ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 вересня 2023 року місто Чернівці справа №727/4347/22
провадження №22-ц/822/513/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Височанської Н.К.,
суддів: Литвинюк І.М., Половінкіної Н.Ю.
секретар Факас А.В.
за участю: представників відповідача Попової-Завгородньої С.Г., Аврам З.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 07 квітня 2023 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Мар`ян Іван Степанович на ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівців від 11 травня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради про визнання наказу незаконним та його скасування, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, головуючий в суді першої інстанції суддя Смотрицький В.Г.,-
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради про визнання наказу незаконним та його скасування, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 2002 року працює лікарем-стоматологом в КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради.
З 02 травня 2022 року наказом генерального директора Струка В.І. КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради за №65-К від 29 квітня 2022 року його було переведено на 0,5 штатної посади лікаря-стоматолога поліклініки.
Вважає вказаний наказ незаконним, оскільки, незважаючи на внесення змін до трудового законодавства на період дії воєнного стану, обов`язковою умовою для вчинення роботодавцем таких дій залишилась фактична зміна істотних умов праці. Проте фактичної зміни істотних умов праці не відбулося, тому його безпідставно переведено на 0,5 ставки штатної посади лікаря-стоматолога.
Також позивач посилався на те, що його не було ознайомлено з посадовою інструкцією, оскаржуваним наказом та наказом №25 від 28 січня 2021 року, яким було визначено норми навантаження лікарів-стоматологів-терапевтів, а отже йому було не відомо про встановлену норму навантаження при наданні стоматологічної допомоги на терапевтичному прийомі у розмірі 23 УОП за зміну.
Крім цього, відповідно до вимог ст.97 КЗпП України та ст.15 Закону України «Про оплату праці» КНП мають право самостійно визначати розмір оплати праці, але на рівні не нижчому, ніж установлено Кабінетом Міністрів України.
13 січня 2022 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я» №2 від 12 січня 2022 року. Посилався на те, що на штатних працівників КНП поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України №2 від 12 січня 2022 року. Відповідно оплата здійснюється за загальними правилами для медичних працівників державних і комунальних закладів охорони здоров`я.
Зокрема, вказаною постановою установлено, що розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров`я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік на рівні не менше 20 000 гривень лікарям та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров`я.
На даний час більшість КНП самостійно встановлює умови оплати праці своїх працівників, прописуючи їх у колективному договорі.
Таким чином, головний директор КНП «Міська стоматологічна поліклініка» здійснив незаконне переведення його на 0,5 штатної посади, порушив процедуру і неправильно визначив розмір його заробітної плати, що свідчить про необхідність відновлення трудових прав шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі за весь період переведення на 0,5 штатної посади у розмірі заробітної плати лікаря-стоматолога, який займає 1 штатну посаду з урахування розміру, який був запроваджений згідно постанови №2 Кабінету Міністрів України.
Зазначив, що видача наказу, який містить недостовірні дані щодо систематичного невиконання ним виробничого плану і як наслідок переведення на 0,5 штатної посади, принижує його честь та гідність, а також негативно впливає на його репутацію як спеціаліста в даній сфері в очах колег та клієнтів.
Просив визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради Струка В. І. №65-К від 29 квітня 2022 року «Про зміну в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці»; стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 02 травня 2022 року та моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 07 квітня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ директора Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради Струка В.І. №65-к «Про зміну в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» від 29 квітня 2022 року.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 02 травня 2022 року по 30 вересня 2022 року у розмірі 17878 (сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) гривень 54 коп.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 1240 (одна тисяча двісті сорок) грн. 50 коп. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору.
Повний текст рішення складено 12 квітня 2023 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівців від 11 травня 2023 року в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мар`яна І.С. про ухвалення додаткового рішення про вирішення питання розподілу судових витрат на правничу допомогу позивача - відмовлено.
Повний текст ухвали складено 16 травня 2023 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги на рішення суду
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Комунальне некомерційне підприємство «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради, інтереси якого представляє адвокат Попова-Завгородня С.Г., подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю.
В апеляційній скарзі вказали, що станом на 02 травня 2022 року на підприємстві відбулися зміни в організації виробництва та праці, наказом від 02 травня 2022 року №66-к «Про зміни в штатному розписі лікувального відділення» скорочено 2,75 штатних посад лікаря стоматолога-терапевта в лікувальному відділенні.
Оскаржуваний наказ виданий в результаті скорочення 2,75 штатних посад лікаря стоматолога-терапевта та з метою забезпечення економного та раціонального використання матеріальних і фінансових ресурсів підприємства та створення умов для підвищення продуктивності праці працівників.
Провадження господарської діяльності підприємства не порушує трудових прав працівників, що дотримано відповідачем. До таких правових висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 21 лютого 2018 року у справі №716/388/15-ц.
Даний правовий висновок Верховного Суду у справі №761/3388/15-ц є релевантним до даних правовідносин по справі при оскарженні ОСОБА_1 наказу №65-к.
У даній справі, роботодавець 29 квітня 2022 року належним чином повідомив позивача про зміну істотних умов праці, проте позивач не висловив незгоду з наказом про зміну істотних умов праці від 29 квітня 2022 року №65-к та надалі продовжував працювати на цьому ж підприємстві, не був звільнений, а отже погодився працювати у змінених умовах.
По справі доведено, що на підприємстві відбулися зміни в організації виробництва і праці, що підтверджується доказами, а саме: - систематичне недовиконання виробничого плану лікарями-стоматологами-терапевтами та лікарями-стоматологами-хірургами за період з 1 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року та І квартал 2022 року; - як наслідок різке зростання обсягу фінансових витрат, пов`язаних із неефективним використанням робочого часу, енергоресурсів, неможливістю використання праці працівників протягом повного робочого часу; - скорочення штатів наказом від 02 травня 2022 року №67-к, який не оскаржений та не скасований в судовому порядку.
