Постанова

від 26.09.2023 по справі 130/2964/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/2964/21

Провадження № 22-ц/801/1830/2023

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 рокуСправа № 130/2964/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Войтка Ю.Б., Ковальчука О.В., секретар Луцишин О.П., розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 липня 2023 року, ухвалене суддею Заярним А.М., повне рішення складено 18 липня 2023 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Кметюк Світлана Анатоліївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротал» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації,

встановив:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив:

- витребувати у ТОВ «Поділля Агропродукт» з чужого незаконного користування земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту серії ВН № 074428, з кадастровим номером 0521084500:04:003:0112, площею 5,6499 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Кметюк Світлани Анатоліївни за індексним номером 27128862 від 15 грудня 2015 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу на підставі державного акта серії ЯД №360356 належить земельна ділянка з кадастровим номером 0521084500:04:003:0112, площею 5,6499 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради.

У 2015 році позивач уклав договір оренди землі з ТОВ «Агротал» терміном на 7 років. Нещодавно він довідався, що обробіток земельної ділянки здійснює ТОВ «Поділля Агропродукт», з яким він жодних договорів щодо передачі земельної ділянки в оренду не підписував, згоди на обробіток його землі не надавав. З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що його земельна ділянка знаходиться в оренді у ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі договору б/н від 15 вересня 2015 року та додаткової угоди №1 від 25 червня 2018 року.

Будь-яких угод з ТОВ «Поділля Агропродукт» позивач не підписував, а також не бажав продовжувати договір з ТОВ «Агротал». Вважає, що його підписи є підробленими з метою незаконного використання належних йому земельних ділянко понад строк, встановлений первинним договором з ТОВ «Агротал».

Відтак вважає, що земельні ділянки повинні бути витребуванні з незаконного користування ТОВ «Поділля Агропродукт», а реєстрація додаткової угоди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасована судом.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 липня 2023 року позов задоволено.

Витребувано у ТОВ «Поділля Агропродукт» з чужого незаконного користування земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту серія ВН №074428, з кадастровим номером 0521084500:04:003:0112, площею 5,6499 га, яка розташована на території Гніванської міської територіальної громади Вінницької області (колишньої Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області).

Скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Кметюк Світлани Анатоліївни за індексним номером 27128862 від 15.12.2015.

Стягнуто з ТОВ «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 17 479,1 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «Поділля Агропродукт» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Також просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3 000 грн.

У скарзі зазначає, що єдиним доказом, на якому ґрунтуються позовні вимоги, є висновок технічної та почеркознавчої експертизи від 02.03.2023 №4690/4691/22-21. Суд не звернув уваги, що у справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт», оскільки судове рішення про усунення перешкод у користування спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до державного реєстру. Суд допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки. Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн є завищеними та необґрунтованими, а отже такими, що підлягають зменшенню якнайменше у 3 рази.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

25 вересня 2023 року від адвоката Якименка К.В. надійшло клопотання, в якому він просив провести судове засідання без участі представника позивача. За результатами розгляду справи просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Поділля Агропродукт» та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд заяви у відсутність належно повідомлених учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, встановивши, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею без прийняття ним відповідного рішення, дійшов висновку про наявність підстав для її витребування у відповідача на користь позивача. Суд вважав, що саме такий спосіб захисту відповідає речово-правовому характеру позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Також суд дійшов висновку, що оскільки документ, на підставі якого державним реєстратором проведено державну реєстрацію прав, власником майна не підписувався, а захистити своє право власності в інший спосіб ніж судовий, позивач не може, тому його звернення з позовною вимогою про скасування державної реєстрації є належним способом захисту прав та законних інтересів, а тому вказана позовна вимога також підлягає задоволенню.

Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Встановлено, що відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 074428, ОСОБА_1 належить земельна ділянка з кадастровим номером 0521084500:04:003:0112, площею 5,6499 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (в теперішній час територія Гніванської міської територіальної громади Вінницької області), з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.10 т.1).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №270403626 від 13.08.2021, право власності на вказану вище земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 15.12.2015. Приватний нотаріус Кметюк С.А. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27128862 від 15.12.2015, зареєструвала право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданого 15.09.2015, додаткова угода, серія та номер 1, видана 25.06.2018; строк дії договору 25.06.2025, з правом пролонгації, з правом передачі в піднайом (суборенду), орендар ТОВ «Поділля Агропродукт», орендодавець - ОСОБА_1 (а.с.11 т.1).

У справі наявний оригінал додаткової угоди №1 (про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди) від 25.06.2018 до Договору оренди землі №б/н від 24.12.2015, відповідно до якої орендодавець ОСОБА_1 з однієї сторони, та орендар ТОВ «Агротал» з другої сторони і новий орендар ТОВ «Поділля Агропродукт» з третьої сторони уклали дану додаткову угоду до договору оренди землі №б/н від 24.12.2015. Відповідно до умов вказаної угоди, зі згоди орендодавця орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки сторони (орендаря), передбачені в договорі оренди. Сторони домовилися, що строк дії договору продовжується на сім років (а.с.176 т.1).

Відповідно до висновку експертів Вінницького відділення Київського НДІСЕ за результатами проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи у цивільній справі №130/2964/21 від 02.03.2023 №4690/4691/22-21, підписи від імені ОСОБА_1 в додатковій угоді №1 від 25.06.2018, укладеній між ОСОБА_1 , ТОВ «Агротал» та ТОВ «Поділля Агропродукт» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підпис в цій угоді ймовірно виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.204-206 т.1).

У ч. 1 ст.319 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно з статтею 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічне положення закріплено й у статті 13 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

Підпис (відповідно до ст. 205, 207 ЦК України) є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 вказував, що будь-яких правочинів з ТОВ «Поділля Агропродукт» він не підписував, а наявний в додатковій угоді №1 від 25.06.2018 підпис від його імені є підробленим, тому договір є неукладеним.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.» (пункт пункті 7.27 постанови).

Оскільки позивач не підписував додаткову угоду до договору оренди землі, тобто не виявляв свою волю до вчинення цього договору, відтак така угода є неукладеною. Суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, однак, оцінюючи правильність обраного позивачем способу захисту припустився помилки та невірно визначив і застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: «При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Звертаючись до суду ОСОБА_1 обґрунтовував позов фактичною відсутністю договірних відносин між ним та відповідачем.

Задовольняючи позов в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування суд не звернув увагу, що хоча позивач в прохальній частині позовної заяви і просив витребувати у відповідача земельну ділянку, позовні вимоги обґрунтував фактичною відсутністю договірних відносин між сторонами, при цьому позивач послався на ст. 391 ЦК України, а також на згаданий вище пункт 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц з приводу ефективного способу захисту в цій категорії справ.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відтак встановивши, що користування відповідачем земельною ділянкою, яка належить позивачу на праві власності, не пов`язане з позбавленням його права володіння нерухомим майном, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовна вимога про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння підлягає до задоволення, адже в даному випадку необхідно було застосувати положення статті 391 ЦК України.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку, ефективним способом захисту права ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки, колегія суддів вважає усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення такої земельної ділянки на підставі статті 391 ЦК України.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт», то колегія суддів вважає, що доводи скарги в цій частині також заслуговують на увагу.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 , крім іншого, просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Оскільки договір між позивачем та відповідачем є неукладеним, то здійснення його державної реєстрації порушує право позивача на користування земельною ділянкою.

Однак розглядаючи справу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у цій справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права на земельну ділянку, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі №144/1346/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21, від 19 квітня 2023 року у справі №138/3665/21.

Оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позов, невірно вирішив спір в частині позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав а оренди земельної ділянки, та допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки, рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову у частині вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику та відмови в позові у частині скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України зазначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із проведенням експертизи .

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У ч. 6 ст. 139 ЦПК України зазначено, що розмір витрат на проведення експертизи встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду із даним позовом позивачем було сплачено 1 816 грн судового збору (за дві позовні вимоги) (а.с.4 т.1).

Також позивачем за проведення експертизи було сплачено 5 663,10 грн (а.с.3).

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем було надано:

- ордер серії ВН №096270 на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Якименком К.В. у Жмеринському міськрайонному суді Вінницької області (а.с.5 т.1);

- договір про надання правничої допомоги від 01 жовтня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та Якименко К.В .. У пункті 4.1 договору зазначено, що вартість послуг адвоката та порядок їх оплати визначається додатковою угодою - актом приймання-передачі наданих послуг до даного договору (а.с.5-8 т.2);

- актом приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №б/н від 01.10.2021 (додатковою угодою до договору №б/н від 01.10.2021) визначено, що вартість та обсяг наданих адвокатом послуг складається з: консультації клієнта (1 година) - 1 000 грн; готування та подання заяв, клопотань, пояснень (4 години) - 4 000 грн; участь у судових засіданнях - 5 000 грн. Всього до сплати 10 000 грн (а.с.4 т.2).

Беручи до уваги, що за результатами розгляду справи позовні вимоги ТОВ «Поділля Агропродукт» підлягають частковому задоволенню (на 50%), виходячи з принципу пропорційності розподілу судових витрат, з ТОВ «Поділля Агропродукт» на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за позовну вимогу про усунення перешкод в користуванні майном в розмірі 908 грн (а.с.4 т.1), а також витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5 000 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

ТОВ «Поділля Агропродукт», зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень є завищеним та підлягає зменшенню якнайменше у три рази, крім наведення правового обґрунтування, жодним чином не обґрунтовує вимоги скарги в цій частині та не проектує їх на обставини даної справи.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що за проведення експертизи з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вся сума понесених витрат (5 663,10 грн), оскільки результати її проведення мають значення саме для вирішення задоволеної позовної вимоги.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати в суді першої інстанції в загальному розмірі 11 571,10 грн.

У зв`язку з частковим задоволенням вимог апеляційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Поділля Агропродукт» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362 грн (в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди).

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 5,6499 га, кадастровий номер 0521084500:04:003:0112, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (ЄДРПОУ 41104967) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) понесені ним витрати на: сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень; за проведення експертизи в розмірі 5 663 (п`ять тисяч шістсот шістдесят три) гривні 10 копійок; на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (ЄДРПОУ 41104967) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) гривні.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді Ю.Б. Войтко

О.В. Ковальчук