомості про таке обтяження (іпотеку) містилися в реєстрі на момент постановлення ухвали про забезпечення позову. Право власності на предмет іпотеки (квартира АДРЕСА_2 ) набуто у власність АТ «Альфа-Банк» 09 жовтня 2021 року на підставі іпотечного договору від 29 серпня 2008 року. Останній до участі у справі не залучений. Накладення арешту на вказану квартиру жодним чином не вплине на правовідносини сторін у справі, адже право власності на таку їм не належить, а вказане майно було обтяжене іпотекою з 2008 року. Тому даний вид забезпечення позову по справі підлягає скасуванню.

АТ «Альфа-Банк» (після зміни найменування - АТ «Сенс Банк») просить ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2017 року в частині забезпечення позову щодо квартири АДРЕСА_2 , що належить АТ «Альфа-Банк» скасувати, та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову щодо цього майна.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи убачається, що в липні 2017 року позивач звернув до суду з позовом майнового характеру, ціна якого складає 4 080 875 грн 84 коп.

З доданих до апеляційної скарги матеріалів убачається, що 29 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Акціонерно-комерційни банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є квартира АДРЕСА_2 . Іпотечний договір укладено з метою забезпечення виконання за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 600/02.1-07-654 від 29 серпня 2008 року, укладеним між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Відомості про державну реєстрацію іпотеки внесено до державного реєстру.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за АТ «Альфа-Банк», рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60862106 від 09.10.2021. Підстава для державної реєстрації: іпотечний договір від 29 серпня 2008 року.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина друга статті 149 ЦПК України).

У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».

Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 353 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року в справі №1522/29828/12 (провадження № 61-6594св21) вказано, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2022 року в справі №209/1817/19-ц (провадження № 61-5774св22) зазначено, що «особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки. Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

У пунктах 21-24 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 лютого 2019 року у справі №903/825/18 зроблено такі висновки:

«21.Верховний Суд зазначає, що метою забезпечувального зобов`язання, такого як застава (іпотека), є набуття кредитором (заставодержателем) переважного перед іншими кредиторами боржника (заставодавця) права задоволення своїх вимог за рахунок переданого в забезпечення зобов`язання майна боржника (предмета застави (іпотеки), що прямо випливає зі змістустатті 1 Закону України «Про заставу», статей1,3 Закону України «Про іпотеку».

22. Особливістю таких правовідносин є те, що заставодавець хоча і залишається власником переданого в заставу майна, проте на період забезпечення позбавлений правомочності розпорядження цим майном, а заставодержатель, у свою чергу, у випадку порушення боржником забезпеченого зобов`язання має право у будь-який момент переважно перед іншими кредиторами такого боржника задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно. У зв`язку з чим заставодержатель має власний пріоритетний майновий інтерес до отриманого в заставу майна боржника, який може бути реалізований ним у будь-який момент у разі порушення забезпеченого зобов`язання.

23. За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції в пункті 6 Постанови є помилковими, оскільки не зважаючи на те, що скаржник формально не є учасником спірних правовідносин, які випливають з договору позики від 01.12.2016 №01/12/16-П, проте винесена з метою забезпечення даного позову ухвала суду про накладення арешту на заставлене майно боржника очевидно та безпосередньо впливає на майновий інтерес заставодержателя цього майна, який у такому випадку позбавляється можливості реалізувати набуте за договорами застави та іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку.

24.Зазначене свідчить про передчасність висновку суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження у справі з посиланням на пункт 3 частини 1статті 264 ГПК України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 квітня 2018 року у справі №910/4772/17 зроблено такий висновок: «Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Зі змісту наведених приписівЗакону України «Про іпотеку»випливає, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателяі не пов`язується з йогоіснуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки».

Вказаний висновок є релевантним як під час застосування положень ГПК України, так і положень ЦПК України, з огляду на однакове процесуальне регулюваннявказаних правовідносин, що знайшло своє підтвердження в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 509/1274/19 (провадження № 61-19578св20).

З огляду на те, що особа, яка подала апеляційну скаргу була іпотекодержателем майна (станом на сьогодні є його власником) на яке оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції накладено арешт, колегія суддів вважає, що такою ухвалою вирішено питання про права та обов`язки вказаної особи, а відтак, здійснює перегляд по суті ухвали суду щодо забезпечення позову, в оскарженій частині.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 361/3446/21 (провадження № 61-19445св21) зроблено такий висновок: «За встановлених в цій справі обставин накладення місцевим судом арешту на передане відповідачем в іпотеку АТ «Мегабанк» нерухоме майно, що безпосередньо впливає на майновий інтерес іпотекодержателя, який у такому випадку позбавляється можливості реалізувати набуте за договорами іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку, а також надомоволодіння по АДРЕСА_6 , якеналежить ОСОБА_2 лише на праві спільної часткової власності, що обмежуєохоронювані законом інтереси інших співвласників цього майна, з врахуванням того, що арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви прозабезпечення позову в частині накладення арешту на нерухоме майно відповідача з огляду на те, що цей конкретний захід є неспівмірним з позовними вимогами та фактично порушує права осіб, якіне є учасниками справи».

Частиною першою, третьою та четвертою статті 55 Закону України «Про нотаріат» визначено, що договори про відчуження та заставу майна, крім випадків, встановлених статтею 38 Закону України «Про іпотеку», посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому.

Договори про відчуження та заставу об`єктів незавершеного будівництва та майбутніх об`єктів нерухомості, право на виконання будівельних робіт щодо яких виникло після набрання чинності Законом України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому», посвідчуються з урахуванням вимог зазначеного закону. Договори про заставу подільних об`єктів незавершеного будівництва посвідчуються за умови, що такий об`єкт може бути предметом застави відповідно до закону.

При посвідченні договорів про відчуження або заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, транспортних засобів перевіряється відсутність будь-якої заборони відчуження або арешту майна.

У разі наявності заборони договір про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише за згодою кредитора і набувача на укладення такого договору.

У вказаній справі, та у справі, що переглядається відносини є подібними, адже мають місце схожі фактичні обставини, а також наявне однакове регулювання спірних правовідносин.

Так, у справі, що переглядається:

- предметом позову є стягнення з відповідача коштів за договором позики у значному розмірі;

- арешт в порядку забезпечення позову накладено на майно, яке є предметом іпотеки, згідно з договором, укладеним задовго до звернення з вказаним позовом;

- вказані обставини могли бути відомі як позивачу, так і суду першої інстанції, адже відомості з реєстру є відкритими;

- незважаючи на це, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу на такі обставини уваги не звернув, тим самим вирішивши питання про права та обов`язки колишнього іпотекодержателя такого майна, а станом на даний момент його власником та особою, що подала апеляційну скаргу; і

- наявність такого арешту позбавляє останнього у правах власника, гарантованих законом.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача, а саме на квартиру, яка була предметом іпотеки, з огляду на те, що цей конкретний захід забезпечення позову фактично порушує права осіб, які не є учасниками справи.

За таких обставин є обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував вимог ЦПК України, не здійснив оцінку інформації про державну реєстрацію обтяжень, не обґрунтував необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права, не зазначив причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, а навів лише формальне обґрунтування підстав для забезпечення позову.

У цьому зв`язку, колегія суддів також враховує і те, що накладенням арешту на предмет іпотеки не буде досягнута мета інституту забезпечення позову, адже в будь-якому випадку за іпотекодержателем такого майна залишається пріоритетне право на звернення стягнення на таке майно, що унеможливлює забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позову за рахунок цього майна, незважаючи на накладення арешту на нього, що за обставинами справи, котра переглядається було реалізовано іпотекодержателем.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову, що в силу статті 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, ухвалу суду першої інстанції в оскарженій частині слід скасувати, з постановлення в цій частині нової про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру. В решті ухвалу суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» (після зміни найменування - акціонерне товариство «Сенс Банк»), яка підписана представником Блажевським Петром Івановичем, задовольнити.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2017 року в частині накладення арешту на квартиру загальною площею 142,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 скасувати, в задоволенні заяви про забезпечення позову щодо накладення арешту на цю квартиру відмовити.

В решті ухвалу суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2023 року.

Головуючий: С.М. Копняк

Судді:

С.М. Бойко

А.В. Ніткевич