Рішення

від 14.09.2023 по справі 920/231/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.09.2023м. СумиСправа № 920/231/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., при секретарі судового засідання Саленко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні справу № 920/231/23

за позовом: Фермерського господарства Гончаренка Володимира Івановича (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ-АГРО» (вул. 40 років Перемоги, буд. 29, с. Сула, Сумський район, Сумська область, 42346, ІПН 385756118159)

про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на нерухоме майно та зобов`язання вчинити дії

за участю представників сторін:

позивача: В.І. Гончарова (голова ФГ),

відповідача: не з`явився

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить суд: визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - «Навіс пилорами» (незавершене будівництво) від 01.01.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ-АГРО» (вул. 40 років Перемоги, буд. 29, с. Сула, Сумський район, Сумська область, 42346, ІПН 385756118159) та Фермерським господарством Гончаренка Володимира Івановича (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 ); визнати право власності за Фермерським господарством Гончаренка Володимира Івановича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на нежитлове приміщення - «Навіс пилорами» (незавершене будівництво) по вул. 40 років Перемоги в селі Сула Садівської сільської ради Сумського району Сумської області загальною площею 499,5 кв.м.; зобов`язати державного реєстратора, до повноважень якого належить забезпечення проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення - «Навіс пилорами» (незавершене будівництво) по вул. 40 років Перемоги в селі Сула Садівської сільської ради Сумського району Сумської області загальною площею 499,5 кв.м.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 07.03.2023 справу № 920/231/23 розподілено для розгляду судді Джепі Ю.А.

Ухвалою від 13.03.2023 у цій справі судом постановлено залишити без руху позовну заяву Фермерського господарства Гончаренка Володимира Івановича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) від 03.03.2023 № б/н (вх. № 837 від 07.03.2023); встановити Фермерському господарству Гончаренку Володимиру Івановичу ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) строк для усунення недоліків позовної заяви протягом дев`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду доказів доплати судового збору в сумі 2 684,00 грн та доказів надсилання на офіційну адресу відповідача копії позовної заяви разом із доданими до неї документами цінним листом з описом вкладення із зазначенням додатків, що надсилаються.

17.03.2023 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви від 14.03.2023 б/н (вх. № 1669/23 від 17.03.2023), до якої позивачем на обгрунтування та усунення недоліків позовної заяви оригінал платіжного доручення від 14.03.2023 № 322 про сплату судового збору в сумі 2 684,00 грн та оригінал опису вкладення до цінного листа надсилання на офіційну адресу відповідача копії позовної заяви разом із доданими до неї документами.

Таким чином недоліки позовної заяви усунені позивачем в повному обсязі у встановлений судом строк.

Ухвалою від 22.03.2023 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №920/231/23 за правилами загального позовного провадження; відмовити у задоволенні клопотання позивача - Фермерського господарства Гончаренка Володимира Івановича (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 ) про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження від 03.03.2023 б/н (вх. № 838 від 07.03.2023); призначити підготовче засідання на 27.04.2023, 11:30.

26.04.2023 від позивача надійшла заява від 26.04.2023 (вх № 2553 від 26.04.2023), в якій просить суд провести розгляд справи без участі позивача, заявлені вимоги в позовній заяві підтримує в повному обсязі і просить їх задовольнити.

27.04.2023 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А. з 26.04.2023 до 28.04.2023, що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою від 02.05.2023 у справі № 920/231/23 судом постановлено, зокрема призначити підготовче засідання на 01.06.2023, 12:00.

Водночас підготовче засідання, призначене на 01.06.2023, 11:30, не відбулось у зв`язку з оголошенням на території Сумської області повітряної тривоги 01.06.2023 з 11:33 до 12:28 у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України.

Ухвалою від 06.06.2023 у праві № 920/231/23 постановлено продовжити строк підготовчого провадження у справі № 920/231/23 на тридцять днів та призначити підготовче засідання на 06.07.2023, 11:30.

06.07.2023 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою від 18.07.2023 у справі № 920/231/23 судом постановлено, зокрема призначити підготовче засідання на 08.08.2023, 10:30.

Ухвалою від 08.08.2023 у справі № 920/231/23 постановлено закрити підготовче провадження у справі № 920/231/23/, призначити справу № 920/231/23 до судового розгляду по суті в судове засідання на 14.09.2023.

У судовому засіданні по суті 14.09.2023 був присутній представник позивача, підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Відповідач відзиву на позов чи письмових заперечень по суті позовних вимог до суду не подав, про дати, час та місце судових засідань був повідомлений належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення йому поштових відправлень з відповідними ухвалами суду. Таким чином, відповідач у справі вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд цієї справи Господарським судом Сумської області.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

У судовому засіданні 14.09.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Між Фермерським господарством Гончаренка Володимира Івановича та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ-АГРО» було укладено договір купівлі - продажу від 01.01.2014, відповідно до якого позивач купив у відповідача товар: навіс пилорами (незавершене виробництво).

Листом за № 1 від 17.01.2022 року позивач звернувся до Садівської сільської ради Сумського району зі зверненням про надання в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,16 га в селі Сула Садівської сільської ради Сумського району по вулиці 40 років Перемоги.

Позивачу була надана відповідь за № 04-15/6/750 від 06.06.2022 року про те, що згідно пункту 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Тобто право власності на об`єкт нерухомого майна «Навіс пилорами» повинне бути зареєстровано. Запропоновано для позитивного вирішення вищезгаданого питання надати до Садівської сільської ради Сумського району Сумської області витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно «Навіс пилорами".

Позивач стверджує, що після укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна «Навіс пилорами» (незавершене будівництво) від 01.01.2014 року відповідач ухилився здійснити його нотаріальне посвідчення, що в свою чергу унеможливлює оформлення права власності позивача на зазначену нерухомість в установленому законом порядку, тому звернувся до суду з даним позовом.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання правочину дійсним суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (01.01.2014), у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Таким чином, обов`язковість нотаріальної форми була передбачена станом на 01.01.2014 лише у випадку, якщо це прямо встановлено законом, як то у ст. 657 Цивільного кодексу України, або за домовленістю сторін.

В інших випадках нотаріальна форма не є обов`язковою.

З матеріалів справи вбачається й позивачем не заперечувалось у судовому засіданні, що Між Фермерським господарством Гончаренка Володимира Івановича та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ-АГРО» було укладено договір купівлі - продажу від 01.01.2014, відповідно до якого позивач купив у відповідача товар: навіс пилорами (незавершене виробництво).

Згідно акту прийняття-передачі основного засобу від 08.01.2014 за вказаним договором відповідачем передано та позивачем прийнято: "Навіс пілорами (незавершене будівництво), не введено в експлуатацію".

Аналогічні відомості про об`єкт продажу містяться у рахунку-фактурі № 1 від 16.12.2014 та у видатковій накладній № 1 від 01.01.2014.

Те, що об`єкт - навіс пілорами є незавершеним будівництвом, а не об`єктом нерухомості, підтверджується й наданим позивачем Технічним паспортом, виготовленим ФОП Кузнецовим Д.С. 12.02.2023.

Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини 3 цієї статті Кодексу до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва.

Доказів проведення реєстрації об`єкта незавершеного будівництва у порядку, визначеному ч.3 ст. 331 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивачем суду не надано, й фактично відповідач передав позивачу матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення майна), а не нерухоме майно.

Також не надано суду позивачем й доказів того, що сторони домовились при укладенні договору від 01.01.2014 купівлі-продажу спірного майна про його нотаріальне посвідчення.

За вказаних обставин договір від 01.01.2014 є договором купівлі-продажу товару, що може бути укладений у письмовій формі.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд звертає увагу, що не можуть бути визнані дійсними на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України договори, щодо яких відсутня вимога про обов`язкове нотаріальне посвідчення.

Крім того, у подібних справах ключове значення має доведення факту ухилення однією із сторін від нотаріального посвідчення такого договору.

Ознаки такого «ухилення» визначені, зокрема, у правовому висновку Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №6-1288цс17.

У вказаній постанові визначено, що однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Відповідно до п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Позивачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ-АГРО» від нотаріального посвідчення укладеного 01.01.2014 з позивачем - Фермерським господарством Гончаренка Володимира Івановича договору купівлі-продажу або ж доказів домовленності під час укладення про необхідність його нотаріального посвідчення.

Враховуючи вищезазначені норми чинного станом на час виникнення спірних правовідносин законодавства та встановлені судом обставини, позовна вимога про визнання договору дійсним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, на її обґрунтування суду не надано належних та допустимих доказів, тому вона не підлягає задоволенню судом.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у ст.ст. 335 та 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1. ст. 328 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 392 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 392 Цивільного кодексу України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Отже на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України право власності за позивачем може бути визнано лише у випадку, якщо таке право було ним раніше набуте на законних підставах.

Момент набуття права власності на нерухоме майно за договором визначено у ст. 334 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, до державної реєстрації права власності за позивачем таке право у нього не виникне, а відтак відсутні підстави для визнання за ним права власності на нерухоме майно на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України одночасно з визнанням дійсним договору купівлі-продажу нерухомості, укладеного без нотаріального посвідчення.

Не є підставою для ухвалення подібного рішення і п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якого способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права, з наступних підстав:

- право власності може виникати на підставі рішення суду лише у випадках, прямо встановлених законом, а п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК не є таким випадком;

- визнання права власності є способом захисту речового права, тоді як відповідачем не порушується право власності позивача на об`єкт нерухомості та будь-які права на об`єкт незавершеного будівництва;

- об`єктом судового захисту при визнанні дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню, є не речове право власності позивача, а його інтерес до належного оформлення відповідного зобов`язального договору.

Також визнання за позивачем права власності на нерухоме майно одночасно з визнанням дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню, не є належним способом захисту у випадку ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору про відчуження нерухомого майна, що є підставою для відмови у задоволенні позову у частині визнання права власності на таке майно, оскільки відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Отже письмовий договір купівлі-продажу та рішення суду про визнання такого договору дійсним є достатньою підставою для державної реєстрації права власності на відповідне нерухоме майно.

Крім цього, посилання позивача на вищезазначені норми в обгрунтування своїх вимог в цілому є безпідставними, оскільки судом встановлено, що об`єктом придбання є об`єкт незавершеного будівництва, а не нерухоме майно.

Також позивачем не надано суду жодних доказів оспорювання відповідчем його будь-яких прав на передане за договором від 01.01.2014 майно чи невизнання таких прав.

Таким чином, позовна вимога про визнання права власності є безпідставною та необгрунтованою, а тому не підлягає задоволенню судом.

У свою чергу вимога щодо зобов`язання зареєструвати відповідне майно, як похідна від двох попередніх вимог, також задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи позивача та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог та відшкодуванню останньому за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складений та підписаний 25.09.2023.

Суддя Ю.А. Джепа