Крім цього, суд першої інстанції прийняв рішення, не повідомивши про день, час та місце розгляду справи відповідача по справі. Також прийняв від позивача додаткові докази подані 06 квітня 2023 року, тобто за день до ухвалення рішення по справі, при цьому копію таких доказів стороні відповідача позивачем не надіслано.
Крім цього, висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 17878 грн. є помилковими.
Так, заробітна плата лікаря-стоматолога складається з посадового окладу та надбавки за вислугу років.
Встановлення надбавки за вислугу років та її обчислення проводилось виходячи з посадового окладу позивача.
Розмір мінімальної заробітної плати - це державна соціальна гарантія, обов`язкова для підприємств усіх форм власності господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників за будь-якою системою оплати праці з врахуванням результатів її виконання.
Отже, надбавка за вислугу років має включатися до мінімальної заробітної плати.
Посадовий оклад лікаря-стоматолога-терапевта ОСОБА_8. в листопаді 2022 року становив 6567 грн. Мінімальна заробітна плата в цей час становила 6500 грн. Тобто, сам посадовий оклад позивача вже був більший ніж мінімальна заробітна плата.
Заробітна плата лікаря-стоматолога залежить від виконаного плану і виплачується пропорційно.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 17878 грн. є помилковими, такими, що суперечать чинному законодавству, зокрема в частині його обчислення.
Також вказали, що розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі, якщо працівником не виконана норма праці.
По справі доведено правомірність здійснення оплати праці позивачу за фактично виконану роботу, оскільки як вбачається з вищевказаних норм права, оплата праці не нижче рівня мінімальної заробітної плати є не безумовною гарантією та вимагає від працівника виконання норми праці.
Суд першої інстанції помилково не застосував до даних правовідносин висновок Верховного Суду викладений у справі №686/25653/18.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги на ухвалу суду
Не погоджуючись із ухвалою суду від 11 травня 2023 року, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Мар`ян І.С., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити.
Вказав, що 24 березня 2023 року представником надіслано до суду додаткові пояснення, в яких вказаний попередній орієнтовний розрахунок судових витрат які позивач поніс в розмірі 10000 грн. В подальшому 07 квітня 2023 року представником позивача надіслано до суду додаткові пояснення та додані до нього документи, які підтверджують остаточний розмір понесених позивачем судових витрат у розмірі 16200 грн., а саме надано: квитанцію від 01 червня 2022 року, договір про надання правової допомоги, акт наданих послуг від 06 квітня 2023 року.
Таким чином, 11 квітня 2023 року у межах визначеного законом строку представником позивача скеровано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат.
Вважає, що суд прийшов до помилкових висновків, що позивачем чи його представником не зроблено відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.
Просив ухвалу суду скасувати та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 16200 грн.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Мар`ян І.С., просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказав, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач не вносив зміни в штатний розпис, про що свідчить документація, яка була подана останнім до суду першої інстанції, оскільки у відповідача змін в організації виробництва і праці не існувало взагалі, що свідчить про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Також відповідач вводить суд в оману зазначаючи, що згідно з наказом №65 від 29 квітня 2022 року «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці» було проведено з 02 травня 2022 року зміни в організації виробництва і праці в лікувальному відділенні, оскільки даний наказ стосується не змін в організації виробництва і праці в лікувальному відділенні, а конкретно позивача ОСОБА_1 , зі змісту якого його переведено на 0,5 штатної посади лікаря-стоматолога-терапевта.
І взагалі наказ №66-к від 02 травня 2022 року не існував на момент розгляду справи та не був наданий на запит адвоката та на вимогу суду.
Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем щомісячно складалась зведена звітність про виконання ним норми навантаження, однак таку відомість формував не працівник, а керівництво поліклініки.
Також спростовується позиція відповідача щодо не поширення мінімальної заробітної плати при відрядній системі оплати праці в не бюджетному комунальному підприємстві. Мінімальна заробітна плата працівників не може бути нижчою від встановленого законодавством України мінімального розміру заробітної плати.
Мотивувальна частина
Межі розгляду справи
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, зокрема щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, обрахованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я» №2 від 12 січня 2022 року, сторонами не оскаржується, а тому в апеляційному суді не переглядається.
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради підлягає до задоволення частково, апеляційну скаргу ОСОБА_1 також слід задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1 наказом №4-пр від 06 лютого 2002 року Чернівецької міської стоматологічної поліклініки було прийнято на роботу на 1,0 ставки лікаря-стоматолога-терапевта (том 1 а.с.51).
