Постанова
від 20.09.2023 по справі 910/4874/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2023 р. Справа№ 910/4874/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Фонду державного майна України

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021

у справі № 910/4874/21 (суддя Баранов Д.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь Буд Плюс"

до Фонду державного майна України (відповідач - 1)

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (відповідач - 2)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" (третя особа - 1)

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (третя особа - 2)

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання права приватизації та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ БУД ПЛЮС" (далі - Товариство, ТОВ "ПІВДЕНЬ БУД ПЛЮС") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - Фонд), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - Регіональне відділення), в якому просило суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Фонду від 06.01.2021 № 5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році" в частині включення до додатку № 3 "Перелік окремого майна" окремого індивідуально визначеного майна - Пасажирського павільйону в Лузанівці, що розташований за адресою: Одеська область, місто Одеса, пляж Лузанівка, 21/1, балансоутримувачем якого є Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" (далі - Підприємство, ДП "Одеський морський торговельний порт"), органом приватизації якого є Регіональне відділення;

- визнати за ТОВ "ПІВДЕНЬ БУД ПЛЮС" право приватизації об`єкта малої приватизації - Пасажирського павільйону в Лузанівці, що складається з Пасажирського павільйону в Лузанівці літ. "А", реєстровий номер 01125666.1.АААИГА532, площею 13,14 м2, та площадки Пасажирського павільйону "І", реєстровий номер 01125666.1.АААИГА527, площею 812,54 м2, загальною площею 825,68 м2, розташованого за адресою: Одеська область, місто Одеса, пляж Лузанівка, буд. 21/1, що обліковується на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" (далі - спірне майно), ринковою вартістю 4 094 380,00 грн, з яких 1 075 336,00 грн складає вартість невід`ємних поліпшень, здійснених позивачем, що визначена згідно із звітом № 2166 про незалежну оцінку ринкової вартості об`єкта малої приватизації, що була проведена станом на 31.07.2020, шляхом викупу із зарахуванням вартості невід`ємних поліпшень у розмірі 1 075 336,00 грн під час остаточного розрахунку за об`єкт приватизації;

- зобов`язати Регіональне відділення укласти з Товариством договір купівлі-продажу на умовах, викладених у позовній заяві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Фонд та Регіональне відділення не визнають права позивача на приватизацію шляхом викупу об`єкта малої приватизації, який перебуває в оренді у позивача. Товариство зазначало, що, прийнявши оспорюваний наказ від 06.01.2021 № 5 в частині включення до додатку № 3 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році" окремого індивідуально визначеного майна - "Пасажирський павільйон в Лузанівці", Фонд фактично відмінив (припинив) попередньо затверджену та майже виконану процедуру приватизації державного майна шляхом викупу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі №910/4874/21 позовні вимоги Товариства задоволено в повному обсязі, а саме визнано незаконним та скасовано наказ Фонду від 06.01.2021 № 5, визнано за позивачем право приватизації об`єкта малої приватизації; зобов`язано Регіональне відділення укласти договір купівлі-продажу на умовах, викладених у резолютивній частині судового рішення.

Рішення суду першої інстанції аргументовано тим, що наказом від 06.01.2021 №5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році" Фонд включив спірне майно до "Переліку окремого майна, що підлягає приватизації в 2021 році", не врахувавши при цьому, що таке майно вже перебуває в процедурі приватизації за Товариством шляхом його викупу, оскільки позивачем у 2019 році реалізовано своє переважне право на викуп орендованого державного майна; процедура приватизації шляхом викупу вже була визначена стосовно позивача, а тому орендоване позивачем державне майно не може бути включено до "Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році"; Фонд фактично відмінив (припинив) попередньо затверджену та майже виконану процедуру приватизації державного майна шляхом викупу; наявність оспорюваного наказу Фонду порушує права позивача та унеможливлює подальше виконання Регіональним відділенням попередньо розпочатої процедури приватизації державного майна шляхом його викупу.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Фонд та Регіональне відділення звернулися до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі №910/4874/21 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що господарським судом було прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також нез`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Обґрунтовуючи апеляційні скарги, Фонд та Регіональне відділення вказали, що спірний об`єкт включено до наказу Фонду від 06.01.2021 №5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році", оскільки його не було приватизовано у 2020 році; спірний наказ лише продовжує приватизацію об`єктів, які були включені в минулому 2020 році, щодо яких є рішення про приватизацію, крім цього, підпунктом 2 пункту 2 оскаржуваного наказу продовжено приватизацію об`єктів, включених до переліків (до попереднього переліку, затвердженого наказом №1574), по яких рішення про приватизацію прийняті, тому таке рішення жодним чином не порушує прав позивача та не відміняє попередньо затверджену процедуру приватизації; при прийнятті наказу №5 Фонд діяв у межах своїх повноважень, у відповідності до вимог чинного законодавства України, у спосіб, передбачений законом, та лише затвердив перелік об`єктів приватизації на 2021 рік, а не розпочав приватизацію об`єктів спочатку, оскільки приватизація об`єкту вважається завершеною з моменту продажу майна та переходу до покупця права власності на нього; у своїй апеляційній скарзі Фонд посилався на висновки, зроблені Верховним Судом у постанові від 01.06.2021 у справі №910/3527/20. Також апелянти зазначають, що у позивача не виникло права на приватизацію державного майна шляхом його викупу із зарахуванням вартості невід`ємних поліпшень, як це передбачає стаття 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки в пункті 6.2. договору сторони прямо зазначили, що проведення орендарем заміни, реконструкції, розширення, технічного переозброєння орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості, не розглядається як дозвіл (згода) на здійснення поліпшень орендованого майна (створення нової речі) і не тягне за собою зобов`язання орендодавця компенсувати вартість таких поліпшень; судом не було враховано, що матеріали справи містять відомості про наявність заборгованості у позивача по сплаті орендних платежів, також останнім не надано висновку будівельної експертизи, що підтверджує вартість невід`ємних поліпшень, а звіт №2166 є неналежним доказом таких поліпшень; звернення з відповідною позовною вимогою про укладення відповідного договору купівлі-продажу є передчасним, оскільки орган приватизації не відмовляється від укладення зазначеного правочину, втім укладення такого договору є неможливим через невиконання позивачем вимог, передбачених статтями 18, 20 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна"; розроблення умов договору купівлі-продажу майна віднесено до дискреційних повноважень Фонду. Разом з тим, апелянти наголосили на обранні позивачем неефективного способу захисту свого права, яке останній вважає порушеним.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 апеляційні скарги Фонду та Регіонального відділення задоволено, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі №910/4874/21 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено в повному обсязі.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд зазначив, що в матеріалах справи наявні докази незгоди сторін з умовами приватизації, а саме щодо необхідності зарахування вартості істотних поліпшень; матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі заперечують щодо самого права позивача на приватизацію майна; наказ Фонду від 06.01.2021 №5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році" не містить положень щодо припинення приватизації спірного майна чи анулювання вчинених сторонами дій щодо приватизації такого майна, а станом на момент прийняття наказу від 06.01.2021 процедура приватизації завершена не була; внесення орендованого позивачем майна до спірного наказу Фонду не порушує прав позивача та не відміняє попередньо затверджену процедуру приватизації, а отже Фонд діяв в межах своїх повноважень приймаючи оскаржуваний наказ; матеріали справи не містять доказів відмови Фонду від укладення з позивачем договору купівлі-продажу; водночас позовна вимога про зобов`язання укласти договір не призведе до поновлення прав позивача у зв`язку з чим є неналежним способом захисту права, а тому не може бути задоволена судом; доводи сторін щодо ймовірної ціни об`єкту приватизації колегією суддів не розглядаються, оскільки з урахуванням предмету позову, вказані обставини не впливають на результат розгляду даного спору.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2023 касаційну скаргу Товариства було задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 у справі №910/4874/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції аргументована тим, що у випадку, коли орендарем виконано всі умови, передбачені статтею 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", то відсутні законодавчі обмеження на приватизацію спірного приміщення, та якщо органом приватизації прийнято рішення про приватизацію орендованого майна шляхом викупу, в орендаря виникає право на приватизацію орендованого приміщення у визначений спосіб (шляхом викупу); орган приватизації наказом Регіонального відділення від 24.01.2020 №173 "Про прийняття рішення про приватизацію об`єкта державної власності "Пасажирський павільйон в Лузанівці" прийняв рішення про приватизацію окремого майна - спірного приміщення, що свідчить про виконання позивачем належним чином усіх вимог закону щодо приватизації; прийнявши оспорюваний наказ від 06.01.2021 № 5 в частині включення до додатку 3 "Перелік окремого майна" спірного приміщення, Фонд припинив попередньо затверджену процедуру приватизації державного майна шляхом викупу на 2020 рік, включивши спірне приміщення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у 2021 році; Фонд фактично відмінив (припинив) попередньо затверджену та майже виконану процедуру приватизації державного майна шляхом викупу; приватизація, яку було розпочато за відповідним рішенням державного органу приватизації, не може бути припинена за ініціативою такого органу; вищезазначені висновки суду касаційної інстанції обґрунтовані посиланням на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 910/5147/20, від 01.06.2021 у справі №910/5640/20 та не враховані апеляційним господарським судом під час апеляційного перегляду рішення господарського суду першої інстанції. Також в контексті способів захисту суд касаційної інстанції вказав, що вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для задоволення похідних вимог (про визнання за позивачем права на приватизацію та зобов`язання Регіонального відділення укласти договір купівлі-продажу) залежить від розгляду по суті основної позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Фонду від 06.01.2021 №5; зобов`язання Регіонального відділення укласти договір купівлі-продажу слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України; апеляційний господарський суд, дійшовши висновку про неналежність способу захисту у вигляді задоволення похідних позовних вимог про визнання за позивачем права на приватизацію та зобов`язання Регіонального відділення укласти договір купівлі-продажу, фактично не переглянув рішення господарського суду першої інстанції в цих частинах. При розгляді даної справи судом касаційної інстанції враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 910/5147/20 та від 01.06.2021 у справі № 910/5640/20, у яких є подібними об`єкт, суб`єкт та зміст спірних правовідносин, їх матеріально-правове регулювання, підстави та предмет позовних вимог.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2023 апеляційну скаргу Фонду у справі №910/4874/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів: Агрикової О.В., ОСОБА_1.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 22.03.2023 апеляційну скаргу Регіонального відділення у справі №910/4874/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів: Агрикової О.В., ОСОБА_1.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 прийнято апеляційні скарги Регіонального відділення та Фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі № 910/4874/21 у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів: Агрикової О.В., ОСОБА_1 та призначено їх спільний розгляд на 26.04.2023.

05.04.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від третьої особи - 2 надійшло клопотання про перейменування учасника справи, в якому останній просить перейменувати Міністерство інфраструктури України на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.

05.04.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від третьої особи - 2 надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі.

18.04.2023 та 19.04.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача - 1 надійшли пояснення з врахуванням позиції викладеної у постанові Верховного суду від 07.03.2023 у справі № 910/4874/21.

26.04.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка обґрунтована зайнятістю останнього в іншому судовому засіданні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 розгляд апеляційних скарг відповідачів на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі №910/4874/21 відкладено на 24.05.2023.

24.05.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Регіонального відділення надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване перебуванням представника відповідача - 2 у відпустці

24.05.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 розгляд апеляційних скарг відповідачів на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі №910/4874/21 відкладено на 05.07.2023.

28.06.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Регіонального відділення надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON, яке було передане головуючому судді Мальченко А.О. після виходу з відпустки 03.07.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 вищезазначене клопотання Регіонального відділення задоволено.

05.07.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 05.07.2023 колегія суддів відмовила в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи з огляду на його необґрунтованість.

У судовому засіданні 05.07.2023 представник відповідача - 2 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтовуючи його необхідністю участі в іншому судовому засіданні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 оголошено перерву у справі №910/4874/21 до 30.08.2023, а також вирішено проводити судове засідання в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

Службовою запискою головуючого судді та розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 13.07.2023 №708/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/4874/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 та протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 28.08.2023 апеляційні скарги у справі №910/4874/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі № 910/4874/21, прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П., розгляд справи призначено на 30.08.2023.

30.08.2023 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду Регіональне відділення подало клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2023 відкладено розгляд апеляційних скарг у справі №910/4874/21 до 13.09.2023, а також вирішено проводити судове засідання в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

13.09.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Регіонального відділення про участь його представника в судовому засідання в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

13.09.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства про відкладення судового засідання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 оголошено перерву у справі №910/4874/21 до 20.09.2023, а також вирішено проводити судове засідання в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

14.09.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Товариства про долучення копії висновку експертного (будівельно-технічного) дослідження від 15.08.2019 №07-15/19, а також клопотання про участь його представника в судовому засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 задоволено вищезазначене клопотання позивача та вирішено судове засідання 20.09.2023 у справі №910/4874/21 проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

20.09.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення Товариства.

20.09.2023 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду на виконання вимоги ухвали суду від 13.09.2023 Регіональне відділення подало клопотання про долучення копії висновку експертного (будівельно-технічного) дослідження від 15.08.2019 №07-15/19. У цьому ж клопотанні, пославшись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №904/684/18, відповідач-2 заперечив проти зазначеного висновку, як допустимого доказу, оскільки у ньому не зазначено, що судовий експерт Накул Олена Миколаївна попереджена (обізнана) про відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, що передбачена статтею 384 Кримінального кодексу України.

У судове засідання 20.09.2023 треті особи 1, 2 явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляли.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З матеріалів справи вбачається, що суд повідомляв третіх осіб 1, 2 про розгляд апеляційної скарги на електронні адреси, зазначені представниками учасників.

Таким чином, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення третіх осіб 1, 2 про розгляд апеляційних скарг.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі №761/14537/15-ц, провадження №61-3069св21.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників третіх осіб 1, 2, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування пояснень третіх осіб 1,2, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаних осіб.

У судовому засіданні 20.09.2023 представники відповідачів 1, 2 підтримали вимоги своїх апеляційних скарг, просили їх задовольнити, а рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача проти вимог апеляційних скарг заперечив, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з чим просив суд відмовити в їх задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

20.09.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів 1, 2, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.02.2018 між Регіональним відділенням (далі за текстом договору - орендодавець) та Товариством (далі за текстом договору - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (тут і далі - з урахуванням внесених змін), яке належить до державної власності (т. 1, а.с. 28-44), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: Пасажирський павільйон, інв. № 073029, реєстровий №01125666.1.АААИГА532, площею 13,14 м2, прилегла відкрита площадка площею 812,54 м2, інв. №068532, реєстровий №01125666.1.АААИГА527, загальною площею 825,68 м2, розташований за адресою: місто Одеса, пляж Лузанівка, буд. 21/1, що обліковується на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" (далі за текстом договору - балансоутримувач), вартість якого визначена відповідно до звіту про незалежну оцінку, що була проведена Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертне агентство "Укрконсалт" станом на 31.08.2017 і становить 3 194 188,00 грн.

Відповідно до пункту 4.3 договору оренди, відновлення орендованого майна здійснюється орендарем відповідно до пунктів 5.4., 5.7., 6.2. цього договору. Для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар звертається до орендодавця згідно з вимогами чинного законодавства (пункт 4.4 договору оренди).

Пунктом 5.7. договору оренди передбачено, що орендар зобов`язується своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна. Ця умова договору оренди не розглядається як дозвіл (згода) на здійснення поліпшень орендованого майна (створення нової речі) за власний рахунок і не тягне за собою зобов`язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень (необхідних витрат), що відбулись в результаті ремонту. У разі якщо орендар подає заяву на погодження орендодавцем здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, він зобов`язаний надати експертний висновок на проектно-кошторисну документацію на здійснення невід`ємних поліпшень.

Згідно з пунктом 5.16. договору оренди, заборонена передача орендованого майна в суборенду, його приватизація чи перехід права власності на майно до третіх осіб.

За умовами пункту 6.2. договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця, балансоутримувача та уповноваженого органу управління, за рахунок власних коштів проводити заміну, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості. Проведення орендарем заміни, реконструкції, розширення, технічного переозброєння орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості, не розглядається як дозвіл на здійснення невід`ємних поліпшень та не тягне за собою зобов`язання щодо компенсації вартості таких поліпшень.

Пунктом 6.4. договору оренди визначено, що у разі, якщо буде прийнято рішення про приватизацію об`єкта оренди та орендарем будуть виконані умови, передбачені частиною 2 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII, орендар має право на приватизацію об`єкта оренди шляхом викупу.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що договір оренди укладено строком на 10 (десять) років, він діє з 18.02.2019 по 18.02.2029 включно (пункт 10.1 договору оренди). Відповідно до пункту 10.7 договору оренди чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, приватизації орендованого майна орендарем.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство направило на адресу Регіонального відділення листа від 03.10.2018 №01-10/18 про надання згоди орендарю на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна (т. 1, а.с. 56), що зумовлено станом майна та необхідністю забезпечення можливості його використання з метою, визначеною договором оренди.

Регіональне відділення направило на адресу Міністерства інфраструктури України листа від 17.10.2018 № 07-06-04977 (т. 1, а.с. 151), в якому просило надати висновки щодо доцільності здійснення поліпшень орендованого майна.

На зазначений лист Міністерство інфраструктури України направило повідомлення від 23.11.2018 № 13372/16/10-18 (т. 1, а.с. 142), яким погодило доцільність здійснення орендарем невід`ємних поліпшень за договором оренди, за умов: здійснення невід`ємних поліпшень майна за рахунок коштів орендаря без права на компенсацію та зарахування їх вартості в рахунок орендної плати зі сторони держави та/або балансоутримувача; заборона здійснення здійснення поліпшень, в результаті яких може бути створена нова річ, і відповідно право власності на створену річ.

Регіональне відділення листом від 16.01.2019 №11-06-00239 повідомило позивача про відсутність у нього заперечень щодо проведення робіт згідно з наданою проектно-кошторисною документацією на загальну суму 1517,288 тис. грн (без ПДВ) за рахунок власних коштів орендаря та за умов, визначених Міністерством інфраструктури України у листі від 23.11.2018 № 13372/16/10-18 (т. 1, а.с. 142).

На адресу Регіонального відділення Товариство направило листа від 03.12.2019 №01/12/2019 (т. 1, а.с. 49) щодо здійснених невід`ємних поліпшень орендованого державного майна.

На зазначений лист Регіональне відділення листом від 26.02.2020 № 11-06-00878 (т. 1, а.с. 154) повідомило позивачеві про прийняття документів та погодження виконання ним невід`ємних поліпшень. При цьому місцевий господарський суд установив, що поліпшення орендованого майна були здійснені позивачем в розмірі, що не є меншим 25% ринкової вартості майна.

Господарським судом також установлено, що Товариство надало Регіональному відділенню заяву про включення об`єкта права державної власності "Пасажирський павільйон в Лузанівці" до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, яка була отримана останнім 29.08.2019 за вх. №11/00588 (т. 1, а.с. 46-48).

Листом від 30.08.2019 № 01-08-00439 Регіональне відділення направило на адресу Фонду копію заяви та звернення Товариства про включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (т. 2, а.с. 44).

Водночас, Регіональне відділення направило листа від 30.08.2019 № 07-08-00438 (т. 2, а.с. 45) і на адресу Міністерства інфраструктури України, в якому просило розглянути звернення та протягом 15 днів з дати його надходження надати згоду на приватизацію об`єкта або вмотивовану відмову.

Листом від 19.09.2019 № 10319/16/10-19 (т. 2, а.с. 310) Міністерство інфраструктури України надало згоду на включення об`єкта до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Наказом Фонду від 27.09.2019 № 294 "Про доцільність включення до переліку об`єктів малої приватизації об`єкта державної власності "Пасажирський павільйон в Лузанівці", що розташований за адресою: м. Одеса, пляж Лузанівка, 21/1" (т. 2, а.с. 46), зокрема, передбачено вважати доцільним включення до переліку об`єктів малої приватизації (окремого майна) об`єкта державної власності: "Пасажирський павільйон в Лузанівці".

Регіональне відділення направило на адресу Департаменту приватизації та розпорядження державним майном листа від 27.09.2019 № 01-08-00921 (т. 2, а.с. 47, 48) разом із копією наказу Фонду державного майна України від 27.09.2019 № 294, в якому просило розглянути доцільність включення до переліку окремого майна, що підлягає приватизації в 2019 році об`єкта нерухомого майна державної власності "Пасажирський павільйон в Лузанівці".

Наказом Фонду від 28.12.2019 № 1574 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році" (із змінами) (т. 1, а.с. 162, 163; т. 2, а.с. 34, 35) "Пасажирський павільйон в Лузанівці" наказано включити до Переліку окремого майна, що підлягає приватизації в 2020 році (додаток 3) (т. 2, а.с. 36, 37). Згідно з пунктом 3 цього наказу повноваження щодо здійснення заходів з приватизації такого об`єкта покладено на Регіональне відділення.

Наказом Регіонального відділення від 24.01.2020 №173 "Про прийняття рішення про приватизацію об`єкта державної власності "Пасажирський павільйон в Лузанівці" (т. 1, а.с. 146), зокрема, прийнято рішення про приватизацію об`єкта державної власності "Пасажирський павільйон в Лузанівці".

Судом констатовано, що станом на 24.01.2020 стосовно предмета договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, розпочалася процедура приватизації.

Місцевим господарським судом також встановлено, що наказом Фонду від 06.01.2021 № 5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році" (т. 1. а.с. 51) повторно включено до додатку № 3 "Перелік окремого майна" (т. 1, а.с. 52, 53) окреме індивідуальне визначене майно - "Пасажирський павільйон в Лузанівці".

Посилаючись на невизнання відповідачами права позивача на приватизацію шляхом викупу об`єкта малої приватизації, який перебуває у нього в оренді, та прийняття Фондом наказу №5 від 06.01.2021, яким фактично відмінено (припинено) попередньо затверджену та майже виконану процедуру приватизації державного майна шляхом викупу, Товариство звернулося до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту позовних вимог та було правильно встановлено місцевим господарським судом, Товариство звернулося до суду з позовом до Фонду та Регіонального відділення, в якому просило суд визнати частково незаконним та скасувати у відповідній частині наказ Фонду від 06.01.2021 №5, визнати за позивачем право приватизації об`єкта малої приватизації - Пасажирського павільйону в Лузанівці, та зобов`язати Регіональне відділення укласти з Товариством договір купівлі-продажу на умовах, викладених у позовній заяві.

Під час касаційного перегляду даної справи Верховний Суд вказав на те, що вимоги позивача про визнання за ним права на приватизацію та зобов`язання укласти договір купівлі продажу є похідними позовними вимогами, вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для їх задоволення залежить від розгляду по суті основної позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Фонду 06.01.2021 № 5.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Фонду 06.01.2021 №5, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові, економічні та організаційні засади приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, регулюються Законом України від 18.01.2018 № 2269-VIII "Про приватизацію державного і комунального майна" (далі - Закон).

Згідно із частиною 1 статті 7 Закону (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації. Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших актів законодавства.

За умовами частини 2 статті 7 Закону державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють, зокрема, такі повноваження: затверджують переліки об`єктів, що підлягають приватизації; класифікують об`єкти приватизації відповідно до цього Закону; приймають рішення про приватизацію об`єктів державної власності у випадках, установлених законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону порядок приватизації державного і комунального майна передбачає, зокрема: формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації.

Згідно зі статтями 1, 6 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

Частиною 1 статті 18 Закону визначено, що приватизація об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною 2 цієї статті.

Частиною 2 статті 18 Закону передбачено, що орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов:

орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна;

орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу;

невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди;

здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності;

орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати;

договір оренди є чинним на момент приватизації.

Надання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або представницьким органом місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону орендар, який виконав умови, передбачені частиною 2 цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу.

У разі якщо органами приватизації прийнято рішення про приватизацію на аукціоні з умовами щодо компенсації орендарю невід`ємних поліпшень, вартість таких поліпшень компенсується покупцем. Ціна продажу об`єкта приватизації зменшується на суму компенсації невід`ємних поліпшень. Якщо покупцем об`єкта приватизації стає орендар, вартість невід`ємних поліпшень зараховується йому під час остаточного розрахунку за об`єкт приватизації.

Ціна продажу об`єкта приватизації зменшується на суму компенсації невід`ємних поліпшень.

Якщо покупцем об`єкта приватизації стає орендар, вартість невід`ємних поліпшень зараховується йому під час остаточного розрахунку за об`єкт приватизації.

Отже, наведені положення статті 18 Закону визначають правові підстави набуття орендарем права на приватизацію шляхом викупу об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, наказом Фонду від 28.12.2019 №1574 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році" (із змінами) "Пасажирський павільйон в Лузанівці" наказано включити до Переліку окремого майна, що підлягає приватизації в 2020 році (додаток 3).

Згідно з цим наказом повноваження щодо здійснення заходів з приватизації такого об`єкта покладено на Регіональне відділення.

Наказом Регіонального відділення від 24.01.2020 №173 "Про прийняття рішення про приватизацію об`єкта державної власності "Пасажирський павільйон в Лузанівці", зокрема, вирішено прийняти рішення про приватизацію об`єкта державної власності - "Пасажирський павільйон в Лузанівці".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що станом на 24.01.2020 стосовно предмета договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, розпочалася процедура приватизації.

Разом із тим установлені фактичні обставини у цій справі свідчать про те, що наказом Фонду від 06.01.2021 № 5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році" повторно включено до додатку №3 "Перелік окремого майна" окреме індивідуально визначене майно - "Пасажирський павільйон в Лузанівці".

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, прийнявши оспорюваний наказ від 06.01.2021 № 5 в частині включення до додатку 3 "Перелік окремого майна" спірного приміщення, Фонд припинив попередньо затверджену процедуру приватизації державного майна шляхом викупу на 2020 рік, включивши спірне приміщення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у 2021 році.

За таких обставин Фонд фактично відмінив (припинив) попередньо затверджену та майже виконану процедуру приватизації державного майна шляхом викупу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №910/5147/20, від 01.06.2021 у справі №910/5640/20.

Згідно з частиною 6 статті 12 Закону органи приватизації припиняють приватизацію об`єкта приватизації у таких випадках:

- включення об`єкта приватизації до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

- виключення об`єкта великої приватизації з переліку об`єктів, що підлягають приватизації;

- ухвалення місцевою радою рішення про скасування попереднього рішення про приватизацію відповідного об`єкта комунальної власності.

Таким чином, орган приватизації має право припинити приватизацію об`єкта приватизації у випадках, визначених статтею 12 Закону, проте посилання на наявність вищенаведених випадків в оскаржуваному наказі судом не встановлено.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 7 Закону державним органам приватизації також не надано повноважень приймати рішення про припинення приватизації у зв`язку зі зміною органу приватизації.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №903/1173/15, від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №903/1173/15, від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 05.12.2019 у справі №914/73/18, від 14.01.2020 у справі №910/21404/17, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Наведене свідчить про те, що у випадку, коли орендарем виконано всі умови, передбачені статтею 18 Закону, то відсутні законодавчі обмеження на приватизацію спірного приміщення, та якщо органом приватизації прийнято рішення про приватизацію орендованого майна шляхом викупу, в орендаря виникає право на приватизацію орендованого приміщення у визначений спосіб (шляхом викупу).

Як правильно встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, орган приватизації (Регіональне відділення) своїм наказом від 24.01.2020 №173 прийняв рішення про приватизацію спірного приміщення, що свідчить про виконання позивачем належним чином усіх вимог Закону щодо приватизації.

Разом із цим, оспорюваним наказом №5 від 06.01.2021 Фонд включив спірне приміщення до "Переліку окремого майна, що підлягає приватизації у 2021 році", не врахувавши при цьому, що зазначене майно вже перебуває у процедурі приватизації шляхом викупу.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем були виконані вимоги, передбачені статтею 18 Закону, приватизація, яку було розпочато за відповідним рішенням державного органу приватизації, а тому не може бути припинена за ініціативою такого органу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний наказ Фонду від 06.01.2021 №5, яким припинено процедуру приватизації спірного майна в 2019 році, не відповідає вимогам частин 2, 3 статті 18 Закону та порушує права позивача на приватизацію вказаного об`єкта малої приватизації шляхом викупу, відтак є незаконним та підлягає скасуванню, відповідно, основна позовна вимога Товариства підлягає задоволенню.

У своєму позові Товариство просить також визнати за ним право приватизації об`єкта малої приватизації - Пасажирського павільйону в Лузанівці, шляхом викупу із зарахуванням вартості невід`ємних поліпшень під час остаточного розрахунку за об`єкт приватизації.

Як було раніше зазначено, пунктом 6.4. договору оренди визначено, що у разі, якщо буде прийнято рішення про приватизацію об`єкта оренди та орендарем будуть виконані умови, передбачені частиною 2 статті 18 Закону, орендар має право на приватизацію об`єкта оренди шляхом викупу.

За частиною 1 статті 18 Закону приватизація об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною 2 цієї статті.

Отже, вказаною нормою передбачено дві форми приватизації державного майна або шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу.

Згідно з абзацом 1 частини 3 статті 18 Закону орендар, який виконав умови, передбачені частиною 2 цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу.

Як було зазначено вище, наказом від 24.01.2020 №173 Регіональне відділення прийняло рішення про приватизацію об`єкта державної власності - "Пасажирський павільйон в Лузанівці", що свідчить про виконання позивачем належним чином усіх вимог Закону щодо приватизації, а відтак останній має право на приватизацію об`єкта оренди шляхом викупу.

Разом із тим, посилання апелянтів на пункт 6.2. договору, яким передбачено умову про те, що проведення орендарем зміни, реконструкції, розширення, технічного переозброєння орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості, не розглядається як дозвіл на здійснення невід`ємних поліпшень, є необґрунтованими, оскільки як було встановлено судом вище, позивач отримав згоду на здійснення відповідних поліпшень від орендодавця та від органу управління майном.

Твердження апелянтів про те, що здійснені невід`ємні поліпшення в контексті пункту 6.2. договору не тягнуть за собою зобов`язання щодо компенсації таких поліпшень, є також необґрунтованими, оскільки стосуються орендних правовідносин між сторонами.

При цьому пункт 6.4. договору та частина 3 статті 18 Закону прямо передбачають право орендаря на приватизацію об`єкта оренди шляхом викупу, а якщо покупцем об`єкта приватизації стає орендар, вартість невід`ємних поліпшень зараховується йому під час остаточного розрахунку за об`єкт приватизації.

У своїх скаргах апелянти посилалися на приписи статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які передбачають право орендаря залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, за умови, якщо вони можуть бути відокремлені від орендованого ним майна без заподіяння шкоди такому майну з правом на відшкодування своїх витрат у межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна згідно з Порядком передачі майна в оренду, якщо інше не визначено договором оренди.

При цьому, вартість невід`ємних поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди уповноваженого органу, визначеного статтею 21 цього Закону, компенсації не підлягає, такі поліпшення є, відповідно, державною або комунальною власністю.

Такі ж положення закріплені у пункті 5.7. договору.

Колегія суддів вказані посилання апелянтів відхиляє як безпідставні та наголошує, що норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" регулюють правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим. Тобто положення вказаного закону та пункт 5.7. договору не регулюють питання по відчуженню державного та комунального майна, а здебільшого стосуються належного виконання орендних зобов`язань.

Крім того, у частині 4 статті 25 вищевказаного Закону прямо зазначено, що приватизація переданого в оренду державного та комунального майна здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Отже, враховуючи характер спірних правовідносин та зміст позовних вимог, приписи статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та положення пункту 5.7. договору не підлягають застосуванню до правовідносин, які склалися між сторонами в межах справи №910/4874/21.

Що стосується тверджень відповідачів з приводу наявності заборгованості позивача за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.02.2018, суд відхиляє такі заперечення, оскільки вони не слугували підставою для повернення звіту без рецензування та винесення Фондом спірного наказу №5.

Однією з умов одержання права на викуп орендованого майна є здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності (абзац 5 частини 2 статті 18 Закону).

Відповідно до абзаців 3, 4 частини 3 статті 18 Закону ціна продажу об`єкта приватизації зменшується на суму компенсації невід`ємних поліпшень.

Таким чином, невід`ємний характер поліпшень має підтверджуватися висновком будівельної експертизи, а їх вартість визначається суб`єктом оціночної діяльності.

Як було встановлено судом першої інстанції, 28.08.2020 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Експертне агентство "Укрконсалт" складений звіт №2166, згідно з яким ринкова вартість спірного об`єкту малої приватизації станом на 31.07.2020 з поліпшеннями складає - 4 094 380,00 грн (без ПДВ); вартість поліпшень - 1 075 336,00 грн (без ПДВ); ринкова вартість об`єкта без поліпшень - 3 019 044,00 грн (без ПДВ).

Як було зазначено вище, характер поліпшень як невід`ємних підтверджується висновком будівельної експертизи.

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах даної справи міститься висновок експертного дослідження №07-15/19 від 15.08.2019, виконаний судовим експертом Накул Оленою Миколаївною (т. 2, а.с. 167-171, т. 3, а.с. 150-159), відповідно до якого обсяги будівельних робіт, заявлені як виконані, в акті приймання виконаних робіт по об`єкту "Капітальний ремонт пасажирського павільйону з прилягаючими майданчиками, пляж "Лузанівка", 21/1 в місті Одеса" за березень-травень 2019 року, відповідають фактично виконаним будівельним роботам у повному обсязі; проведений ремонт являється результатом заходів, спрямованих на покращення технічного стану та якісних характеристик земельних поліпшень (будівлі), відокремлення яких призведе до зменшення ринкової вартості земельних поліпшень (будівлі), ремонтно-будівельні роботи пасажирського павільйону з прилягаючими майданчиками, пляж "Лузанівка", 21/1 в місті Одеса, здійснені орендарем, являються невід`ємними поліпшеннями нерухомого майна.

Однак, Регіональне відділення заперечило проти зазначеного висновку, вказуючи на відсутність у ньому застереження про те, що судовий експерт Накул Олена Миколаївна попереджена (обізнана) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, передбачену статтею 384 Кримінального кодексу України, а тому є недопустимим доказом.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Зокрема, частиною 7 статті 98 ГПК України передбачено, що у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до абзацу 10 частини 2 пункту 4.14. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5 (далі - Інструкція), у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.

Отже законодавець визначає, що обов`язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність. У разі відсутності такої вказівки, такий висновок експерта є недопустимим доказом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 та у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №904/684/18.

Однак, колегія суддів вважає, що вказані положення ГПК України та Інструкції не підлягають застосуванню, зважаючи на таке.

Зі змісту §6 глави 5 ГПК України випливає, що висновок експерта може бути складений у зв`язку з її призначенням судом або може бути поданий в якості доказу до суду на замовлення учасників справи.

За частиною 1 статті 100 ГПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення (частини 1 статті 101 ГПК України).

У часовому аспекті висновок експерта може бути виготовлений або в процесі розгляду справи у суді, або до її відкриття, але у такому випадку, обов`язково зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду (частина 5 статті 101 ГПК України).

В обох зазначених випадках експерт повідомляється, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (частина 7 статті 99, частина 5 статті 100, частина 5 статті 101 ГПК України).

Таким чином, термін "висновок експерта", який вживається у вищезазначених нормах ГПК України, слід розуміти як дослідження на основі спеціальних знань з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Такі висновки відповідають визначенню, закріпленому в статті 1 Закону України "Про судову експертизу".

Разом із цим, відповідно до чинного законодавства для юридичних і фізичних осіб на договірних засадах експертами проводяться експертні дослідження, що потребують спеціальних знань та використання методів криміналістики і судової експертизи (пункт 1.3. Інструкції).

Згідно з положеннями пунктів 1.5., 1.8. Інструкції проведення експертиз, експертних досліджень з оцінки майна здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про судову експертизу", з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" щодо методичного регулювання оцінки майна.

Підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов`язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об`єкти, що підлягають дослідженню.

В інших випадках проводиться експертне дослідження, підставою для якого є договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовою заявою (листом) замовника (юридичної або фізичної особи), з обов`язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв`язанню, а також об`єктів, що надаються.

Результати проведення експертиз та експертних досліджень викладаються у письмовому документі - висновку експерта.

Отже, експертне дослідження проводиться експертами на договірних засадах за зверненням юридичних і фізичних осіб, а не за ініціативою суду у формі ухвали, та не з метою подання його до суду.

Так, у абзаці 14 пункту 4.12. розділу ІV Інструкції у вступній частині висновку експерта зазначається, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.

Вищезазначеними статтями кримінального закону передбачено відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта, складений для надання або надані суду, а також за відмову експерта без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків у суді, а тому положення абзацу 14 пункту 4.12. розділу ІV Інструкції, частини 7 статті 98 ГПК України, частина 5 статті 100 ГПК України стосуються саме судової експертизи, а не експертного дослідження.

Зі змісту спірного висновку експертного будівельно-технічного дослідження №07-15/19 від 15.08.2019 вбачається, що експертне дослідження проводилося на підставі листа-звернення Товариства, згідно з яким завданням експерта було проведення експертного будівельно-технічного та оціночно-технічного дослідження по визначенню об`ємів фактично виконаних ремонтно-будівельних робіт в нежитловій будівлі Пасажирського павільйона з прилягаючими майданчиками за адресою: пляж Лузанівка, 21/1 в місті Одеса.

Таким чином, колегія суддів відхиляє заперечення Регіонального фонду про недопустимість висновку експертного будівельно-технічного дослідження №07-15/19 від 15.08.2019 на підставі зазначених апелянтом положень ГПК України, оскільки такий висновок був виконаний не за наслідком призначення судової експертизи.

Також колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20.

Колегією суддів встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач-2 у своєму відзиві не вказував про недопустимість спірного судового дослідження з вищезазначених підстав.

Крім цього, дані заперечення Регіонального відділення є необґрунтованими у зв`язку з тим, що останнє своїм же наказом від 24.01.2020 №173 (т. 1, а.с. 146) прийняло рішення про приватизацію об`єкта державної власності "Пасажирський павільйон в Лузанівці" та листом від 26.02.2020 №11-06-00878 (т. 1, а.с. 154) погодило виконання невід`ємних поліпшень на підставі наданих орендарем документів, що свідчить про виконання позивачем належним чином усіх вимог Закону щодо приватизації, зокрема, щодо здійснення невід`ємних поліпшень, що підтверджується спірним висновком будівельної експертизи.

У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що поведінка відповідачів у даній справі не відповідає засадам добросовісності, послідовності та передбачуваності, оскільки, Фонд та Регіональне відділення, подаючи апеляційну скаргу, наводить нові аргументи, які суперечать їх заявам (правовій позиції) під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому не підлягали доказуванню.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення похідної вимоги Товариства про визнання за ним права на приватизацію шляхом викупу об`єкта державної власності - "Пасажирський павільйон в Лузанівці", що розташований за адресою: Одеська область, місто Одеса, пляж Лузанівка, будинок 21/1.

У своєму позові Товариство просить суд також зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях укласти договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого:

- Покупцем є Товариство з обмеженою відповідальністю "Південь Буд Плюс".

- Продавцем є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях.

- Предметом цього договору є пасажирський павільйон в Лузанівці, що складається з Пасажирського павільйону в Лузанівці літ. "А", інв. № 073029, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА532, площею 13,14 кв.м. та площадки пасажирського павільйону "І", інв. №068532, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА527, площею 812,54 кв.м, загальною площею 825,68 кв.м, за адресою: Одеська область, місто Одеса, пляж Лузанівка, будинок 21/1.

- Ціна продажу об`єкта приватизації становить 4 913 256, 00 грн, з яких 818 876,00 грн ПДВ, що визначена згідно звіту № 2166 про незалежну оцінку ринкової вартості об`єкту малої приватизації, що була проведена Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертне агентство "Укрконсалт" станом на 31.07.2020.

- Розрахунки за об`єкт приватизації здійснюються наступним чином: вартість невід`ємних поліпшень у розмірі 1 290 403, 20 грн, з яких 215 067, 20 грн ПДВ, що визначена згідно звіту №2166 про незалежну оцінку ринкової вартості об`єкту приватизації, що була проведена Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертне агентство "Укрконсалт" станом на 31.07.2020, зараховується покупцеві в рахунок сплати ціни продажу об`єкта приватизації; кошти покупця в сумі 3 622 852, 80 грн, з яких 603 808, 80 грн ПДВ, перераховуються протягом 30 календарних днів з дня підписання цього Договору з рахунка покупця на рахунок продавця.

Колегія суддів зазначає, що вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, необхідно тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що відповідає способам захисту, визначеним пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК України.

За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев`ятою статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі №916/1423/18 та постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/6138/20, від 02.06.2021 у справі №910/6139/20, від 07.03.2023 у справі №910/4847/21.

За статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Абзацами 1, 2 частини 1 статті 26 Закону передбачено, що під час приватизації об`єкта державної або комунальної власності шляхом його продажу на аукціоні, викупу між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

Укладення та внесення змін до договорів купівлі-продажу здійснюються відповідно до вимог законодавства.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (частина 1 статті 180 ГК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частини 2, 3 статті 180 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 26 Закону до договору купівлі-продажу включаються передбачені умовами аукціону, викупу зобов`язання сторін щодо:

збереження основних видів діяльності підприємства;

технічного переозброєння, модернізації виробництва (сума інвестицій) та енергомодернізації об`єкта;

виконання встановлених мобілізаційних завдань;

погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, простроченої кредиторської заборгованості підприємства;

забезпечення соціальних гарантій працівникам згідно з вимогами трудового законодавства;

вимог та додаткових обмежень природоохоронного законодавства щодо користування об`єктом;

оплати послуг юридичних та фізичних осіб (у разі їх залучення), пов`язаних із виконанням заходів з приватизації об`єктів державної власності, зокрема:

проведення обов`язкового екологічного аудиту у випадках, передбачених законодавством;

надання послуг радника у випадках, передбачених цим Законом;

проведення оцінки майна в процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом.

Також відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 26 Закону договір купівлі-продажу повинен містити положення щодо відповідальності (звільнення від відповідальності) у разі виникнення форс-мажорних обставин (стихійне лихо, обставини непереборної сили тощо).

Договір купівлі-продажу не підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, передбачених законом (частина 4 статті 26 Закону).

Разом із тим, зі змісту запропонованої позивачем редакція договору вбачається, що вона не містить необхідних умов, передбачених частиною 2 статті 26 Закону, а також не містить умови щодо строку дії правочину, який є господарським договором.

Крім того, задоволення позовних вимог щодо укладення договору саме на умовах, запропонованих позивачем, зокрема не зважаючи на відсутність згоди між сторонами щодо ціни продажу та інших умов, які мають бути включені до відповідного договору купівлі-продажу у відповідності до вимог статті 26 Закону, є втручанням в дискреційні повноваження Фонду та позбавляє можливості орган приватизації визначити необхідні умови такого договору з урахуванням вимог приватизаційного законодавства.

Разом із тим, доказів безпідставного ухилення Фонду від укладення договору, що свідчить про недотримання ним у зв`язку з цим принципу "належного урядування", матеріали справи не містять.

Задоволення позову в цій справі по суті сприятиме неналежному розподілу обмежених державних ресурсів всупереч загальним інтересам через перешкоджання державному органу у визначенні умов договору купівлі-продажу, а тому не може бути в повній мірі визнаним справедливим та неупередженим вирішенням спору з метою ефективного захисту прав позивача з дотриманням, зокрема, принципів верховенства права та пропорційності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/3527/20.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання укладеним відповідного договору купівлі-продажу у запропонованій позивачем редакції, а відтак дана вимога Товариства не підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в ній докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, не беруться колегією суддів до уваги , оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права до даних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги відповідачів 1, 2 підлягають частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі № 910/4874/21 - частковому скасуванню.

Відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з приписами частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в 1 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (абзац 2 частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір").

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява Товариством була подана до суду першої інстанції у 2021 році.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2 270,00 грн.

Зі змісту прохальної частини позовної заяви Товариства вбачається, що у ній об`єднано три вимоги немайнового характеру, а тому за звернення до місцевого господарського суду позивач сплатив 6 810,00 грн.

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Отже, за подання апеляційних скарг на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі №910/4874/21, яким всі три немайнові позовні вимоги були задоволені, кожен відповідач сплатив по 10 215,00 грн.

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Отже, за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 у справі №910/4874/21, якою скасовано рішення суду першої інстанції, позивач сплатив 13 620,00 грн.

Як було раніше зазначено, постановою Верховного Суду від 03.07.2023 у справі №910/4874/21 касаційну скаргу Товариства задоволено частково, постанову суду апеляційної інстанції від 09.11.2022 скасовано, а справу №910/4874/21 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до приписів частини 1 статті 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами нового розгляду справи №910/4874/21 в суді апеляційної інстанції позов Товариства задоволено частково, задоволено дві із трьох заявлених позовних вимог.

Отже, на відповідачів покладається судовий збір у розмірі двох задоволених позовних вимог (4 540,00 грн, по 2 270,00 грн на кожного).

У той же час на позивача покладається судовий збір, сплачений за подання апеляційних скарг відповідачами 1, 2, в частині відмови у задоволенні однієї вимоги (3 405,00 грн). Враховуючи, що на рішення було подано дві апеляційні скарги, тому вказана сума подвоюється (3 405,00 грн х 2 = 6 810,00 грн).

Крім цього, судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 13 620,00 грн, покладається на відповідачів.

Таким чином, на позивача покладається судовий збір у розмірі 6 810,00 грн (2 270,00 грн х150%х2 (кількість відповідачів)), а на відповідачів - 18 160,00 грн (2 270,00 грн х 2 (задоволені позовні вимоги) + 13 620,00 грн).

Згідно з положеннями частини 11 статті 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням вищевикладеного, на кожного з відповідачів покладається судовий збір у розмірі 5 675,00 грн (18 160,00 грн - 6 810,00 грн) / 2).

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі №910/4874/21 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі №910/4874/21 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Фонду державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9; ідентифікаційний код 00032945) від 06.01.2021 №5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році" в частині включення до додатку № 3 "Перелік окремого майна" держаного майна - "Пасажирський павільйон в Лузанівці", що розташований за адресою: Одеська область, місто Одеса, пляж Лузанівка, 21/1, балансоутримувачем якого є Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт", органом приватизації є Регіональне відділення Фонду по Одеській та Миколаївській областях.

3. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Південь Буд Плюс" (65005, місто Одеса, вулиця Балківська, будинок 130А; ідентифікаційний код 41499017) право на приватизацію шляхом викупу об`єкта державної власності - "Пасажирський павільйон в Лузанівці", що розташований за адресою: Одеська область, місто Одеса, пляж Лузанівка, будинок 21/1, та обліковується на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (65026, Одеська область, місто Одеса, площа Митна, будинок 1; ідентифікаційний код 01125666).

4. В іншій частині позову відмовити."

3. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9; ідентифікаційний код 00032945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь Буд Плюс" (65005, місто Одеса, вулиця Балківська, будинок 130А; ідентифікаційний код 41499017) 5 675 (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять) грн 00 коп. судового збору.

4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, Одеська область, місто Одеса, вулиця Велика Арнаутська, будинок 15; ідентифікаційний код 43015722) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь Буд Плюс" (65005, місто Одеса, вулиця Балківська, будинок 130А; ідентифікаційний код 41499017) 5 675 (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять) грн 00 коп. судового збору.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/4874/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.09.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	20.09.2023
Оприлюднено	28.09.2023
Номер документу	113725189
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо оренди

Мачульський Г.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 20.09.2023 по справі 910/4874/21ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/4874/21

Постанова
від 20.09.2023 по справі 910/4874/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД