Рішення

від 25.09.2023 по справі 420/11311/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/11311/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПотоцької Н.В.

за участі секретаряЗагрійчук О.В.

сторін:

представника позивачаРабзі О.Ю.

представника відповідачаКулави М.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження (у відкритому судовому засіданні по суті в режимі відеоконференції) справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання протиправним та нечинним Рішення,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, в якому позивач просить:

визнати протиправним та нечинним Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023 р. №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено наступні підстави.

Перш за все, оскаржуване рішення ухвалено не на підставі наданих відповідачу повноважень.

Так, стаття 52 ЗУ «Про місцеве самоврядування» визначає повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, до яких, відповідно до частини 1 якої, виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Вказана стаття є загальною, відсилає до конкретних визначених законом повноважень та не містить будь-яких повноважень забороняти рух самокатів, або забороняти певні види господарської діяльності.

Стаття 6 ЗУ «Про дорожній рух» визначає компетенцію міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху.

Вказана норма не містить будь-яких повноважень щодо заборони використання та руху транспортних засобів, які підпадають під визначення «легкий персональний електричний транспортний засіб», «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб», а також не містить повноважень щодо заборони господарської діяльності щодо надання таких засобів в прокат.

Більше того, оскаржуване рішення прийнято всупереч існуючого позитивного повноваження (обов`язку) відповідача щодо визначення шляхів стимулювання користування електробусами, електричними колісними транспортними засобами та іншими екологічними видами транспорту.

Відповідач також в оскаржуваному рішенні послався на Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України…» №2956-ІХ від 24.02.2023, проте не зазначивши його повну назву «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів».

Положення статті 3 цього закону взагалі визначає, що забезпечення розвитку електромобілів та інфраструктури станцій зарядки електромобілів визначається пріоритетом формування державної політики у сфері автомобільного транспорту.

Отже, позивач, пославшись на цей закон прийняв рішення прямо протилежне основному завданню Закону.

Правила дорожнього руху також не містять будь-яких окремих правил або заборон щодо використання електричних транспортних засобів або здійснення господарської діяльності.

Відтак, в жодному з положень законодавства, якими обґрунтоване оскаржуване рішення не визначено повноважень виконавчого комітету або будь-якого іншого органу щодо заборони використання та руху транспортних засобів, які підпадають під визначення «легкий персональний електричний транспортний засіб», «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі - електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах. Таким чином, оскаржуване рішення прийняте поза межами повноважень відповідача у сфері регулювання дорожнього руху.

По-друге, оскаржуване рішення є незаконним та порушує публічний порядок в Україні, оскільки стосується заборони певного виду господарської діяльності на території громади та встановлює обмеження користування власністю, а також вилучення власності всупереч основним конституційним засадам.

Позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець. Основним видом діяльності якого є прокат товарів для спорту та відпочинку (77.21).

З метою здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, позивачем придбано ряд електро-самокатів (які підпадають під визначення легкого персонального електричного транспортного засобу), які він надавав у прокат громадянам.

З виписки з рахунку позивача вбачається, що від вказаної господарської діяльності він почав отримувати дохід.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

До принципів господарювання в Україні відносяться, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (абз. 3 та 7 ч. 1 ст. 6 ГК України).

Елементи свобода підприємницької діяльності наведені у ст. 43 ГК України. Так, згідно ч. 1-3 ст. 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ГК України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.

Пунктом 1, 2, 4 оскаржуваного рішення на території Ізмаїльської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області встановлено заборону:

1) на використання та рух «транспортних засобів, які підпадають під визначення «легкий персональний електричний транспортний засіб», «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах»;

2) заборону «власниками електричних самокатів, зазначених у п.1 рішення, їх розміщення та зберігання на міських територіях загального користування»;

3) вилучення електричних самокатів, які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах та знаходяться на міських територіях загального користування.

Отже, зі змісту вказаного рішення вбачається, що ним:

1. Прямо обмежено шляхом заборони у спосіб, який суперечить законодавству:

1) користування власністю 2) отримання громадянами послуг з прокату/користування легкими персональними електричними транспортними засобами та 3) здійснення господарської діяльності, яка полягає у наданні зазначених транспортних засобів у платне користування іншим особам на умовах найму (оренди)/прокату, оскільки забороняє як використання наймачами відповідних транспортних засобів, так і їх розміщення власниками та зберігання на міських територіях загального користування, що унеможливлює доступ до відповідних транспортних засобів потенційним користувачам.

2. Передбачено позбавлення у спосіб не передбачений законом власності громадян та юридичних осіб.

Таким чином, оскаржуване рішення порушує публічний порядок, оскільки всупереч ч. 1 ст. 42 Конституції України, ст.ст. 6, 12, 43 ГК встановлює обмеження здійснення господарської діяльності а також всупереч положень ст.ст. 320 та 321 ЦК України допускає можливість протиправного вилучення власності.

Таким чином, прийняття відповідачем Рішення, як підзаконного нормативно-правового акту, становить незаконне втручання у господарську діяльність суб`єктів господарювання. Рішення, як підзаконний нормативно-правовий акт, регулює відносини, які підлягають регулюванню виключно на рівні закону.

