Постанова

від 26.09.2023 по справі 336/5580/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 26.09.2023 Справа № 336/5580/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/5580/21 Головуючий у 1 інстанції: Савеленко О.А.

Провадження № 22-ц/807/1564/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«26» вересня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Лелека 8» про захист честі, гідності та про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнила, до ОСОБА_2 , ОСББ «Лелека 8» про захист честі, гідності та про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 09 липня 2020 року приблизно о 17 год. 30 хв. зайшла до під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де вона мешкає в квартирі на дев`ятому поверсі. Разом з нею до кабіни ліфта зайшов ОСОБА_2 , який проживає у квартирі АДРЕСА_2 цього ж будинку та є головою правління ОСББ «Лелека 8».

Коли ліфт піднявся на четвертий поверх, де проживає відповідач, ОСОБА_2 встав в дверях ліфту та перешкоджав зачиненню дверей та подальшому руху ліфту протягом декількох хвилин. Весь цей час відповідач ОСОБА_2 , перебуваючи у загально-будинковому коридорі четвертого поверху, тобто в громадському місці, голосно промовляв, що вона здійснює крадіжки грошових коштів у інших мешканців будинку, чим поширив щодо неї недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність та честь. Порушення з боку відповідача її прав на гідність та честь було зафіксовано нею на відеокамеру мобільного телефону.

Оскільки вона змушена була викликати працівників поліції для попередження подальших протиправних дій щодо неї з боку відповідача, вона припинила відеофіксацію та почала телефонувати за номером 102. Проте відповідач ОСОБА_2 продовжував привселюдно називати її крадійкою.

У подальшому, відповідач знову зайшов до ліфту, скерував ліфт на перший поверх та примусив її вийти, виштовхавши з кабіни ліфта. Весь цей час в загальному холі першого поверху відповідач продовжував привселюдно та голосно називати її крадійкою. Після того, як відповідач виштовхав її з ліфту, вона вибігла на вулицю, де залишилась чекати на поліцію біля під`їзду будинку. Слідом з під`їзду вийшов відповідач ОСОБА_2 , який продовжував називати її крадійкою та говорити, що вона має сплатити йому гроші. Коли прибули працівники патрульної поліції, відповідач продовжував ображати її.

Події відбувались на вулиці, в громадському місці, у літню пору року, біля під`їзду, а також біля балконів та вікон багатоквартирного будинку, в якому вона проживає. Очевидцями вказаних звинувачень та образ у здійсненні крадіжок стала велика кількість невизначеного кола людей.

Відповідач на момент поширення щодо неї неправдивої та образливої інформації володів даними про те, що вона не є власником квартири, в якій проживає, і що вона не має зобов`язань зі сплати житлово-комунальних послуг щодо зазначеної квартири та послуг з утримання будинку.

Вважала, що відповідач, поширюючи неправдиву інформацію щодо неї, мав на меті зганьбити її, і робив це умисно, не маючи при цьому жодних правових підстав.

На підставі зазначеного остаточно просила:

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати неправдиву інформацію, поширену щодо неї 09 липня 2020 року та 10 липня 2020 з 17 год. 30 хв. до 18 год. 10 хв., про те, що вона є крадійкою та краде у людей та мешканців будинку, шляхом голосного промовляння у її присутності на загальному коридорі четвертого поверху та першого поверху будинку АДРЕСА_3 , а також перед будинком на відстані не далі 10 метрів від під`їзду АДРЕСА_4 наступних речень: « ОСОБА_1 не ворует деньги у жильцов. ОСОБА_1 не воровка», про що ОСОБА_3 завчасно та письмово повідомити її щодо дати, часу та місця виконання покладених судом зобов`язань, а саме за три дні до виконання покладених судом зобов`язань, що має відбутись не пізніше десяти днів з дати набуття рішенням суду у даній справі законної сили;

- зобов`язати відповідача ОСББ «Лелека 8» спростувати неправдиву інформацію, поширену головою правління ОСОБА_2 щодо неї 09 липня 2020 року та 10 липня 2020 року з 17 год. 30 хв. до 18 год. 10 хв. про те, що вона є крадійкою та краде у людей та мешканців будинку, шляхом розміщення протягом 10 днів з дати набуття рішенням суду у даній справі законної сили в усіх під`їздах будинку АДРЕСА_3 письмового оголошення наступного змісту: « ОСОБА_1 не ворует деньги у жильцов. ОСОБА_1 не воровка. Правління ОСББ «Лелека 8»;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь 30000,00 грн. в порядку відшкодування завданої моральної шкоди;

- стягнути з відповідача ОСББ «Лелека 8» на її користь 30000,00 грн. в порядку відшкодування завданої моральної шкоди;

- стягнути з відповідача на її користь 3330,60 грн. судового збору.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом не були допитані свідки, наявність підстав для здійснення приводу свідків, суд не здійснив належну оцінку відеозапису як доказу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що інформація мала оціночний характер, не носила негативний характер, не стосувалась її та мала характер правомірної критики, вона не має жодних зобов`язань перед ОСББ «Лелека 8», просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав від 09 липня 2021 року право власності на квартиру АДРЕСА_5 зареєстровано на праві приватної спільної часткової власності за ОСОБА_4 (1/3 частка), ОСОБА_5 (1/3 частка), ОСОБА_6 (1/3 частка) (т. 1, а.с.34).

Позивач ОСОБА_1 за вказаною адресою зареєстрована та проживає, як член родини співвласника, дружина ОСОБА_5 , що підтверджено як самою позивачкою, так і ОСОБА_5

ОСББ «Лелека 8» зверталось до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із заявами про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є співвласниками кв. АДРЕСА_5 , заборгованості за оплату з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 вересня 2018 року по 01 травня 2020 року (т. 1, а.с.20-26).

Судовий наказ про стягнення заборгованості було видано 30 липня 2020 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2020 року судовий наказ скасовано (т. 1, а.с. 27).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2021 року відкрито провадження у справі № 336/666/21 (провадження № 2/336/1730/2021) за позовною заявою ОСББ «Лелека 8» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги т.1, (а.с.27, 28, 88).

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2023 року позов ОСББ «Лелека 8» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСББ «Лелека 8» заборгованість в сумі 13 773,81 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2023 року скасовано та ухвалене нове судове рішення. Позов ОСББ «Лелека 8» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на користь ОСББ «Лелека 8» заборгованість в сумі 13 773,81 грн. (заборгованість по оплаті утримання будинку та прибудинкової території - 11 358,34 грн., 3% річних 824,31 грн., сума інфляційних витрат 1 591,26 грн.). Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у справі № 336/666/21.

19 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського відділення поліції ДВП ГУНП в Запорізькій області із запитом про надання інформації щодо особистих даних працівників поліції, які прибули за її викликом 09 липня 2020 року, а також відеозаписів з нагрудних камер поліцейських (т.1, а.с.17).

Зі змісту відповіді УПП в Запорізькій області від 03 вересня 2020 року вбачається, що за викликом ОСОБА_1 09 липня 2020 року направлявся наряд патрульної поліції у складі поліцейського взводу № 2 роти № 2 батальйону № 3 УПП в Запорізькій області ДПП Соловйова Д.С. та інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону № 3 УПП в Запорізькій області ДПП Чайки Д.А., подія не фіксувалась (т.1, а.с.18).

Постановою дізнавача ВП № 3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області від 23 червня 2021 року закрито кримінальне провадження № 42020081020000092 від 27 липня 2020 року за ч.1 ст.355 КК України за фактом примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань ОСОБА_1 (т.1, а.с.32-33).

Зазначена постанова позивачкою не оскаржена.

Зі змісту постанови вбачається, що відомості про кримінальне правопорушення були внесені на підставі заяви ОСОБА_1 , яка під час допиту пояснила, що 09 липня 2020 року приблизно о 17:35год. вона поверталась додому, зайшовши до під`їзду попрямувала до ліфту, дочекавшись приїзду ліфта, у той момент коли вона заходила в середину, відчула як її штовхнув ОСОБА_2 , який також зайшов і вони почали підійматися ліфтом. В цей час ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 та повідомив, що в неї є великий борг за утримання будинку, а відтак вона не має права користуватися ліфтом. Проте ОСОБА_1 повідомила, що заборгованості не має, оскільки не є власником квартири в якій проживає. Цю розмову позивачка записала на мобільний телефон, після чого викликала поліцію на місце події.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (стаття 3, 28).

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони порядку з метою запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Вказане право також закріплено у статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства.

За правилами частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За приписами ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 523/9870/18-ц (провадження № 61-20095св19).

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Згідно із частинами четвертою, сьомою статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (Karpyuk and others v. Ukraine, № 30582/04, 32152/04, § 188, 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Lingens v. Austria», № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли висловлюються твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21 (провадження № 61-4435св23) зазначено, що: «Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вислови відповідача не містять ознак недостовірної інформації відносно позивача в розумінні статті 277 ЦК України, та таке повідомлення не можна віднести до інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, оскільки не містить фактичних даних, а є лише критикою, оцінкою дій, припущеннями, особистою думкою особи, що її висловлює.

Згідно усталеної судової практики не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, оскільки думки, переконання та критична оцінка певних фактів і недоліків не є предметом судового захисту, суд дійшов правильного висновку, що у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідачів спростувати неправдиву інформацію слід відмовити, вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню як похідні.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд неправомірно не застосував до свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заходи процесуального впливу, зокрема привід таких свідків, відхиляються колегією суддів які такі, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, і не можуть бути підставою для його скасування.

Відповідно до ч.1 ст.147 ЦПК України належно викликаний свідок, який без поважних причин не з`явився на судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через відповідні органи Національної поліції України з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.

Таким чином, застосування заходів процесуального примусу не є обов`язком суду, а є його правом.

Суд першої інстанції обґрунтував недоцільність виклику свідків тим, що під час судового засідання було з`ясовано, що сказані особи не були свідками подій, а заявлені позивачем як свідки лише з тих підстав, що були опитані поліцейськими.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що надані позивачем докази підтверджують порушення її права на повагу до гідності, честі, поширення неправдивої інформації щодо нього, а тому скарга задоволенню не підлягає.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Колегія суддів також відхиляє інші доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження. Фактично аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 травня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 26 вересня 2023 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова