Постанова

від 16.01.2024 по справі 420/11311/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/11311/23Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Бітова А.І.,

Танасогло Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023р. по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання протиправним та нечинним рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2023р. ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ВК Ізмаїльської МР Ізмаїльського району Одеської області, в якому просив:

-визнати протиправним та нечинним Рішення ВК Ізмаїльської МР Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023р. за №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху».

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він зареєстрований як фізична особа - підприємець. Основним видом діяльності якого є прокат товарів для спорту та відпочинку (77.21).

З метою здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, позивачем було придбано ряд електро-самокатів (які підпадають під визначення легкого персонального електричного транспортного засобу), які він надавав у прокат громадянам на території Ізмаїльської міської територіальної громади.

Позивач зазначив, що у квітні 2023р. відповідачем було прийнято рішення за №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху», яким, зокрема, було заборонено на території Ізмаїльської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області використання та рух транспортних засобів, які підпадають під визначення «легкий персональний електричний транспортний засіб», «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати)» та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах. Також вказаним рішенням було заборонено власниками електричних самокатів, зазначених у п.1 рішення, їх розміщення та зберігання на міських територіях загального користування.

Позивач вважає, що, по-перше, вказане рішення ухвалено не на підставі наданих відповідачеві повноважень, посилаючись на норми законодавства. По-друге, оскаржуване рішення є незаконним та порушує публічний порядок в Україні, оскільки стосується заборони певного виду господарської діяльності на території громади та встановлює обмеження користування власністю, а також вилучення власності всупереч основним конституційним засадам. По-третє, включивши таку ознаку заборони користування електричними колісними транспортними засобами, як правова підстава користування ними (на умовах прокату/оренди), відповідач, фактично, допустив дискримінацію власників транспортних засобів, які надають послуги з прокату, поставивши їх у нерівне становище з іншими учасниками цивільних відносин продавцями електричних колісних транспортних засобів. Так само, позивач здійснив дискримінацію невизначеного кола осіб, які для користування самокатами повинні ними володіти на праві власності і не можуть скористатись послугами з прокату.

Також, позивач вказав на те, що відповідач взагалі не навів жодного обґрунтування того чи буде реальний позитивний вплив прийнятого ним рішення на забезпечення реальної безпеки дорожнього руху. Відсутні будь-які дослідження, або статистичні дані, щодо ДТП за участі самокатів, збільшення їх числа, або можливості їх зменшення у разі обмеження їх користування, тощо. Відповідач не розглянув інші альтернативні варіанти регулювання питання безпеки дорожнього руху. Відповідач не врахував, що індивідуальні електричні транспортні засоби мають можливість програмування максимально можливої швидкості руху. Інакше кажучи, відповідач взагалі не здійснив елементарного попереднього аналізу наслідків прийняття ним оскаржуваного рішення та можливості їх впливу як на досягнення мети правового регулювання, так і наслідків цього рішення на інші сферу суспільно-господарських відносин.

Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та нечинним Рішення ВК Ізмаїльської МР Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023р. №233 Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху.

Стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору у розмірі 2 684грн. за рахунок бюджетних асигнувань ВК Ізмаїльської МР Ізмаїльського району Одеської області.

В апеляційній скарзі ВК Ізмаїльської МР Ізмаїльського району Одеської області просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в жодному з положень законодавства, якими обґрунтоване оскаржуване рішення не визначено повноважень виконавчого комітету або будь-якого іншого органу щодо заборони використання та руху транспортних засобів, які підпадають під визначення легкий персональний електричний транспортний засіб, низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах, а тому оскаржуване рішення прийняте поза межами повноважень відповідача у сфері регулювання дорожнього руху.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що 6.03.2023р. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець за №2010350000000272155. ФОП ОСОБА_1 здійснює наступні види економічної діяльності: 77.21 Прокат товарів для спорту та відпочинку (основний); 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 58.29 Видання іншого програмного забезпечення; 77.29 Прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку; 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.; 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг.

1.03.2023р. ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та ТОВ ДЖЕТ ФРАНЧАЙЗИНГ (Виконавець) укладено договір про надання послуг за №0103/2023.

За цим Договором Замовник доручає Виконавцю, а Виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню послуг по системно-технічній підтримці Програми, згідно з Технічним завданням (Додаток №1 до Договору).

Під Додатком, згідно п.1.1 Договору, слід розуміти програмно-апаратний комплекс, який включає мобільний додаток Jet та інші програми, що дозволяють відслідковувати місцезнаходження електросамокатів і їх технічний стан, а також дозволяє в певних межах розміщувати пропозицію про здачу в оренду електросамокатів, та отримувати орендну плату і взаємодіяти з клієнтами.

10.03.2023р. між ФОП ОСОБА_2 (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір за №1350-Д предметом якого є поставка Покупцеві бувших у використанні електросамокатів. Ціна договору складає 195 000грн.

Згідно додатку №1 до Договору (Специфікація), передачі підлягають 50 електросамокатів OKAI ES100D (б/в) на суму 195 000грн.

Додаток №2 до Договору містить перелік серійних номерів електросамокатів, що передаються Покупцеві.

10.03.2023р. між ФОП ОСОБА_3 (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір за №1351-Д предметом якого є поставка Покупцеві бувших у використанні електросамокатів. Ціна договору складає 195 000грн.

Згідно додатку №1 до Договору (Специфікація), передачі підлягають 50 електросамокатів OKAI ES100D (б/в) на суму 195 000грн.

Додаток №2 до Договору містить перелік серійних номерів електросамокатів, що передаються Покупцеві.

Згідно виписки АТ КБ ПриватБанк по рахунку ФОП ОСОБА_1 за період з 1.04.2023р. по 15.05.2023р. на рахунок НОМЕР_1 отримано 2205 платежів інтер-еквайринг через LiqPay.

В подальшому, 12.04.2023р. ВК Ізмаїльської МР Ізмаїльського району Одеської області прийнято рішення за №233 Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху, згідно з яким відповідач вирішив:

1. Заборонити на території Ізмаїльської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області використання та рух транспортних засобів, які підпадають під визначення легкий персональний електричний транспортний засіб, низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах.

2. Заборонити власниками електричних самокатів, зазначених у п.1 рішення, їх розміщення та зберігання на міських територіях загального користування.

3. Відділу Патрульної поліції у м. Ізмаїл Управління Патрульної поліції в Одеській області негайно вжити заходи щодо припинення власниками та водіями транспортних засобів порушень Правил дорожнього руху України на території Ізмаїльської міської територіальної громади, пов`язаних із використанням електричних самокатів, які надаються на умовах прокату або на інших умовах та використовуються із порушенням Правил дорожнього руху України.

4. Управлінню житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області із залученням громадського формування з охорони громадського порядку Спецзагін Картал проводити періодичні перевірки території міста та у разі виявлення електричних самокатів, які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах та знаходяться на міських територіях загального користування, вилучати зазначену техніку; вилучені електричні самокати зберігати на території міських комунальних підприємств; повернення електричних самокатів власникам відбувається за наявності документів, що підтверджують право власності, та після оплати витрат з їх транспортування та зберігання.

5. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника Ізмаїльського міського голови Катерину Татаринцеву.

Рішення офіційного оприлюднено (розміщено) на Офіційному сайті міста Ізмаїл за посиланням: https://izmail-mr.od.gov.ua/normatyvni-akty/rishennya-vykonkomu/ (пряме посилання https://docs.google.com/document/d/1mR9cp3_IKSaYw53zetj19K2ZSCiaOgBn/edit).

Позивач вважає вказане рішення протиправним та незаконним, у зв`язку із чим звернувся в суд із даним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність оскаржуваного рішення відповідача в межах доводів апеляційної скарги та з урахуванням підстав, за якими позивач просить його визначити незаконним та скасувати, судова колегія виходить з наступного.

Що стосується посилань апелянта на те, що позивач не є суб`єктом спірних правовідносин, то судова колегія зазначає наступне.

Положеннями ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У розвиток цієї конституційної норми, ч.1 та 3 ст.5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах (ст.2 КАС України).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

За правилами ст.264 КАС України, нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності, особами, щодо яких його застосовано, а також особами, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Отже, у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені, зокрема, Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023р. №233 Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху, особою, щодо якої його застосовано або яка є суб`єктом правовідносин, в яких цей акт буде застосований. Під час розгляду таких справ адміністративні суди здійснюють оцінку законності оскаржуваного нормативно-правового акту та його відповідності актам вищої юридичної сили.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16 березня 2021р. у справі №640/9677/20 та від 24 червня 2021р. у справі №560/3160/20, від 14 лютого 2022р. у справі №210/3729/17 (2-а/210/204/17).

Отже, усі зацікавлені особи, права та інтереси яких порушуються зазначеним рішенням відповідача, в змозі подати вмотивований позов та оскаржити зазначене рішення відповідача безвідносно до висновків, сформованих судом у цій справі.

З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, яке оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі №600/3900/21-а від 27 лютого 2023р. та по справі №300/3465/21 від 27 лютого 2023р..

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якого є прокат товарів для спорту та відпочинку.

З метою здійснення цього виду підприємницької діяльності, позивачем укладено договір з ТОВ ДЖЕТ ФРАНЧАЙЗИНГ за №0103/2023.

За вказаним Договором Замовник доручає Виконавцю, а Виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню послуг по системно-технічній підтримці Програми, згідно з Технічним завданням (Додаток №1 до Договору).

Під Додатком, згідно п.1.1 Договору, слід розуміти програмно-апаратний комплекс, який включає мобільний додаток Jet та інші програми, що дозволяють відслідковувати місцезнаходження електросамокатів і їх технічний стан, а також дозволяє в певних межах розміщувати пропозицію про здачу в оренду електросамокатів, та отримувати орендну плату і взаємодіяти з клієнтами.

В подальшому, позивачем укладено договори за №1350-Д та за №1351-Д, за якими придбано електросамокати в кількості 100 одиниць на загальну суму 390 000грн.

Згідно виписки АТ КБ ПриватБанк по рахунку ФОП ОСОБА_1 за період з 1.04.2023р. по 15.05.2023р. на рахунок НОМЕР_1 отримано 2205 платежів інтер-еквайринг через LiqPay.

Встановлене свідчить про фактичне здійснення підприємницької діяльності позивачем, та, як наслідок, отримання прибутку та сплату податків.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа № 1-10/200) поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, здійснюючи підприємницьку діяльність, позивач має "охоронюваний законом інтерес", який підлягає окремому судовому захисту.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права. Обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

Відповідно до ч.1 ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Правові засади господарської діяльності (господарювання) встановлено положеннями ГК України, в тому числі й підприємництва, як різновиду господарської діяльності. Відповідно до ч.1, 2 ст.3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

До принципів господарювання в Україні відносяться, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (абз.3 та 7 ч.1 ст. 6 ГК України).

Елементи свобода підприємницької діяльності наведені у ст.43 ГК України. Так, згідно ч.1-3 ст. 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Відповідно до ч.4 ст.12 ГК України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.

Положеннями ч.4 ст.23 ГК України встановлено заборону незаконного втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб`єктів господарювання. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до ч.1 ст.320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1, 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судова колегія звертає увагу на те, що у Доповіді Венеціанської комісії №512/2009 Про верховенство права (The Rule of Law), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року), встановлено таке: Венеціанська комісія, взявши за основу визначення принципу верховенства права, дане Т. Бінгемом, дійшла висновку про існування сьогодні консенсусу щодо наступних необхідних складових верховенства права: законність (у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес ухвалення законів), правова визначеність, заборона сваволі, доступ до правосуддя (забезпечується незалежними і неупередженими судами), дотримання прав людини, недискримінація і рівність перед законом (пункт 21); у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття верховенство права, що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948 рік), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004 роки), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, наприклад, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. (пункт 24).

Крім того, у пункті 170 рішення у справі Олександр Волков проти України (заява №21722/11) ЄСПЛ зазначив, що законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі P.G. and J.Н. v. the United Kingdom, заява № 44787/98, пункт 46).

У пункті 45 рішення у справі Al-dulimi and Montana management INC. v.tzerland (заява №5809/08) ЄСПЛ наголосив, що однією з фундаментальних складових європейського громадського порядку є принцип верховенства права, а свавілля (arbitrariness) є запереченням цього принципу. Навіть у контексті тлумачення та застосування національного законодавства, коли Суд залишає національним органам влади дуже широкі повноваження, він завжди робить це, прямо чи неявно, з урахуванням заборони свавілля (prohibition of arbitrariness) (див. рішення у справах Garcнa Ruiz v. Spain, заява № 30544/96, пункти 28-29; Storck v Germany, заява № 61603/00, пункт 98).

Законодавчо закріплена процедура прийняття рішень суб`єктами публічного права має на меті створення гарантій для суб`єкта приватного права та встановлення меж реалізації повноважень органами публічного права і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких рішень (дій) особою, чиї інтереси вони зачіпають. Установлена законом процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб`єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, яка повинна забезпечувати, передусім, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якого є принцип легітимних очікувань.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 січня 2019р. у справі №826/382/18, від 13 березня 2019р. у справі №826/11708/17, від 8 липня 2021р. у справі №160/674/19 та від 20 травня 2022р. у справі №340/370/21.

При цьому, судова колегія також враховує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 січня 2023р. у справі за №500/26/22, в адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єкта приватного права (від лат. Uberrima fides - найбільш добросовісний); враховуючи зміст статті 8 Конституції України та практику Конституційного Суду України (зокрема, Рішення від 20 червня 2019 року № 6-р/2019), верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

З цього приводу також доцільно вказати, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив ЄСПЛ в справі Zolotas v. Greece стаття 1 Протоколу №1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (заява №66610/09, пункт 39). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі Capital Bank AD v. Bulgaria (заява №49429/99, пункт 52).

У справі Суханов та Ільченко проти України ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України (заява №25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі Stretch v. the United Kingdom (заява № 44277/98).

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття майно, а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно, так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 рішення Von Maltzan and others v. Germany). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися активом: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є активом, на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr von) and others v. Germany, заяви № №71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Враховуючи вказане, судова колегія вважає, що викладене беззаперечно свідчить про наявність у позивача виправданих очікувань щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Аналізуючи позовну заяву ФОП ОСОБА_1 , та враховуючи те, що оскаржуване рішення стосуються заборони на території Ізмаїльської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області використання та руху транспортних засобів, які підпадають під визначення легкий персональний електричний транспортний засіб, низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення поширюється на позивача, як особу, яка за основним видом підприємницької діяльності здійснює прокат товарів для спорту та відпочинку, а відтак, останній має право на звернення із даним позовом до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, що відповідач стверджує, що спірним рішенням заборонено тільки використання та рух транспортних засобів, які підпадають під визначення легкий персональний електричний транспортний засіб, низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати). Натомість, оренда електросамокатів не заборонена.

Проте, судова колегія зазначає, що текст частини першої спірного рішення звучить наступним чином: Заборонити на території Ізмаїльської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області використання та рух транспортних засобів, які підпадають під визначення легкий персональний електричний транспортний засіб, низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах..

Тобто, ФОП ОСОБА_1 може надати будь-якому мешканцю територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області у прокат електросамокат, але при цьому, такий мешканець не може його використовувати його та рухатись на ньому.

Фактично послуги з прокату електросамокатів ФОП ОСОБА_1 реалізувати не має можливості, а отже і не має можливості отримувати прибуток від підприємницької діяльності.

Що стосується обґрунтованості оскаржуваного рішення, то судова колегія виходить з наступного.

У відповідно до ст.4 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності принципами державної регуляторної політики є:

-доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;

-адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

-ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб`єктів господарювання, громадян та держави;

-збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави;

-передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

-прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Отже, під час розробки та прийняття органом місцевого самоврядування або іншим уповноваженим суб`єктом акту регуляторного характеру, мають бути дотримані такі вимоги: враховані інтереси суб`єктів господарювання, суспільні інтереси (територіальної громади) та інтереси держави у такій мірі, щоб це забезпечувало їх збалансованість; обґрунтовано необхідність нормативного регулювання саме у запропонованому у відповідному регуляторному акті формі та порядку; відповідне нормативне регулювання має бути передбачуваним для суб`єктів господарювання у достатній мірі; якщо такі суб`єкти добросовісно та з дотримання усіх вимог законодавства здійснюють свою господарську діяльність, то нові регуляторні норми (правила, заходи) не повинні перешкоджати такій діяльності, крім випадків об`єктивної та мотивованої необхідності дотримання законодавства, захисту національної безпеки та суспільних інтересів тощо.

До того ж висновок про необхідність врахування інтересів суб`єкта господарювання, зокрема того, який вже здійснює господарську діяльність на відповідній території, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 4 листопада 2020р. у справі №824/376/19-а.

Проте, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, що заборона на території Ізмаїльської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області використання та рух транспортних засобів, які підпадають під визначення легкий персональний електричний транспортний засіб, низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах, не була обґрунтована Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради, зокрема, міськрада не пояснила наявність достатніх та належних підстав для такої заборони.

Посилання ж відповідача на збільшення інтенсивності руху через місто Ізмаїл вантажівок, які займаються перевезенням зерна з території усієї України до ДП Ізмаїльський морський торговельний порт з метою його подальшого експорту, на збільшення на території міста Ізмаїл кількісті ДТП майже в 5 разів за період з 1.01.2023р. по 19.06.2023р., порівняно з аналогічним періодом минулого року, суд вважає необґрунтованим, оскільки лист Відділу організації несення служби в місті Ізмаїл Управління патрульної поліції в Одеській області від 20.06.2023р. за №2370/41/13/16/01-23 (на лист Ізмаїльської міської ради від 19.06.2023р. №01/13-664) щодо дорожньо-транспортних пригод за участю великогабаритного транспорту на території м. Ізмаїл отриманий відповідачем через 2 місяці і 8 днів, а отже, ніяк не міг бути підставою для прийняття спірного рішення.

Роздруківки з інтернет ресурсів щодо ДТП з мотоциклістом та ДТП за участю вантажівки також не підтверджують доцільність прийняття спірного рішення, оскільки не стосуються електросамокатів.

Натомість, будь-яких доказів щодо порушень саме за участю електросамокатів відповідачем не надано.

Відповідач взагалі не навів жодного обґрунтування того чи буде реальний позитивний вплив прийнятого ним рішення на забезпечення реальної безпеки дорожнього руху. Відсутні будь-які дослідження, або статистичні дані, щодо ДТП за участі самокатів, збільшення їх числа, або можливості їх зменшення у разі обмеження їх користування, тощо. Відповідач не розглянув інші альтернативні варіанти регулювання питання безпеки дорожнього руху. Відповідач не врахував, що індивідуальні електричні транспортні засоби мають можливість програмування максимально можливої швидкості руху. Інакше кажучи, відповідач взагалі не здійснив елементарного попереднього аналізу наслідків прийняття ним оскаржуваного рішення та можливості їх впливу як на досягнення мети правового регулювання, так і наслідків цього рішення на інші сферу суспільно-господарських відносин.

Положеннями ст.36 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності встановлені особливості прийняття регуляторних актів органами та посадовими особами місцевого самоврядування. Регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:

-відсутній аналіз регуляторного впливу;

-проект регуляторного акту не був оприлюднений.

У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акту, прийнятого з порушеннями.

Відповідач не здійснив жодної із наведених у ст.36 Закону дій.

У такий спосіб відповідачем порушено принципи та базові засади державної регуляторної політики України, які встановлюють прозорість та врахування громадської думки, відкритість дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. Відповідачем порушено права громадян на участь у самоврядуванні.

Відповідно до приписів ст.36 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, орган місцевого самоврядування повинен скасувати або зупинити дію регуляторного акту, якщо він прийнятий без аналізу регуляторного впливу або проект регуляторного акту не був оприлюднений.

Аналізуючи вищевказане, судова колегія вважає, що в даному випадку викладене в цілому свідчить про протиправність прийнятого ВК Ізмаїльської МР рішення від 12.04.2023р. за №233 Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху, оскільки воно прийнято без врахування збалансованості інтересів держави, суспільних інтересів (територіальної громади) та інтересів суб`єктів господарювання, передбачуваності, у тому числі для суб`єктів господарювання, які добросовісно та з дотриманням усіх правил здійснюють свою діяльність протягом тривалого часу на відповідній території.

Щодо повноважень відповідача на прийняття оскаржуваного рішення, то судова колегія виходить з наступного.

Приписи ст.52 ЗУ Про місцеве самоврядування визначають повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, до яких, відповідно до частини 1 якої, виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Вказана стаття є загальною, відсилає до конкретних визначених законом повноважень та не містить будь-яких повноважень забороняти рух самокатів, або забороняти певні види господарської діяльності.

При цьому, ст.6 ЗУ Про дорожній рух визначає компетенцію міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху.

Так, до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить:

-виконання вимог законодавства та рішень органів виконавчої влади про дорожній рух і його безпеку;

-розробка, затвердження та реалізація міських і районних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки;

-формування міських і районних фондів, у тому числі позабюджетних, для фінансування програм і окремих заходів, спрямованих на розвиток дорожнього руху та його безпеки;

-контроль за організацією навчання різних соціально-вікових груп населення Правил дорожнього руху, планування заходів, пов`язаних із профілактикою його безпеки, та контроль за їх виконанням;

-контроль за підготовкою і підвищенням кваліфікації водіїв, технічним обслуговуванням і ремонтом транспортних засобів, забезпеченням розвитку сфери цих послуг;

-організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами;

-здійснення та фінансування заходів, пов`язаних із профілактикою дитячого дорожньо-транспортного травматизму;

-проведення роботи по пропаганді безпеки дорожнього руху;

-організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів;

-встановлення порядку і здійснення заходів щодо забезпечення охорони транспортних засобів на платних стоянках та в колективних гаражах;

-прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування;

-керівництво та контроль за діяльністю підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання за виконанням вимог законодавства, рішень органів державної виконавчої влади про дорожній рух і його безпеку;

-контроль за виявленням дорожньо-транспортних пригод та впровадженням заходів у місцях їх концентрації, на аварійно-небезпечних ділянках вулиць, доріг та залізничних переїздах;

-організація системи заходів щодо медичного забезпечення безпеки дорожнього руху та контроль за їх реалізацією;

-накладання у межах своєї компетенції адміністративних стягнень за порушення законодавства у сфері дорожнього руху та його безпеки;

-керівництво роботою по справлянню податків, зборів та інших обов`язкових платежів у сфері дорожнього руху.

До компетенції міських рад та їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху також належить:

-затвердження вимог до облаштування майданчиків для паркування транспортних засобів з урахуванням норм, нормативів, стандартів у сфері благоустрою населених пунктів, державних будівельних норм, технічних умов, Правил дорожнього руху та інших нормативних документів;

-впровадження в межах відповідного населеного пункту автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування, затвердження технічних вимог та завдання до цієї системи;

-уповноваження інспекторів з паркування здійснювати у випадках, визначених законом, розгляд справ про адміністративні правопорушення та проводити тимчасове затримання транспортних засобів;

-визначення шляхів стимулювання користування електробусами, електричними колісними транспортними засобами та іншими екологічними видами транспорту.

Органи, визначені частиною першою цієї статті, мають право розглядати і вирішувати інші питання, які відповідно до чинного законодавства належать до їх відання.

Судова колегія звертає увагу, що вказана норма не містить будь-яких повноважень щодо заборони використання та руху транспортних засобів, які підпадають під визначення легкий персональний електричний транспортний засіб, низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб а також не містить повноважень щодо заборони господарської діяльності щодо надання таких засобів в прокат.

Більше того, оскаржуване рішення прийнято всупереч існуючого позитивного повноваження (обов`язку) відповідача щодо визначення шляхів стимулювання користування електробусами, електричними колісними транспортними засобами та іншими екологічними видами транспорту.

Положення ЗУ Про автомобільний транспорт містить визначення понять: електричного колісного транспортного засобу як дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії; легкого персонального електричного транспортного засобу колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину; низькошвидкісного легкого електричного транспортного засобу колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

При цьому, норм щодо заборон або обмежень використання електричного колісного транспортного засобу Закон не містить.

Як вбачається із матеріалів справи, що відповідач також в оскаржуваному рішенні послався на ЗУ Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів.

Положення статті 3 цього закону взагалі визначають, що забезпечення розвитку електромобілів та інфраструктури станцій зарядки електромобілів визначається пріоритетом формування державної політики у сфері автомобільного транспорту.

Отже, відповідач, пославшись на цей закон прийняв рішення прямо протилежне основному завданню Закону.

Крім того, правила дорожнього руху також не містять будь-яких окремих правил або заборон щодо використання електричних транспортних засобів або здійснення господарської діяльності.

Отже, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в жодному з положень законодавства, якими обґрунтоване оскаржуване рішення не визначено повноважень виконавчого комітету або будь-якого іншого органу щодо заборони використання та руху транспортних засобів, які підпадають під визначення легкий персональний електричний транспортний засіб, низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб (далі електричні самокати) та які надаються у використання на умовах прокату або на інших умовах. Таким чином, оскаржуване рішення прийняте поза межами повноважень відповідача у сфері регулювання дорожнього руху.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваного рішення відповідача.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246, 315, 316 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023р. - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: А.І. Бітов

Т.М. Танасогло