Рішення

від 14.09.2023 по справі 758/10642/22

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/10642/22

Категорія 76

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді - Будзан Л.Д., за участю секретаря судового засідання Соколовської А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад, території та інфраструктури України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державне підприємство «Український карантинний розсадник» про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

До Подільського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Міністерства розвитку громад та територій, в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства розвитку громад та територій № 353К/ОС від 24 жовтня 2022 року, поновити позивача на посаді виконуючого обов`язки директора ДП «Український карантинний розсадник» з 24 жовтня 2022 року та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2022 року по дату ухвалення рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що з 15 липня 2019 року позивач працював на посаді директора ДП «Український карантинний розсадник» згідно наказу № 254Л/ОС від 15.07.2020. Трудовий контракт або строковий трудовий договір з позивачем не укладався. За спільною усною домовленістю сторін трудовий договір було продовжено на невизначений строк. 24 жовтня 2022 року позивач дізнався про своє звільнення з посади виконуючого обов`язки директора ДП «Український карантинний розсадник» згідно наказу № 353К/ОС від 24 жовтня 2022 року, однак на дату звільнення позивач перебував на лікуванні у відділенні реанімації з діагнозом інфаркт міокарда. З оспорюваним наказом про звільнення ознайомлений не був у зв`язку з перебуванням на лікарняному. Вважає оспорюваний наказ протиправним, оскільки звільнення відбулося у період тимчасової непрацездатності. Також, в оспорюваному наказі зазначено підставою звільнення - закінчення строку трудового договору, однак строковий трудовий договір між сторонами не укладався, а тому позивач вважає таку підставу звільнення незаконною. Посилаючись на порушення трудових прав, позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом.

24 листопада 2022 року ухвалою Подільського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в спрощеному порядку з повідомленням (викликом) сторін, яку сторони отримали в установлений законом строк, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

У відповідності до ст. 178 ЦПК України, 26 грудня 2022 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про невизнання позовних вимог, з огляду на наступне. Так, відповідно до наказу Мінрегіону від 15.07.2019 № 254К/ОС «Про покладання виконання обов`язків директора Державного підприємства «Український карантинний розсадник» на ОСОБА_1 » на позивача з 15.07.2019 по 14.01.2020 покладено виконання обов`язків директора Державного підприємства «Український карантинний розсадник», за його згодою. Вказаний наказ видано на підставі власноруч написаної позивачем заяви, в якій він просив призначити його виконуючим обов`язки директора ДПІ «Український карантинний розсадник» з 15.07.2019 по 14.01.2020. Листом Мінрегіону від 09.01.2020 № 7/23/255-20 повідомлено позивача, що, відповідно до ст. 39-1 Кодексу законів про працю України, якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Та повідомлено, що у разі наявності у позивача наміру припинити виконання обов`язків директора ДП «Український карантинний розсадник» повідомити про це Управління (службу) управління персоналом Мінрегіону, звернувшись із відповідною заявою. Жодних заяв від позивача на адресу Мінрегіону не надходило та останнім не вчинялися будь які інші дії стосовно укладення контракту з позивачем. Зауважив, що конкретну дату закінчення покладання виконання обов`язків не можливо визначити заздалегідь, однак характер таких відносин між сторонами не може бути встановлений на невизначений строк, а отже продовження покладання виконання обов`язків не має наслідком набуття трудовим договором характеру безстрокового чи укладеного на невизначений строк. Такий трудовий договір є строковим. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 № 1114-р «Питання управління Міністерством розвитку громад та територій об`єктами державної власності» ДП «Український карантинний розсадник» належить до сфери управління Мінрегіону. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Мінрегіон як уповноважений орган управління ДП «Український карантинний розсадник» здійснює свої повноваження відповідно до ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності». Так, згідно з п. 4. ч. 1 ст. 6 вказаного Закону, уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств, у яких не утворено наглядову раду, установ, організацій та господарських структур, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, та в яких не утворено наглядову раду, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог; організовують і проводять конкурси з визначення керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки. Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності», контракти з керівниками підприємств, що є у державній власності укладаються міністерствами, іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства, за погодженням з Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією відповідно до номенклатурних груп, до яких вони належать за показниками, затвердженими згідно з додатком № 2 цієї постанови. Відповідно до Статуту ДП «Український карантинний розсадник» умовою для призначення керівником ДП мав бути проведений конкурс та укладення контракту за погодженням з відповідною адміністрацією. Однак, такий конкурс не проводився і позивач не був переможцем такого конкурсного відбору. Також, між позивачем та Мінрегіоном контракт у розумінні Закону України «Про управління об`єктами державної власності» не укладався. Таким чином, позивач ніколи не працював на посаді директора ДП «Український карантинний розсадник», він забезпечував тимчасове виконання обов`язків директора цього підприємства до прийняття відповідного рішення Уповноваженого органу управління, тобто Мінрегіону. Крім того, позивачем як виконуючим обов`язки керівника ДП не забезпечено основних напрямів діяльності визначених статутом підприємства, зокрема: не забезпечено здійснення господарської діяльності, не подавалися показники фінансових планів підприємства, звіти про виконання планів, тощо, у зв`язку з чим, відповідачем прийнято рішення про видання оспорюваного наказу. Також, посилання позивача на незаконне звільнення у період непрацездатності є не обґрунтованим, оскільки на дату винесення спірного наказу про звільнення позивача, відповідач був не обізнаний про його непрацездатність. Згідно листа Міністерства соціальної політики щодо закінчення строкового трудового договору від 31 січня 2012 року за № 30/13/133-12 звільнити працівника у зв`язку з закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період його перебування його у відпустці, оскільки ч. 3 ст. 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у ст. ст. 40, 41 КЗпП України. Отже, звільнення позивача відбулося не за ініціативою роботодавця, а у зв`язку з закінченням строку трудового договору, а відтак, норма, визначена ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не застосовується для звільнення позивача, а саме з підстави визначеної ч. 2 ст. 36 КЗпП України. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

17 лютого 2023 року ухвалою суду залучено до участі у цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ДП «Український карантинний розсадник».

04 травня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача про заміну сторони та постановлено ухвалу про заміну у цивільній справі відповідача - Міністерство розвитку громад та території України на його правонаступника - Міністерство розвитку громад, території та інфраструктури України.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилась, надала клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову відмовити.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до наказу Мінрегіону від 15.07.2019 № 254К/ОС «Про покладання виконання обов`язків директора Державного підприємства «Український карантинний розсадник» на ОСОБА_1 » на позивача з 15 липня по 14 січня 2020 року покладено виконання обов`язків директора Державного підприємства «Український карантинний розсадник», за його згодою.

Вказаний наказ видано на підставі власноруч написаної позивачем заяви, в якій він просив призначити його виконуючим обов`язки директора ДПІ «Український карантинний розсадник» з 15.07.2019 по 14.01.2020, що підтверджується копією заяви.

Листом Мінрегіону від 09.01.2020 № 7/23/255-20 позивача повідомлено, що, відповідно до ст. 39-1 Кодексу законів про працю України, якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Та повідомлено, що у разі наявності у позивача наміру припинити виконання обов`язків директора ДП «Український карантинний розсадник» повідомити про це Управління (службу) управління персоналом Мінрегіону, звернувшись із відповідною заявою.

Наказом від 24 жовтня 2022 року № 353К/ОС «Про звільнення виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Український карантинний розсадник» ОСОБА_1 » звільнено позивача, виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Український карантинний розсадник» 24 жовтня 2022 року у зв`язку закінченням строку трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Щодо звільнення позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України, укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Суд зауважує, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 № 1114-р «Питання управління Міністерством розвитку громад та територій об`єктами державної власності», Державне підприємство «Український карантинний розсадник» належить до сфери управління Мінрегіону.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Мінрегіон як уповноважений орган управління Державного підприємства «Український карантинний розсадник» здійснює свої повноваження відповідно до ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності».

Так, згідно з п. 4. ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств, у яких не утворено наглядову раду, установ, організацій та господарських структур, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, та в яких не утворено наглядову раду, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог; організовують і проводять конкурси з визначення керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності», контракти з керівниками підприємств, що є у державній власності укладаються міністерствами, іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства, за погодженням з Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією відповідно до номенклатурних груп, до яких вони належать за показниками, затвердженими згідно з додатком № 2 цієї постанови.

Крім того, відповідно до п. 10.3 Статуту Державного підприємства «Український карантинний розсадник», затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 10 травня 2012 року № 211, призначення директором підприємства на роботу здійснюється Уповноваженим органом управління на умовах, визначених в контракті, в якому зазначаються строк контракту, права, обов`язки і відповідність директора, умови його матеріального забезпечення, порядок та умови розірвання контракту та звільнення з посади директора.

Отже, єдиною умовою для призначення директором ДП «Український карантинний розсадник» мав бути проведений конкурс та укладено контракт за погодженням з відповідною адміністрацією.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 310/2284/17.

Натомість, як вбачається зі спірного наказу, на позивача покладено виконання обов`язків директора ДП «Український карантинний розсадник» на період з 15 липня 2019 року по 14 січня 2020 року. Отже, між позивачем та відповідачем було укладено строковий трудовий договір. Позивач погодився із строковим трудовим договором, що підтверджується підписаною ним заявою.

Надавши згоду на призначення виконуючим обов`язки директора ДП «Український карантинний розсадник» на певний обумовлений строк, ОСОБА_1 мав усвідомлювати, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово, а відтак може бути звільнений від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу управління державним підприємством з моменту закінчення строку покладених обовязків.

Суд зазначає, що правове регулювання призначення працівника виконуючим обов`язки здійснюється на підставі КЗпП України, роз`яснень Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39 (у редакції від 11 грудня 1986 року), що діє в частині, яка не суперечить КЗпП України та іншим нормативно-правовим актам України.

За змістом зазначених норм у їх системному зв`язку призначення працівника виконуючим обов`язки на вакантну посаду, як правило, не допускається. Це можливо лише за посадою, на яку призначення здійснюється вищим органом управління.

Оскільки, як встановлено судом сторонами був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням юридичного факту, а саме строком закінчення покладення виконання обов`язків (14 січня 2020 року), тому звільнення позивача з урахуванням змісту наказу про призначення відповідає пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відтак, підстав для визнання спірного наказу протиправним та його скасування суд не вбачає, звільнення позивача відбулося у відповідності до умов строкового трудового договору та вимог чинного законодавства.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про його звільнення у період тимчасової непрацездатності, оскільки судом враховано заперечення відповідача стосовно того, що позивачем не було повідомлено підприємство про свою непрацездатність. Оприлюднення інформації, що обробляється в Реєстрі листків непрацездатності, допускається тільки у знеособленому виді, а тому роботодавець не міг знати про тимчасову непрацездатність позивача. Позивачем доказів протилежного суду не надано.

Оскільки у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення позивача відмовлено, позовні вимоги про його поновлення на посаді виконуючого обов`язки директора ДП «Український карантинний розсадник» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають також задоволенню, оскільки є похідними від основних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що, відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад, території та інфраструктури України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державне підприємство «Український карантинний розсадник» про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі слід відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1040 грн., понесені позивачем при поданні позову до суду, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, необхідно віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст. 115, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 12, 81, 141, 263-268, 273, 354, 355, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад, території та інфраструктури України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державне підприємство «Український карантинний розсадник» про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Подільський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Леся БУДЗАН