Рішення

від 14.09.2023 по справі 914/2271/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2023 Справа № 914/2271/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро та Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум», м. Львів

про стягнення 127 089,73 грн

за участю представників:

прокурор: Панькевич Р.В.;

від позивача-1: Орешина Т.А. - представник;

від позивача-2: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

20.09.2022 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро та Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум», м. Львів про стягнення 127 089,73 грн.

Ухвалою від 26.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 24.10.2022.

07.10.2022 через канцелярію суду від Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх. №20842/22 від 07.10.2022).

13.10.2022 через канцелярію суду від Дніпропетровської обласної ради надійшли письмові пояснення (вх. №21080/22 від 13.10.2022).

Ухвалою суду від 24.10.2022 провадження у справі зупинено.

17.01.2023 через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про поновлення провадження (вх. №1228/23 від 17.01.2023).

27.01.2023 через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про поновлення провадження (вх. №345/23 від 27.01.2023).

Ухвалою суду від 28.07.2023 провадження у справі поновлено, судове засідання призначено на 04.09.2023.

14.08.2023 через канцелярію суду від прокурора надійшла заява про зміну предмету позову (вх. №3173/23 від 14.08.2023), у якій прокурор просив стягнути з відповідача на користь бюджету грошові кошти у розмірі 127 089,73 грн.

14.08.2023 через канцелярію суду від Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх. №19843/23 від 14.08.2023).

Ухвалою від 04.09.2023 суд прийняв до розгляду заяву прокурора про зміну предмету позову, відклав судове засідання на 14.09.2023.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову прокурор та позивач-1 зазначили, що між позивачем-2 та відповідачем 23.01.2020 було укладено договір №23/2019 на постачання природного газу. Надалі сторони 17.02.2020, 15.09.2020, 20.09.2020, 23.04.2020, всупереч інтересам держави, без будь-яких належних підстав та з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», уклали нікчемні додаткові угоди, якими суттєво збільшили ціну за одиницю товару, що призвело до нераціонального та неефективного використання 127 089,73 грн з обласного бюджету, що не відповідає меті цього Закону та гарантованим державою принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі за бюджетні кошти. При цьому правовідносини, пов`язані з використанням коштів місцевого бюджету, становлять суспільний інтерес, а витрачання цих коштів за нікчемними угодами такому інтересу не відповідає і порушує права та інтереси територіальної громади в особі Дніпропетровської обласної ради. Таким чином, прокурор просив суд стягнути з відповідача користь бюджету грошові кошти у розмірі 127 089,73 грн.

Відповідач в судові засідання явку представника не забезпечив, відзив на позовну заяву на дату розгляду справи не надав, доказів погашення заборгованості не представив, вимог ухвал суду не виконав, виклики у судове засідання надсилалися за адресою відповідача, вказаною у позовній заяві та зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказана ухвала також була розміщені на веб-сторінці офіційного веб-порталу судової влади України.

Відповідно до вимог ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

23.01.2020 за результатами проведення процедури закупівлі між Комунальним закладом «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (учасник) було укладено договір №23/2019 на постачання природного газу.

За цим договором постачальник (відповідач) зобов`язувався передати у власність споживачу (позивачу-2) природний газ - ДК 021:2015, код 09120000-6 Газове паливо (природний газ), а споживач зобов`язувався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

Згідно п. 1.2. договору річний плановий обсяг постачання газу - 174 000 куб.м.

Ціна за 1 000 куб.м природного газу на момент укладення даного договору становить 4 780,00 грн з ПДВ. Загальна вартість всього обсягу поставки складає 831 720,00 грн (пункти 3.1., 3.4. договору).

17.02.2020 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору, якою ціну за природний газ збільшено до 5 258,00 грн за 1 000 куб.м.

15.09.2020 сторони уклали додаткову угоду №2 до договору, якою ціну за природний газ збільшено до 5 783,80 грн за 1 000 куб.м.

20.09.2020 сторони уклали додаткову угоду №3 до договору, якою ціну за природний газ збільшено до 6 362,18 грн за 1 000 куб.м.

23.09.2020 сторони уклали додаткову угоду №4 до договору, якою ціну за природний газ визначено у розмірі 6 567,00 грн за 1 000 тис. куб.м, річний обсяг постачання зменшено до 143 439,39 куб.м.

17.12.2020 сторони уклали додаткову угоду №5 до договору, якою річний обсяг постачання зменшено до 131 436,13 куб.м, загальну вартість поставки у розмірі 755 354,40 грн.

Відповідно до актів здачі-прийняття природного газу №РН-0000047 від 04.02.2020, №РН-0000219 від 04.03.2020, №РН-0000387 від 09.04.2020, №РН-0000527 від 07.05.2020, №РН-0000629 від 03.06.2020, №РН-0000710 від 06.07.2020, №РН-0000780 від 04.08.2020, №РН-0000860 від 03.09.2020, №РН-0000948 від 07.10.2020, №РН-0001037 від 04.11.2020, №РН-0001253 від 04.12.2020, №РН-0001311 від 10.12.2020 на виконання договору відповідачем поставлено природний газ.

На виконання умов договору позивач-2 оплатив отриманий обсяг газу, що підтверджується платіжними дорученнями №70 від 12.03.2020 на суму 121 184,48 грн, №119 від 29.04.2020 на суму 112 671,46 грн, №155 від 14.05.2020 на суму 61 130,03 грн, №212 від 15.06.2020 на суму 8 825,88 грн, №285 від 17.07.2020 на суму 9 408,86 грн, №292 від 17.06.2020 на суму 0,60 грн, №332 від 18.08.2020 на суму 8 156,38 грн, №308 від 11.09.2020 на суму 7 569,22 грн, №361 від 21.10.2020 на суму 8 634,05 грн, №396 від 12.11.2020 на суму 10 717,46 грн, №445 від 10.12.2020 на суму 155 129,70 грн, №451 від 15.12.2020 на суму 216 314,26 грн.

У зв`язку із тим, що укладені додаткові угоди суперечать вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» та є нікчемними, прокурор звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача на користь бюджету 127 089,73 грн зайво сплачених коштів.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає, що позов керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради слід залишити без розгляду, а в задоволенні позовних вимог керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради слід відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 № 911/2169/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналогічна норма передбачена ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Позов у цій справі керівник Криворізької північної окружної прокуратури подав в інтересах держави в особі суб`єкта владних повноважень (Дніпропетровської обласної ради) та Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в недопущенні порушень законодавства в сфері публічних закупівель.

Беручи до уваги наведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради та про необхідність залишення позову, поданого керівником Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, яка викладена у постанові від 18.11.2022 у справі №914/2656/21 за позовом виконувача обов`язків першого заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної ради, Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської ОДА, Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, Західного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 382 513,22 грн.

Стосовно позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради суд зазначає таке.

Як встановлено судом, при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував необхідність подання позову у даній справі в інтересах держави в особі позивачів тим, що правовідносини, пов`язані з використанням коштів місцевого бюджету, становлять суспільний інтерес, а витрачання цих коштів за нікчемними угодами такому інтересу не відповідає і порушує права та інтереси територіальної громади в особі Дніпропетровської обласної ради.

Разом з цим, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору №23/2019 на постачання природного газу від 23.01.2020, а Дніпропетровська обласна рада не є стороною у вказаному договорі, при цьому прокурор просить стягнути кошти за спірним договором на користь бюджету.

Крім цього, слід також зазначити, що відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004 зазначено, що під поняттям «охоронюваний законом інтерес» слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відтак, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (ч. 1 ст. 162 ГПК України).

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом (ч. 1 ст. 169 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 176 ЦК України встановлено, що юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Відповідно до п. 3.1. статуту Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради, затвердженого рішенням Дніпропетровської обласної ради від 11.10.2017 №254-10/VII, копію якого долучено прокурором до матеріалів справи (далі - статут), заклад набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації .

Заклад має печатку і штамп зі своїм найменуванням, самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства, виступає від свого імені у відносинах з державними органами, іншими підприємствами, організаціями та установами, здійснює види діяльності, передбачені цим статутом та не заборонені чинним законодавством України (п. 3.2. статуту).

Відповідно до п. 3.5. статуту заклад набуває майнові та майнові права, відповідає за своїми зобов`язаннями, виступає позивачем і відповідачем у суді, користується іншими правами, несе відповідні обов`язки юридичної особи згідно з чинним законодавством України.

Згідно п. 3.3. статуту заклад несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 3.8. статуту встановлено, що заклад не несе відповідальності за зобов`язаннями держави та органу управління майном.

Таким чином, Комунальний заклад «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради є юридичною особою, а відповідно до статті 80, 96 ЦК України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, відповідно, самостійно набуває та реалізує свої права.

Водночас, нормами ГК України, ЦК України не встановлено привілейованого становища суб`єктів господарювання, заснованих на комунальній формі власності; не визначено для таких осіб іншого порядку захисту своїх порушених прав.

Отже, позивач Комунальний заклад «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради, як юридична особа, самостійно набуває права та відповідає за своїми зобов`язаннями за договорами та самостійно може бути позивачем у суді.

Так, у даній справі прокурор звернувся із позовною вимогою про стягнення коштів за договором №23/2019 на постачання природного газу від 23.01.2020, укладеними між Комунальним закладом «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» в загальному розмірі 127 089,73 грн.

Як зазначалося вище, Дніпропетровська обласна рада не є стороною договору, за яким утворилась спірна заборгованість, отже, порушення умов такого господарського договору не порушує прав та інтересів Дніпропетровської обласної ради. Протилежного прокурором у даній справі не доведено.

Слід також зазначити, що відповідно до п. 3.3. статуту джерелами фінансування закладу є видатки обласного бюджету, добровільні пожертвування, благодійні внески юридичних та фізичних осіб, інші джерела, не заборонені чинним законодавством.

Відповідно до п. 4.1. статуту майно закладу становлять основні фонди та обігові кошти, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі.

Джерелами формування майна закладу є: майно, передане йому органом управління майном; бюджетні кошти; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; благодійні внески та пожертвування юридичних та фізичних осіб; інше майно, набуте на підставах, не заборонених чинним законодавством України (4.3. статуту).

Згідно п.п. 5.1.1. статуту заклад самостійно планує і здійснює статутну діяльність, визначає стратегію та основній напрями свого розвитку згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п. 6.2. статуту управління закладом здійснює його директор (далі керівник).

Керівник закладу самостійно вирішує питання діяльності закладу за винятком тих, що віднесені статутом та чинним законодавством України до компетенції органу управління майном (п. 6.5. статуту).

Згідно п. п. 6.7.2. статуту представляє заклад у відносинах з підприємствами, установами, організаціями та розпоряджатися в установленому законодавством порядку його майном і коштами, укладає договори.

Пунктом 7.3. статуту встановлено, що додатковими джерелами фінансування закладу можуть бути інші кошти та джерела, що не заборонені чинним законодавством України.

Кошти, отримані з інших джерел та зараховані на спеціальний рахунок, після сплати обов`язкових відрахувань згідно з чинним законодавством України, використовуються для потреб закладу (п. 7.4. статуту).

Водночас, з положень статуту не вбачається, що Дніпропетровська обласна рада, як орган управління майном, наділена повноваженнями втручатися в оперативну діяльність органу управління закладом щодо розпорядження коштами, які були виділені (отримані як благодійні внески тощо) закладу для фінансування його потреб.

Також з огляду на передбачені статутом різні джерела фінансування Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради, зокрема і фінансування з різних рівнів бюджету, прокурором не доведено, що джерелом сплати коштів згідно договору №23/2019 на постачання природного газу від 23.01.2020 був виключно бюджет обласного рівня.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Згідно ч 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.

Частиною 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що головний розпорядник бюджетних коштів зокрема наділений повноваженнями щодо: затвердження кошторисів розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснення управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, шляхом забезпечення ефективного, результативного і цільового використання бюджетних коштів, організації та координації роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснення контролю за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів тощо.

Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 25.11.2022 №233-14/VIII було затверджено обласний бюджет на 2023, яким також визначено розпорядників обласного бюджету, серед яких і Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Таким чином, до повноважень Дніпропетровської обласної ради не належать повноваження як щодо розпорядження коштами обласного бюджету так і контролю за використанням коштів такого бюджету, відтак, визначення прокурором вказаного органу як позивача по справі не ґрунтується на нормах чинного бюджетного законодавства України.

Також прокурор у прийнятій судом до розгляду заяві про зміну предмету позову просив стягнути кошти у розмірі 127 089,73 грн на користь бюджету.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

При цьому, суд у рішеннях зі спорів, пов`язаних із стягненням грошових сум, повинен зазначити дані, визначені у статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності).

Таким чином, бюджет у наведеному прокурором формулюванні не наділений ознаками сторони позивача у судовому процесі, на користь якого підлягають до стягнення грошові кошти. Натомість, прокурором заявлено позов в інтересах Дніпропетровської обласної ради, як юридичної особи.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що у даній справі вбачається відсутність порушених прав Дніпропетровської обласної ради, отже у задоволенні позовних вимог керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради про стягнення коштів за договором №23/2019 на постачання природного газу від 23.01.2020 у розмірі 127 089,73 грн суд відмовляє у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки спір виник з вини прокурора, судові витрати по розгляду справи в частині вимог до Дніпропетровської обласної ради відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на прокурора.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради залишити без розгляду.

2.В задоволенні позову керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради про стягнення 43 804,26 грн відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 14.09.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 19.09.2023.

СуддяМазовіта А.Б.