По третє, включивши таку ознаку заборони користування електричними колісними транспортними засобами, як правова підстава користування ними (на умовах прокату/оренди), відповідач, фактично, допустив дискримінацію власників транспортних засобів, які надають послуги з прокату, поставивши їх у нерівне становище з іншими учасниками цивільних відносин продавцями електричних колісних транспортних засобів. Так само, позивач здійснив дискримінацію невизначеного кола осіб, які для користування самокатами повинні ними володіти на праві власності і не можуть скористатись послугами з прокату.

Відповідач взагалі не навів жодного обґрунтування того чи буде реальний позитивний вплив прийнятого ним рішення на забезпечення реальної безпеки дорожнього руху. Відсутні будь-які дослідження, або статистичні дані, щодо ДТП за участі самокатів, збільшення їх числа, або можливості їх зменшення у разі обмеження їх користування, тощо. Відповідач не розглянув інші альтернативні варіанти регулювання питання безпеки дорожнього руху. Відповідач не врахував, що індивідуальні електричні транспортні засоби мають можливість програмування максимально можливої швидкості руху. Інакше кажучи, відповідач взагалі не здійснив елементарного попереднього аналізу наслідків прийняття ним оскаржуваного рішення та можливості їх впливу як на досягнення мети правового регулювання, так і наслідків цього рішення на інші сферу суспільно-господарських відносин.

Враховуючи викладене, позивач просить спірне рішення визнати протиправним та нечинним та відновити публічний порядок.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 22.05.2023 року позовна заява залишена без руху.

23.05.2023 року до суду за вхід. №ЕС/5039/23 надійшла заява про уточнення позовних вимог.

Ухвалою суду від 23.05.2023 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.06.2023 року.

Ухвалою суду зобов`язано відповідача на підставі приписів ч. 4 ст. 264 КАС України, опублікувати оголошення про наявний спір (справа №420/11311/23) у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Ухвалою суду від 23.05.2023 року заяву представника позивача за вхід. №16319/23 від 19.05.2023 р. про забезпечення позову задоволено.

Зупинено дію Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023 р. №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху» до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №420/11311/23.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2023 року апеляційна скарга Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області залишена без задоволення.

Ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023р. про забезпечення позову залишена без змін.

Ухвалою суду від 06.06.2023 року клопотання представника відповідача за вхід. №ЕП/20874/23 від 05.06.2023 року задоволено.

Призначено розгляд справи №420/11311/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в онлайн системі відеоконференцзв`язку «EASYCON» на 13.06.2023 року.

13.06.2023 року за вхід. №ЕП/22092/23 (16.06.2023 року за вхід.№19681/23 засобами поштового зв`язку) надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачем наголошується на правомірності прийнятого рішення, в межах та у спосіб, визначений законом, з дотриманням публічних інтересів.

Так, відповідач стверджує, що відповідно до ст.6 Закону України «Про дорожній рух», до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій відноситься організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами; контроль за виявленням дорожньо-транспортних пригод та впровадженням заходів у місцях їх концентрації, на аварійно-небезпечних ділянках вулиць, доріг та залізничних переїздах.

Законом України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» електросамокати були віднесені до транспортних засобів.

Відповідно до п.2 оскаржуваного рішення виконавчого комітету заборонено власниками електричних самокатів, зазначених у п.1 рішення, їх розміщення та зберігання на міських територіях загального користування.

Зазначене було прийняте у відповідності до ст.6 Закону України «Про дорожній рух», до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій відноситься прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування.

Твердження позивача, що оскаржуване рішення стосується заборони певного виду господарської діяльності на території громади, не відповідає дійсності, оскільки ніде в рішенні не зазначено про заборону або обмеження будь-якого виду господарської діяльності, в тому числі й тих, за якими зареєстрований позивач. Те ж саме стосується і хибного твердження позивача щодо обмеження користування власністю.

В оскаржуваному рішенні заборонена не оренда, прокат електричних самокатів, а заборонений їх рух. При цьому, як зазначалось вище, організація дорожнього руху відноситься до повноважень виконавчого комітету на підставі ст.6 Закону України «Про дорожній рух».

Посилання позивача на порушення виконкомом ч.1 ст.320, ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України є безпідставним, оскільки ніякого позбавлення права або його обмеження оскаржуваним рішенням виконкому не передбачено. Навпаки, відповідно до п.4 рішення за наявності документів, що підтверджують право власності, та після оплати витрат з транспортування електричних самокатів, електросамокати повертаються власникам.

Також, ФОП ОСОБА_1 не доведено порушення його прав, свобод і інтересів.

Відповідно до наданого договору купівлі-продажу та виходячи з позовної заяви, ФОП ОСОБА_1 є власником електросамокатів. При цьому, оскаржуваним рішенням виконавчого комітету не заборонений рух власникам електричних самокатів, забороняється рух електричних самокатів, які надані у використання на умовах прокату або на інших умовах.

ФОП ОСОБА_1 також не доведено порушення його прав, свобод і інтересів, як орендодавця транспортного засобу, виходячи з наступного.

Оскаржуваним рішенням виконкому від 12.04.2023 №233 не забороняється та не обмежується його право здавати в оренду, прокат і т. ін. електричні самокати.