Наказом №65-К від 29 квітня 2022 року «Про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» КНП «Міська стоматологічна поліклініка» у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, обумовлених систематичним недовиконанням виробничого плану лікарями-стоматологами-терапевтами та лікарями-стоматологами-хірургами за період з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року та І квартал 2022 року, і як наслідок, різким зростанням обсягу фінансових витрат, пов`язаних із неефективним використанням робочого часу, енергоресурсів, неможливістю використання праці працівників протягом повного робочого часу, для створення оптимальних умов щодо ефективного використання трудових та матеріальних ресурсів, уникнення зайвих продуктивних витрат підприємства, раціоналізації робочих місць та враховуючи об`єктивні показники фінансово-господарської діяльності КНП «Міська стоматологічна поліклініка» ЧМР з метою недопущення звільнення працівників, керуючись ст.ст.3, 14 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року - проведено з 02 травня 2022 року в КНП «Міська стоматологічна поліклініка» ЧМР зміни в організації виробництва і праці в лікувальному відділенні. Переведено з 02 травня 2022 року для подальшої роботи на умовах неповного робочого дня, працівників лікувального відділення КНП «Міська стоматологічна поліклініка». Тривалість неповного робочого дня встановлюється, виходячи із балансу робочого часу на кожен календарний місяць в 2022 році з тривалістю 33-робочих години на тиждень. Для подальшої роботи на умовах неповного робочого дня переведено лікаря-стоматолога-терапевта лікувального відділення із займанням 0,5 штатної посади ОСОБА_1 . Оплату праці працівника, переведеного для подальшої роботи на умовах неповного робочого дня, проводити з врахуванням результатів виконання виробничого плану в умовних одиницях працеємності (УОП) за кожний календарний місяць.
Пунктом 4.1. наказу зазначено ознайомити із даним наказом лікаря-стоматолога-терапевта про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці під підпис, в строк не пізніше 29 квітня 2022 року. В разі відмови лікаря-стоматолога-терапевта, згідно п.2.1 даного наказу від зміни істотних умов праці шляхом переведення на умови неповного робочого дня, запропонувати надати таку відмову у письмовій формі на строк до 02 травня 2022 року (том 1 а.с.52-53).
З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомився 29 квітня 2022 року, про що свідчить його підпис у даному наказі (том 1 а.с.53).
Відповідно до розрахункових листів, наданих на адвокатський запит №25 від 17 березня 2023 року встановлено, що ОСОБА_1 нараховано: за травень 2022 року 5199,28 грн; за червень 2022 року 3919,05 грн: за липень 2022 року 3421,55 грн; за серпень 2022 року 4 930,45 грн; за вересень 2022 року 3006,37 грн; за жовтень 2022 року 11607,41 грн. (місяць звільнення).
З даних розрахункових листів вбачається, що при нарахуванні заробітної плати роботодавцем враховано: посадовий оклад, надбавку за вислугу років, доплату згідно Постанови КМУ №2 від 12 січня 2022 року, індексацію (том 1 а.с.241-243)..
28 січня 2021 року наказом №25 генерального директора КНП «Міська стоматологічна поліклініка» «Про норми навантаження лікарів-стоматологів-терапевтів лікувального відділення» було затверджено норми навантаження лікаря-стоматолога-терапевта при наданні медичної допомоги дорослому населенню за спеціальністю «терапевтична стоматологія». Встановлено, що затверджені даним наказом нормативи надання медичної допомоги дорослому населенню за спеціальністю «Терапевтична стоматологія» діють до їх зміни наказом МОЗ України та наказом по підприємству. Норми навантаження при наданні стоматологічної допомоги на терапевтичному прийомі для лікарів-стоматологів-терапевтів становлять 23 УОП за зміну. Вищевказані норми навантаження використовувати при підготовці прейскурантів, оцінки виконання виробничих планів та для нарахування заробітної плати лікарям-стоматологам-терапевтам. Додатком №1 до вказаного наказу визначено нормативи надання медичної допомоги дорослому населенню за спеціальністю «Терапевтична стоматологія» із вказанням найменування процедури та оцінки в «УОП» (том 1 а.с.56-58).
Згідно посадової інструкції лікаря-стоматолога-терапевта вбачається, що ОСОБА_1 був із нею ознайомлений, про що свідчить його підпис (том 1 а.с.103-106).
Пунктом 2.8 Інструкції визначено, що лікар-стоматолог-терапевт виконує планові показники (нормативи), встановлені наказом по поліклініці №25 від 28 січня 2021 року, які становлять 23 УОП на зміну, а у п.2.10 визначено, що лікар-стоматолог-терапевт подає звіт про кількість прийнятих пацієнтів разом із нарядами щомісячно 01 і 05 числа в бухгалтерію поліклініки (т.1 а.с.103-106).
Згідно протоколу від 11 січня 2021 року спільного засідання працівників поліклініки та профкому КНП «Міська стоматологічна поліклініка» ЧМР, на якому, крім інших, були присутні співробітники КНП «Міська стоматологічна поліклініка», вбачається, що метою такого засідання було доведення до відома працівників рішення Чернівецької міської ради №17 від 29 грудня 2020 року «Про припинення роботи КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» внаслідок реорганізації та створення КНП «Міська стоматологічна поліклініка» й повідомлено про зміну істотних умов оплати праці лікарів-стоматологів-терапевтів, лікарів-стоматологів-хірургів, лікаря-рентгенолога та рентгенолаборантів лікувального відділення з погодинної на відрядну систему оплату праці з 01 квітня 2021 року (том 1 а.с.125).
Також, ознайомлено присутніх із п.4.3 Статуту, яким передбачено, що підприємство самостійно здійснює некомерційну господарську діяльність, організовує свою діяльність відповідно до фінансового плану. При розробці та плануванні доходів враховується відрядна система оплати праці, в основі якої результати виконання виробничого плану кожним лікарем, які оцінюються умовними одиницями працеємності (УОП). Виробничі плани в УОП та перелік платних послуг підприємство затверджує в установленому законодавством порядку.
Заступником генерального директора з економічних питань було повідомлено присутніх, що на підприємстві впроваджено облік виконання виробничого плану кожним лікарем-стоматологом-терапевтом, лікарем-стоматологом-хірургом, лікарем-рентгенологом та рентгенолаборантом за кількістю виконаних умовних одиниць працеємності. Результати виконання виробничого плану, що відображаються в умовних одиницях працеємності (УОП), є підставою для нарахування основної та додаткової заробітної плати за кожен календарний місяць.
Головою профспілкового комітету вказано, що зміна системи оплати праці з погодинної на відрядну не потягне за собою порушення трудових прав працівників, про що їх того ж дня повідомлено.
Після обговорення поставлених питань працівників було ознайомлено із наказом №02-К від 11 січня 2021 року КНП «Міська стоматологічна поліклініка» про початок статутної діяльності з 11 січня 2021 року та статутом та повідомлено під підпис про зміну умов оплати праці з погодинної на відрядну систему оплати праці (том 1 а.с.125).
Згідно економічного обґрунтування необхідності встановлення неповного робочого дня лікарського персоналу лікувального відділення КНП «Міська стоматологічна поліклініка» вбачається, що «кількісні показники виконання виробничого плану лікарями-стоматологами-терапевтами та лікарями-стоматологами-хірургами за період з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року та І квартал 2022 року свідчить про їх недовиконання, а саме: І терапевтичне відділення з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року відсоток виконання виробничого плану становить 26,8; за січень 2022 року відсоток виконання виробничого плану становить - 35,4; за лютий 2022 року відсоток виконання виробничого плану становить - 34,5; за березень 2022 року відсоток виконання виробничого плану становить - 49,0; ІІ терапевтичне відділення з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року відсоток виконання виробничого плану становить 28,2; за січень 2022 року відсоток виконання виробничого плану становить - 36,3; за лютий 2022 року відсоток виконання виробничого плану становить - 34,5; за березень 2022 року відсоток виконання виробничого плану становить - 45,8.
Результати виконання виробничих планів підтверджують їх систематичне невиконання. Разом із цим, росте обсяг фінансових витрат, пов`язаних із неефективним використанням робочого часу, енергоресурсів та неможливістю використання праці працівників протягом повного робочого часу, раціоналізацією робочих місць через скорочення виконання робочого плану працівниками, відбулися зміни в організації виробництва і праці в лікувальних відділеннях КНП «Міська стоматологічна поліклініка».
З метою створення оптимальних умов для ефективного використання трудових та матеріальних ресурсів, уникнення зайвих непродуктивних витрат підприємства, прийняття рішення про переведення для подальшої роботи на умовах неповного робочого дня із займанням по 0,5 штатної посади працівників лікувальних відділень, які мають найнижчий показник виконання виробничого плану, є економічно обґрунтованим та раціональним» (том 1 а.с.125 а)
У подальшому протоколом спільного засідання адміністрації поліклініки та профкому КНП «Міська стоматологічна поліклініка» від 27 квітня 2022 року було визнано доцільним переведення працівників лікувальних відділень КНП «Міська стоматологічна поліклініка» лікарів-стоматологів-терапевтів для подальшої роботи на умовах неповного робочого дня по 0,5 штатної посади, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (том 1 а.с.126-130).
Зі звіту про заборгованість з оплати праці на 01 червня 2022 року вбачається, КНП «Міська стоматологічна поліклініка» заборгувала 151,6 тис. грн. (том 1 а.с.175).
На виконання вказаного наказу позивачем щомісячно складалася зведена звітність про виконані ним норми навантаження (том 1 а.с.89-101).
Із довідок про виконання плану умовних одиниць, складених завідувачем лікувального відділення ОСОБА_7 , встановлено, що за період з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року ОСОБА_1 виконав 26,7 % від плану УОП; за період з 01 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року позивач виконав 20,9 % від плану УОП; за період з 01 січня 2022 року по 31 березня 2022 року позивач виконав 28,9 % від плану УОП; за період з 01 січня 2022 року по 30 квітня 2022 року позивач виконав 34,5 % від плану УОП; за період з 01 січня 2022 року по 31 травня 2022 року позивач виконав 36,9 % від плану УОП (том 1 а.с.179-190).
Окрім того, судом встановлено, що наказом КНП «Міська стоматологічна поліклініка» №01 від 19 січня 2022 року було визначено, що плата за надання всіх платних послуг в усіх структурних підрозділах підприємствах вноситься безпосередньо пацієнтом в касу підприємства та через термінал. На підтвердження внесення пацієнтом плати за стоматологічну послугу касиром видається прибутковий касовий ордер встановленої форми. Отримання плати за надану стоматологічну допомогу в готівковій формі безпосередньо лікарями та іншими медичними працівниками забороняється. Із вказаним наказом ОСОБА_1 було ознайомлено 25 січня 2022 року (том 1 а.с.177-178).
Доводи та мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права переглядаючи рішення
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам в повному обсязі не відповідає.
Щодо неналежного повідомлення представника відповідача про час та місце розгляду справи
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З матеріалів справи вбачається, що 07 квітня 2023 року суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника відповідача.
Згідно чч.1-2 статті 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення представника відповідача про розгляд справи 07 квітня 2023 року, що не відповідає вимогам ЦПК України.
За змістом клопотання від 16 грудня 2022 року представник відповідача просила завершити розгляд справи на підставі наявних доказів в письмовому провадженні (т.1 а.с.202-203), проте це не виключало обов`язок суду належно повідомити її про судове засідання у справі. Після 16 грудня 2022 року справа неодноразово відкладалася і жодного разу не було повідомлено представника відповідача про час та місце розгляду справи. Крім цього, після 16 грудня 2022 року представник позивача долучав до матеріалів справи пояснення та нові докази і ці документи всупереч вимогам ЦПК не були направлені представнику відповідача.
Згідно з частинами 1-5 статті 128 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, а також порушенням статей 8-12, 128-130, 372 ЦПК України, які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання.
За таких обставин, розгляд справи за відсутності представника відповідача порушує його права на судовий захист. Суд не забезпечив реалізацію його процесуальних прав, про що представник відповідача зазначає в апеляційній скарзі, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалення нового судового рішення.
Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу «Про зміну в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці»
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено та не надано доказів, що відбулися зміни в організації виробництва і праці на підприємстві відповідно до наказу КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради №65-К від 29 квітня 2022 року «Про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці», внаслідок яких змінилися істотні умови праці позивача в КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
Право на працю, закріплене у ст.43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 3 та статті 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України у межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.
Однією з підстав припинення трудового договору згідно з п.6 ст.36 КЗпП України є відмова працівника від переведення на роботу в іншу мiсцевiсть разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Виходячи із викладеного, необхідно розмежовувати поняття «зміни в організації виробництва і праці» та «зміна істотних умов праці». Про це, наприклад, зазначив Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі №754/8595/17-ц, вказавши, що зміна істотних умов праці за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці (постанова Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15).
Отже, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 21 лютого 2018 року у справі №761/3388/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі №332/890/20, від 08 липня 2020 року у справі №501/3407/18 та від 27 січня 2021 року у справі №212/2925/18 та від 19 жовтня 2022 року у справі №359/4555/21.
У справі, яка переглядається, відбулося переведення посади, на якій працював позивач, з повної ставки на ставку 0,5. Під таким переведенням слід розуміти встановлення працівникові неповного робочого часу.
Отже, у предмет доказування входить встановлення зміни для позивача істотних умов праці; наявність у роботодавця змін в організації виробництва і праці, які зумовили зміну для позивача істотних умов праці (запровадження режиму неповного робочого дня); додержання роботодавцем строку попередження працівника про наступну зміну істотних умов праці.
Як зазначено вище, зміна істотних умов праці може бути визнана законно тільки в тому випадку, якщо доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
З матеріалів справи вбачається, що 28 січня 2021 року наказом №25 генерального директора КНП «Міська стоматологічна поліклініка» «Про норми навантаження лікарів-стоматологів-терапевтів лікувального відділення» було затверджено норми навантаження лікаря-стоматолога-терапевта при наданні медичної допомоги дорослому населенню за спеціальністю «терапевтична стоматологія». Зокрема, норми навантаження для лікарів-стоматологів-терапевтів становлять 23 УОП за зміну (том 1 а.с.56-58).
Пунктом 2.8 посадової інструкції лікаря-стоматолога-терапевта визначено, що лікар-стоматолог-терапевт виконує планові показники (нормативи), встановлені наказом по поліклініці №25 від 28 січня 2021 року, які становлять 23 УОП на зміну, а у п.2.10 визначено, що лікар-стоматолог-терапевт подає звіт про кількість прийнятих пацієнтів разом із нарядами щомісячно 01 і 05 числа в бухгалтерію поліклініки (т.1 а.с.103-106).
Згідно економічного обґрунтування необхідності встановлення неповного робочого дня лікарського персоналу лікувального відділення КНП «Міська стоматологічна поліклініка», складеного заступником генерального директора з економічних питань, вбачається, що «кількісні показники виконання виробничого плану лікарями-стоматологами-терапевтами та лікарями-стоматологами-хірургами за період з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року та І квартал 2022 року свідчать про їх недовиконання, а саме: І терапевтичне відділення з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року відсоток виконання виробничого плану становить 26,8; за січень 2022 року відсоток виконання виробничого плану становить - 35,4; за лютий 2022 року відсоток виконання виробничого плану становить - 34,5; за березень 2022 року відсоток виконання виробничого плану становить - 49,0; ІІ терапевтичне відділення з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року відсоток виконання виробничого плану становить 28,2; за січень 2022 року відсоток виконання виробничого плану становить - 36,3; за лютий 2022 року відсоток виконання виробничого плану становить - 34,5; за березень 2022 року відсоток виконання виробничого плану становить - 45,8.
Результати виконання виробничих планів підтверджують їх систематичне невиконання. Разом із цим, росте обсяг фінансових витрат, пов`язаних із неефективним використанням робочого часу, енергоресурсів та неможливістю використання праці працівників протягом повного робочого часу, раціоналізацією робочих місць через скорочення виконання робочого плану працівниками, відбулися зміни в організації виробництва і праці в лікувальних відділеннях КНП «Міська стоматологічна поліклініка».
З метою створення оптимальних умов для ефективного використання трудових та матеріальних ресурсів, уникнення зайвих непродуктивних витрат підприємства, прийняття рішення про переведення для подальшої роботи на умовах неповного робочого дня із займанням по 0,5 штатної посади працівників лікувальних відділень, які мають найнижчий показник виконання виробничого плану, є економічно обґрунтованим та раціональним» (том 1 а.с.125 а).
З протоколу спільного засідання адміністрації поліклініки та профкому КНП «Міська стоматологічна поліклініка» від 27 квітня 2022 року вбачається, що було поставлено на голосування питання про доцільність переведення працівників лікувальних відділень КНП «Міська стоматологічна поліклініка» лікарів-стоматологів-терапевтів для подальшої роботи на умовах неповного робочого дня по 0,5 штатної посади, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Однак, з даного протоколу не вбачається, яке рішення за наслідками голосування було прийнято (том 1 а.с.126-130). Крім цього, даний протокол спільного засідання адміністрації поліклініки та профкому КНП «Міська стоматологічна поліклініка» від 27 квітня 2022 року не був підставою для винесення наказу від 29 квітня 2022 року №65-К «Про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці».
29 квітня 2022 року наказом КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради №65-К «Про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» ОСОБА_1 було переведено з 02 травня 2022 року для подальшої роботи на умовах неповного робочого дня (т.1 а.с.52).
Обґрунтовуючи необхідність такого переведення позивача на неповний робочий день, що є зміною істотних умов праці, відповідач у вказаному вище наказі посилався на зміни в організації виробництва і праці, обумовлені систематичним недовиконанням виробничого плану лікарями-стоматологами-терапевтами та лікарями-стоматологами-хірургами за період з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року та І квартал 2022 року, і як наслідок, різким зростанням обсягу фінансових витрат, пов`язаних із неефективним використанням робочого часу, енергоресурсів, неможливістю використання праці працівників протягом повного робочого часу, для створення оптимальних умов щодо ефективного використання трудових та матеріальних ресурсів, уникнення зайвих продуктивних витрат підприємства, раціоналізації робочих місць та враховуючи об`єктивні показники фінансово-господарської діяльності КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради.
Однак, матеріали справи не містять жодних доказів, з яких можливо було встановити, які саме зміни в організації виробництва і праці, внаслідок яких змінилися істотні умови праці позивача, відбулися на КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради.
Отже, відповідачем не доведено факту зміни в організації виробництва і праці на підприємстві відповідно до наказу КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради №63-К від 29 квітня 2022 року «Про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці».
За таких обставин, зміна істотних умов праці для позивача шляхом встановлення йому 0,5 штатної одиниці за умови відсутності змін в організації виробництва і праці на підприємстві свідчить про безпідставність таких дій роботодавця, що є підставою для визнання незаконним та скасування наказу КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради №63-к «Про зміну в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» від 29 квітня 2022 року щодо ОСОБА_8 .
Зазначений висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №332/890/20.
Колегія суддів відхиляє доводи представника відповідача про те, що на підприємстві відбулися зміни в організації виробництва і праці, внаслідок чого було скорочено 2,75 штатних одиниці посади лікаря-стоматолога-терапевта.
Так, до апеляційної скарги був наданий наказ генерального директора КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради №67-к від 02.05.2022 року «Про зміни в штатному розписі лікувального відділення», відповідно до якого з 02 травня 2022 року скорочено в штатному розписі 2,75 штатної посади лікаря-стоматолога-терапевта (т.2 а.с.55).
Разом з тим, вказаний наказ не був предметом дослідження в суді першої інстанції. Крім цього, на думку колегії суддів, зміни в штатному розписі повинні були передувати винесенню наказу про переведення позивача на 0,5 ставки. Так, наказ про переведення позивача на 0,5 ставки винесений 29 квітня 2022 року, а наказ про зміни в штатному розписі винесений 02 травня 2022 року, тобто пізніше. Вказана обставина свідчить про те, що на час винесення наказу про переведення ОСОБА_1 на 0,5 ставки будь-якого наказу, який свідчив би про зміну в організації виробництва і праці по підприємству не було.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про визнання незаконним та скасування наказу №65-к від 29 квітня 2022 року.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі
Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що переведення позивача на 0,5 штатної одиниці з 02 травня 2022 року є незаконним, то відповідно з КНП на користь позивача підлягає стягненню різниця в заробітній платі, виходячи з розміру 1 штатної одиниці.
Також суд першої інстанції виходив з того, що мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».
Водночас, структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до вимог ст.95 КЗпП України та ст.3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Згідно ст.97 КЗпП України о плата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Згідно ст.111 КЗпП України при невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата провадиться відповідно до виконаної роботи.
Відповідно до вимог ст.3-1 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.
Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.
У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.
Отже, законодавством гарантована мінімальна заробітна плата лише при повному виконанні працівником місячної норми праці. У разі невиконання працівником в повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконанної норми праці.
По справі встановлено, що посадовий оклад лікаря-стоматолога-терапевта, який працює на повну ставку та виконує 100% місячну норму праці становить 6567 грн. Надбавка за вислугу років позивача становить 30% до посадового окладу, а тому разом з окладом зарплата позивача становила 8537,10 грн.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з січня - 6500 гривень, з 1 жовтня - 6700 гривень.
З матеріалів справи також встановлено, що позивач не виконував місячну норму праці. А саме, за період з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року ОСОБА_1 виконав 26,7 % від плану УОП; за період з 01 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року позивач виконав 20,9 % від плану УОП; за період з 01 січня 2022 року по 31 березня 2022 року позивач виконав 28,9 % від плану УОП; за період з 01 січня 2022 року по 30 квітня 2022 року позивач виконав 34,5 % від плану УОП; за період з 01 січня 2022 року по 31 травня 2022 року позивач виконав 36,9 % від плану УОП (том 1 а.с.179-190).
Таким чином, заробітна плата позивачу виплачувала пропорційно до виконаної норми праці, що узгоджується з вимогами ст.111 КЗпП України та ст.3-1 Закону України «Про оплату праці».
Суд першої інстанції вказаних вимог закону не врахував і прийшов до помилкового висновку про необхідність стягнення мінімальної заробітної плати при відрядній формі оплати праці. А тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.
В своїй позовній заяві позивач фактично просив стягнути різницю в заробітній платі, пов`язану з незаконним його переводом на 0,5 ставки. Однак колегія суддів позбавлена можливості здійснити такий розрахунок, оскільки заробітна плата позивача повністю залежить від виконання норми плану і кожного місяця вона може бути різною. Суд не може спрогнозувати виконання плану в разі, якщо б позивач працював на повну ставку, а не на 0,5 ставки.
Врахуючи викладені обставини колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 2371 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Згідно із ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
За наведеного суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі№ 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Апеляційним судом у цій справі було встановлено факт неправомірного винесення відповідачем оскаржуваного наказу про зміну істотних умов праці, у зв`язку з чим ОСОБА_1 був неправомірно позбавлений законного права на відповідні умови праці, зокрема на 1 штатну одиницю, та заробітну плату, що призвело до тривалих його моральних страждань та емоційних переживань і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки позивач зазнав у зв`язку із протиправними діями КНП «Міська стоматологічна поліклініка» душевних страждань, що свідчить про причинно-наслідковий зв`язок між такими неправомірними діями відповідача та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок винесення відповідачем незаконного наказу про зміну істотних умов його праці, у розмірі 2500 грн, що є достатнім для їх компенсації.
При цьому, колегія суддів виходила із засад розумності та справедливості, врахувала ступінь вини відповідача, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, час і зусилля, необхідні для відновлення його прав, глибину та обсяг душевних страждань, а вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень апеляційний суд вважає завищеними.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 16 грудня 2019 року у справі №823/726/16.
Враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо судових витрат
Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалює нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, відповідно здійснюється і розподіл судових витрат, понесених позивачем під час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанцій.
Так, при подачі позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1984,80 грн (том 1 а.с.35 а).
За приписами ч.10 ст.176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
За результатами розгляду справи апеляційним судом, немайнова вимога задоволена повністю (33,3%), в задоволенні вимоги майнового характеру щодо стягнення заборгованості по заробітній платі відмовлено (33,3%), вимога про стягнення моральної шкоди задоволена частково (8,3%), що в загальному складає задоволення позовних вимог на 41,6 %.
На виконання вимог ЦПК України та з урахуванням задоволення вимоги немайнового характеру та часткового задоволення вимог майнового характеру щодо стягнення моральної шкоди, з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 підлягав стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції виходячи з наступного розрахунку:
-992,40 грн. за немайнову вимогу про скасування наказу;
-248,10 грн. за вимогу про стягнення моральної шкоди (апеляційний суд в мотивувальній частині прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 2500 гривень, що становить 25% від суми позовної вимоги, 992,40 : 100% х 25%).
Таким чином, з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в загальному розмірі 1290,12 грн.
При цьому, за подання апеляційної скарги КНП «Міська стоматологічна поліклініка» сплатили судовий збір в сумі 4465,80 грн.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та часткове задоволення позову ОСОБА_1 , а тому судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає розподілу пропорційно задоволених позовних вимог.
А саме, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені на 41,6%, ставка судового збору, що сплатив відповідач за подання апеляційної скарги складала 4465,80 грн., а тому розмір судового збору, що підлягає стягненню з позивача на користь відповідача за подання апеляційної скарги складає 2608,02 грн. (4465,80 х 41,6% : 100% = 1857,78 грн.; 4465,80 - 1857,78 = 2608,02)
Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже за результатом апеляційного перегляду справи в частині розподілу судових витрат в рахунок взаємозаліку з ОСОБА_1 на користь КНП «Міська стоматологічна поліклініка» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1317,90 грн. (2608,02 - 1290,12).
Доводи та мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права переглядаючи ухвалу суду щодо витрат на правову допомогу
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За приписами ч.2-3 вказаної статті заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч.1 ст.1 зазначеного Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статей 1, 26, 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до ст.19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).
У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Тобто з аналізу викладеного слід зробити висновок, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 та ч.8 ст.141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18.
Оскільки підставою для ухвалення додаткового рішення, визначеною п. 3 ч.1 ст. 270 ЦПК України, є не вирішення судом такого питання, то вказане може мати місце лише за умови дотримання загального порядку надання стороною, яка ставить питання про відшкодування судових витрат, - подання не лише такого клопотання, але й відповідних доказів судових витрат.
Аналіз вказаних норм вказує на те, що для наявності підстав щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу заявник повинен дотриматись вимог визначених ст.ст.133, 134, 137, 141 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.
Особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (див. постанову Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 916/24/18).
Суд першої інстанції, відмовляючи у винесенні додаткового рішення про стягнення судових витрат, прийшов до висновку, що позивач не надавав у встановлений законом строк попередній розрахунок суми судових витрат та клопотання про поновлення строку на його подання. Також позивач у відповідності до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України не зробив відповідну заяву, що ним протягом п`яти днів після винесення рішення буде надано докази понесених судових витрат.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.
Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ЦПК України.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.
З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій статті 134 ЦПК України, містяться у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 18 січня 2022 року у справі № 910/2679/21, від 21 червня 2022 року у справі № 908/574/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 910/3055/20.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляв адвокат Мар`ян І.С. на підставі Ордеру Серія СЕ №1044775 від 21 червня 2022 року, який виданий на підставі Договору про надання правової допомоги у Шевченківському районному суді м.Чернівців від 04 травня 2022 року (том 1 а.с.110).
24 березня 2023 року представником позивача адвокатом Мар`яном І.С. спрямовано до суду першої інстанції через систему «Електронний Суд» додаткові пояснення, згідно яких адвокатом повідомлено про попередній розмір судових витрат, які позивач поніс, а саме 10000 грн. (том 1 а.с.224-226).
Представник відповідача КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради - адвокат Попова-Завгородня С.Г. на електронну пошту суду подала заперечення з приводу понесених позивачем витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не дотримано положень процесуального закону щодо подання до суду попереднього розрахунку судових витрат, який подається до суду першої інстанції при зверненні до суду з позовом, а тому слід відмовити в задоволенні такої заяви. А також, вказала, що заявлені вимоги є завищеними, неспівмірними зі складністю справи та наданими адвокатом обсягом послуг у суді, не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, а тому просила зменшити такі витрати (том 2 а.с.39-40).
