Постанова

від 23.01.2024 по справі 914/2271/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2024 р. Справа №914/2271/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.

СуддівБойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури №15/2-996вих-23 від 04.10.2023 (вх. суду від 10.10.2023 №01-05/3157/23)

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2023 (повний текст рішення складено 19.09.2023, суддя Мазовіта А.Б., м. Львів)

у справі № 914/2271/22

за позовом: керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро та Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум», м. Львів

про стягнення 127 089,73 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Керівник Криворізької північної окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради та Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» на користь бюджету грошові кошти у сумі 127089,73 грн (з урахуванням заяви про зміну предмету позову).

Позовні вимоги з урахуванням вищезазначеної заяви обґрунтовані тим, що між позивачем-2 та відповідачем 23.01.2020 було укладено договір № 23/2019 на постачання природного газу, до якого в подальшому, на думку прокурора, всупереч інтересам держави, без будь-яких належних підстав та з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а саме: 17.02.2020, 15.09.2020, 20.09.2020, 23.04.2020, було укладено нікчемні додаткові угоди, якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що призвело до нераціонального та неефективного використання 127089,73 грн з обласного бюджету, що не відповідає меті цього Закону та гарантованим державою принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі за бюджетні кошти. Відповідно до наведеного прокурором зазначено, що правовідносини пов`язані з використанням коштів місцевого бюджету, становлять суспільний інтерес, а витрачання цих коштів за нікчемними угодами такому інтересу не відповідають та порушують права та інтереси територіальної громади в особі Дніпропетровської обласної ради.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.09.2023 у даній справі позов керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради залишено без розгляду. В задоволенні позову керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради про стягнення 127089,73 грн відмовлено (з урахуванням ухвали Господарського суду Львівської області від 13.10.2023 у даній справі про виправлення описки).

В частині прийняття рішення про залишення без розгляду позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради та про необхідність залишення позову без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Щодо позову в інтересах Дніпропетровської обласної ради суд дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору №23/2019 на постачання природного газу від 23.01.2020, а Дніпропетровська обласна рада не є стороною у вказаному договорі, при цьому прокурор просить стягнути кошти за спірним договором на користь бюджету.

Крім того, судом встановлено, що статутом Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради передбачені різні джерела фінансування, зокрема і фінансування з різних рівнів бюджету, а прокурором не доведено, що джерелом сплати коштів згідно договору №23/2019 на постачання природного газу від 23.01.2020 був виключно бюджет обласного рівня.

Разом з тим, прокурор звертаючись до суду із заявою про зміну предмета позову зазначив в прохальній частині стягнути з відповідача на користь бюджету сплачені грошові кошти у розмірі 127089,73 грн, без зазначення найменування юридичної особи та реквізитів стягувача, таким чином, бюджет у наведеному прокурором формулюванні не наділений ознаками сторони позивача у судовому процесі, на користь якого підлягають до стягнення грошові кошти. Натомість, прокурором заявлено позов в інтересах Дніпропетровської обласної ради, як юридичної особи.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Львівською обласною прокуратурою подано апеляційну скаргу в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову прокурора в інтересах Дніпропетровської обласної ради та прийняти в тій частині рішення, яким позовні вимоги задоволити стягнувши з відповідача 127089,73 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме ст. ст. 53, 226 ГПК України та норми матеріального права, а саме ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», без врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та Верховного Суду від 20.07.2023 у справі № 917/160/22.

Позивачі письмових пояснень не подали, відтак, останні не скористались своїм правом на подання письмових пояснень.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, чим не скористався своїм правом для подачі відзиву.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи між суддями від 10.10.2023 справу № 914/2271/22 передано колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М. та Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 року (головуючий суддя Бонк Т.Б.) апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури №15/2-996вих-23 від 04.10.2023 (вх. суду від 10.10.2023 №01-05/3157/23) на рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2023 у справі № 914/2271/22 залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ст. 258 ГПК України.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 23.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури №15/2-996вих-23 від 04.10.2023 (вх. суду від 10.10.2023 №01-05/3157/23) та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 судом у задоволенні клопотання Львівської обласної прокуратури про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовлено та ухвалено здійснити розгляд даної справи в порядку письмового провадження без виклику сторін.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити щодо строку розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, № 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції частково скасувати.

Слід зазначити, що апелянт в своїй апеляційній скарзі не оскаржує рішення суду першої інстанції у даній справі в частині залишення без розгляду позову керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради.

Частиною 1 статті 269 ГПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до наведеного, апеляційна інстанція переглядає справу в межах доводів зазначених у апеляційній скарзі.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається:

23.01.2020 за результатами проведення процедури закупівлі, Комунальним закладом «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради (споживач) було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (учасник) договір №23/2019 на постачання природного газу.

За цим договором постачальник (відповідач) зобов`язувався передати у власність споживачу (позивачу-2) природний газ - ДК 021:2015, код 09120000-6 Газове паливо (природний газ), а споживач зобов`язувався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

Згідно п. 1.2. договору річний плановий обсяг постачання газу - 174000 куб.м.

Ціна за 1000 куб.м природного газу на момент укладення даного договору становить 4780,00 грн з ПДВ. Загальна вартість всього обсягу поставки складає 831720,00 грн (пункти 3.1., 3.4. договору).

В подальшому сторонами вносились зміни до договору в частині збільшення ціни, шляхом підписання 17.02.2020, 15.09.2020, 20.09.2020 додаткових угод №1, № 2, № 3 до договору.

23.09.2020 сторони уклали додаткову угоду №4 до договору, якою ціну за природний газ визначено у розмірі 6567,00 грн за 1000 тис. куб.м та річний обсяг постачання зменшено до 143439,39 куб.м.

17.12.2020 сторони уклали додаткову угоду №5 до договору, якою річний обсяг постачання зменшено до 131436,13 куб.м, загальну вартість поставки у розмірі 755354,40 грн.

Відповідно до актів здачі-прийняття природного газу №РН-0000047 від 04.02.2020, №РН-0000219 від 04.03.2020, №РН-0000387 від 09.04.2020, №РН-0000527 від 07.05.2020, №РН-0000629 від 03.06.2020, №РН-0000710 від 06.07.2020, №РН-0000780 від 04.08.2020, №РН-0000860 від 03.09.2020, №РН-0000948 від 07.10.2020, №РН-0001037 від 04.11.2020, №РН-0001253 від 04.12.2020, №РН-0001311 від 10.12.2020 на виконання договору відповідачем поставлено природний газ.

На виконання умов договору позивач-2 оплатив отриманий обсяг газу, що підтверджується платіжними дорученнями № 70 від 12.03.2020 на суму 121184,48 грн, № 119 від 29.04.2020 на суму 112671,46 грн, № 155 від 14.05.2020 на суму 61130,03 грн, № 212 від 15.06.2020 на суму 8825,88 грн, № 285 від 17.07.2020 на суму 9408,86 грн, № 292 від 17.06.2020 на суму 0,60 грн, № 332 від 18.08.2020 на суму 8156,38 грн, № 308 від 11.09.2020 на суму 7569,22 грн, № 361 від 21.10.2020 на суму 8634,05 грн, № 396 від 12.11.2020 на суму 10717,46 грн, № 445 від 10.12.2020 на суму 155129,70 грн, № 451 від 15.12.2020 на суму 216314,26 грн.

У зв`язку з внесеними до договору додаткових угод, якими збільшено ціну договору та зменшено обсяг поставленого природного газу, Криворізька північна окружна прокуратура звернулась до суду із позовом про стягнення з відповідача на користь бюджету 127089,73 грн зайво сплачених коштів, так як вважає, що укладені додаткові угоди суперечать вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» та є нікчемними.

Судовою колегією встановлено, що Комунальний заклад «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради відповідними листами повідомляв Криворізьку північну окружну прокуратуру про те, що адміністрація закладу не зверталась з приводу збільшення ціни на природній газ до уповноважених органів та не планує це робити в найблищий час.

Разом з тим, Дніпропетровською обласною радою в листах адресованих Криворізькій північній окружній прокуратурі зазначено, що рада не зверталась до суду з позовними вимогами щодо стягнення збитків, завданих внаслідок неналежного виконання спірного договору та вважає, що вимоги прокуратури про визнання нікчемними додаткових угод № 1, № 2 та № 3 до договору є безпідставними, а розгляд питання щодо наявності підстав для застосування прокуратурою представницьких повноважень у зв`язку із порушенням або загрозою порушень інтересів держави шляхом подання прокуратурою позовної заяви про стягнення з постачальника збитків є передчасним та суперечить вимогам чинного законодавства України (том І, а.с. 126-127).

