Рішення

від 13.09.2023 по справі 922/2752/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2023м. ХарківСправа № 922/2752/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Компані Бір" (62300, Харківська обл., Дергачівський р-н, м. Дергачі, вул. Золочівський Шлях, 7; код ЄДРПОУ: 41318643) до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житна, 14, б.1) про стягнення збитків, завданих збройною агресією РФ за участю представників:

позивача - Махоніна О.С., адвокат, ордер АЕ №1209252 від 27.06.2023,

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

27.06.2023 Приватне підприємство "Компані Бір" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Держави Російська Федерація, в якій просить суд стягнути з Держави Російська Федерація на користь Приватного підприємства "Компані Бір" суму заподіяних збитків у розмірі 80 182 819,33 грн., а також судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.06.2023 позовну заяву (вх.№2752/23 від 27.06.2023) Приватного підприємства "Компані Бір" залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня отримання ним ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, а саме: надання до суду інформацію про орган уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах з боку відповідача.

10.07.2023 через канцелярію суду від представника Приватного підприємства "Компані Бір" надійшло клопотання (вх.№10.07.2023 від 10.07.2023) про усунення недоліків позовної заяви, в якому позивачем визначено, що органом уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах з боку відповідача є Міністерство юстиції Російської Федерації.

Позов обґрунтовано пошкодженням російськими військами під час військової агресії належного позивачу майна.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у даному випадку, судом враховано наступне.

Предметом позову є відшкодування майнової шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України. Місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна. Передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

З огляду на зазначене, ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2752/23. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато у справі підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 16 серпня 2023 року. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам ст.165 Господарського процесуального кодексу України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов.

В той же день Господарським судом Харкiвської областi на офіційному веб-порталі судової влади України розміщено оголошення, яким здійснено повідомлення держави Російська Федерація у справі № 922/2752/23 за позовом Приватного підприємства "Компані Бір" до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків завданих збройною агресією РФ, як відповідача, у судове засідання 13.09.2023. Повідомлено про наслідки неявки в судове засідання особи.

В підготовчому засіданні 16.08.2023 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.09.2023.

Присутня в судовому засіданні 13.09.2023 представник позивач позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач явку свого представника в судове засідання 13.09.2023 не забезпечив, про причини неявки не повідомив, своїм правом, наданим відповідно до ст.165 ГПК України не скористався - відзив на позов не надав.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 120 ГПК кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених положень ГПК України належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи є обов`язком суду, а відсутність на час проведення судового засідання в матеріалах справи доказів про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи - є підставою для відкладення розгляду справи.

При цьому, розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14).

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Водночас, у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21), від 25.01.2019 №796/165/18, від 18.05.2022 №760/17232/20-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17, провадження №14-167 цс 20, (пункт 58).

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім цього, АТ «Укрпошта», починаючи з 25.02.2022, фактично припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією, а відтак, станом на сьогодні суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку.

У зв`язку із зазначеним, задля належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом було розміщено відповідне оголошення на сайті Судової влади України.

Водночас, копію позовної заяви разом з доданими до неї документами та всі заяви по суті спору та з процесуальних питань позивачем було направлено на адресу відповідача. Відповідні докази відправлення наявні в матеріалах справи.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином суд, виходячи з презумпції обізнаності відповідача, дійшов висновку про належне повідомлення останнього про розгляд даної справи.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 13.09.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представника відповідача у судових дебатах, суд встановив наступне.

Приватне підприємство «Компані Бір» зареєстроване та діє як юридична особа приватного права за законодавством України, місце реєстрації - м. Дергачі Харківської області, засновником/власником є фізична особа - громадянин України. Основними видами діяльності підприємства є оптова та роздрібна торгівля напоями, продуктами харчування, побутовими товарами.

З метою здійснення господарської діяльності Приватне підприємство «Компані Бір» орендувало складські та офісні приміщення по вул. Геологічна, 8 в м. Балаклія Харківської області у відповідності до договору №31 від 01 листопада 2017 року, укладеного з Приватним підприємством «Компанія «Торгівельна мережа №1».

Зокрема, у відповідності до вказаного договору, у користуванні позивача перебували частина адміністративної будівлі (офісні приміщення), частина складських приміщень з закритою стоянкою, приміщення матеріального складу.

В межах господарської діяльності на складських приміщеннях ПП «Компані Бір» у м. Балаклія зосереджувалась велика кількість товарно-матеріальних цінностей харчової та побутової груп, що завозились до логістичного складу з метою подальшої реалізації суб`єктам господарювання та споживачам.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено до 15 листопада 2023 року.

Відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року №75 з подальшими змінами, Балаклійську міську територіальну громаду віднесено до територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Внаслідок вказаних дій позивач фактично втратив доступ до власних офісно-складських приміщень та товару, що там зберігався. З метою збереження життя та здоров`я, переважна більшість співробітників позивача або евакуювалися або знаходилися в умовно безпечних локаціях за місцем основного проживання.

Починаючи з 14 березня 2022 року товарно-матеріальні цінності позивача на складі у м. Балаклія було розграблено групами невідомих осіб, що вдалося зафіксувати за допомогою камер відеоспостереження, наявних на території складу позивача.

У зв`язку із вищезазначеними обставини, позивач у червні 2022 року звернувся із відповідною заявою до Слідчого управління ГУНП в Харківській області.

За фактом звернення правоохоронними органами було відкрито кримінальне провадження №12022220000000327 з попередньою кваліфікацією за ч.4 ст.185 ККУ (крадіжка групою осіб в значних розмірах в умовах воєнного стану). У результаті першочергового реагування в межах кримінального провадження проведено ряд процесуальних заходів, спрямованих на встановлення обставин злочину.

Насамперед слідчим здійснено огляд предмету (відеоматеріалу) та встановлено, що відеозаписами зафіксовано пересування військових на складі по АДРЕСА_1 , які здійснювали розграбування та завантаження речей зі складу позивача з використанням транспортних засобів, позначених літерою "Z".

У подальшому було проведено декілька експертиз щодо відеоматеріалу з камер відеоспостереження.

Зокрема, згідно висновку експерта по портретній експертизі від 12 серпня 2022 року №СЕ-19/121-22/9354-ФП, зафіксовано перебування на території складу позивача імовірно незаконних збройних формувань - людей у військовій зимовій формі з озброєнням. Встановити індивідуальні портретні риси виявлених людей експерту встановити не вдалось.

Згідно висновку експерта по фототехнічній експертизі від 10 серпня 2022 року №СЕ-19/121- 22/9355-ФП, зафіксовано перебування на території складу позивача транспортних засобів з позначенням на капотах автомобілів англійської літери "Z", що як відомо, використовуються російськими окупаційними військами та підконтрольними їм збройними формуваннями.

У вересні 2022 року (після деокупації м. Балаклія) позивачем було організовано проведення інвентаризації власних складів по АДРЕСА_1 .

За результатом проведеної інвентаризації позивачем встановлено пошкодження адміністративних та складських приміщень та відсутність товарно-матеріальних цінностей позивача на загальну суму 80 182 819,33 грн. 33 коп.). Інвентаризація оформлена відповідними документами.

В межах триваючого кримінального провадження було допитано у якості свідків та представника потерпілого співробітників ПП «Компані Бір» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які надали свідчення, що станом на початок збройної агресії Російської Федерації товарно-матеріальні цінності знаходились на території складських приміщень, вказані потужності було зачинено та вжито можливих заходів задля збереження товарів та основних фондів позивача. Після деокупації м. Балаклія, при первинному огляді встановлено пошкодження основних засобів та розграбування товару. Фактично весь товар був відсутній у складських приміщеннях.

Допитами третіх осіб у якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 також встановлено, що на територіях Ізюмської/Балаклійської громад здійснювали злочинну діяльність з розграбування майна та транспортних засобів військові формування Російської Федерації (та підконтрольні їм бандитські групи) у співпраці з місцевими злочинцями-колаборантами.

Протоколом огляду місця події від 22 листопада 2022 року слідчими підтверджено факт пошкодження та розграбування складських приміщень ПП «Компані Бір» по вул. Геологічна, 8 у м. Балаклія Харківської області.

У січні 2023 року на адресу керівника ГУР МОУ Буданова К. було направлено запит в межах кримінального провадження, де слідчим було зазначено наявні обставини щодо встановленого факту перебування військових збройних формувань РФ у період з 24 лютого 2022 року до 08 вересня 2022 року на території складу позивача.

27 березня 2023 року в межах кримінального провадження проведено економічну експертизу.

Згідно висновку експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 27.03.2023 №СЕ-19/121-23/5037-ЕК, в обсязі наданих на дослідження документів, встановлена в Акті "Інвертаризації ТМЦ на складі за адресою Харківська обл., м. Балаклія, вул. Геологічна, 8 станом на 26.09.2022" встановлена та підтверджена нестача товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 80 182 819,33 грн.

Відповідно до постанови слідчого від 31 березня 2023 року, кримінальне провадження №12022220000000327 було перекваліфіковано за ч.1 ст.438 ККУ (порушення законів та звичаїв війни).

Як стверджує позивач, саме внаслідок окупації Балаклійської міської територіальної громади, на території якої заходиться склад позивача, у період окупації зі сторони російських військ було завдано збитків позивачу. Розмір вказаних збитків позивача станом на сьогодні розрахований експертною установою в межах кримінального провадження та відповідно до висновку №СЕ-19/121-23/5037-ЕК від 27 березня 2023 року становить 80 182 819,33 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.6 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

За приписами ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.1, ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст.1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч.3 ст.85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч.3 ст.85 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Як вбачається з матеріалів справи, саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу було завдано збитків.

Розмір збитків позивача згідно з висновком експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 27.03.2023 №СЕ-19/121-23/5037-ЕК, становить 80 182 819,33 грн.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору у розмірі 939 400,00 грн., відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача та підлягають стягненню до Державного бюджету України.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач в позовній заяві просив суд витрати на правничу допомогу покласти на відповідача та надав попередній (орієнтовний) розрахунок.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне надати позивачу строк протягом п`яти днів з дня ухвалення цього рішення для надання до суду доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.

У разі ненадання позивачем вищезазначених доказів у строк встановлений судом питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу адвоката судом буде залишено без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Приватного підприємства "Компані Бір до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків, завданих збройною агресією РФ - задовольнити.

Стягнути з Держави Російська Федерація на користь Приватного підприємства "Компані Бір" (62300, Харківська обл., Дергачівський р-н, м. Дергачі, вул. Золочівський Шлях, 7; код ЄДРПОУ: 41318643) суму заподіяних збитків у розмірі 80 182 819 (вісімдесят мільйонів сто вісімдесят дві тисячі вісімсот дев`ятнадцять) грн 33 коп.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житна, 14, б.1) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 939 400 (дев`ятсот тридцять дев`ять тисяч чотириста) грн 00 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "25" вересня 2023 р.

Суддя Т.О. Пономаренко