Ухвала

від 16.08.2023 по справі 752/4348/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря - ОСОБА_4

прокурора - ОСОБА_5

захисника - ОСОБА_6

обвинуваченого - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду кримінальне провадження №12023100010000116 стосовно -

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання, раніше неодноразово судимого, останній раз 01.08.2019 року вироком Солом`янського районного суду м. Києва за ч.2 ст. 185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі;

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 15 ч.4 ст. 185, ч.4 ст. 185 КК України,за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 22 червня 2023 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком обвинуваченого ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 15 ч.4 ст. 185, ч.4 ст. 185 КК України, та призначено покарання: за ч.3 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років; за ч.4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років та 6 (шість) місяців.

На підставі ч.2 ст. 20, п.1 ч.1 ст. 94 КК України судом прийнято рішення застосувати до ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання.

Відповідно до вимог ст. 72 КК України ОСОБА_7 зараховано у строк покарання строк його попереднього ув`язнення, починаючи з 11.01.2023 року по 21.06.2023 року включно, з розрахунку день за один день.

Також цим вироком вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та судових витрат.

Згідно вироку суд визнав доведеним, що ОСОБА_7 , достовірно знаючи про введення та дію на території України воєнного стану, відповідно до указу президента України від 24.02.2022 №64/2022 із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року в Україні який і досі триває, у період часу 07.01.2023 року по 11.01.2023 року за обставин встановлених судом та детально викладених у вироку вчинив 9 епізодів незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у сховище, вчиненого в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 15 ч.4 ст. 185 КК України, а також вчинив 8 епізодів таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у сховище, вчиненого в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 185 КК України.

На даний вирок обвинувачений та його захисник подали апеляційні скарги, в яких, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження та кваліфікацію дій обвинуваченого, порушують питання про зміну оскаржуваного вироку.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 22.06.2023 року в частині призначеного покарання та призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст. 15 ч. 4 ст. 185; ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст.ст. 69, 75 КК України.

В обґрунтування апеляційних вимог, посилаючись на порушення судом вимог ст. 65 КК України та пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" захисник зазначив, що призначене судом першої інстанції покарання є явно несправедливим внаслідок суворості і не відповідає даним про особу ОСОБА_7 та обставинам кримінального провадження.

При цьому зауважує, що під час розгляду даного кримінального провадження ОСОБА_7 повністю визнав свою вину, не заперечував обставини викладені в обвинувальному акті, у вчиненому розкаявся, попросив вибачення у потерпілих, які не мали до ОСОБА_7 жодних претензій матеріального характеру, однак суд безпідставно не визнав обставинами, що пом`якшують покарання - активне сприяння розкриттю злочинів та добровільне відшкодування завданої шкоди, з огляду на те, що під час проведення слідчих дій саме завдяки поведінці та діям ОСОБА_7 викрадене майно було повернуто потерпілим.

Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить переглянути кримінальне провадження стосовно нього, змінити йому початок та кінець строку відбування покарання, оскільки суд не зарахував йому у строк покарання строк його перебування у Київському слідчому ізоляторі, а також просить змінити йому стаціонарне лікування та направити його до лікарні у селі Глеваха Київської області.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку доводів поданих ними апеляційних скарг; думку прокурора, який заперечував проти їх задоволення; провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 та обговоривши апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника задоволенню не підлягають.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, провів в межах висунутого обвинувачення судовий розгляд кримінального провадження, дослідив зібрані у встановленому законом порядку докази та за встановлених судом фактичних обставин, за яких обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення, дійшов висновку про його винуватість у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, поєднаному з проникненням у сховище, а також у таємному викраденні чужого майна (крадіжка) вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, поєднаному з проникненням у сховище та навів в обвинувальному вироку докази на підтвердження свого висновку щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.15, ч. 4 ст.185; ч. 4 ст. 185 КК України, який грунтується на досліджених судом та наведених у вироку доказах, які визнані належними, допустимими, достовірними та покладені в основу обвинувального вироку і вказані висновки суду першої інстанції в апеляційних скаргах не оскаржуються.

Переглядаючи в порядку ч. 1 ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг колегія суддів дійшла наступних висновків.

За приписами ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до положень ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням. При цьому ст. 75 КК України застосовується до особи лише у тому випадку, коли для цього є умови і підстави.

Цих вимог закону про кримінальну відповідальність суд першої інстанції не порушив та при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст. 15, ч. 4 ст. 185; ч. 4 ст. 185 КК України належним чином врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених ним злочинів, які згідно ст. 12 КК України за класифікацією кримінальних правопорушень відносяться до тяжких злочинів, дані про його особу, який раніше неодноразово судимий за злочини проти власності, офіційно не працевлаштований, без постійного місця проживання, стійких соціальних зв"язків не має, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, у лікаря психіатра перебуває на обліку з 2006 року з діагнозом "Легка розумова відсталість з емоційно-вольовими порушеннями та є обмежено осудним, обставиною, яка пом"якшує покарання суд врахував часткове визнання вини та за відсутності обставин, що обтяжують покарання, призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України, яке за своїм видом та розміром відповідає ступеню тяжкості вчинених ним злочинів та його особі, а тому доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 щодо суворості призначеного ОСОБА_7 покарання є безпідставними.

Посилання захисника на ту обставину, що суд безпідставно не визнав обставинами, що пом"якшують покарання - активне сприяння розкриттю злочину, а також добровільне відшкодування ОСОБА_7 завданої шкоди, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки матеріали кримінального провадження не містять даних як на підтвердження активного сприяння розкриттю злочинів, так і добровільного відшкодування потерпілим шкоди.

Обставин, які б свідчили про наявність достатніх підстав для застосування як положень ст. 69, так і положень ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, захисником не наведено, судом не встановлено, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.

Згідно вироку суд визначив початок строку відбування покарання з 22.06.2023 року та у відповідності з вимогами ст. 72 КК України зарахував у строк покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_7 , починаючи з 11.01.2023 року по 21.06.2023 року включно, з розрахунку день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а тому доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд не зарахував йому у строк покарання строк його перебування у Київському слідчому ізоляторі є безпідставними.

Крім того, судом встановлено, що згідно висновку судово-психіатричного експерта ДУ "Інститут психіатрії, судово-психіатрічної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров"я України" № 112 від 09.02.2023 року, ОСОБА_7 страждає психічним розладом: "Легка розумова відсталість з емоційно-вольовими порушеннями (згідно МКХ-10 F70.1) та за своїм психічним станом становить певну суспільну небезпеку і потребує надання йому амбулаторної психіатричної допомоги з метою його обов"язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно-небезпечних діянь.

Отже, враховуючи вищевказаний висновок, суд дійшов висновку, що ОСОБА_7 відповідно до положень ст. 20 КК України є обмежено осудним. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 93 КК України примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 03.06.2005 року "Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування" надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких є критерієм обмеженої осудності і така допомога може надаватись особам незалежно від виду призначеного їм покарання. Якщо воно пов"язане з позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов"язане, - на психіатричні заклади охорони здоров"я за місцем проживання засуджених.

Таким чином, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі, суд обгрунтовано застосував до останнього примусові заходи медичного характеру у вигляді надання йому амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.

За викладеним, колегія суддів вважає вирок суду першої інстанції законним, обгрунтованим та належним чином мотивованим, призначене покарання необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, і підстав для зміни вироку та пом"якшення призначеного йому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, про що ставиться питання апеляційній скарзі захисника, не вбачає, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 22 червня 2023 року у кримінальному провадженні №12023100010000116 стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 - без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3