Отже, в даному випадку суду апеляційної інстанції слід з`ясувати, в межах доводів апеляційної скарги, правомірність звернення прокурора до суду в інтересах Дніпропетровської обласної ради та вимогу про стягнення на користь бюджету сплачені грошові кошти у розмірі 127089,73 грн.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У статті 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 зазначеного Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанову від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Абзац 3 частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

З аналізу абзацу 1 частини 3 статті 23 названого Закону судова колегія приходить до висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічну правову позицію зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Разом з тим, у постанові ж від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та додатково зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 констатувала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини 2 статті 19 Конституції України відсутність у законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

В даному випадку прокурор звернувся в інтересах Дніпропетровської обласної ради, яка є юридичною особою, та яка в листах адресованих Криворізькій північній окружній прокуратурі зазначала, що рада не зверталась до суду з позовними вимогами щодо стягнення збитків, завданих внаслідок неналежного виконання спірного договору та вважає, що вимоги прокуратури про визнання нікчемними додаткових угод № 1, № 2 та № 3 до договору є безпідставними, а розгляд питання щодо наявності підстав для застосування прокуратурою представницьких повноважень у зв`язку із порушенням або загрозою порушень інтересів держави шляхом подання прокуратурою позовної заяви про стягнення з постачальника збитків є передчасним та суперечить вимогам чинного законодавства України (том І, а.с. 124-129).

З вищенаведеного слідує, що Дніпропетровська обласна рада не мала наміру звертатись до суду для подання відповідного позову та не вжила заходів для усунення порушення інтересів держави, зокрема, самостійно не звернулась до суду з позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження бездіяльності та достатньою підставою для звернення прокурора до суду із позовом в інтересах держави.

Аналогічний правовий висновок зазначено Великою Палатою Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та Верховного Суду від 20.07.2023 у справі № 917/160/22 на які покликався апеляційній скарзі прокурор.

Разом з тим, доказів вжиття заходів іншими особами суду не представлено.

За обставинами цієї справи йдеться про безпідставне використання коштів місцевого бюджету, що становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб мешканців відповідної області. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, порушує економічні інтереси відповідної територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави.

Потенційно факт перерахування відповідачу зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання бюджетних коштів, унеможливлює їх раціональне та ефективне використання, що підриває фінансово-економічні основи держави.

З наведеного слідує, що при вирішенні даного спору наявний як державний, так і суспільний інтерес, а тому прокурор правомірно звернувся в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради.

Як уже було зазначено вище, сторонами 17.02.2020, 15.09.2020, 20.09.2020 вносились зміни до договору в частині збільшення ціни, шляхом підписання додаткових угод №1, № 2, № 3 до договору.

23.09.2020 сторони уклали додаткову угоду №4 до договору, якою ціну за природний газ визначено у розмірі 6567,00 грн за 1000 тис. куб.м та річний обсяг постачання зменшено до 143439,39 куб.м.

17.12.2020 та 18.12.2020 сторони уклали додаткову угоду №5 та № 6 до договору, якою річний обсяг постачання зменшено.

Вищенаведене свідчить, що додатковою угодою № 1 від 17.02.2020 змінено ціну за природний газ на 10 %; додатковою угодою № 2 від 15.09.2020 змінено ціну за природний газ на 21 %; додатковою угодою № 3 від 20.09.2020 та № № 4 від 23.09.2020 змінено ціну за природний газ на 32 %.

На виконання умов договору відповідачем поставлено позивачу-2 природний газ у 2020 році що підтверджується актами здачі-прийняття природного газу, за який останній розрахувався в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями доданими до позовної заяви.

Відповідно до п.2 ч.4 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Судовою колегією встановлено, що укладаючи спірні додаткові угоди відповідачем послідовно збільшувалась вартість природного газу більше ніж на 10%, що суперечить вимогам п. 2 ч.4 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі» у наведеній редакції.

Слід також зазначити, що Законом України «Про публічні закупівлі» передбачена можливість зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку.

З наявних в матеріалах справи листів Львівської торгово-промислової палати від 04.02.2020 № 19-09/114, від 11.09.2020 № 19-09/747 вбачається, що в даних листах міститься лише інформація відповідно до даних сайту ТБ «Українська енергетична біржа», відповідно, судовою колегією такі листи не оцінюються як належні та допустимі докази на підтвердження коливання цін на ринку природного газу.

