Рішення

від 22.09.2023 по справі 905/744/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.09.2023р. Справа №905/744/23

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АКСУ-У, м.Дніпро

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», м. Добропілля, м. Білозерське

про стягнення 64036,95грн.

без виклику учасників справи,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АКС-У», м. Дніпро звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» м. Добропілля, м. Білозерське, Донецька область про стягнення 64036,95грн., з яких: 30680,40грн - сума основного боргу, 16547,24грн - пеня, 3709,39грн. 3% річних, 13099,92грн - інфляція.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №9305-ШБЗ-УМТС-Т від 03.11.2020 в частині своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21.06.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк до 14.07.2023 для подання через канцелярію суду відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст. 120 цього Кодексу.

Внаслідок обмеження фінансування на відправлення поштової кореспонденції засобами поштового зв`язку, ухвала суду від 21.06.2023 надсилалася позивачу на вказану у позові електронну адресу, відповідно до сформованої у системі «Діловодство спеціалізованого суду» довідки, ухвала доставлена на електронну поштову скриньку 21.06.2023.

Частиною 11 ст. 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідачу ухвала суду від 21.06.2023 надсилалася засобами поштового зв`язку на адресу, вказану у позові та Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Строїтельна, 17, м. Добропілля, м. Білозерське, Донецька область.

30.06.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшов супровідний лист, в якому представник позивача просить суд долучити до матеріалів справи позовну заяву в новій редакції. Необхідність подання вказаної заяви обґрунтована тим, що у позовній заяві зазначено не повну інформацію, передбачено ст.162 ГПК України, зокрема, зазначено не повний перелік судових втрат, котрі сторона понесла, не надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та, відповідно, заявлено не повну суму до відшкодування.

Суд звертає увагу на те, ГПК України не містить поняття як позовна заява у новій редакції. Відтак суд повинен дослідити зміст поданої заяви у співвідношенні до змісту первісно поданого позову.

Дослідивши приєднану позовну заяву у новій редакції, суд зазначає, що зміст та підстави позову залишилися без змін, водночас додатково пред`явлені до стягнення пов`язані з розглядом справи витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000грн. Водночас у заяві учасник справи зазначає, що докази понесення вказаних витрат будуть надані додатково після складання між позивачем та адвокатом акту надання послуг.

До вказаної заяви приєднані докази її направлення на адресу відповідача 29.06.2023 з описом вкладення відповідно до поштової накладної №5120001523787.

Результат пошуку на офіційному сайті АТ «Укрпошта» штрихового кодового ідентифікатора 5120001523787, який був присвоєний поштовому відправленню з позовною заявою у новій редакції, свідчить про те, що вказане відправлення було вручено відповідачу 04.07.2023.

25.07.2023 на електрону адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд закрити провадження по справі на підставі ст.231 п.2 ГПКУ у зв`язку з відсутністю предмету спору. У вказаному відзиві Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» посилається на те, що через відсутність доказів виконання позивачем грошового зобов`язання за договором факторингу №МБ-Ф-DNI-3584 від 25.11.2020 як поручителя боржника (відповідача) належним кредитором відповідача є фактор (ПАТ «Перший український міжнародний банк»).

Обґрунтовуючи пропущений встановлений судом строк на подачу відзиву представник відповідача вказує на те, що ухвалу суду від 21.06.2023 про відкриття провадження станом на час підготовки відзиву відповідач не отримав, водночас вказана ухвала розміщена на сайті судова влада.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Частиною 1 ст.46 ГПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ст. 113 ГПК України).

Реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК України.

Відповідно до ч.8 ст.165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Таким чином, право на подання відзиву не є абсолютним, адже заявник повинен дотримуватись вимог ГПК України щодо його подання.

Отже, право на подання відзиву може бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений судом для подання відзиву на позов, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії (ч. 1 ст. 118 ГПК України).

Під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз положень ГПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.

Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Як вже зазначалося, ухвалою господарського суду Донецької області від 21.06.2023 відкрито провадження у справі, судом встановлено відповідачу строк до 14.07.2023 (враховуючи час пересилання засобами зв`язку) для подання суду відзиву на позов, водночас доведено до відома учасника справи, що у разі ненадання відзиву на позов у встановлений судом строк, справа згідно з ч.9 ст.165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

Ухвалу вручено відповідачу 27.06.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи встановлені обставини, посилання представника відповідача у відзиві на не отримання товариством ухвали суду від 21.06.2023 не відповідає дійсності.

Суд наголошує, що учасники справи зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Суд відзначає, що враховуючи приписи ч.8 ст.165 ГПК України надав відповідачу достатній строк для підготування позиції по суті спору. Відтак, відповідач не був позбавлений можливості подати відзив у справі у строк, встановлений судом.

Частиною 2 статтею 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Враховуючи вказані приписи законодавства, розгляд справи №905/744/23 по суті вже почався 21.07.2023.

Натомість відзив на позовну заяву надійшов на електронну адресу суду лише 25.07.2023, про що свідчить журнал обліку вхідної електронної пошти, тобто з значним пропуском встановленого судом процесуального строку.

За приписами ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Таким чином, пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними, в той час як продовжити встановлений процесуальний строк суд має право із власної ініціативи, однак у цьому разі відповідне продовження строку може мати місце лише до його закінчення.

При цьому, поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.

З правового контексту процесуальних норм вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично відновлювати пропущений строк, оскільки в кожному випадку суд має визначити, з якої поважної причини такий строк було порушено заявником, та чи підлягає він відновленню.

Заява про поновлення або продовження процесуального строку в порядку ст. 119 ГПК України відповідачем не заявлялася.

Як вже встановлено судом, обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування строку подання відзиву, а саме неотримання ухвали суду про порушення провадження у справі, не відповідають дійсності. Інших обгрунтованих підстав неможливості надати відзив у встановлені судом строки, які б були підтверджені документально, суду не надано.

У суду відсутні підстави вважати, що причини пропуск строку на звернення із відзивом були об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальної дії по наданню відзиву у встановлений строк.

Слід відзначити, що можливість подання відзиву виникає з моменту, коли особа отримала ухвалу суду та дізналася про встановлення такого строку і його початок, а, отже, можливість подання відзиву залежала лише від волевиявлення самого відповідача, тобто мала суб`єктивний характер.

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 118 ГПК України, поданий Товариством з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» відзив на позовну заяву залишається судом без розгляду.

28.07.2023 на електрону адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 28.07.2023, у якій заперечив проти доводів відповідача у відзиві.

Відповідно до довідки, яка сформована в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», кваліфікаційним електронним підписом скріплена лише сама відповідь на відзив, додаток - скріншот з електронної пошти про відправлення відповіді на відзив відповідачу в порушення ст.ст. 6, 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", ч.8 ст. 42 ГПК України не скріплений кваліфікованим електронним підписом.

Відповідно до ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За приписами ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи відкриття провадження у справі 21.06.2023, оскільки закінчення 60-ти денного строку припадає на вихідний день, останнім днем строку розгляду справи є 21.08.2023.

Статтею 8 Конституції України, закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Крім того, згідно п.7 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства, зокрема, є розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

За приписами ч.2 ст. 114 ГПК України строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

У рішенні Європейського Суду з прав людини Савенков проти України від 02.05.2013 Папазов проти України від 15.03.2012 зазначено, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Отже, строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи, поведінка заявників та об`єктивна необхідність вчинення процесуальних дій.

Враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на обставини, пов`язані із збройною агресію проти України, включення Харківської міської територіальної громади (місцезнаходження Господарського суду Донецької області) до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, а також обставини особливого (дистанційного) режиму роботи господарського суду Донецької області, повний текст рішення складений судом у межах розумного строку в розумінні положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:

03.11.2023 між Товариством з додатковою відповідальністю «АКС-У» (далі постачальник, позивач) та Шахта «Білозерська» (далі - покупець, відповідач) був укладений договір №9305-ШБ3-УМТС-Т, за умовами п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - продукція) в асортименті, кількості, в строки, по ціні та з якісними характеристиками, узгодженими Сторонами в даному договорі та Специфікаціях, які є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п 1.2 покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлену в його власність Продукцію у відповідності до умов цього договору.

Відповідно до Розділу 4 «Строки та умови поставки» поставка продукції проводиться партіями в асортименті, кількості, по ціні з якісними характеристиками та у строки узгоджені сторонами в Специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п.4.3 договору постачальник зобов`язаний надати покупцю наступні документи: рахунок, видаткову накладну або акт приймання-передачі, відповідні товаросупровідні накладні (залізничну/товаро-транспортну накладну/накладну поштового кур`єра); інші товаросупровідні документи, узгоджені сторонами у відповідних Специфікаціях до договору.

Не обмежуючись переліком обумовленим в цьому пункті договору, покупцю надається виключне право визначати перелік документів відповідно чинному законодавству України та/або виходячи зі Специфікації продукції, які повинні бути надані постачальником у строки вказані в цьому пункті договору.

За умовами п. 4.5 договору у випадку поставки продукції без товаросупровідної документації, що спричинить неможливість здійснити приймання продукції по кількості, якості, асортименту, комплексності , покупець має право відмовитися від приймання продукції, що надійшла. У такому випадку повернення продукції здійснюється в порядку передбаченому п 2.5 цього договору.

Покупець вправі затримати оплату продукції у разі не надання та/або несвоєчасному наданні оригіналів рахунків, податкових накладних, а також інших документів , надання або передача яких постачальником є обов`язковою в силу договору, при цьому, покупець не несе відповідальність за таку затримку оплати (п.4.6 договору).

За змістом п.4.8 договору датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником. При поставці автомобільним транспортом датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на видатковій накладній.

За умовами п. 4.9 договору обов`язки постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції у розпорядження покупця в узгоджене місце призначення поставки в належній якості, комплектності, асортименті, якості, у строки, з якісними характеристиками, затвердженими сторонами у договорі. Обов`язки покупця вважаються виконаними з моменту оплати поставленої продукції.

Відповідно до п.5.1 загальна сума договору визначається загальною сумою усіх специфікацій, що є невід`ємною частиною цього договору. У разі відхилення кількості фактично поставленої продукції від погодженої до постачання кількості, загальна вартість договору, змінюється пропорційно кількості фактично поставленої продукції з розрахунку її ціни, вказаної у відповідних Специфікаціях до договору.

У п.5.4. договору сторони дійшли згоди, що розрахунки за продукцію, яка поставляється постачальником по даному договору, здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п`яти) робочих днів з 60-го календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та при умові надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної та документів, передбачених розділом 4 даного договору та відповідною Специфікацією до Договору. Датою оплати вважається дата списання коштів с поточного рахунка покупця. Також розрахунки за договором можуть здійснюватися в інших формах, що не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до п.6.7 договору в разі несвоєчасної оплати продукції, покупець, за письмовою вимогою постачальника, виплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банка України за кожен день прострочення оплати від вартості своєчасно несплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.

За умовами п.6.9 договору строк нарахування сторонами штрафних санкцій по договору не обмежується 6 (шістьма) місяцями з моменту (дати), коли обов`язок мав бути виконаний за Договором, у зв`язку з чим, штрафна санкція підлягає нарахуванню за весь період порушення зобов`язання.

10.12.2020 між сторонами була укладена Додаткова угода №1 до договору, відповідно до якої у зв`язку з тим, що права грошових вимог до покупця, які виникають на підставі договору, відступаються постачальником АТ «Перший український міжнародний банк» (далі - Фактор) на підставі договору факторингу з регресом №МБ-Ф-DNI-3584 від 25.11.2020, укладеного між постачальником та Фактором, сторони дійшли згоди, що починаючи з дати, з якої вступила в силу ця Додаткова угода, всі платежі по договору здійснюються виключно в безготівковій формі на визначені в угоді реквізити.

Матеріалами справи підтверджується, що у виконання своїх зобов`язань за договором №9305-ШБЗ-УМТС-Т від 03.11.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю АКСУ-У здійснило Товариству з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» поставку товару на загальну суму 613608,00грн., а саме за видатковою накладною №56 від 23.09.2021 на суму 85608,00грн та видатковою накладною №57 від 23.09.2021 на суму 528000,00грн.

Видаткові накладні від постачальника засвідчені підписом та скріплені печаткою, від покупця у графі отримав зазначена посада, прізвище та ім`я особи яка отримала продукцію та міститься її підпис.

Товариством з обмеженою відповідальністю «АКС-У» було видано рахунок на оплату №48 від 23.09.2021 на суму 85608,00грн та рахунок на оплату №49 від 23.09.2023 на суму 528000,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару наступним чином:

- за видатковою накладною №56 від 23.09.2021 у загальному розмірі 81327,60грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №2381064 від 14.01.2022 на суму 40404, 00грн; №2381065 від 14.01.2022 на суму 40404,00грн; №2381066 від 14.01.2022 на суму 519, 60грн;

- за видатковою накладною №57 від 23.09.2021 у загальному розмірі 501600,00грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №2381067 від 14.01.2022 на суму 280200, 00грн; №2381068 від 14.01.2022 на суму 221400, 00грн.

Таким чином, відповідно до наданих документів, виникла заборгованість у загальному розмірі 30680,40грн (за видатковою накладною №56 від 23.09.2021 у розмірі 4280,40грн; за видатковою накладною №57 від 23.09.2021 у розмірі 26400,00грн).

Позивач звертався до відповідача з претензією про сплату суми заборгованості у розмірі 30680,40грн, що підтверджується описом вкладення та поштовою накладною від 12.04.2023. Приєднане до позову рекомендоване повідомлення містить відмітку про вручення поштового відправлення представнику відповідача за довіреністю 18.04.2023.

Посилаючись на обставини неналежного виконання відповідачем договору поставки №9305-ШБЗ-УМТС-Т від 03.11.2020 в частинні повної оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення суми основного боргу у розмірі 30680,40грн, пені у розмірі 16547,24грн, 3% річних у розмірі 3709,39грн, інфляційних втрат у розмірі 13099,92грн.

Судом також встановлено, що 25.11.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «АКС-У» (позивач, клієнт) та Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (фактор, банк) уклали договір факторингу з регресом №МБ-Ф-DNI-3584 від 25.11.2020, відповідно до умов п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов`язується здійснювати факторингове фінансування клієнта за плату на умовах факторингу з регресом.

Суд відзначає, що правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника.

За умовами п.1.2. договору факторингу ліміт факторингового фінансування за цим договором встановлюється в розмірі 2000000,00грн зі строком дії до 23 січня 2022.

Право вимоги є відступлення клієнтом (набутим фактором) з моменту належного підписання реєстру, що містить таке право вимоги (п.1.3. договору факторингу).

За умовами п.1.4. договору факторингу за здійснення факторингового фінансування за цим договором клієнт сплачує банку плата в порядку та розмірі, визначеному в ст. 4 цього договору.

Згідно з п 1.5. договору факторингу внаслідок відступлення права вимоги фактор замінює клієнта як кредитора боржника, у зв`язку з чим до фактору переходять відповідні права кредитора за контрактом, включаючи права на отримання вартості майна (продукції)/виконаних робіт/наданих послуг, суми будь-яких штрафних санкцій( неустойок, штрафів, пені) та суми інших платежів за контрактом.

Право вимоги є дійсними на момент їх відступлення фактору або на момент їх виникнення у майбутньому (п.1.6.2 договору факторингу).

Перелік боржників визначається сторонами у переліку боржників згідно додатку №1 до цього договору (п.2.1 договору факторингу).

За змістом п.2.3. договору факторингу для отримання факторингового фінансування відповідно до умов цього договору клієнтом можуть передаватися права вимоги, останній день спливу періоду очікування за якими не перевищує строку дії ліміту факторингового фінансування, визначеного в п. 1.2 цього договору.

Відповідно до п.2.2. договору факторингу умови придбання фактором права вимоги визначаються у реєстрі, що складається за формою згідно додатку №2 (типова форма реєстру для оформлення на папері), додатку №2а (типова форма реєстру для оформлення у вигляді електронного документу) до цього договору, та є невід`ємною частиною цього договору після його підписання уповноваженими представниками клієнта та фактору.

Матеріалами справи підтверджується, що у виконання п.2.2. договору факторингу між позивачем та банком був підписаний Реєстр №18 від 01.10.2021, який відповідно до п.7 є невід`ємною частиною цього договору, в якому, зокрема, зазначений перелік боржників та відступлених фактору прав вимоги, що вже виникли та підтверджуються наявними у клієнта документами, вартість права вимоги та інша інформація щодо відступлених фактору прав вимог. Так, відповідно до вказаного Реєстру, клієнт відступив фактору на умовах договору факторингу в тому числі право вимоги за видатковою накладною №56 від 23.09.2021 на суму 85608,00грн та видатковою накладною №57 від 23.09.2021 на суму 528000,00грн.

Як вбачається з визначеного у договорі факторингу значення терміну «Реєстр» з моменту підписання реєстру уповноваженими представниками фактору та клієнта, право грошової вимоги вважається відступленим клієнтом (набутим фактором).

Визначений у договорі факторингу термін «зворотне відступлення/викуп/права (прав) вимоги/ (Зворотне відступлення/викуп)» має наступне значення - передбачений умовами цього договору правочин, відповідно до якого без укладання сторонами будь-яких додаткових угод/договорів та оформлення документів, фактор вважається таким що відступив, а клієнт вважається таким, що набув/прийняв від фактора раніше відступлені права вимоги. Зворотне відступлення здійснюється в порядку і на умовах, визначених в ст. 9 цього договору.

Відповідно до умов п.9.1 договору факторингу зворотне відступлення несплачених боржниками прав вимог здійснюється без необхідності укладання між сторонами будь-яких додаткових правочинів на підставі письмового повідомлення, яке фактор має право направити клієнту у обумовлених в цьому пункті випадках.

Фактор вважається таким, що відступив, а клієнт вважається таким, що прийняв (набув) права вимоги у порядку зворотного відступлення, з дати, вказаної у відповідному письмового повідомленні фактору клієнту. Зворотне відступлення права вимоги здійснюється за вартістю цього права, яке не було сплачене боржником. В письмовому повідомленні зазначається перелік та вартість прав вимоги, щодо яких здійснюється зворотне відступлення, підстави зворотного відступлення, а також ціна, яку клієнт має сплатити фактору за зворотне відступлення (п.9.2. договору факторингу).

Так, наявним в матеріалах справи реєстром зворотного відступлення №1 від 23.02.2023 підтверджується, що відповідно до умов ст. 9 договору факторингу з регресом №МБ-Ф-DNI-3584 від 25.11.2020 фактор здійснив зворотне відступлення клієнту (позивачу) права вимоги, в тому числі, за складеними у виконання договору №9305-ШБЗ-УМТС-Т від 03.11.2020 видатковими накладними: №56 від 23.09.2021, сума залишку несплаченої боржником (відповідачем) вартості прав - 4 280,40грн.; №57 від 23.09.2021 сума залишку несплаченої боржником (відповідачем) вартості прав 26 400,00грн.

За умовами п.4, п.5 вказаного реєстру, останній є невід`ємною частиною договору факторингу; фактор розуміє та погоджується, що з моменту підписання реєстру не має права відмовитись від зворотнього відступлення клієнту зазначених в цьому реєстрі прав вимоги.

Права вимоги, зазначені у цьому реєстрі, є зворотно відступлені банком (набуті клієнтом) з дати, зазначеної фактором у відповідному повідомленні клієнту про здійснення зворотнього відступлення (п.6 реєстру від 23.02.2023).

За приписами п.7 реєстру він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками банку та скріплення печаткою банку.

Матеріалами справи підтверджується, що реєстр зворотного відступлення №1 від 23.02.2023 скріплений електронними підписами та печатками Товариства з обмеженою відповідальністю «АКС-У» та Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк».

Отже, з урахуванням вищенаведених положень п. 9.2. договору факторингу, позивач з 23.02.2023 вважається таким, що прийняв (набув) права вимоги у порядку зворотного відступлення.

Вказаний реєстр зворотного викупу є доказом, що підтверджує наявність у позивача права вимоги щодо стягнення з відповідача залишку заборгованості з оплати товару, поставленого у виконання договору №9305-ШБЗ-УМТС-Т від 03.11.2020 за видатковими накладними №56 та №57 від 23.09.2021.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Слід підкреслити, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом даного позову є вимога позивача про стягнення суми основного боргу у розмірі 30680,40грн, пені у розмірі 16547,24грн, 3% річних у розмірі 3709,39грн, інфляційних втрат у розмірі 13099,92грн., правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки №9305-ШБЗ-УМТС-Т від 03.11.2020.

Відтак, до предмету доказування у цій справі входять обставини виконання сторонами своїх зобов`язань за укладеним між ними договором, за яким позивач повинен здійснити поставку товару відповідачу, в свою чергу у відповідача за наслідками отримання товару виникає зустрічне грошове зобов`язання з його оплати.

Судом вже встановлено наявність у позивача права вимоги щодо стягнення з відповідача залишку заборгованості з оплати товару, поставленого у виконання договору №9305-ШБЗ-УМТС-Т від 03.11.2020 за видатковими накладними №56 та №57 від 23.09.2021.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.73 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №9305-ШБЗ-УМТС-Т від 03.11.2020 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених їх умовами та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаних правочинів також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої ст.691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору, у Товариства з обмеженою відповідальністю «АКС-У» виник обов`язок поставити товар, а у Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» прийняти його та оплатити.

Судом встановлено, що у виконання умов договору позивач 23.09.2021 здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 613608,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

З видаткових накладних вбачається, що вони містять всі необхідні відомості про товар та його ціну, підписані представниками обох сторін без жодних зауважень, тобто продаж товару фактично відбувся.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов`язань, враховуючи підписання видаткових накладних без жодних заперечень та зауважень, суд дійшов висновку, що свої зобов`язання позивач виконав належним чином у відповідності з умовами договору.

Підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Враховуючи статтю 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до умов п.5.4. договору покупець повинен розрахуватися за продукцію, яка поставляється постачальником по даному договору, здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п`яти) робочих днів з 60-го календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та при умові надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної та документів, передбачених розділом 4 даного договору.

З урахуванням вищевикладеного, оплата поставленого за видатковими накладними №56 та №57 від 23.09.2021 товару повинна була бути здійснена відповідачем до 26.11.2021 включно, а вже з 27.11.2021 почалося прострочення виконання грошових зобов`язань.

Як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, спірний товар був частково сплачений покупцем, внаслідок чого виникла заявлена сума боргу у розмірі 30680,40грн.

Згідно ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Із змісту статей 509, 525, 526, 530 ЦК України та статті 193 ГК України вбачається, що кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Згідно із ст.2 ст.73 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

З огляду на вимоги ч.ч.1, 3 ст.74 ст.73 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписом ст.ст.76-77 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем спірного товару, в свою чергу належних та допустимих доказів в розумінні норм ст.ст.76, 77 ГПК України, які б спростовували факт наявності заявленої заборгованості перед позивачем відповідачем суду не надано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у заявленому розмірі 30680,40грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Посилаючись на те, що відповідач не здійснив своєчасну та повну оплату поставленого товару згідно з умовами договору, позивачем також заявлено до стягнення пеня у розмірі 16547,24грн., 13099,92грн інфляційні втрати та 3% річних 3709,39 грн.

Розглянувши вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

У п.6.7 договору сторони дійшли згоди, що в разі несвоєчасної оплати продукції, покупець, за письмовою вимогою постачальника, виплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банка України за кожен день прострочення оплати від вартості своєчасно несплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.

У відповідності до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як встановлено судом, сторонами в п.6.9 договору встановлено, що нарахування штрафних санкцій за договором не обмежується 6 (шістьма) місяцями з моменту (дати), коли обов`язок мав бути виконаний за договором, в зв`язку з чим штрафна санкція підлягає нарахуванню за весь період порушення зобов`язання.

Як вбачається з розрахунку, позивачем здійснюється нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на загальну суму 613608, 00грн за період з 27.11.2021 по 13.01.2023, на суму боргу 30680,40грн (враховуючи часткову оплату товару 14.01.2022) за період 14.01.2022 по 27.05.2022.

З огляду на викладене, обраний позивачем період нарахування пені не суперечить вимогам законодавства.

Суд, перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" розрахунок пені, встановив, що він є арифметично вірним, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі 16547,24 грн.

Щодо заявлених вимог про стягнення 3% річних у розмірі 3709,39грн суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Відповідно до розрахунку, заявлені до стягнення 3% річних нараховані позивачем на загальну суму 613608, 00грн за період з 27.11.2021 по 13.01.2023, на суму боргу 30680,40грн (враховуючи часткову оплату товару 14.01.2022) за період 14.01.2022 по 08.06.2022.

Суд, перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" розрахунок 3% річних встановив, що він є арифметично вірним, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі 3709,39 грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 13099,92грн.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з ч.2.ст. 625 ЦК України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена вказаною вище нормою, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 20.11.2020 по справі №910/13071/19, від 26.06.2020 у справі №905/21/19 дійшов висновків, що при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Оскільки на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, Об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Відповідно до наданого суду розрахунку, заявлені до стягнення інфляційні втрати розраховані позивачем на загальну суму 613608, 00грн з застосуванням індексу інфляції за грудень 2021, на суму боргу 30680,40грн (враховуючи часткову оплату товару 14.01.2022) з застосуванням індексів інфляції за період січень 2022 квітень 2023.

Судом перевірений наданий позивачем розрахунок інфляції та встановлено, що він є арифметично вірним і підлягає стягненню.

Позивачем у позовній заяві (нова редакція) повідомлено, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які очікує понести товариство, складає 25000грн. 00коп.

В свою чергу, позивачем у заяві вказано, що докази понесення позивачем вказаних витрат будуть надані додатково після складання між позивачем та адвокатом акту наданих послуг.

Станом на час винесення рішення у справі додаткові докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема, складений між позивачем та адвокатом акт наданих послуг, суду не надавався.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на викладене, при прийнятті рішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката судом не вирішується.

З урахуванням приписів ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (85013, Донецька обл., м. Добропілля, м. Білозерське, вул. Строїтельна, буд. 17 код ЄДРПОУ 36028628) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСУ-У» (49051, м. Дніпро, вул. Дніпросталівська, буд. 1, оф. 103, код ЄДРПОУ 35497829) суму основного боргу у розмірі 30680,40грн., пеню у розмірі 16547,24грн, інфляційні втрати у розмірі 13099,92грн, 3% річних у розмірі 3709,39грн. та судовий збір у розмірі 2684,00грн.

Згідно із ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення в порядку, передбаченому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.09.2023.

Суддя Ю.В. Макарова