Отже, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача дійшов помилкового висновку про те, що відсутність попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат чи клопотання про поновлення строку для подачі такого розрахунку є підставою для безумовної відмови у відшкодуванні суми судових витрат, які сторона понесла і очікує понести у зв`язку з розглядом справи.
Крім цього, апеляційним судом встановлено що стороною позивача подано такий орієнтовний розрахунок понесених витрат та сторона відповідача мала змогу підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими, та довести неспівмірність таких витрат.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неподання стороною позивача попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат разом з позовною заявою чи відповіддю на відзив не порушило принципи змагальності та рівності та не завадило іншим учасникам спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості (необґрунтованості) та співмірності заявлених до стягнення витрат.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу з підстав неподання вчасно попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.
Крім цього, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, про відмову в задоволенні заяви про стягнення судових витрат з підстав що позивачем не заявлено, що протягом п`яти днів після винесення рішення ним будуть подані докази понесених витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 квітня представником позивача адвокатом Мар`яном І.С. спрямовано до суду першої інстанції через систему «Електронний Суд» додаткові пояснення, згідно яких адвокатом на підставі ч.8 ст.141 ЦПК України надано докази щодо розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи, а саме: договір-доручення про надання правової допомоги від 04 травня 2022 року; копію акту наданих послуг від 06 квітня 2023 року; квитанцію №4256-1826-0381-0416 від 01 червня 2022 року; квитанцію №5596-1889-1217-5310 від 03 серпня 2022 року. Вказав, що остаточний розмір витрат на професійну правничу допомогу пов`язаних з розглядом справи, які позивач поніс становить: 16200 грн. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України просив суд подані документи взяти до уваги при прийнятті рішення (том 1 а.с.236 на звороті).
Згідно п.5 Договору-доручення про надання правової допомоги від 04 травня 2022 року вбачається, що обсяг і вартість наданої правової допомоги оформлюється відповідно до акту наданих послуг, підписаних між Клієнтом та Адвокатом (том 2 а.с.6 на звороті).
Відповідно до Акту наданих послуг від 06 квітня 2023 року вбачається, що адвокатом Мар`яном І.С. на надання послуг з правничої допомоги ОСОБА_1 було витрачено 8 годин. Такий час був витрачений на підготовку позовної заяви; підготовку клопотання про витребування доказів судом; підготовку адвокатських запитів №32, №33 від 06 травня 2022 року; підготовку позовної заяви (уточненої); додаткові пояснення; участь у судових засіданнях (том 2 а.с.7).
З квитанцій від 03 серпня 2022 року та від 01 червня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 сплатив адвокату Мар`яну І.С. 16 200 гривень за надання правничої допомоги за Договором про надання правової допомоги від 04 травня 2022 року (том 2 а.с.8, 9).
07 квітня 2023 року за результатами розгляду позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Пунктом 1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Як вбачається з рішення суду, суд першої інстанції під час ухвалення рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , не вирішив питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених останнім судових витрат на професійну правничу допомогу.
Адвокат Мар`ян І.С. в інтересах позивача ОСОБА_1 спрямував 11 квітня 2023 року до суду заяву щодо винесення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку що позивачем ще до постановлення рішення надано докази понесених витрат на правову допомогу, а тому у нього не було необхідності до завершення судових дебатів робити відповідну заяву про намір подати такі докази протягом п`яти днів після винесення рішення.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції не вирішив питання стягнення судових витрат щодо витрат на правову допомогу під час ухвалення рішення по суті розгляду справи, суду першої інстанції необхідно було у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України ухвалити додаткове рішення.
Апеляційний суд аналізуючи надані позивачем докази понесених витрат на правову допомогу, вважає, що вищезазначені документи не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначених розмірах, вказаний стороною позивача розмір таких витрат є завищеним та не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
На підставі викладеного, надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів апелянта, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом Мар`яном І.С. юридичних послуг, співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також наявність клопотання відповідача про зменшення таких витрат, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем ОСОБА_1 вимог про стягнення понесених витрат на правничу допомогу підлягають зменшенню з 16200 грн. до 8000 грн.
При цьому, відповідно до п.3 ч.2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, отже 8000 грн. : 100% х 41,6% = 3328 грн. витрати на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Отже, за результатом апеляційного перегляду справи в частині розподілу судових витрат, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат слід задовольнити частково та стягнути з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 - 3328 грн. понесених судових витрат на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги, пов`язаних з розглядом справи у суді першої інстанції.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради задовольнити частково, рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 07 квітня 2023 року в частині задоволення позовних вимог та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове судове рішення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 11 травня 2023 року скасувати та постановити нове судове рішення.
Керуючись ст.ст. 141, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 07 квітня 2023 року в частині задоволення позовних вимог та розподілу судових витрат скасувати та постановити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради Струка В.І. №65-к «Про зміну в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» від 29 квітня 2022 року.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовити.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради - 1317 (одну тисячу триста сімнадцять) гривень 90 коп. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Мар`ян Іван Степанович - задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівців від 11 травня 2023 року скасувати та постановити нове рішення.
Заяву ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Мар`ян Іван Степанович про стягнення витрат на правову допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 25 вересня 2023 року.
Головуючий Н.К. Височанська
Судді: І.М. Литвинюк
Н.Ю. Половінкіна
Суд | Чернівецький апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 21.09.2023 |
Оприлюднено | 26.09.2023 |
Номер документу | 113680794 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про виплату заробітної плати |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Краснощоков Євгеній Віталійович
Цивільне
Чернівецький апеляційний суд
Височанська Н. К.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні