Постанова
від 26.09.2023 по справі 161/4899/22
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 161/4899/22

провадження № 61-3875св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад «Палац учнівської молоді Луцької міської ради»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального закладу «Палац учнівської молоді Луцької міської ради» (далі - КЗ «Палац учнівської молоді») про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що згідно з наказом директора КЗ «Палац учнівської молоді» від 21 березня 2022 року № 82-к/тр її звільнено з роботи з посади заступника директора з організаційно-творчої роботи закладу з 22 березня

2022 року у зв`язку з унесенням змін до штатного розпису (скорочення штатної одиниці), на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач вважала, що її звільнено з порушенням конституційних і трудових прав, встановленого законом порядку звільнення працівника. У день звільнення з нею не проведено повного розрахунку, вихідної допомоги не виплачено. Вона має переважне право на залишення на роботі у разі скорочення штату працівників, оскільки на її утриманні знаходяться неповнолітній син та чоловік, який є особою з інвалідністю І групи, і в сім`ї немає інших працівників із самостійним заробітком. Крім того, її стаж роботи в закладі становить 16 років, вона закінчила без відриву від виробництва Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки та отримала диплом магістра за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування». Іншу роботу відповідач при звільненні їй не пропонував.

ОСОБА_1 наголошувала, що наказ про її звільнення виданий на підставі наказу Департаменту освіти Луцької міської ради (далі - Департамент освіти) від 31 грудня 2021 року № 420-од «Про внесення змін у штатний розпис комунального закладу «Палац учнівської молоді Луцької міської ради» (далі - наказ від 31 грудня 2021 року № 420-од), відповідно до якого разом зі скороченням штатної одиниці заступника директора з організаційно-творчої роботи введено з 01 січня 2022 року 1 штатну одиницю посади завідувача відділенням; 1,5 штатної одиниці посади методиста; 6,5 штатної одиниці посади керівника гуртка. Із трьох заступників директора скорочено лише її посаду, при цьому штат працівників збільшено.

Вказувала, що зазначені зміни до штатного розпису є неправомірними, оскільки нормами статуту КЗ «Палац учнівської молоді», який затверджено рішенням Луцької міської ради від 22 грудня 2022 року № 24/81, передбачені посади директора та його заступників.

Пізніше відповідач перерахував на її рахунок 10 662,00 грн з призначенням платежу «зарплата», проте вихідної допомоги так і не нараховано та не виплачено.

Крім того, їй було надіслано копію наказу КЗ «Палац учнівської молоді» від

22 березня 2022 року № 85-к/тр «Про внесення змін до наказу від 21 березня

2022 року», який видано у зв`язку із допущенням технічної помилки у наказі КЗ «Палац учнівської молоді» від 21 березня 2022 року № 82-к/тр щодо дати наказу Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року № 420-д, яким відповідач мотивував наказ про її звільнення, та зазначено, що такий наказ нібито видано 31 листопада 2021 року. Таким чином, на день її звільнення (22 березня 2022 року) наказу

КЗ «Палац учнівської молоді» від 21 березня 2022 року № 82-к/тр не могло існувати. У жодному з наказів не вказано, що її звільнено з ініціативи відповідача у зв`язку з тим, що вона відмовилася від переведення на іншу роботу або що така робота їй пропонувалась у встановленому порядку.

Звертала увагу на те, що тільки начальник Департаменту освіти Луцької міської ради, а не директор КЗ «Палац учнівської молоді» має право звільняти працівників указаного комунального закладу.

ОСОБА_1 просила:

визнати незаконним її звільнення з посади заступника директора

з організаційно-творчої роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України згідно з наказом директора КЗ «Палац учнівської молоді» від 21 березня 2022 року № 82-к/тр та поновити її на роботі;

стягнути з КЗ «Палац учнівської молоді» на її користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу до дня ухвалення рішення у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня

2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора

з організаційно-творчої роботи КЗ «Палац учнівської молоді», яке здійснене наказом від 21 березня 2022 року № 82-к/тр.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з організаційно-творчої роботи КЗ «Палац учнівської молоді» з 22 березня 2022 року.

Стягнено з КЗ «Палац учнівської молоді» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 березня 2022 року до

27 жовтня 2022 року в розмірі 96 420,80 грн.

Стягнено з КЗ «Палац учнівської молоді» на користь держави судовий збір

у розмірі 1 984,80 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з організаційно-творчої роботи КЗ «Палац учнівської молоді» з 22 березня

2022 року допущено до негайного виконання.

Суд першої інстанції виходив з того, що КЗ «Палац учнівської молоді» при звільненні ОСОБА_1 з посади заступника директора з організаційно-творчої роботи, з урахуванням пункту 1 частини другої статті 40 КЗпП України, допустив порушення частини третьої статті 49-2 КЗпП України, а саме не запропонував позивачу всі посади, які були вакантні на підприємстві у період з 01 січня

2022 року до дати звільнення, у зв`язку з чим таке звільнення є незаконним.

Тому позовні вимоги, пред`явлені ОСОБА_1 , є обґрунтованими.

Оскільки суд визнав звільнення позивача з роботи незаконним та поновив її

на роботі, з КЗ «Палац учнівської молоді» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу КЗ «Палац учнівської молоді» задоволено.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня

2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Компенсовано КЗ «Палац учнівської молоді» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 978,00 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Порушення зазначеного порядку щодо пропонування працівнику іншої роботи є підставою для поновлення працівника на роботі.

В оскаржуваному рішенні суду першої інстанції вказано, що всупереч нормам статті 49-2 КЗпП України відповідач, здійснюючи процедуру вивільнення працівника з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, не запропонував їй посаду завідувача відділення, методиста або керівника гуртка, які були введені у закладі наказом Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року № 420-од, одночасно із виведенням зі штату посади позивача. Натомість така обставина не могла бути встановлена судом із матеріалів справи, оскільки в них на час розгляду справи судом першої інстанції не було документів, які свідчили би про заповнення чи вакантність вказаних посад станом на 04 січня 2022 року, коли позивача було попереджено про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. У зв`язку з наведеним висновок суду про наявність вакантних посад, уведених до штату КЗ «Палац учнівської молоді» з 01 січня 2022 року наказом Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року № 420-од, станом на 04 січня 2022 року є передчасним.

Згідно із штатним розписом КЗ «Палац учнівської молоді» станом на 01 березня 2022 року, затвердженим директором Департаменту освіти Луцької міської ради 01 березня 2022 року, в штаті Палацу передбачено 5,5 штатної одиниці посади методиста (пункти 7-10, 24.1, 24.2), 5 штатних одиниць посади завідувача кафедри / відділу (пункти 14-17), 6,5 штатної одиниці посади керівника гуртка (пункти 13, 24.3-7). Проте з цього документа неможливо встановити заповненість таких штатних одиниць. Тому апеляційний суд відхилив заперечення позивача в частині підтвердження цим штатним розписом наявності вакантних посад.

З технічного звукозапису засідання суду першої інстанції від 27 жовтня 2022 року встановлено, що під час судового розгляду представник відповідача стверджував, що станом на день ознайомлення позивача з наказом Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року № 420-од та повідомленням про виведення займаної нею посади зі штату Палацу з 04 березня 2022 року посади, які вводились до штату цим самим наказом, були зайняті іншими працівниками з 01 січня 2022 року. Зауважував, що в разі оголошення перерви в судовому засіданні він має намір подати копії відповідних документів, які підтверджують заповнення посад, які були введені цим же наказом з 01 січня 2022 року, оскільки суд зобов`язаний перевірити, чи дійсно існували вакантні посади станом на день, коли позивача було ознайомлено з наказом про скорочення її посади.

Апеляційний суд встановив, що позивач не обґрунтовувала своїх позовних вимог тим, що відповідач не запропонував їй саме посади, які були введені наказом Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року № 420-од. Інформація про зайнятість посад була озвучена у засіданні суду першої інстанції, проте суд на це уваги не звернув, не оголосив перерви, як про це просив представник відповідача для надання доказів. Суд апеляційної інстанції проаналізував посади, на які посилається суд першої інстанції та які він вважав вільними і такими, що не були запропоновані позивачу. Суд прийняв ці докази, оскільки таке питання виникло вже в ході розгляду справи, і відповідач надав ці докази до суду апеляційної інстанції для заперечення висновків рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що посади, уведені з 01 січня 2022 року згідно з наказом Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року № 420-од, були заповнені станом на 04 січня 2022 року таким чином:

1 штатна одиниця посади завідувача відділенням заповнена згідно з наказом від 01 січня 2022 року № 06-к/тр (у зв`язку з переведенням з КЗ «Міський центр туризму, спорту і краєзнавства учнівської молоді Луцької міської ради»);

1,5 штатної одиниці посади методиста заповнені згідно з наказами від 01 січня

2022 року № 04-к/тр, № 07-к/тр (у зв`язку із переведенням з КЗ «Міський центр туризму, спорту і краєзнавства учнівської молоді Луцької міської ради»); 6,5 штатної одиниці посади керівника гуртка заповнені згідно з наказами від 01 січня 2022 року № 04-к/тр, № 05-к/тр, № 06-к/тр, № 07-к/тр, № 08-к/тр, № 09-к/тр

(у зв`язку із переведенням з КЗ «Міський центр туризму, спорту і краєзнавства учнівської молоді Луцької міської ради»); за сумісництвом згідно з наказами від 01 січня 2022 року № 10-к/тр, № 11-к/тр, № 12-к/тр, № 13-к/тр, № 14-к/тр (щодо осіб, які раніше були звільнені з 31 грудня 2021 року за наказом від 10 грудня 2021 року № 13/01-04 у зв`язку з ліквідацією КЗ «Міський центр туризму, спорту і краєзнавства учнівської молоді Луцької міської ради»). Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно не запропонував ОСОБА_1 посади методиста, керівника відділу чи керівника гуртка, у день, коли повідомляв її про майбутнє звільнення у зв`язку зі змінами у штатному розписі, є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки такі посади були зайняті з 01 січня 2022 року та не були вакантними на час попередження про наступне звільнення 04 січня 2022 року.

04 січня 2022 року КЗ «Палац учнівської молоді» запропонував ОСОБА_1 вакантну посаду водія. Згідно із штатним розписом Палацу (пункт 45) така посада є технічною. Відмову позивача від переведення на посаду водія сторони не заперечували.

У матеріалах справи є відповідь виконавчого комітету Луцької міської ради від 24 квітня 2022 року № 6.8/1017/2022 на скаргу ОСОБА_1 , відповідно до змісту якої 04 січня 2022 року директор Палацу також пропонував позивачу переведення на посаду соціального педагога, або із серпня 2022 року - на посаду завідувача відділу організаційно-масової роботи, яку вона обіймала раніше, проте позивач відмовилась. Вказане суд першої інстанції не врахував.

Апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач був зобов`язаний запропонувати позивачу всі посади, які були вакантними у закладі в період з 01 січня 2022 року до дати звільнення, оскільки у статті 49-2 КЗпП України чітко визначено межі такого періоду - із дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. У цій справі такий період обмежується періодом з 04 січня 2022 року до 22 березня 2022 року.

Суд не оцінює доцільність скорочення працівників, оскільки власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штату працівників, ці питання належать до виключної компетенції роботодавця. У відповідача дійсно мало місце скорочення штату КЗ «Палац учнівської молоді», а саме скорочення посади заступника директора з організаційно-творчої роботи. Тому доводи позивача про те, що їй не пропонували посад, на які вона могла би бути переведена,

а відповідач не виконав обов`язок, передбачений частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, є необґрунтованими.

Твердження позивача про існування у неї переважного права на залишення на займаній посаді при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці не заслуговує на увагу, оскільки норма частини першої статті 42 КЗпП України застосовуються лише у разі одночасного вивільнення кількох працівників. У цій справі відбулось виведення зі штату лише однієї одиниці - посади заступника директора з організаційно-творчої роботи, яку і обіймала позивач, що виключає можливість вирішення судом питання про наявність у ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі.

Наказ про звільнення, і запис у трудовій книжці позивача містять усі необхідні реквізити та відповідають вимогам законодавства. Тому доводи позивача про те, що наказ не містить підстав звільнення у зв`язку із відмовою від переведення на іншу роботу і що така робота їй пропонувалась у встановленому порядку, є безпідставними, оскільки у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України такого формулювання немає.

Апеляційний суд вказав, що висновок суду першої інстанції щодо недотримання відповідачем порядку звільнення позивача суперечить фактичним обставинам справи. При цьому апеляційний суд не встановив підстав для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі, оскільки звільнення позивача з роботи відбулося з дотриманням трудового законодавства. Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про поновлення на роботі, тому задоволенню також не підлягають.

Аргументи учасників справи

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга з урахуванням уточнення мотивована тим, що:

на виконання рішення суду першої інстанції відповідач самостійно (без подання відповідної заяви) поновив позивача на посаді заступника директора

з організаційно-творчої роботи КЗ «Палац учнівської молоді» з 22 березня

2022 року. У подальшому згідно з наказом КЗ «Палац учнівської молоді» від

02 листопада 2022 року № 227-к/тр ОСОБА_1 звільнено з цієї посади за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, без виплати присуджених коштів за час вимушеного прогулу. Отже, станом на 02 листопада 2022 року, трудовий спір між сторонами було врегульовано в позасудовому порядку за угодою сторін;

рішення суду першої інстанції проголошено у судовому засіданні 28 жовтня 2022 року за участю представників сторін. Станом на 28 листопада 2022 року рішення суду першої інстанції набрало законної сили, оскільки відповідач апеляційну скаргу не подав. У період перебігу строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції між сторонами виникли нові обставини, які виключають продовження трудового спору, оскільки позивача звільнено за угодою сторін. 05 грудня 2022 року КЗ «Палац учнівської молоді» подав до суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, пропустивши строк на апеляційне оскарження, при цьому клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не заявляв. Водночас просив поновити йому строк для подання доказів та їх долучення до матеріалів справи. Проте апеляційний суд прийняв апеляційну скаргу до розгляду та відкрив апеляційне провадження

у справі без вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження;

апеляційний суд без постановлення відповідної ухвали протиправно долучив до матеріалів справи додаткові докази на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції. Крім того, вказані докази є неналежними, недопустимими та сумнівними щодо їх достовірності. Тому суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на ці докази під час мотивування рішення суду про відмову в задоволенні позову;

відповідач вказував, що ОСОБА_1 звільнено на виконання наказу Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року № 420-д про зміни у штатному розписі, а саме: про виведення зі штатного розпису посади заступника директора з організаційно-творчої роботи (останній день року) та одночасне введення восьми інших посад з першого дня нового року (01 січня 2022 року). Проте у попередженні про звільнення позивача від 04 січня 2022 року, копію якого додано до позову і відзиву на апеляційну скаргу, жодна посада (навіть водія автобуса) їй не пропонувалась. Якщо брати до уваги додані відповідачем в апеляційному суді докази, то їх слід оцінювати на користь позивача, оскільки на час уведення до штатного розпису КЗ «Палац учнівської молоді» 8 вакантних одиниць вона вже працювала у відповідача протягом 16 років. Таким чином, перш ніж приймати інших працівників за переведенням з іншого закладу, КЗ «Палац учнівської молоді» з урахуванням переваг на працевлаштування (залишення на роботі) позивача, міг і повинен був запропонувати їй хоча б одну із вакантних посад. Крім того, наказ Департаменту освіти не міг бути покладений в основу наказу

КЗ «Палац учнівської молоді» про звільнення позивача;

КЗ «Палац учнівської молоді» безпідставно попередив позивача прозвільнення та запропонував одну з вакантних посад, уведених до його штатного розпису, а також прийняв працівників на інші нововведені посади, оскільки у нього виникло право вирішувати ці питання лише з 01 березня 2022 року, тобто після власне затвердження штатного розпису, а не з 01 січня 2022 року;

профспілковий комітет КЗ «Палац учнівської молоді» всупереч нормам статей 40, 43 КЗпП України надав згоду на звільнення позивача, яка викладена

у протоколі від 15 березня 2022 року № 13, під час її перебування у відпустці та без запрошення позивача на засідання. Наказ про звільнення позивача виданий до закінчення її відпустки та під час оголошеного в Україні воєнного стану, після того як Уряд ужив гарантійних заходів для забезпечення працевлаштування та збереження роботи для педагогічних працівників;

апеляційний суд не врахував переважне право позивача на залишення на роботі в разі звільнення за скороченням чисельності штату працівників, а також проігнорував заборону на необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу (на вакантні посади).

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі

№ 442/61/16, від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушення пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2006 року працювала

в КЗ «Палац учнівської молоді», у тому числі з 08 вересня 2016 року - на посаді заступника директора з організаційно-творчої роботи.

Згідно з наказом КЗ «Палац учнівської молоді» від 21 березня 2022 року

№ 82-к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора

з організаційно-творчої роботи з 22 березня 2022 року у зв`язку із внесенням змін до штатного розпису (скорочення штатної одиниці), на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до наказу КЗ «Палац учнівської молоді» від 22 березня 2022 року

№ 85-к/тр у зв`язку із допущенням технічної помилки преамбулу наказу від

21 березня 2022 року № 82-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » викладено у новій редакції: «У зв`язку із внесенням змін до штатного розпису КЗ «Палац учнівської молоді Луцької міської ради» згідно наказу департаменту освіти Луцької міської ради від 31 грудня 2021 року № 420-од». Крім того, доповнено наказ пунктом 2 «Виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати», у зв`язку з цим пункт 2 наказу від 21 березня 2022 року № 85-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » слід уважати пунктом 3, а пункт 3 - пунктом 4».

Згідно з наказом Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року № 420-од внесено зміни до штатного розпису КЗ «Палац учнівської молоді»: виведено 1 штатну одиницю посади заступника директора з організаційно-творчої роботи

з 04 березня 2022 року; введено 1 штатну одиницю посади завідувача відділення з 01 січня 2022 року; введено 1,5 штатної одиниці посади методиста з 01 січня 2022 року; введено 6,5 штатної одиниці посади керівника гуртка з 01 січня

2022 року. Провідному економісту, керівнику відділу економіки та прогнозування ОСОБА_4 доручено ввести в дію штатний розпис КЗ «Палац учнівської молоді» та подати на погодження в Департамент освіти. Відповідальність за організацію виконання наказу покладено на провідного економіста, керівника відділу економіки та прогнозування централізованої бухгалтерії департаменту освіти ОСОБА_4 і директора КЗ «Палац учнівської молоді» ОСОБА_3.

Цей наказ було видано відповідно до рішення Луцької міської ради від 22 грудня 2021 року № 24/81 «Про перейменування Палацу учнівської молоді Луцької міської ради та затвердження його Статуту у новій редакції», Типових штатних нормативів позашкільних навчальних закладів, затверджених наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31 жовтня 2012 року

№ 1230, у зв`язку з розширенням напрямів діяльності КЗ «Палац учнівської молоді».

04 січня 2022 року відповідач ознайомив позивача з наказом Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року № 420-од та вручив їй повідомлення про зміни в штатному розписі з наступним звільненням не раніше 04 березня 2022 року згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому їй було запропоновано єдину на той час вакантну посаду - водія автобуса. Позивач відмовилась підписати таке повідомлення, про що складено акт від 04 січня

2022 року № 1.

Рішенням профспілкового комітету КЗ «Палац учнівської молоді» від 15 березня 2022 року № 13 надано згоду на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

До суду апеляційної інстанції представник відповідача надав копії наказів КЗ «Міський центр туризму, спорту і краєзнавства учнівської молоді Луцької міської ради» від 10 грудня 2021 року № 13/1-04 «Про звільнення сумісників» (у зв`язку з ліквідацією закладу), № 3-к, № 14/01-04, № 4-к, № 15/01-04, № 16/01-04

про звільнення з посад методистів, керівників гуртків з переведенням до

КЗ «Палац учнівської молоді». Також до апеляційної скарги додано копії наказів КП «Палац учнівської молоді» від 01 січня 2022 року № 04-к/тр, № 05-к/тр,

№ 06-к/тр, № 07-к/тр, № 08-к/тр, № 09-к/тр про призначення з 01 січня 2022 року за переведенням з КЗ «Міський центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Луцької міської ради» осіб на посаду методиста (1 ставка) та на посаду керівника гуртка (0,5 ставки), на посаду керівника гуртка (1,5 ставки), на посаду завідувача відділу (1 ставка) та керівника гуртка (0,5 ставки), на посаду методиста (0,5 ставки) та керівника гуртка (0,5 ставки), на посаду керівника гуртка (0,5 ставки), на посаду керівника гуртка (1 ставка), та копії наказів цього ж закладу від 01 січня 2022 року № 10-к/тр, № 11-к/тр, № 12-к/тр, № 13-к/тр,

№ 14-к/тр про призначення за сумісництвом на посаду керівника гуртка

(0,17 ставки), керівника гуртка (0,5 ставки), керівника гуртка (0,33 ставки), керівника гуртка (0,5 ставки), керівника гуртка (0,5 ставки).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці,

в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також

у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частини друга, третя статті 40 КЗпП України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами

2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським

і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль

за додержанням податкового та митного законодавства (частина перша статті

43 КЗпП України).

У статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 442/61/16 (провадження №61-22437св18), на яку в касаційній скарзі посилається позивач, зазначено, що:

«розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які

є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Положеннями частини другої статті

40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до статті 49-2КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно

з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва

і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При вивільненні працівників

у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно

з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва

і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами

в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц (провадження № 61-31736св18), на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено, що:

«відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва

і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України). Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва

і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва

і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві,

в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції зробив висновок, що всупереч статті 49-2 КЗпП України відповідач, здійснюючи процедуру вивільнення працівника з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, не запропонував їй посади завідувача відділення, методиста або керівника гуртка, які були введені у закладі наказом Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року №420-од «Про внесення змін у штатний розпис», одночасно з виведенням зі штату посади позивача.Проте така обставина не могла бути встановлена судом з матеріалів справи, оскільки на час розгляду справи судом першої інстанції у матеріалах справи не було будь-яких документів, які свідчили б про заповнення чи вакантність таких посад станом на 04 січня 2022 року, коли позивача було попереджено про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці відповідача. Тому апеляційний суд правильно вважав, що висновок суду про вакантність станом на 04 січня 2022 року посад, введених до штату відповідача з 01 січня 2022 року наказом Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року№ 420-од, є передчасним;

апеляційний суд встановив, що у відповідача дійсно мало місце скорочення штату КЗ «Палац учнівської молоді», а саме скорочення посади заступника директора з організаційно-творчої роботи;

дослідивши докази, подані на стадії апеляційного перегляду, апеляційний суд також встановив, що посади, введені з 01 січня 2022 року згідно з наказом Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року № 420-од, були заповнені станом на 04 січня 2022 року таким чином: 1 штатна одиниця посади завідувача відділення заповнена згідно з наказом від 01 січня 2022 року № 06-к/тр (у зв`язку із переведенням з КЗ «Міський центр туризму, спорту і краєзнавства учнівської молоді Луцької міської ради»); 1,5 штатної одиниці посади методиста заповнені згідно з наказами від 01 січня 2022 року № 04-к/тр, № 07-к/тр (у зв`язку із переведенням з КЗ «Міський центр туризму, спорту і краєзнавства учнівської молоді Луцької міської ради»); 6,5 штатні одиниці посад керівника гуртка заповнені згідно з наказами від 01 січня 2022 року № 04-к/тр, № 05-к/тр,

№ 06-к/тр, № 07-к/тр, № 08-к/тр, № 09-к/тр (у зв`язку із переведенням з КЗ «Міський центр туризму, спорту і краєзнавства учнівської молоді Луцької міської ради»); за сумісництвом згідно з наказами від 01 січня 2022 року №10-к/тр,

№ 11-к/тр, № 12-к/тр, № 13-к/тр, № 14-к/тр (щодо осіб, які раніше були звільнені

з 31 грудня 2021 року за наказом від 10 грудня 2021 року № 13/01-04 в зв`язку

із ліквідацією КЗ «Міський центр туризму, спорту і краєзнавства учнівської молоді Луцької міської ради»). Отже, апеляційний суд правильно вказав, що висновок суду першої інстанції про відсутність пропозицій роботодавця позивачу посади методиста, керівника відділу чи керівника гуртка у день, коли роботодавець повідомляв її про майбутнє звільнення у зв`язку зі змінами у штатному розписі, є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки такі посади були зайняті з 01 січня 2022 року та не були вакантними на час попередження про наступне звільнення 04 січня 2022 року;

04 січня 2022 року КЗ «Палац учнівської молоді» разом з попередженням про вивільнення запропонувало ОСОБА_1 вакантну посаду водія. Згідно зі штатним розписом закладу (пункт 45) така посада є технічною. Відмову позивача від переведення на посаду водія сторони не заперечували. У матеріалах справи також є відповідь виконавчого комітету Луцької міської ради від 24 квітня

2022 року № 6.8/1017/2022 на скаргу ОСОБА_1 , відповідно до якої 04 січня 2022 року директор КЗ «Палац учнівської молоді» також пропонував позивачу перевестися на посаду соціального педагога, або із серпня 2022 року - на посаду завідувача відділу організаційно-масової роботи, яку вона займала раніше, проте позивач відмовилась. Ця обставина підтверджується доповідною запискою

ОСОБА_3 від 25 березня 2022 року, відкритим листом педагогічного колективу КЗ «Палац учнівської молоді» від 30 березня 2022 року. Таким чином, доводи позивача про те, що їй не пропонували посад, на які вона могла би бути переведена, в тому числі таких, що відповідали б її кваліфікації, спростовуються матеріалами справи, а тому немає підстав стверджувати, що відповідач не виконав обов`язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України;

доводи про те, що відповідач зобов`язаний був запропонувати позивачу всі посади, які були вакантними у закладі в період з 01 січня 2022 року до дати звільнення, є помилковими, оскільки статтею 49-2 КЗпП України визначено межі такого періоду, а саме: із дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. У цій справі цей період обмежується строками з 04 січня 2022 року до 22 березня 2022 року;

суд апеляційної інстанції встановив, що лише ОСОБА_1 займала посаду, яка була скорочена, тому обґрунтовано вважав, що переважне право позивача на залишення на роботі не могло бути реалізоване, оскільки застосування статті

42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають однакові посади.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає.

Аргумент касаційної скарги про те, що КЗ «Палац учнівської молоді» безпідставно розпочав процедуру звільнення позивача, її попередження про наступне звільнення, внесення пропозиції про зайняття однієї вакантної посади, введеної у його штатний розпис, а також прийняв працівників на інші нововведені посади, оскільки у нього виникло право вирішувати ці питання не з 01 січня 2022 року,

а лише з 01 березня 2022 року, тобто після затвердження штатного розпису, колегія суддів відхиляє.

Луцька міська рада як представницький орган власника комунального майна - територіальної громади, яким у тому числі є КЗ «Палац учнівської молоді», використовуючи надані йому законом повноваження (статті 64, 65 ГК України), зокрема, щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені органи, наказом Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року № 420-од вивела з 04 березня 2022 року посаду заступника директора з організаційно-творчої роботи, яку обіймала позивач, і ввела з 01 січня 2022 року 8 нових штатних одиниць. 04 січня 2022 року, тобто за два місяці, КЗ «Палац учнівської молоді» попередило ОСОБА_1 про наступне вивільнення, яке відбулось 22 березня 2022 року. Крім того, на час звільнення позивача у штатному розписі КЗ «Палац учнівської молоді», який затверджено 01 березня 2022 року, посади заступника директора з організаційно-творчої роботи не було.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд протиправно долучив до матеріалів справи додаткові докази на стадії апеляційного перегляду справи, колегія суддів відхиляє.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 частини другої статті 356 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, третя статті 367 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначена обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними

у справі доказами, а у разі незгоди з ним повністю або частково зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи

(з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті

44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від

05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18)

та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18)».

У справі, що переглядається:

в апеляційній скарзі КЗ «Палац учнівської молоді» міститься клопотання про поновлення строку для подання доказів у справі. Крім того, до апеляційної скарги представник відповідача додав копії наказів КЗ «Міський центр туризму, спорту

і краєзнавства учнівської молоді Луцької міської ради» від 10 грудня 2021 року

№ 13/1-04 «Про звільнення сумісників» (у зв`язку з ліквідацією закладу), № 3-к,

№ 14/01-04, № 4-к, № 15/01-04, № 16/01-04 про звільнення з посад методистів, керівників гуртків з переведенням до КЗ «Палац учнівської молоді». Також до апеляційної скарги додано копії наказів КП «Палац учнівської молоді» від 01 січня 2022 року № 04-к/тр, № 05-к/тр, № 06-к/тр, № 07-к/тр, № 08-к/тр, № 09-к/тр про призначення з 01 січня 2022 року за переведенням з КЗ «Міський центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Луцької міської ради» осіб на посаду методиста (1 ставка) та на посаду керівника гуртка (0,5 ставки), на посаду керівника гуртка (1,5 ставки), на посаду завідувача відділу (1 ставка) та керівника гуртка (0,5 ставки), на посаду методиста (0,5 ставки) та керівника гуртка

(0,5 ставки), на посаду керівника гуртка (0,5 ставки), на посаду керівника гуртка

(1 ставка), та копії наказів цього ж закладу від 01 січня 2022 року № 10-к/тр, № 11-к/тр, № 12-к/тр, № 13-к/тр, № 14-к/тр про призначення за сумісництвом на посаду керівника гуртка (0,17 ставки), керівника гуртка (0,5 ставки), керівника гуртка (0,33 ставки), керівника гуртка (0,5 ставки), керівника гуртка (0,5 ставки).;

апеляційний суд із звукозапису засідання суду першої інстанції від 27 жовтня 2022 року встановив, що під час судового розгляду представник відповідача стверджував, що станом на день ознайомлення позивача з наказом Департаменту освіти та повідомленням про виведення займаної нею посади зі штату КЗ «Палац учнівської молоді» з 04 березня 2022 року посади, які уводились до штату цим же наказом, були зайняті іншими працівниками з 01 січня 2022 року. Зауважував, що в разі оголошення перерви в судовому засіданні він має намір подати копії відповідних документів, які підтверджують заповнення посад, які були введені цим же наказом з 01 січня 2022 року;

перевірка того, чи дійсно існували вакантні посади у КЗ «Палац учнівської молоді» станом на день, коли позивача було ознайомлено із наказом про скорочення її посади, є важливою обставиною для вирішення справи;

суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не обґрунтовувала позовні вимоги тим, що відповідач не запропонував їй посади, які були введені наказом Департаменту освіти від 31 грудня 2021 року № 420-од. Інформація про зайнятість посад була озвучена у засіданні в суді першої інстанції, проте суд уваги на це не звернув, перерву не оголосив, як про це просив представник відповідача для надання доказів. Крім того, таке питання виникло вже під час розгляду справи, і відповідач надав ці докази до суду апеляційної інстанції для спростування висновків суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правомірно прийняв та дослідив докази, які були подані до апеляційного суду, при цьому мотивував такі дії

в оскарженій постанові.

Аргумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі та прийняв апеляційну скаргу до розгляду без вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, також є необґрунтованим.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску

з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті

358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

рішення суду першої інстанції ухвалено у судовому засіданні за участю представників сторін 28 жовтня 2022 року, цього ж дня проголошено його вступну та резолютивну частину. Повний текст рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2022 року виготовлено 03 листопада 2022 року (а. с. 104-106);

строк на апеляційне оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2022 року становить тридцять днів та обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення, тобто розпочався 04 листопада 2022 року та закінчився 03 грудня 2022 року (субота);

апеляційну скаргу КЗ «Палац учнівської молоді» подано 05 грудня 2022 року (понеділок).

Таким чином, з огляду на правила обчислення початку перебігу і закінчення процесуальних строків, визначені у статтях 123, 124 ЦПК України, КЗ «Палац учнівської молоді» при поданні апеляційної скарги не пропустило строк апеляційного оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2022 року.

Посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07 серпня 2019 року у справі № 442/61/16, від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального чи порушив норми процесуального права. Фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що встановлені у справі, яка переглядається, і висновки апеляційного суду зазначеним висновкам Верховного Суду не суперечать.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального

і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення26.09.2023
Оприлюднено27.09.2023
Номер документу113721790
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Судовий реєстр по справі —161/4899/22

Постанова від 26.09.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Русинчук Микола Миколайович

Ухвала від 17.05.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Русинчук Микола Миколайович

Ухвала від 29.03.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Русинчук Микола Миколайович

Постанова від 07.02.2023

Цивільне

Волинський апеляційний суд

Киця С. I.

Постанова від 07.02.2023

Цивільне

Волинський апеляційний суд

Киця С. I.

Ухвала від 11.01.2023

Цивільне

Волинський апеляційний суд

Киця С. I.

Ухвала від 28.12.2022

Цивільне

Волинський апеляційний суд

Киця С. I.

Ухвала від 23.12.2022

Цивільне

Волинський апеляційний суд

Киця С. I.

Ухвала від 14.12.2022

Цивільне

Волинський апеляційний суд

Киця С. I.

Рішення від 28.10.2022

Цивільне

Луцький міськрайонний суд Волинської області

Крупінська С. С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні