Постанова

від 25.09.2023 по справі 916/2639/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/2639/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Уліцька А.В., на підставі посвідчення;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА УКРАЇНА» - Нєнов І.І., на підставі ордера;

від Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради м.Миколаїв не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА УКРАЇНА», Одеська область, Овідіопольський район

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2023 року, м. Одеса, суддя Погребна К.Ф., повний текст рішення складено та підписано 23.06.2023 року

по справі №916/2639/22

за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради м.Миколаїв

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА УКРАЇНА», Одеська область, Овідіопольський район,

про стягнення 811 826 грн. 82 коп., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У жовтні 2022 року Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна», у якому просив розірвати договір підряду від 19.03.2021 року №124 на виконання робіт з капітального ремонту спортивно ігрового майданчику по вул. Херсонське шосе між житловими будинками 30, 32, 38, укладений між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна» на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради штрафні санкції у сумі 811 826 грн. 82 коп.; вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Зокрема, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, зазначаючи про підстави представництва ним інтересів держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, вказав, що відповідачем, всупереч умовам укладеного між ним та Департаментом договору підряду, не виконано господарські зобов`язання в частині дотримання строків виконання робіт, внаслідок чого, на переконання прокурора, такий договір потребує розірвання, а у відповідача виникає обов`язок по сплаті неустойки у нарахованому позивачем розмірі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.10.2022 року у справі №916/2639/22 позовну заяву Заступника керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради м. Миколаїв прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено дату підготовчого засідання.

23.12.2022 року до Господарського суду Одеської області від прокуратури надійшло клопотання про закриття провадження по справі в частині позовних вимог (вх. № 29488/22), відповідно до якого заявник просив суд закрити провадження у справі №916/2639/22 за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗУМА УКРАЇНА в частині вимог про розірвання договору підряду №124 від 19.03.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.05.2023 року клопотання Окружної прокуратури міста Миколаєва від 23.12.2022 року за вх. № 29488/22 про закриття провадження по справі в частині позовних вимог про розірвання спірного договору підряду було задоволено, провадження у справі №916/2639/22 за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗУМА УКРАЇНА в частині вимог про розірвання договору підряду №124 від 19.03.2021 року було закрито.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.06.2023 року у справі №916/2639/22 (суддя Погребна К.Ф.) позовні вимоги Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна», Одеська область, Овідіопольський район, задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна», Одеська область, Овідіопольський район на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради м. Миколаїв, штрафні санкції в сумі 811 826 грн. 82 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурором у даній справі належними та допустимими доказами доведено факт невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна» умов договору підряду від 19.03.2021 року №124 в частині дотримання строків його виконання, з огляду на що, позовні вимоги прокурора є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна» з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2023 року у справі №916/2639/22 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити Заступнику керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської ради у задоволені його позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального і матеріального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Товариство, посилаючись на обставини встановлені судом першої інстанції, в першу чергу послалося на те, що у даному випадку відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

При цьому, апелянт вказав, що під час розгляду справи судом першої інстанції, прокурором не доведено факту неналежного здійснення захисту державних інтересів Департаментом, з огляду на що, його звернення з позовом до суду було передчасним.

Також Товариством з цього приводу зауважено, що нарахування штрафних санкцій є правом Департаменту, а не його обов`язком, і необхідність такого нарахування розглядається у кожному окремому випадку.

Відтак, на переконання скаржника, у даній справі відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, у прокурора не виникло право на звернення до суду в інтересах держави з цим позовом, оскільки наявний орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави за договором підряду, та відсутні факти, що свідчать про неналежне виконання таким органом своїх повноважень.

Щодо порушення строків виконання робіт скаржник вказав, що оскільки 31.12.2021 року між Департаментом та відповідачем було укладено Додаткову угоду №2 до договору підряду, якою сторони визначили вартість робіт на 2021 рік у розмірі 4 248 326 грн. 36 коп., твердження прокурора про те, що протягом 2021 року відповідач зобов`язаний був виконати роботи на суму 7 699 996 грн. 12 коп. не відповідає дійсності та суперечить умовам договору підряду.

Обґрунтовуючи свою позицію з приводу зазначеного вище, скаржник звернув увагу колегії суддів на ту обставину, що дійсно, договором підряду було передбачено зобов`язання відповідача виконати роботи на суму 7 699 996 грн. 12 коп. до 01.10.2021 року, але, в подальшому, саме уклавши Додаткову угоду № 2 до цього договору, сторони припинили вказане зобов`язання, встановивши нове виконати роботи до 01.10.2021 року на суму 4 248 326 грн. 36 коп.

Зважаючи на наведене, апелянт вважає, що оскільки з 31.12.2021 року у нього не існувало зобов`язань виконати роботи на суму 7 699 996 грн. 12 коп. до 01.10.2021 року, оскільки таке зобов`язання припинено за згодою сторін внаслідок укладення Додаткової угоди №2, нарахування штрафних санкцій є безпідставним.

В той же час, за доводами скаржника, висновок суду першої інстанції про те, що Додаткова угода №2 не поширюється на правовідносини сторін у 2021 році суперечить самому її тексту, оскільки в ній чітко зазначено, що вона регулює права та обов`язки сторін саме у 2021 році.

Тобто, на переконання апелянта, у даному випадку має місце припинення зобов`язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація), а саме, уклавши Додаткову угоду №2, сторони домовилися припинити зобов`язання відповідача виконати до 01.10.2021 року роботи на суму 7 699 996 грн. 12 коп., та замінити його новим зобов`язання виконати до 01.10.2021 року роботи на суму 4 238 326 грн. 36 коп.

З огляду на зазначене, Товариство вважає, що висновок суду першої інстанції щодо правомірності нарахування штрафних санкцій є безпідставним, оскільки відповідачем не було допущено прострочення на суму, що вказана в позовній заяві.

Щодо висновку суду першої інстанції про факт істотного порушення умов договору підряду з боку відповідача, скаржник зауважив, що таке виснування місцевого господарського суду є помилковим, оскільки самим Департаментом вказані обставини не стверджуються, а навпаки, останній очікує завершення робіт у строк, передбачений договором.

В той же час, відповідачем в апеляційній скарзі також наголошується про можливість судів під час розгляду аналогічних справ зменшувати розмір неустойки, проте судом першої інстанції вказаного під час розгляду даної справи застосовано не було, чим порушено вимоги ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна», Одеська область., Овідіопольський район на рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2023 року у справі №916/2639/22, справу призначено до судового розгляду.

14.08.2023 року поштою через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради надійшов відзив (вх. №2104/23/Д2), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна» у задоволені вимог, зазначених в апеляційної скарзі в повному обсязі. Відзив судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у відзиві Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, посилаючись на обставини, встановлені судом першої інстанції у даній справі, зазначив, що оскільки станом на 06.12.2022 року інших документів (актів приймання виконаних будівельних робіт) на адресу Департамента не надходило, відповідачем було порушено умови договору щодо строків виконання робіт у 2021-2022 році, що тягне за собою застосування відповідальності до винної сторони.

Також щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Департаменту, останній вказав, що жодним чином не має заперечень щодо такого представництва, оскільки у нього, на час подання позову та даний час відсутні фінансові спроможності по сплаті судового збору, питання вирішення якого не є приорітетним.

21.08.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від прокурора також надійшов відзив (вх. №2104/23/Д3), у якому Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2023 року у справі №916/2639/22 - без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, за доводами відзиву, прокурор, посилаючись на обставини, зазначені ним у позовній заяві, наголосив, що враховуючи умови укладеного між Департаментом та відповідачем договору підряду, розмір штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання щодо строків надання послуг становить 811826 грн. 82 коп., про правильність та обґрунтованість яких і зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відтак, на переконання прокурора, станом на момент укладення додаткової угоди у відповідача не існувало жодного іншого зобов`язання по сумам та строком виконання робіт, ніж ті які були передбачені, додатковою угодою від 19.03.2021 року №1 та які мали бути виконані до 01.10.2021 року, тобто ще за два місяці до укладення додаткової угоди №2.

Більш того, як зазначено прокурором, у даному випадку, предмет договору, його правове регулювання і основні умови залишились незмінними, внесено зміни лише до плану фінансування, що не вплинуло на інші умови правочину, до яких зміни не вносились.

Тобто, як зауважує прокурор, у даному разі застосування новації, як способу припинення зобов`язань, які наявні між сторонами не вбачається за можливе.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даному випадку, прокурором наголошено, що оскільки у даній справі наявність «інтересу держави» полягає у порушеннях у сфері бюджетних правовідносин, оскільки несплата спірних коштів завдає шкоди бюджету міста, а Департаментом не вжито заходів щодо стягнення таких санкцій з відповідача, бездіяльність такого органу державної влади за тривале невиконання підрядником умов договору свідчить про неефективний захист інтересів держави та потребує вжиття прокурорського реагування.

З огляду на вказане, прокурором у відзиві висновано, що суд першої інстанції вірно визначив те, що наданими прокурором доказами підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Департамента.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги та доводи з мотивів, викладених письмово в апеляційній скарзі. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА УКРАЇНА», Одеська область, Овідіопольський район задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах прокурора відмовити у повному обсязі.

Прокурор під час судового засідання заперечив проти доводів апелянта, зазначених ним в апеляційній скарзі, з мотивів, викладених письмово у відзиві, просив суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Представник Департаменту в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку ухвали про відкриття провадження у справі на офіційну електронну адресу сторони, про причини неявки в судове засідання не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань суду не надав.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, строк розгляду апеляційної скарги закінчується, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, які з`явилися до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника іншого учасника справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА УКРАЇНА», Одеська область, Овідіопольський район потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2023 року у справі №916/2639/22 потребує часткового скасування, з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

19.03.2021 року між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна» було укладено договір підряду № 124, за умовами п. 1.1. якого підрядник зобов`язується в порядку та на умовах, виконаних в цьому договорі, на свій власний ризик виконати роботи з капітального ремонту спортивно-ігрового майданчику по вул. Херсонське шосе між житловими будинками 30, 32, 38 в Інгульському районі м. Миколаєва, а замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти і оплатити такі роботи. (ідентифікатор закупівлі UA-2020-12-29-001866-с).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що його ціна становить 8 200 000 грн.

Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін та у відповідності до бюджетного асигнування.

Пунктами 5.2 та 5.3 договору передбачено, що строк виконання робіт визначено з моменту отримання дозвільних документів на початок робіт до 01.06.2021 року, а строк дії договору до 31.12.2021 року, водночас до повного виконання сторонами свої зобов`язань.

Пунктом 5.4 договору сторони погодили, що датою прийняття виконаних робіт є дата підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт за формою № КБ-3.

Відповідно до п. 6.3.1 договору, замовник має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов`язань підрядником та в інших випадках, що передбачені умовами цього договору, повідомивши про це його у строк не менше ніж 10 діб.

Пунктом 6.3.5 договору передбачено, що замовник має право відмовитися від договору закупівлі робіт та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав виконання робіт або виконує їх настільки повільно, що закінчення їх у строк, визначений договором закупівлі робіт, стає неможливим.

Розділом 7 договору між сторонами погоджено відповідальність сторін.

Так, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором (п. 7.1. договору).

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання зобов`язань при закупівлі робіт за бюджетні кошти підрядник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 0,1 відсотка вартості робіт, з яких допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Нарахування штрафних санкцій, за умовами п.7.8 Договору, відбувається за весь період до виконання своїх обов`язків підрядником в натурі або відмови замовника прийняти виконання зобов`язання.

Розірвання договору, або закінчення його дії не є підставою для несплати штрафних санкцій по договору (п. 7.9. договору).

За умовами п. 7.10. договору, нарахування штрафних санкцій є правом замовника і необхідність такого нарахування розглядається у кожному окремому випадку.

Порядок зміни умов договору визначено розділом 10 договору підряду.

Так, згідно п. 10.1. договору сторони, зокрема, погодили, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування в іноземній валюті та випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції без зменшення обсягів закупівлі.

Також вказаним пунктом передбачено, що відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема: зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника.

Внесення змін до умов цього договору відбувається у двосторонньому порядку, шляхом підписання відповідної додаткової угоди до договору, крім випадків, передбачених умовами цього договору (п. 10.2. договору).

Зазначений договір підписано та скріплено печатками як з боку замовника, так і з боку підрядника без заперечень та зауважень.

Також у матеріалах справи наявні додатки до договору підряду від 19.03.2021 року, а саме: календарний плат виконання робіт, план фінансування будівництва, договірна ціна, пояснювальна записка.

19.03.2021 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до зазначеного вище договору, якою сторони внесли зміни до п. 2.1 визначивши, що сума договору на 2021 рік складає 7 699 996 грн. 12 коп. та на 2022 рік 500 003 грн. 88 коп., а також до пунктів 5.2 та 5.3, вказавши, що строк виконання робіт визначено з моменту отримання дозвільних документів на початок робіт до 01.04.2022 року, на суму коштів 2021 року - до 01.10.2021 року, а строк дії договору до 31.12.2022 року, водночас до повного виконання сторонами свої зобов`язань.

Додатковими угодами №2 від 31.12.2021 року та № 3 від 19.01.2022 року до договору, сторони внесли зміни до п. 2.1 визначивши, що сума договору на 2021 рік складає 4 248 326 грн. 36 коп. та на 2022 рік 3 951 673 грн. 64 коп., а також до пунктів 5.2 та 5.3, вказавши, що строк виконання робіт визначено з моменту отримання дозвільних документів на початок робіт до 01.04.2022 року, на суму коштів 2021 року - до 01.10.2021 року, а строк дії договору до 31.12.2022 року, водночас до повного виконання сторонами свої зобов`язань.

Додатковою угодою № 4 від 11.02.2022 року до договору, сторони внесли зміни до п. 2.1 визначивши, що сума договору на 2021 рік складає 4 248 326 грн. 36 коп., на 2022 рік 1 928 673 грн. 64 коп. та на 2023 рік - 2 022 817 грн. 74 коп., а також до пунктів 5.2 та 5.3, вказавши, що строк виконання робіт визначено з моменту отримання дозвільних документів на початок робіт до 01.03.2023 року, на суму коштів 2021 року - до 01.10.2021 року, на суму коштів 2022 року - до 01.04.2022 року, а строк дії договору до 31.12.2023 року, водночас до повного виконання сторонами свої зобов`язань.

20.04.2021 року за № МК 051210416368 Управлінням державного архітектурно- будівельного контролю Миколаївської міської ради зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт за договором № 124.

Згідно з довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2021 року, за червень 2021 року, за серпень 2021 року, за вересень 2021 року, за жовтень 2021 року, за листопад 2021 року, за грудень 2021 року; актами приймання виконаних будівельних робіт №1 за травень 2021 року, №2 за червень 2021 року, №4 за серпень 2021 року, №1 за вересень 2021 року, №1 за жовтень 2021 року, №7 за листопад 2021 року, №1 за грудень 2021 року (т. 1 а. с. 48 - 120) підрядником виконано роботи на суму 2 175 715 грн. 61 коп.

За розрахунками позивача, невиконаними з боку підрядника в установлений договором підряду строк залишилися роботи на загальну суму 5 524 280 грн. 51 коп., у зв`язку із чим останнім було нараховано суму неустойки, належної до сплати відповідачу у розмірі 811 826 грн. 82 коп.

В той же час, на підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Департамента ЖКХ, останнім до суду першої інстанції було надано наступні документи:

-Лист Окружної прокуратури міста Миколаєва від 11.02.2022 року №51-161ВИХ-22, направлений на адресу Департамента ЖКХ Миколаївської міської ради, у якому прокурор просив Департамент повідомити причини та позицію щодо невиконання відповідачем вимог спірного договору підряду в частині дотримання строків виконання робіт;

-У відповідь на вказаний лист, Департамент листом від 22.02.2022 року №397/08.01.01.10/07/14/22 повідомив прокурора про те, що ним не вживалися заходи щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у зв`язку із продовженням робіт; надав розрахунок штрафних санкцій за період з 02.10.2021 року по 30.12.2021 року у розмірі 266469 грн. 68 коп. та вказав про наявність у нього можливості початку позовного провадження у період (строк позовної давності), визначений умовами договору;

- 01.09.2022 року листом №51-4069ВИХ-22 та 12.09.2022 року листом №51-4328ВИХ-22 прокурор просив Департамент повідомити його про наявність наміру звернення до суду з відповідним позовом та надати розрахунок штрафних санкцій, оскільки для вжиття прокурором заходів представницього характеру має передувати процедура попереднього встановлення для цього підстав;

- У відповідь на вказані вище листи Департамент листом від 19.09.2022 року №731/08.01.01.10/07/14/22 повідомив прокурора про те, на сьогоднішній день у нього не виявляється можливим здійснювати позовну роботу у зв`язку із проблематичністю сплати судового збору, надав розрахунок штрафних санкцій за період з 02.10.2021 року по 30.12.2021 року у розмірі 811826 грн. 82 коп. та зазначив про продовження строку виконання робіт на суму коштів 2022 року, а саме з 24.02.2022 року по 01.04.2022 року;

- 24.09.2022 року листом №51-4748ВИХ-22 прокурор, в порядку, визначеному ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив Департамент, що ним в порядку господарського судочинства пред`являється позов в інтересах держави в особі Департамента ЖКХ Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна» про стягнення штрафних санкцій в сумі 811826 грн. 82 коп. та розірвання договору підряду від 19.03.2021 року №124.

Також, судом апеляційної інстанції з матеріалів справи було встановлено, що 23.12.2022 року до Господарського суду Одеської області від прокуратури надійшло клопотання про закриття провадження по справі в частині позовних вимог (вх. № 29488/22), відповідно до якого заявник просив суд закрити провадження у справі №916/2639/22 за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗУМА УКРАЇНА" в частині вимог про розірвання договору підряду №124 від 19.03.2021 року.

За наслідками розгляду вказаного клопотання, ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.05.2023 року клопотання Окружної прокуратури міста Миколаєва від 23.12.2022 року за вх. № 29488/22 про закриття провадження по справі в частині позовних вимог про розірвання спірного договору підряду було задоволено, провадження у справі №916/2639/22 за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗУМА УКРАЇНА" в частині вимог про розірвання договору підряду №124 від 19.03.2021 року було закрито.

Інших належних та допустимих доказів стосовно спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даному разі, враховуючи той факт, що позовну вимогу прокурора про розірвання спірного договору підряду було судом першої інстанції виключено з позовних вимог та у цій частині закрито провадження, є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 811 826 грн. 82 коп., заявлених останнім в якості штрафних санкцій за недотримання підрядником строків виконання робіт за договором підряду від 19.03.2021 року №124 на виконання робіт з капітального ремонту спортивно ігрового майданчику у м. Миколаєві.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви часткового прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції частково не погодився з висновками суду першої інстанції.

Оскільки в даному випадку апеляційна скарга ґрунтується в тому числі і на доводах щодо повноважень прокурора в частині здійснення представництва інтересів держави в суді, перш ніж здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції по суті, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 1311, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону).

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії»).

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою) у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтерес держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005р., заява №61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна постанова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку, переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, правовідносини, які склалися між сторонами стосуються, в тому числі, і інтересів держави у сфері бюджету.

Відтак, визначальним при вирішенні наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави є наявність порушень у сфері бюджетних правовідносин.

При цьому, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який належить до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

У даному випадку, органом, який зобов`язаний вживати заходи, спрямовані на стягнення штрафних санкцій є Департамент ЖКГ, який одночасно є стороною договору.

Відповідно до п. 1.4 Положення про Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням Миколаївської міської від 24.12.2020 року № 2/27, Департамент ЖКГ є юридичною особою, укладає від свого імені угоди в межах чинного законодавства, може бути позивачем та відповідачем у судах. Департамент ЖКГ має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України, штампи, бланки із своїм найменуванням, розрахункові рахунки в установах банків та рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Відповідно до п. 1.5. Положення, Департамент ЖКГ утримується за рахунок коштів міського бюджету, є головним розпорядником бюджетних коштів.

Проте, як вбачається з матеріалів господарської справи, а саме, з листів Департаменту від 22.02.2022 року №397/08.01.01.10/07/14/22, від 19.09.2022 року №731/08.01.01.10/07/14/22, останнім зазначено, що він не звертався до судових органів за захистом права та порушеного інтересу щодо стягнення неустойки з відповідача, проте надавав прокурору розрахунки заборгованості та вказав, що на сьогоднішній день у нього не виявляється можливим здійснювати позовну роботу у зв`язку із проблематичністю сплати судового збору.

В подальшому, як вбачається колегією суддів з матеріалів справи, 24.09.2022 року листом №51-4748ВИХ-22 прокурор, в порядку, визначеному ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив Департамент, що ним в порядку господарського судочинства пред`являється позов в інтересах держави в особі Департаменту ЖКХ Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна» про стягнення штрафних санкцій в сумі 811826 грн. 82 коп. та розірвання договору підряду від 19.03.2021 року №124.

Тобто, останнім було дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та повідомлено Департамент про намір його звернення до господарського суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Департаменту, оскільки останнім не було вжито відповідних заходів про поновлення інтересів держави, що поставило останню, фактично, у невигідне становище через відсутність реалізації права на звернення до суду.

З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної Національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції про те, що наданими прокурором доказами підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Департаменту ЖКГ Миколаївської міської ради правомірним.

Таким чином, доводи апелянта про те, що у даному разі відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді та відсутні підстави вважати, що Департаментом належним чином не виконуються умови договору в частині нарахування неустойки не приймається колегією суддів до уваги, оскільки, по перше, у даній справі переглядається питання не контролю за виконанням робіт з боку Департаменту, а стягнення неустойки з відповідача за порушення строків виконання таких робіт, що апріорі не є взаємовиключними поняттями, а по-друге, у даному випадку, саме Департаментом мали б вживатися відповідні заходи до відповідача щодо стягнення з нього неустойки за порушення умов договору, чого останнім виконано не було в силу об`єктивних причин, які і стали, зокрема, підставою для звернення до суду саме прокурора.

Щодо суті позовних вимог судова колегія зазначає таке.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судовою колегією у даній справі встановлено, що між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна» 19.03.2021 року було укладено договір підряду № 124, за умовами п. 1.1. якого підрядник зобов`язується в порядку та на умовах, виконаних в цьому договорі, на свій власний ризик виконати роботи з капітального ремонту спортивно-ігрового майданчику по вул. Херсонське шосе між житловими будинками 30, 32, 38 в Інгульському районі м. Миколаєва, а замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти і оплатити такі роботи (ідентифікатор закупівлі UA-2020-12-29-001866-с).

В подальшому між сторонами до вказаного вище договору було укладено низку додаткових угод, якими сторони погоджували ціну договору та його строки.

Тобто, колегією суддів встановлено, що між сторонами у даній справі склалися сталі господарські відносини у сфері виконання робіт (підряду).

Звертаючись до місцевого господарського суду з позовом, прокурор наголосив, що стягнення штрафних санкцій у розмірі 811 826 грн. 82 коп. обумовлене невиконанням відповідачем відповідного обсягу робіт у встановлені договором підряду строки.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Так, судами у даній справі встановлено, що п. 5.2 та 5.3 договору підряду сторони домовились, що строк виконання робіт визначено з моменту отримання дозвільних документів на початок робіт до 01.06.2021 року, а строк дії договору до 31.12.2021 року, водночас до повного виконання сторонами свої зобов`язань.

В той же час, п. 5.4 договору також передбачено, що датою прийняття виконаних робіт є дата підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт за формою № КБ-3.

В подальшому, 19.03.2021 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до договору, якою сторони внесли зміни до п. 2.1 визначивши, що сума договору на 2021 рік складає 7 699 996 грн. 12 коп. та на 2022 рік - 500 003 грн. 88 коп., а також до п. 5.2 та 5.3, вказавши, що строк виконання робіт визначено з моменту отримання дозвільних документів на початок робіт до 01.04.2022 року, на суму коштів 2021 року - до 01.10.2021 року, а строк дії договору до 31.12.2022 року, водночас до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додатковими угодами №2 від 31.12.2021 року та № 3 від 19.01.2022 року до договору, сторони внесли зміни до п. 2.1, визначивши, що сума договору на 2021 рік складає 4 248 326 грн. 36 коп. та на 2022 рік - 3 951 673 грн. 64 коп., а також до п. 5.2 та 5.3, вказавши, що строк виконання робіт визначено з моменту отримання дозвільних документів на початок робіт до 01.04.2022 року, на суму коштів 2021 року - до 01.10.2021 року, а строк дії договору до 31.12.2022 року, водночас до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додатковою угодою № 4 від 11.02.2022 року до договору, сторони внесли зміни до п. 2.1, визначивши, що сума договору на 2021 рік складає 4 248 326 грн. 36 коп., на 2022 рік 1 928 673 грн. 64 коп. та на 2023 рік - 2 022 817 грн. 74 коп., а також до п. 5.2 та 5.3, вказавши, що строк виконання робіт визначено з моменту отримання дозвільних документів на початок робіт до 01.03.2023 року, на суму коштів 2021 року - до 01.10.2021 року, на суму коштів 2022 року - до 01.04.2022 року, а строк дії договору до 31.12.2023 року, водночас до повного виконання сторонами свої зобов`язань.

Таким чином, сторони спірного договору, фактично, на виконання п. 10.1. договору, у відповідності до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», яка визначає, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема: зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника, уклали додаткові угоди на зміну ціни за договором в бік зменшення та строку договору.

Також судами у даній справі встановлено та не заперечується сторонами той факт, що згідно з актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, наявними у матеріалах господарської справи, відповідачем виконано роботи на суму: 237 767 грн. 53 коп. у строк до 25.05.2021 року; 248 817 грн. 44 коп. у строк до 08.06.2021 року; 390 061 грн. 73 коп. у строк до 25.06.2021 року; 653 545 грн. 12 коп. у строк до 27.08.2021 року; 645 523 грн. 79 коп. у строк до 27.09.2021 року; 182 406 грн. 97 коп. у строк до 18.11.2021 року; 612 976 грн. 09 коп. у строк до 01.12.2021 року; 1 061 914 грн. 81 коп. у строк до 01.12.2021 року; 215 312 грн. 88 коп. у строк до 24.12.2021 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в межах строку, визначеного п. 5.3 договору відповідачем дійсно виконано роботи на суму 2 175 715 грн. 61 коп., та порушено строки виконання робіт.

Перевіривши розрахунок суду першої інстанції щодо визначення кількості днів прострочення виконання робіт, судова колегія вважає його арифметично вірним та зазначає, що, враховуючи вимоги п. 7.2. та п. 7.8. спірного договору підряду, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що факт порушення Товариством з обмеженою відповідальністю ЗУМА Україна строків виконання робіт документально підтверджено, та відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції зворотнього не доведено, з огляду на що позовні вимоги прокурора в цій частині, а саме, у стягненні нарахованих штрафних санкцій в сумі 811 826 грн. 82 коп. є належними та обґрунтованими.

В той же час, за доводами апеляційної скарги скаржник вважає, що у даному випадку має місце припинення зобов`язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація), а саме, скаржник наполягає, що уклавши Додаткову угоду №2, сторони домовилися припинити зобов`язання відповідача виконати до 01.10.2021 року роботи на суму 7 699 996 грн. 12 коп., та замінити його новим зобов`язання виконати до 01.10.2021 року роботи на суму 4 238 326 грн. 36 коп.

Судова колегія не погоджується зі вказаним вище твердженням апелянта та вважає його помилковим, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 цього Кодексу передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами ст. 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Тобто, новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.

Зі змісту ст. 604 Цивільного кодексу України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов`язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на зміну цього зобов`язання.

Як визначено судом касаційної інстанції у постанові від 29.01.2021 року у справі №569/1037/18 до умов новації віднесено такі: нове зобов`язання повинне пов`язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов`язання іншим, а «домовленість про новацію», про яку йдеться в ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України - це договір про заміну зобов`язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов`язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати в договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов`язання (недійсність первинного зобов`язання веде до недійсності і нового зобов`язання, що випливає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов`язаними первинним зобов`язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов`язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов`язання новим.

Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання.

Тобто, відбувається фактично не припинення зобов`язання, а заміна зобов`язання, яке виконувалось раніше, новим зобов`язанням, яке сторони угоди повинні виконувати належним чином.

Отже, припиняється одна юридична підстава, натомість виникає інша, нова юридична підстава, у чому і полягає зміст новації, а юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.

Такий висновок щодо застосування положень ст. 604 Цивільного кодексу України викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 609/67/18, від 16.11.2022 року у справі №910/1247/21.

Аналізуючи умови спірного договору підряду, за умовами п. 1.1. якого визначено, що підрядник зобов`язується виконати роботи, а замовник оплатити їх, а також аналізуючи умови укладеної між сторонами додаткової угоди №2 від 31.12.2021 року, судова колегія дійшла висновку про те, що остання, в розумінні вимог ст. 604 Цивільного кодексу України не є договором новації, оскільки не змінює та не припиняє основне зобов`язання виконання робіт та оплати за їх виконання, а лише змінює, за згодою сторін ціну договору в сторону зменшення та строк договору.

Більш того, вказаною вище додатковою угодою сторони передбачили, що сума договору на 2021 рік складає 4 248 326 грн. 36 коп. та на 2022 рік - 3 951 673 грн. 64 коп., а також , що строк виконання робіт визначено з моменту отримання дозвільних документів на початок робіт до 01.04.2022 року, на суму коштів 2021 року - до 01.10.2021 року, а строк дії договору до 31.12.2022 року.

Тобто, додатковою угодою №2 від 31.12.2021 року не припинялось первинне зобов`язання жодним чином, оскільки, навпаки, визначено, що зобов`язання на суму коштів 2021 року мало бути виконане до 01.10.2021 року.

Відтак, вказане вище не є підставою для ненарахування відповідачу суми неустойки за неналежне виконання останнім господарського зобов`язання в частині прострочення виконання робіт за договором підряду, з огляду на що доводи апелянта в цій частині судовою колегією не приймаються до уваги.

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, суд під час вирішення справи має оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, відповідність розміру стягуваної неустойки розміру невиконаного зобов`язання та інші підстави для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, тобто унормованими матеріальними нормами Національного законодавства дискреційними повноваженнями суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню.

При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника за власною ініціативою. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Разом з тим, чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №911/867/19 та 25.02.2020 року у справі №904/2542/19).

При цьому, зменшення неустойки (пені та штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої та відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок наявний у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21, від 28.06.2022 року у справі №902/653/21).

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відтак, приймаючи до уваги наведене вище, та те, що ані прокурором, ані Департаментом суду не надано будь-яких доказів завдання збитків державі внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, колегія суддів вважає, що нарахована та заявлена позивачем неустойка у розмірі 811826 грн. 82 коп. є занадто великою та надмірно обтяжливою для відповідача.

А тому, у зв`язку із тим, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, колегія суддів, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, вважає, що наявні підстави для зменшення заявленої позивачем неустойки у розмірі 811826 грн. 82 коп. за ініціативою суду, на що помилково не звернув уваги суд першої інстанції.

При цьому, обґрунтованим розміром пені для стягнення її з відповідача на користь позивача судова колегія вважає суму у розмірі 81 183 грн.

З огляду на зазначене, судова колегія вважає, що доводи скаржника, зазначені ним в апеляційній скарзі в цій частині потребують задоволення, а рішення суду першої інстанції потребує часткового скасування, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Тобто, відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна», Одеська область., Овідіопольський район потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2023 року у справі №916/2639/22 потребує часткового скасування, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, із залишенням іншої частини рішення в частині стягнення судового збору за подання позовної заяви без змін, оскільки зменшення суми заявленої суми неустойки за ініціативою суду не є підставами для стягнення судового збору пропорційно заявленим позовним вимогам.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУМА Україна», Одеська область., Овідіопольський район на рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2023 року у справі №916/2639/22 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2023 року у справі №916/2639/22 скасувати частково.

Позовні вимоги Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 73, код ЄДРПОУ 02910048) в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (54005, м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, 7, код ЄДРПОУ 03365707) до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗУМА УКРАЇНА (65496, Одеська область, Овідіопольський район, територіальна громада Таїровська, вул. Стара Люстдорфська дорога, 16, код ЄДРПОУ 42515008) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗУМА УКРАЇНА (65496, Одеська область, Овідіопольський район, територіальна громада Таїровська, вул. Стара Люстдорфська дорога, 16, код ЄДРПОУ 42515008) на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (54005, м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, 7, код ЄДРПОУ 03365707) штрафні санкції в сумі 81 183 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2023 року у справі №916/2639/22 залишити без змін.

Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 25.09.2023 року.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2023 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош