Рішення

від 14.09.2023 по справі 922/1014/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2023м. ХарківСправа № 922/1014/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Красовському В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (63601, Харківська обл., Куп`янський район, с. Шевченкове, вул. Центральна, 9-А) в інтересах держави, в особі Великобурлуцької селищної ради (62602, Харківська область, Куп`янський район, смт. Великий Бурлук, вул. Центральна, 40). до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 8-9 пов.) , 2. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) , 3. Фермерського господарства "Агротемп 2015" (62602, Харківська область, Куп`янський район, смт. Великий Бурлук, вул. Сільгосптехніка, 10-А), про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів та повернення ділянки за участю представників:

першого відповідача - Чернявський А.В.;

другого відповідача - Максимовський С.О. (в режимі відеоконференції);

інші представники - не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області, с. Шевченкове, в інтересах держави в особі Великобурлуцької селищної ради, смт. Великий Бурлук (позивач), звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків (перший відповідач), ОСОБА_1 , смт. Великий Бурлук (другий відповідач), Фермерського господарства "Агротемп 2015", смт. Великий Бурлук (третій відповідач), в якому, з урахуванням прийнятої судом заяви прокурора про зміну предмету позову, просить суд:

1. Визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити строк для звернення до суду;

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 4781-СГ від 24.12.2015 "Про надання в оренду земельної ділянки";

3. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 4698-СГ від 31.05.2016 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки в суборенду";

4. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495 площею 22,6996 га від 31.12.2015, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 .

5. Визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495 площею 22,6996 га від 03.06.2016, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Агротемп 2015".

6. Зобов`язати ОСОБА_1 повернути Великобурлуцькій селищній раді земельну ділянку з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495 площею 22,6996 га

7. Покласти на відповідачів понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 29.05.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу №922/1014/23 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 29 червня 2023 року о 13:30 год.

13.06.2023 представником першого відповідача надано до суду відзив на позов (вх. № 15022), в якому, заперечуючи проти вимог прокурора, зокрема, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, зазначив, що оскаржувані накази Головного управління вже повною мірою реалізовані виконанням, на цій підставі було укладено договори оренди та суборенди між відповідачами, таким чином, накази вичерпали свою дію повністю після реалізації і оскарженню не підлягають, тобто скасування наказів Головного управління не матиме жодного ефекту для усунення стверджуваного порушення. Зазначив, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наразі земельна ділянка з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495, перебуває у власності територіальної громади в особі Великобурлуцької селищної ради, право власності зареєстровано 17.03.2020. Таким чином, спірна земельна ділянка перебуває в комунальній власності. Отже, Головне управління з 2020 року і на даний час не є розпорядником земельної ділянки, запис про припинення права власності держави датований 17.03.2020, та фактично вибуло з правовідносин оренди за вищевказаним договором. Також зазначив про невірне визначення особи, в інтересах якої прокурор звернувся до господарського суду та про пропуск прокурором строку позовної давності при зверненні до суду, наголосивши, що прокуратура могла довідатися про стверджувані порушення земельного законодавства у будь-який момент з дня прийняття оскаржуваного наказу, оскільки в прокуратури, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» № 1697- VII не було і немає жодних обмежень щодо звернення до органів виконавчої влади для встановлення наявності підстав представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом та процесуальним законодавством, тому посилання у позовній заяві на нібито об`єктивну неможливість дізнатись про стверджуване порушення, на думку першого відповідача, є безпідставним. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні позову.

13.06.2023 другим відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 15497), в якому зазначає, що в позовній заяві прокурор, зокрема стверджує, що при зверненні до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 не обґрунтував необхідність в отриманні ділянки такої площі, не підтвердив наявність необхідної матеріально-технічної бази для її обробітку, ресурсів для залучення найманих працівників та оренди сільськогосподарської техніки. Водночас, як наголошує відповідач, прокурор не надає жодного доказу зазначених тверджень, як-то копію звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держземагентства. При цьому, відсутність у власності особи сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок не позбавляє можливості їх використання на інших передбачених законом підставах. Тобто з викладеного, на думку другого відповідача, вбачається, що він законним шляхом, добросовісно набув майно у оренду, звернувшись в порядку визначеному законодавством та надавши необхідний перелік документів визначений цим законодавством, а отже оскаржувані розпорядження не підлягають скасуванню. Крім цього, вважає, що прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області). Також наголосив щодо пропуску прокурором строків позовної давності при подачі до суду даного позову. Вважає вимоги прокурора такими, що не підлягають задоволенню.

Третім відповідачем відзив на позов суду надано не було.

Прокурором та позивачем відповіді на відзиви першого та другого відповідачів суду не надано.

Ухвалою суду від 20.07.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 29.08.2023.

Ухвалою господарського суду від 10.08.2023 закрито підготовче провадження у справі № 922/1014/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.09.2023 об 13:00 год.

Протокольною ухвалою від 07.09.2023 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 14.09.2023 об 11:45 год.

У судове засідання 14.09.2023 прокурор та представник позивача не з`явились, про причину неявки суд не повідомили.

Представники першого та другого відповідачів у судовому засіданні 14.09.2023 проти позову заперечували, з підстав, викладених у відзиві на позов, просили суд відмовити в задоволенні позову.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення ст. 13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.09.2023, відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

У позовній заяві прокурор, на виконання вимог ст. 53 ГПК України, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду.

Так, зазначає, що ч. 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Ч. 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Разом із тим із наведених положень законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган.

У даному випадку, на думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в тому, що Головним управлінням Держземагенства у Харківської області протиправно передано в довгострокову оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495, площею 22,6996 га громадянину ОСОБА_1 , який отримавши її, фермерське господарство не створив, а замість цього передав її у суборенду вже діючому ФГ "Агротемп 2015", що свідчить про штучне використання процедури створення фермерського господарства, як спрощеного пільгового порядку одержання орендарем у користування земель державної власності без проведення земельних торгів та всупереч цілей визначених ЗУ «Про фермерське господарство».

Куп`янською окружною прокуратурою листом № 60/3-312вих-23 від 14.02.2023 повідомлено Великобурлуцьку селищну раду, як власника вказаних земельних ділянок, про виявлені порушення вимог земельного законодавства при передачі земель в оренду ОСОБА_1 та суборенду ФГ "Агротемп 2015" та запропоновано самостійно вжити заходи щодо усунення виявлених порушень, в тому числі в судовому порядку.

Водночас, будь яких заходів щодо усунення порушень норм земельного законодавства при передачі в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 та суборенду ФГ "Агротемп 2015" Великобурлуцькою селищною радою не вжито.

Відсутність претензійно-позовної роботи з відповідачами у справі свідчить про нездійснення уповноваженим органом місцевого самоврядування покладеного законом обов`язку щодо захисту державних інтересів.

Таким чином, прокурор виконав вимоги ст. 53 ГПК України та обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи.

Як свідчать матеріали справи, 22.12.2015 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки площею 22,6996 га з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495, що розташована за межами населених пунктів на території Вєликобурлуцького району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 4781-СГ від 24.12.2015 ОСОБА_1 надано земельну ділянки площею 22,6996 га з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495, що розташована за межами населених пунктів на території Вєликобурлуцького району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

Пунктом 3.3. вказаного наказу передбачено, що земельні ділянки необхідно використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням вимог ст. 96 ЗК України, Закону України «Про оренду землі» та інших нормативно-правових актів.

У подальшому, на підставі зазначеного наказу, 31.12.2015 між Управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 22,6996 га з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495, строком па 49 років, який 16.03.2016 зареєстровано реєстраційною службою Великобурлуцького районного управління юстиції Харківської області, що підтверджується доданими до позовної заяви Інформаціями з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо відповідних об`єктів нерухомою майна.

31.05.2016 наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 4698-СГ надано згоду на передачу вказаної земельної ділянки в суборенду строком на 48 років, право суборенди було зареєстровано 07.06.2016 Великобурлуцькою районною державною адміністрацією Харківської області.

Таким чином прокурор посилається, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірної земельної ділянки, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Крім того, ОСОБА_1 при зверненні з заявами про надання в оренду земельної ділянки не підтвердив наявність в нього необхідної матеріально - технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо).

А відтак, на думку прокурора оскаржувані накази прийняті з порушенням вимог ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", у зв`язку з чим останні підлягають визнанню їх незаконними та скасуванню як такі, що видані в порушення ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (далі - Закон), а укладені договори оренди та суборенди - визнанню недійсними та зобов`язанням повернути спірні земельні ділянки у відання держави за актом приймання-передачі. Зазначені обставини стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Також прокурор, звертаючись до господарського суду з даним позовом, надав до суду заяву про визнання поважними причини пропуску позовної давності та поновлення строку для звернення до суду, в якій зазначив що про виявлені порушення прокурор довідався лише у 2021 році, зокрема за результатами опрацювання листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 17.06.2021 №10-20-14-4879/0/19-21 та доданих до нього документів, що, на думку прокурора, відповідно до положень ст. 256, 257 ЦК України, ч.1 ст. 261 ЦК України, на думку прокурора, свідчить про пропуск строку позовної давності з поважних причин.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Так, відповідно до положень ст. ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Ч. 2, 3 ст. 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 2 ст.123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Ч. 2 ст. 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, ст. 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно іззакономземельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" (Закон) є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Згідно з преамбулою Закону цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Ст. 1 Закону (в редакції, що була чинній на момент спірних правовідносин) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно з абз. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності, з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених ст.123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідно до ст. 8 зазначеного Закону після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

Таким чином, за змістом ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою ст.7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 525/1225/15-ц від 24.04.2019.

Закон України "Про фермерське господарство" передбачав, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми даного Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство", без проведення земельних торгів, діючим законодавством України, як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена.

Таким чином, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення земельного банку вже існуючого фермерського господарства.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.10.2022 у справі 922/1830/19, та від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 наголошено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акту на право власності на земельну ділянку або укладанням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Водночас, фермерське господарство, для створення якого другий відповідач отримав у довгострокову оренду земельну ділянку, станом на момент розгляду справи в установленому законом порядку не зареєстровано, натомість земельну ділянку він передав в суборенду вже існуючому фермерському господарству "Агротемп 2015" для розширення земельного банку останнього.

За таких підстав, вимога прокурора про визнання незаконним наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 4781-СГ від 24.12.2015 "Про надання в оренду земельної ділянки", яким ОСОБА_1 надано земельну ділянки площею 22,6996 га з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495, що розташована за межами населених пунктів на території Вєликобурлуцького району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років та № 4698-СГ від 31.05.2016 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки в суборенду", яким вказану земельну ділянку передано в суборенду "Агротемп 2015" є обгрунтованою.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним договорів оренди землі оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495 площею 22,6996 га від 31.12.2015, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , та суборенди зазначеної земельної ділянки від 03.06.2016, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Агротемп 2015", суд зазначає наступне.

Ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до приписів ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів це визнання правочину недійсним та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Ч. 3 ст. 215 ЦК України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Правовою підставою для виникнення права оренди у ОСОБА_1 та права суборенди Фермерського господарства "Агротемп 2015" на земельну ділянку з кадастровими номерами 6321455100:04:000:0495 є накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 4781-СГ від 24.12.2015 та № 4698-СГ від 31.05.2016.

З урахуванням того, що договори оренди та суборенди землі від 31.12.2015 та від 03.06.2016 є похідними від незаконних наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 4781-СГ від 24.12.2015 та № 4698-СГ від 31.05.2016 відповідно, останні підлягають визнанню судом недійсними з моменту його вчинення, оскільки його прийнято з порушення вимог ст. 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 123, ч. 2 ст.124, ст. 134 ЗК України.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495 площею 22,6996 га від 31.12.2015, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , та суборенди зазначеної земельної ділянки від 03.06.2016, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Агротемп 2015" є обґрунтованими.

Згідно ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, суд зазначає про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з даним позовом.

Разом з тим, першим та другим відповідачем у справі у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування позовної давності, що було підтримано у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

Таким чином, навіть у разі, коли прокурор звертається до суду не як самостійний позивач, а в інтересах повноважного органу, якщо прокурор мав об`єктивну можливість довідатися про порушення прав раніше такого органу, строк позовної давності починає обрахуватись саме з такого моменту.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року по справі № 348/1237/15-ц, від 10 травня 2018 року по справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм, дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Як було встановлено вище, позов про визнання незаконними наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 24.12.2015, від 31.05.2016 та визнання недійсними Договорів оренди від 31.12.2015 та суборенди від 03.06.2016 та повернення орендованих земельних ділянок прокурором подано 17.03.2023, - тобто через вісім років з моменту прийняття спірних наказів та укладення на його підставі відповідних договорів оренди та суборенди.

В обґрунтування поважності причин пропуску встановленої ст. 257 ЦК України трирічної позовної давності прокурор вказує те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 органи прокуратури дізнались тільки під час опрацювання листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 17.06.2021 №10-20-14-4879/0/19-21, та за результатами його розгляду й встановлено порушення вимог Закону та Земельного кодексу України під час відведення спірної земельної ділянки.

Разом з тим, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.

Ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірних наказів ГУ Держземагентства) визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Прокурор в свою чергу вказав, що внаслідок прийняття Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 14.10.2014 суттєво змінено форму реалізації повноважень органів прокуратури в позакриминальній сфері, зокрема з цієї дати, органи прокуратури позбавлені можливості проводити доповідні перевірки за результатами яких прокурор міг би встановити наявність відсутність порушень закону.

Одночасно з цим, прокурором зазначено, що реалізуючи функціональні повноваження, які передбачені Конституцією України та ст. 23 «Про прокуратуру», Куп`янською окружною прокуратурою Харківської області було направлено лист 21.05.2021 до ГУ Держгеокадастру у Харківській області було направлено лист щодо надання інформації та необхідних матеріалів питань передачі ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

За приписами ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній на момент прийняття спірних наказів), виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду.

Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору, матеріали справи не містять, натомість, у відповідь на запит прокуратури Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи.

Водночас, прокурором не наведено жодного мотивування - чому із таким запитом прокуратура звернулася лише у 2021 році, і які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами.

Відтак, у органів прокуратури, починаючи з травня 2015 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором зроблено не було.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21.

В зазначеній постанові Верховних Суд, у справі з подібними правовідносинами, в якій досліджувалось законність передачі Головним управлінням Держгеокадастру (відповідач-1 у справі, що розглядається) іншій фізичній особі інших земельних ділянок у користування для створення фермерського господарства, які вона також в подальшому передала в суборенду Фермерському господарству "Агротемп 2015" дійшов висновку, що прокурор з використанням повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», з 2015 року мав можливість своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (відповідач-1) необхідну для подання позову інформацію.

Також, як вбачається з прохальної частини позовної заяви, керівник Куп`янської місцевої прокуратури Харківської області просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.

Розглянувши зазначене клопотання прокурора, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно приписів ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.

Щодо визнання поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності, суд зазначає про таке.

В позовній заяві прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права, у зв`язку з таким пропуском. Не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів.

За таких обставин, суд не вважає поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні відповідного клопотання останнього.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги керівника Куп`янської місцевої прокуратури Харківської області є такими, що задоволенню не підлягають.

Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, відповідно приписів ст. 129 ГПК України, залишаються за Харківською обласною прокуратурою.

На підставі ст. 124, 129 Конституції України, ст. 1, 13, 53, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Прокурор: Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Харківська, 7).

Позивач: Великобурлуцька селищна рада (62602, Харківська область, Куп`янський район, смт. Великий Бурлук, вул. Центральна, 40, код ЄДРПОУ 04399192).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Харківської області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 8-9 поверх, код ЄДРПОУ 39792822).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Фермерське господарство "Агротемп 2015" (62602, Харківська область, м. Куп`янськ, смт. Великий Бурлук, вул. Сільгосптехніка, 10А, код ЄДРПОУ 39946850).

Повне рішення складено 25.09.2023.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/1014/23