Таким чином, спірні додаткові угоди №2, №3, №4, №5 та №6 укладені з порушенням п.2 ч.4 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до ст.37 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.

Оскільки вищенаведені додаткові угоди спрямовані на зміну прав та обов`язків відповідачів, які виникли у них з договору, на них поширюються дія п.2 ч.4 ст.36 та такі в силу ст.37 Закону України «Про публічні закупівлі» є нікчемними.

Дані обставини підтверджено матеріалами даної справи.

Щодо стягнення на користь бюджету коштів у сумі 127089,73 грн (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

За висновками Верховного Суду, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі №910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України (далі - БК України) та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Абзацами першим та другим п.5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого п.43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Ураховуючи наведене, комунальний заклад у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (природного газу) в обсязі та в межах видатків, що визначені Дніпропетровською обласною радою (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).

Згідно із частиною четвертою ст.48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

З огляду на викладене судова колегія приходить до висновку, що отримувачем коштів є Дніпропетровська обласна рада, яка є розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, кошти якої було сплачено за поставлений природній газ.

З урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців області; завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності; неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, а отже є наявними підстави для стягнення безпідставно отриманих коштів за незаконними правочинами.

Частинами 1, 2, 6 статті 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 цього Кодексу, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Нікчемність спірних додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються виключно договором, тобто і поставка природного газу, і його оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме в редакції договору №23/2019 від 23.01.2020.

З урахуванням наведеного надмірне витрачання коштів внаслідок укладення додаткових угод щодо збільшення ціни товару понесла саме Дніпропетровська обласна рада, як засновник Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» та особа, яка здійснює його фінансування.

Обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами глави 54 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлені обставини (суттєве збільшення ціни за товар та зменшення обсягу поставленого товару) та наведені висновки Верховного Суду, у контексті розглядуваних правовідносин, беручи до уваги кінцеву мету, що обумовлює стягнення на користь позивача коштів, застосуванню підлягають приписи ч.1 ст.670 Цивільного кодексу України.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ст. 277 ГПК України, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та прийняття нового про задоволення позовних вимог, відповідно і задоволення апеляційної скарги Львівської обласної прокуратури №15/2-996вих-23 від 04.10.2023 (вх. суду від 10.10.2023 №01-05/3157/23).

Апеляційний суд зазначає про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, та вважає, що доводи апеляційної скарги відповідають встановленим обставинам у справі, а тому апеляційна скарга Львівської обласної прокуратури №15/2-996вих-23 від 04.10.2023 (вх. суду від 10.10.2023 №01-05/3157/23) підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню в частині відмови в задоволенні позову в інтересах Дніпропетровської обласної ради, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд задоволив апеляційну скаргу прокурора, який звертався в інтересах держави в особі позивачів, та скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в позовних вимогах про стягнення 127 089,73 грн та прийняв нове рішення про задоволення позову в цій частині, то відповідно до ст. 129 ГПК України, слід здійснити розподіл судових витрат. Стягнути з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури відшкодування витрат на оплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 481,00 грн та стягнути з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури відшкодування витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3 721,50 грн.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури №15/2-996вих-23 від 04.10.2023 (вх. суду від 10.10.2023 №01-05/3157/23) - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2023 у справі № 914/2271/22 в частині відмови в задоволенні позову керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради про стягнення 127089,73 грн (з урахуванням ухвали місцевого господарського суду від 13.10.2023 у даній справі про виправлення описки) скасувати.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради задоволити в повному обсязі.

4. Здійснити розподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, 63, код ЄДРПОУ 41087491) на користь Дніпропетровської обласної ради (49004, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, 2, код ЄДРПОУ 23928934) кошти в сумі 127 089,73 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, 63, код ЄДРПОУ 41087491) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в. м. Київ, код ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) 2 481,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, 63, код ЄДРПОУ 41087491) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19, МФО 820172, р/р UA138201720343140001000000774 в ДКС України у м. Києві, код ЄДРПОУ 02910031, отримувач Львівська обласна прокуратура) 3 721,50 грн відшкодування витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Місцевому господарському суду видати накази в порядку ст. 327 ГПК України.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

7. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддяТ.Б. Бонк

суддяС.М. Бойко

суддя Г.Г. Якімець