Ухвала

від 21.02.2024 по справі 420/11311/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 420/11311/23

адміністративне провадження № К/990/5741/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Жука А.В.,

перевіривши касаційну скаргу Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі № 420/11311/23 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання протиправним та нечинним рішення,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправним та нечинним Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 12.04.2023 за №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2024, позов задоволено.

14 лютого 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі №420/11311/23.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті всупереч:

1) висновкам Верховного Суду щодо застосування поняття «охоронюваний законом інтерес», викладеними в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17, від 03.07.2018 у справі №826/16634/16;

2) висновкам Верховного Суду щодо застосування поняття «регуляторний акт», викладеним у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №160/3064/22;

3) висновкам Верховного Суду щодо дії нормативно-правового акту в часі, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №520/8060/2019.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, форми та змісту касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній належним чином не викладені передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

В першій та другій частині доводів касаційної скарги скаржником чітко не зазначено конкретних норм права, які на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

Скаржник в загальному порядку послався на норми матеріального і процесуального права та фактично висловив незгоду із прийнятими у справі судовими рішеннями, при цьому, відповідачем в повній мірі не зазначено, чому, на його думку, суди повинні були застосувати ті чи інші висновки Верховного Суду під час розгляду цієї справи, обставини якої мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для неї.

Поряд з цим, цитування уривків з постанов Верховного Суду, не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Щодо третьої частини доводів касаційної скарги слід також зауважити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Як видно зі змісту касаційної скарги, відповідач, зокрема, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій невірно застосували статтю 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», порушивши п. 10 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану», відповідно до якого у період дії воєнного стану на акти місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

В контексті наведеного, скаржник цитує зміст рішення Конституційного Суду №4-зп від 03.10.1997 та указує на пункт 41 постанови Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №520/8060/2019 (вірний №520/8060/19): «Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 №4-зп зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.».

Слід зауважити, що скаржник належним чином не обґрунтував, яким чином наведений висновок стосується спірних правовідносин чи підлягав застосуванню судами попередніх інстанцій. Більше того, оцінивши предмет та обставини у справі №520/8060/19, слід дійти висновку, що такі не є подібними до спірних правовідносин.

Таким чином, доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не відповідають наведеним вище критеріям.

Слід також зауважити, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не належним чином не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі № 420/11311/23 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання протиправним та нечинним рішення - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

...........................

А.В. Жук,

Суддя Верховного Суду