Крім того, позивачем на обґрунтування своїх позовних вимог наданий договір купівлі-продажу електричних самокатів, акт приймання-передачі та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де як вид діяльності, зазначено «Прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку». При цьому, позивачем не надано жодного доказу щодо реального надання позивачем в оренду електричних самокатів.

Виходячи із зазначеного, позивачем не доведено реального порушення його прав, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

В підготовчому засіданні 13.06.2023 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено в залученні третьої особи по справі ТОВ «ДЖЕТ ФРАНЧАЙЗИНГ».

В підготовчому засіданні оголошено перерву до 21.06.2023 року, за клопотанням представника позивача, для надання часу на подання відповіді на відзив, оскільки останній отримано в день підготовчого засідання.

21.06.2023 року за вхід.№20170/23 надійшла відповідь на відзив, в якій представником позивача стверджується про те, що в позовній заяві позивачем обґрунтовано, що позивач здійснює господарську діяльність щодо здавання в оренду/прокат електричних самокатів.

Також позивач, окрім придбання у власність самокатів з метою надання їх в прокат, уклав договір надання послуг з ТОВ «ДЖЕТ ФРАНЧАЙЗИНГ» від 01.03.2023 року, предметом якого с надання послуг щодо системно-технічної підтримки програмно-апаратного комплексу, яким оснащується кожний самокат з метою відслідковування його місцезнаходження, розблокування його роботи за запитом клієнта та отримання плати за користування ним.

Отже, заборона руху електросамокатів територією міста, які надає на умовах прокату позивач прямо перешкоджає його господарській діяльності, оскільки призводить до неможливості фізичним особам пересуватись орендованими самокатами територією міста, а отже, зводить нанівець мету оренди самоката пересування територією міста. В результаті позивач повністю втрачає клієнтів. Крім того, позивач навіть не може розмістити самокати у доступних для цього місцях з метою пропонування надання таких послуг, оскільки самокати на підставі оскаржуваного рішення будуть вилучатись співробітниками комунальних установ, яким це доручено.

Теза ж позивача про те, що заборонено рух саме самокатів, які орендуються користувачами або отримуються на умовах оплати, а не самокатів, які належать на праві власності особам лише підтверджує тезу позивача про те, що єдиною метою оскаржуваного рішення є саме перешкоджання господарській діяльності з надання електросамокатів у прокат, а не міркування безпеки дорожнього руху чи інших міркувань.

21.06.2023 року за вхід.№ЕП/23550/23 надійшла заява відповідача про залучення додаткових доказів, зокрема, лист Відділу організації несення служби в місті Ізмаїл Управління патрульної поліції в Одеській області від 20.06.2023 року №2370/41/13/16/01-23 (на лист Ізмаїльської міської ради від 19.06.2023 року №01/13-664) щодо дорожньо-транспортних пригод за участю великогабаритного транспорту на території м. Ізмаїл, а також роздруківки з інтернет ресурсів щодо ДТП з мотоциклістом та ДТП за участю вантажівки.

У підготовчому засіданні 21.06.2023 року оголошено перерву для надання заперечення відповідачем на відповідь на відзив до 27.06.2023 року.

27.06.2023 року за вхід.№ЕП/24370/23 надійшли заперечення на відповідь, в яких відповідачем додатково зазначено, що на теперішній час через збільшення інтенсивності руху через місто Ізмаїл вантажівок, які займаються перевезенням зерна з території усієї України до ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» з метою його подальшого експорту, на території міста Ізмаїл збільшилась кількість ДТП майже в 5 разів за період з 01.01.2023 по 19.06.2023, порівняно з аналогічним періодом минулого року. Зазначене підтверджується листом Відділу організації несення служби в місті Ізмаїл Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області, а також відповідними статтями в інтернет-виданнях.

Крім того, жодна норма Конституції України та ГК України щодо права на зайняття господарською діяльністю виконавчим комітетом при прийнятті оскаржуваного рішення порушена не була. Виконком ніяким чином не обмежував підприємницьку діяльність позивача та не втручався в неї, а тільки організовував дорожній рух на підставі ст.6 Закону України «Про дорожній рух».

Ухвалою суду від 27.06.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 04.07.2023 року.

04.07.2023 року за вхід.№ЕП/25388/23 надійшла заява представника позивача про відкладення розгляду справи через зайнятість останнього і іншому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 04.07.2023 року провадження у справі зупинено до 13.09.2023 року. Термін зупинення обумовлений знаходженням складу суду у щорічній черговій відпустці.

01.09.2023 року за вхід.№ЕП/34622/23 від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи, призначеної на 13.09.2023 року, через знаходження останньої у додатковій оплачуваній відпустці з 06.09.2023 по 20.09.2023 року (розпорядження №324-в від 28.08.2023 р.).

13.09.2023 року розгляд справи відкладено на 21.09.2023 року. Питання про поновлення провадження у справі не вирішувалось.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 06.03.2023 року зареєстрований як фізична особа-підприємець за №2010350000000272155. ФОП ОСОБА_1 здійснює наступні види економічної діяльності: 77.21 Прокат товарів для спорту та відпочинку (основний); 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 58.29 Видання іншого програмного забезпечення; 77.29 Прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку; 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.; 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг.

01.03.2023 року ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та ТОВ «ДЖЕТ ФРАНЧАЙЗИНГ» (Виконавець) укладено договір про надання послуг №0103/2023.

За цим Договором Замовник доручає Виконавцю, а Виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню послуг по системно-технічній підтримці Програми, згідно з Технічним завданням (Додаток №1 до Договору).

Під Додатком, згідно п.1.1 Договору, слід розуміти програмно-апаратний комплекс, який включає мобільний додаток «Jet» та інші програми, що дозволяють відслідковувати місцезнаходження електросамокатів і їх технічний стан, а також дозволяє в певних межах розміщувати пропозицію про здачу в оренду електросамокатів, та отримувати орендну плату і взаємодіяти з клієнтами.

10.03.2023 року між ФОП ОСОБА_2 (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір №1350-Д предметом якого є поставка Покупцеві бувших у використанні електросамокатів. Ціна договору складає 195000,00 грн.

Згідно додатку №1 до Договору (Специфікація), передачі підлягають 50 електросамокатів OKAI ES100D (б/в) на суму 195000,00 грн.

Додаток №2 до Договору містить перелік серійних номерів електросамокатів, що передаються Покупцеві.

10.03.2023 року між ФОП ОСОБА_3 (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір №1351-Д предметом якого є поставка Покупцеві бувших у використанні електросамокатів. Ціна договору складає 195000,00 грн.

Згідно додатку №1 до Договору (Специфікація), передачі підлягають 50 електросамокатів OKAI ES100D (б/в) на суму 195000,00 грн.

Додаток №2 до Договору містить перелік серійних номерів електросамокатів, що передаються Покупцеві.

Згідно виписки АТ КБ «ПриватБанк» по рахунку ФОП ОСОБА_1 за період з 01.04.2023 року по 15.05.2023 року на рахунок НОМЕР_1 отримано 2205 платежів інтер-еквайринг через LiqPay.

Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області прийнято рішення від 12.04.2023 р. №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху», згідно з яким відповідач вирішив:

1. Заборонити на території Ізмаїльської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області використання та рух транспортних засобів, які підпадають під визначення «легкий персональний електричний транспортний засіб», «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах.

2. Заборонити власниками електричних самокатів, зазначених у п.1 рішення, їх розміщення та зберігання на міських територіях загального користування.

3. Відділу Патрульної поліції у м. Ізмаїл Управління Патрульної поліції в Одеській області негайно вжити заходи щодо припинення власниками та водіями транспортних засобів порушень Правил дорожнього руху України на території Ізмаїльської міської територіальної громади, пов`язаних із використанням електричних самокатів, які надаються на умовах прокату або на інших умовах та використовуються із порушенням Правил дорожнього руху України.

4. Управлінню житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області із залученням громадського формування з охорони громадського порядку «Спецзагін Картал» проводити періодичні перевірки території міста та у разі виявлення електричних самокатів, які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах та знаходяться на міських територіях загального користування, вилучати зазначену техніку; вилучені електричні самокати зберігати на території міських комунальних підприємств; повернення електричних самокатів власникам відбувається за наявності документів, що підтверджують право власності, та після оплати витрат з їх транспортування та зберігання.

5. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника Ізмаїльського міського голови Катерину Татаринцеву.

Рішення офіційного оприлюднено (розміщено) на Офіційному сайті міста Ізмаїл за посиланням: https://izmail-mr.od.gov.ua/normatyvni-akty/rishennya-vykonkomu/ (пряме посилання https://docs.google.com/document/d/1mR9cp3_IKSaYw53zetj19K2ZSCiaOgBn/edit).

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У розвиток цієї конституційної норми, частиною 1 та 3 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах (стаття 2 КАС України).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

За змістом статті 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності, особами, щодо яких його застосовано, а також особами, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Отже, у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені, зокрема, Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023р. №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху», особою, щодо якої його застосовано або яка є суб`єктом правовідносин, в яких цей акт буде застосований. Під час розгляду таких справ адміністративні суди здійснюють оцінку законності оскаржуваного нормативно-правового акта та його відповідності актам вищої юридичної сили.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 16 березня 2021 року у справі № 640/9677/20 та від 24 червня 2021 року у справі №560/3160/20, від 14 лютого 2022 року у справі №210/3729/17(2-а/210/204/17).

Таким чином, усі зацікавлені особи, права та інтереси яких порушуються зазначеним рішенням відповідача, в змозі подати вмотивований позов та оскаржити зазначене рішення відповідача безвідносно до висновків, сформованих судом у цій справі.

З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі №600/3900/21-а від 27 лютого 2023 року та по справі № 300/3465/21 від 27 лютого 2023 року, яка вірно врахована судом першої інстанції при вирішенні справи.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якого є прокат товарів для спорту та відпочинку.

З метою здійснення цього виду підприємницької діяльності, позивачем укладено договір з ТОВ «ДЖЕТ ФРАНЧАЙЗИНГ» №0103/2023.

За цим Договором Замовник доручає Виконавцю, а Виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню послуг по системно-технічній підтримці Програми, згідно з Технічним завданням (Додаток №1 до Договору).

Під Додатком, згідно п.1.1 Договору, слід розуміти програмно-апаратний комплекс, який включає мобільний додаток «Jet» та інші програми, що дозволяють відслідковувати місцезнаходження електросамокатів і їх технічний стан, а також дозволяє в певних межах розміщувати пропозицію про здачу в оренду електросамокатів, та отримувати орендну плату і взаємодіяти з клієнтами.

В подальшому, позивачем укладено договори №1350-Д та №1351-Д, за якими придбано електросамокати в кількості 100 одиниць на загальну суму 390000,00 грн.

Згідно виписки АТ КБ «ПриватБанк» по рахунку ФОП ОСОБА_1 за період з 01.04.2023 року по 15.05.2023 року на рахунок НОМЕР_1 отримано 2205 платежів інтер-еквайринг через LiqPay.

Встановлене судом свідчить про фактичне здійснення підприємницької діяльності позивачем, та, як наслідок, отримання прибутку та сплату податків.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа № 1-10/200) поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, здійснюючи підприємницьку діяльність, позивач має "охоронюваний законом інтерес", який підлягає окремому судовому захисту.

Доцільно звернути увагу також на тому, що легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права. Обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Правові засади господарської діяльності (господарювання) встановлено ГК України, в тому числі й підприємництва, як різновиду господарської діяльності. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

До принципів господарювання в Україні відносяться, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (абз. 3 та 7 ч. 1 ст. 6 ГК України).

Елементи свобода підприємницької діяльності наведені у ст. 43 ГК України. Так, згідно ч. 1-3 ст. 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ГК України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.

Частиною 4 ст. 23 ГК України встановлено заборону незаконного втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб`єктів господарювання. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суд звертає увагу, що у Доповіді Венеціанської комісії №512/2009 «Про верховенство права» (The Rule of Law), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року), встановлено таке: Венеціанська комісія, взявши за основу визначення принципу верховенства права, дане Т. Бінгемом, дійшла висновку про існування сьогодні консенсусу щодо наступних необхідних складових верховенства права: законність (у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес ухвалення законів), правова визначеність, заборона сваволі, доступ до правосуддя (забезпечується незалежними і неупередженими судами), дотримання прав людини, недискримінація і рівність перед законом (пункт 21); у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948 рік), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004 роки), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, наприклад, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. (пункт 24).

Крім того, у пункті 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11) ЄСПЛ зазначив, що законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «P.G. and J.Н. v. the United Kingdom», заява № 44787/98, пункт 46).

У пункті 45 рішення у справі «Al-dulimi and Montana management INC. v.tzerland» (заява №5809/08) ЄСПЛ наголосив, що однією з фундаментальних складових європейського громадського порядку є принцип верховенства права, а свавілля (arbitrariness) є запереченням цього принципу. Навіть у контексті тлумачення та застосування національного законодавства, коли Суд залишає національним органам влади дуже широкі повноваження, він завжди робить це, прямо чи неявно, з урахуванням заборони свавілля (prohibition of arbitrariness) (див. рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain», заява № 30544/96, пункти 28-29; «Storck v Germany», заява № 61603/00, пункт 98).

Законодавчо закріплена процедура прийняття рішень суб`єктами публічного права має на меті створення гарантій для суб`єкта приватного права та встановлення меж реалізації повноважень органами публічного права і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких рішень (дій) особою, чиї інтереси вони зачіпають. Установлена законом процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб`єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, яка повинна забезпечувати, передусім, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якого є принцип легітимних очікувань.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі №826/382/18, від 13 березня 2019 року у справі №826/11708/17, від 8 липня 2021 року у справі №160/674/19 та від 20 травня 2022 року у справі №340/370/21.

Суд також враховує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 січня 2023 року у справі №500/26/22, в адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єкта приватного права (від лат. Uberrima fides - найбільш добросовісний); враховуючи зміст статті 8 Конституції України та практику Конституційного Суду України (зокрема, Рішення від 20 червня 2019 року № 6-р/2019), верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

З цього приводу також доцільно вказати, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив ЄСПЛ в справі «Zolotas v. Greece» стаття 1 Протоколу №1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (заява №66610/09, пункт 39). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Capital Bank AD v. Bulgaria» (заява №49429/99, пункт 52).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (заява №25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Stretch v. the United Kingdom» (заява № 44277/98).

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення «Von Maltzan and others v. Germany»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr von) and others v. Germany», заяви № №71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Викладене беззаперечно свідчить про наявність у позивача «виправданих очікувань» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Аналізуючи позовну заяву ФОП ОСОБА_1 , враховуючи те, що оскаржуване рішення стосуються заборони на території Ізмаїльської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області використання та руху транспортних засобів, які підпадають під визначення «легкий персональний електричний транспортний засіб», «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення поширюється на позивача, як особу, яка за основним видом підприємницької діяльності здійснює прокат товарів для спорту та відпочинку, а відтак, останній має право на звернення із даним позовом до суду.

Суд відхиляє, на підставі викладеного, доводи представника відповідача щодо відсутності порушеного права позивача спірним рішенням.

Відповідач стверджує, що цим рішенням заборонено тільки використання та рух «транспортних засобів, які підпадають під визначення «легкий персональний електричний транспортний засіб», «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати). Натомість, оренда електросамокатів не заборонена.

Проте, текст частини першої цього рішення звучить наступним чином: «Заборонити на території Ізмаїльської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області використання та рух транспортних засобів, які підпадають під визначення «легкий персональний електричний транспортний засіб», «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах.».

Тобто, ФОП ОСОБА_1 може надати будь-якому мешканцю територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області у прокат електросамокат, але при цьому, такий мешканець не може його використовувати його та рухатись на ньому.

Фактично послуги з прокату електросамокатів ФОП ОСОБА_1 реалізувати не має можливості, а отже і не має можливості отримувати прибуток від підприємницької діяльності.

Щодо обґрунтованості спірного рішення

Вимога про те, що адміністративний акт про застосування санкцій повинен містити мотиви, на яких він ґрунтується, на додаток до принципів справедливої адміністративної процедури, що регулюють адміністративні акти, встановлена також у Рекомендації № R(91)1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про адміністративні санкції (прийнято Комітетом Міністрів 13 лютого 1999 року) на 452-му засіданні заступників міністрів) (Council of Europe Committee of ministers Recommendation No. R(91)1 of the Committee of Ministers to member states on administrative sanctions).

Відповідно до статті 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» принципами державної регуляторної політики є:

доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;

адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб`єктів господарювання, громадян та держави;

збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави;

передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Отже, під час розробки та прийняття органом місцевого самоврядування або іншим уповноваженим суб`єктом акта регуляторного характеру, мають бути дотримані такі вимоги: враховані інтереси суб`єктів господарювання, суспільні інтереси (територіальної громади) та інтереси держави у такій мірі, щоб це забезпечувало їх збалансованість; обґрунтовано необхідність нормативного регулювання саме у запропонованому у відповідному регуляторному акті формі та порядку; відповідне нормативне регулювання має бути передбачуваним для суб`єктів господарювання у достатній мірі; якщо такі суб`єкти добросовісно та з дотримання усіх вимог законодавства здійснюють свою господарську діяльність, то нові регуляторні норми (правила, заходи) не повинні перешкоджати такій діяльності, крім випадків об`єктивної та мотивованої необхідності дотримання законодавства, захисту національної безпеки та суспільних інтересів тощо.

До того ж висновок про необхідність врахування інтересів суб`єкта господарювання, зокрема того, який вже здійснює господарську діяльність на відповідній території, міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 4 листопада 2020 року у справі №824/376/19-а.

Проте, як встановлено судом, заборона на території Ізмаїльської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області використання та рух транспортних засобів, які підпадають під визначення «легкий персональний електричний транспортний засіб», «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах, не була обґрунтована Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради, зокрема, міськрада не пояснила наявність достатніх та належних підстав для такої заборони.

Посилання ж відповідача на збільшення інтенсивності руху через місто Ізмаїл вантажівок, які займаються перевезенням зерна з території усієї України до ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» з метою його подальшого експорту, на збільшення на території міста Ізмаїл кількісті ДТП майже в 5 разів за період з 01.01.2023 по 19.06.2023, порівняно з аналогічним періодом минулого року, суд вважає необгрунтованим, оскільки лист Відділу організації несення служби в місті Ізмаїл Управління патрульної поліції в Одеській області від 20.06.2023 року №2370/41/13/16/01-23 (на лист Ізмаїльської міської ради від 19.06.2023 року №01/13-664) щодо дорожньо-транспортних пригод за участю великогабаритного транспорту на території м. Ізмаїл отриманий відповідачем через 2 місяці і 8 днів, а отже, ніяк не міг бути підставою для прийняття спірного рішення.

Роздруківки з інтернет ресурсів щодо ДТП з мотоциклістом та ДТП за участю вантажівки також не підтверджують доцільність прийняття спірного рішення, оскільки не стосуються електросамокатів.

Натомість, будь-яких доказів щодо порушень саме за участю електросамокатів відповідачем не надано.

Відповідач взагалі не навів жодного обґрунтування того чи буде реальний позитивний вплив прийнятого ним рішення на забезпечення реальної безпеки дорожнього руху. Відсутні будь-які дослідження, або статистичні дані, щодо ДТП за участі самокатів, збільшення їх числа, або можливості їх зменшення у разі обмеження їх користування, тощо. Відповідач не розглянув інші альтернативні варіанти регулювання питання безпеки дорожнього руху. Відповідач не врахував, що індивідуальні електричні транспортні засоби мають можливість програмування максимально можливої швидкості руху. Інакше кажучи, відповідач взагалі не здійснив елементарного попереднього аналізу наслідків прийняття ним оскаржуваного рішення та можливості їх впливу як на досягнення мети правового регулювання, так і наслідків цього рішення на інші сферу суспільно-господарських відносин.

Статтею 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановлені особливості прийняття регуляторних актів органами та посадовими особами місцевого самоврядування. Регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:

відсутній аналіз регуляторного впливу;

проект регуляторного акта не був оприлюднений.

У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

Відповідач не здійснив жодної із наведених у ст. 36 Закону дій.

У такий спосіб відповідачем порушено принципи та базові засади державної регуляторної політики України, які встановлюють прозорість та врахування громадської думки, відкритість дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. Відповідачем порушено права громадян на участь у самоврядуванні.

Відповідно до приписів статті 36 Закону №1160-IV, орган місцевого самоврядування повинен скасувати або зупинити дію регуляторного акта, якщо він прийнятий без аналізу регуляторного впливу або проект регуляторного акта не був оприлюднений.

Викладене в цілому свідчить про протиправність прийнятого Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради рішення від 12.04.2023 р. №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху», оскільки воно прийнято без врахування збалансованості інтересів держави, суспільних інтересів (територіальної громади) та інтересів суб`єктів господарювання, передбачуваності, у тому числі для суб`єктів господарювання, які добросовісно та з дотриманням усіх правил здійснюють свою діяльність протягом тривалого часу на відповідній території.

Суд також враховує, що юридична відповідальність є однією з форм захисту суспільства та держави від посягань на відповідні цінності, головними з яких відповідно до статті 3 Конституції України є людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека.

Щодо повноважень відповідача на прийняття спірного рішення

Стаття 52 ЗУ «Про місцеве самоврядування» визначає повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, до яких, відповідно до частини 1 якої, виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Вказана стаття є загальною, відсилає до конкретних визначених законом повноважень та не містить будь-яких повноважень забороняти рух самокатів, або забороняти певні види господарської діяльності.

Стаття 6 ЗУ «Про дорожній рух» визначає компетенцію міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху.

До компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить:

виконання вимог законодавства та рішень органів виконавчої влади про дорожній рух і його безпеку;

розробка, затвердження та реалізація міських і районних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки;

формування міських і районних фондів, у тому числі позабюджетних, для фінансування програм і окремих заходів, спрямованих на розвиток дорожнього руху та його безпеки;

контроль за організацією навчання різних соціально-вікових груп населення Правил дорожнього руху, планування заходів, пов`язаних із профілактикою його безпеки, та контроль за їх виконанням;

контроль за підготовкою і підвищенням кваліфікації водіїв, технічним обслуговуванням і ремонтом транспортних засобів, забезпеченням розвитку сфери цих послуг;

організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами;

здійснення та фінансування заходів, пов`язаних із профілактикою дитячого дорожньо-транспортного травматизму;

проведення роботи по пропаганді безпеки дорожнього руху;

організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів;

встановлення порядку і здійснення заходів щодо забезпечення охорони транспортних засобів на платних стоянках та в колективних гаражах;

прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування;

керівництво та контроль за діяльністю підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання за виконанням вимог законодавства, рішень органів державної виконавчої влади про дорожній рух і його безпеку;

контроль за виявленням дорожньо-транспортних пригод та впровадженням заходів у місцях їх концентрації, на аварійно-небезпечних ділянках вулиць, доріг та залізничних переїздах;

організація системи заходів щодо медичного забезпечення безпеки дорожнього руху та контроль за їх реалізацією;

накладання у межах своєї компетенції адміністративних стягнень за порушення законодавства у сфері дорожнього руху та його безпеки;

керівництво роботою по справлянню податків, зборів та інших обов`язкових платежів у сфері дорожнього руху.

До компетенції міських рад та їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху також належить:

затвердження вимог до облаштування майданчиків для паркування транспортних засобів з урахуванням норм, нормативів, стандартів у сфері благоустрою населених пунктів, державних будівельних норм, технічних умов, Правил дорожнього руху та інших нормативних документів;

впровадження в межах відповідного населеного пункту автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування, затвердження технічних вимог та завдання до цієї системи;

уповноваження інспекторів з паркування здійснювати у випадках, визначених законом, розгляд справ про адміністративні правопорушення та проводити тимчасове затримання транспортних засобів;

визначення шляхів стимулювання користування електробусами, електричними колісними транспортними засобами та іншими екологічними видами транспорту.

Органи, визначені частиною першою цієї статті, мають право розглядати і вирішувати інші питання, які відповідно до чинного законодавства належать до їх відання.

Вказана норма не містить будь-яких повноважень щодо заборони використання та руху транспортних засобів, які підпадають під визначення «легкий персональний електричний транспортний засіб», «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб а також не містить повноважень щодо заборони господарської діяльності щодо надання таких засобів в прокат.

Більше того, оскаржуване рішення прийнято всупереч існуючого позитивного повноваження (обов`язку) відповідача щодо визначення шляхів стимулювання користування електробусами, електричними колісними транспортними засобами та іншими екологічними видами транспорту.

Закон України «Про автомобільний транспорт» містить визначення понять: електричного колісного транспортного засобу як дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії; легкого персонального електричного транспортного засобу колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину; низькошвидкісного легкого електричного транспортного засобу колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Норм щодо заборон або обмежень використання електричного колісного транспортного засобу Закон не містить.

Відповідач також в оскаржуваному рішенні послався на Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів».

Положенням статті 3 цього закону взагалі визначає, що забезпечення розвитку електромобілів та інфраструктури станцій зарядки електромобілів визначається пріоритетом формування державної політики у сфері автомобільного транспорту.

Отже, позивач, пославшись на цей закон прийняв рішення прямо протилежне основному завданню Закону.

Правила дорожнього руху також не містять будь-яких окремих правил або заборон щодо використання електричних транспортних засобів або здійснення господарської діяльності.

Отже, в жодному з положень законодавства, якими обґрунтоване оскаржуване рішення не визначено повноважень виконавчого комітету або будь-якого іншого органу щодо заборони використання та руху транспортних засобів, які підпадають під визначення «легкий персональний електричний транспортний засіб», «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах. Таким чином, оскаржуване рішення прийняте поза межами повноважень відповідача у сфері регулювання дорожнього руху.

У постанові Верховного Суду від 11.03.2021 року по справі №640/23179/19 встановлено наступне:

«Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Таким чином, аналогія закону та аналогія права допускається для застосування адміністративним судом виключно з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень та лише у випадку взагалі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини.

Водночас аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Практика Верховного Суду щодо помилковості застосування суб`єктами владних повноважень аналогії закону у випадку визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування сформована, зокрема, у постановах 17.02.2020 у справі №826/1376/18 та від 14.08.2020 у справі №820/432/17».

Представник відповідача, обґрунтовуючи можливість прийняття такого рішення, посилалась на виключно на статтю 6 Закону України «Про дорожній рух» в частині, яка визначає компетенцію міських рад та їх виконавчих органів щодо організації дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами; контроль за виявленням дорожньо-транспортних пригод та впровадженням заходів у місцях їх концентрації, на аварійно-небезпечних ділянках вулиць, доріг та залізничних переїздах.

При цьому, відповідач вважає, що організації дорожнього руху включає в себе можливість використання та руху окремих транспортних засобів.

На переконання суду, така правова позиція є помилковою, оскільки організація дорожнього руху це створення умов за допомогою інженерно-технічних і організаційних заходів для досить швидкого, безпечного та зручного руху транспортних засобів і пішоходів.

Регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Основним засобом організації дорожнього руху є Правила дорожнього руху (ПДР). В Україні ПДР розроблено з урахуванням міжнародних документів.

Натомість зазначені нормативно-правові акти не містять чіткого і зрозумілого обсягу дискреції відповідача щодо заборони використання та руху транспортних засобів, а довільне трактування повноваження щодо організації дорожнього руху відповідачем не відповідає принципу верховенства права.

Відповідно до позиції Європейської комісії за демократію через право (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року; пункти 11, 12 та 45), у першій половині ХХ ст. верховенство права стало надзвичайно спірною концепцією тому, що архітектори «держави загального добробуту» тлумачили заперечення дискреційних повноважень влади. В умовах суспільства, що стає все складнішим, дискреція розглядається як необхідний чинник прийняття рішень. Від середини ХХ ст. досягнуто порозуміння між концепцією верховенства права та питанням дискреційних повноважень. Дискрецію як таку було сприйнято. Проте її слід обмежувати буквою та метою закону, яким повноваження надаються, а так само іншими елементами верховенства права, приміром, шляхом забезпечення кожному доступу до справедливих процедур у безсторонньому та незалежному суді та шляхом застосування закону послідовно і однаково до всіх і у спосіб, позбавлений свавільності та не позбавлений здорового глузду; застосовуючи формулу «accordance to the law» («відповідність закону»), ЄСПЛ загалом вимагає лише того, щоб владна дія держави спиралася на юридичну норму, існуючий зв`язок між демократією та верховенством права гарантував те, що певні дискреційні повноваження держави щодо обмеження прав людини були визначені законом (див.: Lordachi and others v. Moldova, заява № 25198/02; потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

При цьому згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі №361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа №461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі №820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі №569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus» (заява № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Bryan v. the United Kingdom» (заява № 19178/91); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus» (заява № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Putter v. Bulgaria» (заява № 38780/02).

В судовому засіданні по суті представник відповідача наголошувала, що винесення спірного рішення обумовлено також захистом дітей від травмування внаслідок використання електросамокатів.

Ця підстава відсутня у відзиві на позов, не вбачається така підстава і з спірного рішення, проте суд, оцінюючи її, вважає на необхідне зазначити, що відповідач, згідно ст. 6 ЗУ «Про дорожній рух» має повноваження щодо:

контролю за організацією навчання різних соціально-вікових груп населення Правил дорожнього руху, планування заходів, пов`язаних із профілактикою його безпеки, та контроль за їх виконанням;

здійснення та фінансування заходів, пов`язаних із профілактикою дитячого дорожньо-транспортного травматизму;

проведення роботи по пропаганді безпеки дорожнього руху.

Натомість, повноважень щодо заборони використання електросамокатів закон не містить, а отже і реалізації відповідачем повноважень шляхом заборони знаходиться поза межами правового поля.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Верховного Суду у справі №804/243/18 та Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у загальній сумі 2684,00 грн., сплачені згідно квитанції №P24A1223626207D5242 від 19.05.2023 року підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.

Керуючись ст. ст. 2-9, 242, 246, 250, 251, 255, 293-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання нечинним Рішення від 12.04.2023 року №233 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та нечинним Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023 р. №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху».

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (ЄДРПОУ 04056983, 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Незалежності, 62).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (ЄДРПОУ 04056983, 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Незалежності, 62, електронна пошта: ispolkom@izmail.odessa.gov.ua)

Головуючий суддяН.В. Потоцька