Постанова

від 26.09.2023 по справі 175/779/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1109/23 Справа № 175/779/17 Суддя у 1-й інстанції - Новік Л. М. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Єлізаренко І.А.

суддів Зайцевої С.А., Максюти Ж.І.

за участю секретаря Попенко Ю.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Комунального підприємства "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради, Дніпропетровської обласної ради, третя особа Комунальний заклад "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок каліцтва, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради, третя особа Комунальний заклад "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок каліцтва.

В обґрунтування позовних вимог, які неодноразово уточнювалися в ході судового розгляду справи, ОСОБА_1 посилався на те, що 09 жовтня 2009 року він потрапив на лікування до КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради у зв`язку з погіршенням його здоров`я (пахова грижа зліва), де йому і було надано вкрай некваліфіковану медичну допомогу та проведено неналежне оперативне втручання, яке продовжилось в подальшому недбалим лікуванням, з негативними наслідками для його здоров`я. На лікуванні у відповідача він знаходився по 22 жовтня 2009 року і весь час його лікарем був ОСОБА_2 . Позивач вказує, після виписки зі стаціонарного лікування він з 23 жовтня по 07 грудня 2009 року проходив амбулаторне лікування, яке було доцільне виключно на думку лікаря ОСОБА_2 , та відповідача, а після різкого погіршення стану його здоров`я, він вже з 09 грудня 2009 року по 18 грудня 2009 року був доставлений у вкрай тяжкому стані до КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова", де йому в подальшому, було проведено лівосторонню орхектомію. Відповідач, з яким лікар ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах, для проведення оперативного втручання, отримав від нього загально 4100 грн. готівкою, яку взяв цей лікар. Так начебто в інтересах медзакладу йому було запропоновано надати вказану суму тим самим ОСОБА_2 . За ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2018 року з метою встановлення вини відповідача по матеріалам справи було проведено комісійну судово-медичну експертизу та складено висновок за №209 від 06 листопаду 2018 року. Із вказаного висновку слідкує, що вина відповідача в спричиненні шкоди його здоров`ю встановлена повністю, а дії лікаря ОСОБА_2 в лікуванні його захворювання були вкрай недбалими та невідповідними до вимог практикуючої медицини. Експертами було встановлено, що як під час оперативного лікування, так і в подальшому при наданні медичної допомоги в амбулаторний період, значна частка дій лікаря взагалі не документувалася належним чином, не фіксувалася, і сталось так, що позивачеві фактично кваліфікованої фахової допомоги надано не було. Позивач вказує, внаслідок дій відповідальної особи відповідача він став фактично інвалідом та неповноцінним чоловіком вже в 2009 році. Позивач зазначає, з того часу на протязі 10 років він звертався до відповідача, та особисто до лікаря ОСОБА_3 , з пропозиціями виправити медичну помилку, надати йому можливість пройти відповідне лікування за кордоном. На цей час для цього йому потрібні значні кошти в сумі не менш 130000 доларів США, однак на його звернення з нього знущалися, та відповідали кепкуванням образливими відмовками, вдаючи з себе невинних і проявляли повне нерозуміння його законних вимог. ОСОБА_1 вказав, що всі 9 років він перебував і перебуває у стресовому стані, наслідками якого стало загальне погіршення стану його здоров`я, втрата сну, нервові зриви, втрата морального статусу і все це, як наслідок, призвело до руйнування його сім`ї. Його інвалідність зробила неспроможним до нормального статевого життя, що і позначилось на відношенні до нього його дружини. Він 10 років постійно почуває пригніченість, перебуває в стані депресії, вийти з якої не може. До 2009 року він був успішним підприємцем складав пісні, писав музичні твори, був творчою особистістю, і все скінчилось з вини відповідача. Позивач вважає, відповідачем порушено вимоги законів України, які гарантують права і свободи громадянам України. Науково-дослідний експертний центр при ГУ МВС України в Харківській області провів обґрунтовані дослідження для встановлення практики розрахування розміру моральної шкоди для стягнення з винних осіб. Так, методика ОСОБА_4 передбачає математично розраховану формулу яка визначає суму моральної шкоди в розмірі 720 мінімальних зарплат в разі настання тяжкого наслідку для певної особи. З урахуванням розміру мінімальної зарплати станом на 01 січня 2021 року - 6500 грн., розмір моральної шкоди становить 4729500 грн. КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради є правонаступником первісного відповідача - КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради, про що стало відомо позивачеві 27 грудня 2019 року. Однак вважає, що зроблене це з грубим порушенням закону та його інтересів, так як Дніпропетровська обласна рада не сповістила про вказані зміни суд та сторону позивача. Більш того, при процедурі перереєстрації не дотримано вимоги закону і не відображено в балансі відповідачів вимоги позивача щодо погашення ними спричиненої матеріальної і моральної шкоди, що окремо і додатково завдає позивачеві моральної шкоди так як орган владних повноважень яким є відповідач - Дніпропетровська обласна рада представляє саме державу. В нього немає підстав вважати, що відповідач - Дніпропетровська обласна рада будь-яким чином зможе добровільно відшкодувати йому моральну, матеріальну шкоду завдану лікарнею, з тієї причини, що саме відповідач -Дніпропетровська обласна рада був балансоутримувачем та фактичним власником цього медичного закладу, однак уникає на цей час від правосуддя. Моральні страждання, які позивач оцінює в ту ж саму суму, що і вимагає до сплати та відшкодування від відповідача - Комунального підприємства "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради в розмірі 4729500 грн., так як вважає це справедливим. Також позивач зауважив, що Дніпропетровською обласною радою було перейменовано третю особу із збереженням ЄДРПОУ - що теж вважає необхідно врахувати, так як ця обставина не доведена належним чином суду і стороні позивача і безперечно умисно. Дії Відповідачів пов`язані між собою і є предметом одного і того ж спору - судового розгляду про відшкодування йому завданого каліцтва, через стягнення на його користь моральної та матеріальної шкоди з цих винних осіб. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради на його користь 4729500 грн. моральної шкоди, 4100 грн. - матеріальної шкоди, 7668 грн. 85 коп. витрат на проведення комісійної СМЕ, стягнути з Дніпропетровської обласної ради на користь позивача 4729500 грн. моральної шкоди, 4100 грн. - матеріальної шкоди, стягнути солідарно витрати на правову допомогу у розмірі 34900 грн.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2020 року замінено неналежного відповідача КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради на належного відповідача - КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради (т.2 а.с.72).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2022 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Стягнуто з КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 250 000 грн., витрати на проведення експертизи у розмірі 7668 грн. 85 коп. та 8000 грн. витрати на правову допомогу. Стягнуто з КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 3750 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної ради відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 11 жовтня 2022 року змінити в мотивувальній та резолютивній частинах та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з"ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального права.

В апеляційній скарзі КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради просить рішення суду від 11 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу, подану ОСОБА_1 , Дніпропетровська обласна рада просить залишити без задоволення апеляційну скаргу в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Дніпропетровської обласної ради.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Право на подання скарги та на компенсацію закріплено в Європейській хартії прав пацієнтів, Конституції України, Основах законодавства України про охорону здоров`я, Цивільному кодексі України, Законі України "Про захист прав споживачів".

Згідно зі ст.ст. 13,14 Європейської Хартії Прав Пацієнтів в Україні, кожна особа має право скаржитися на завдані їй страждання і збитки та право отримати відповідь чи іншу відповідну реакцію. Кожна особа має право на отримання відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди, завданої у зв`язку з взаємодією з системою охорони здоров`я, зокрема з наданням медичної допомоги, протягом розумного строку.

За приписами ч. 1 ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Згідно з пунктами «а», «д», «ї» частини першої статті 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 8 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

За статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Стаття 1196 ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завданої фізичній особі під час виконання нею договірних зобов`язань: шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов`язань (договір перевезення тощо), підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених статтями 1166 та 1187 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18) та від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18 (провадження № 61-22818св19).

Звернувшись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказував, що внаслідок надання некваліфікованої медичної допомоги, наданої йому відповідачем, внаслідок протиправних дій йому було завдано матеріальної та моральної шкоди.

Згідно висновку клініко-експертної комісії КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДОР, КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" ДОР, лікування хворого ОСОБА_1 в хірургічному відділенні КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДОР проводилось у відповідності до попереднього діагнозу лівобічна рецидивна пахово-калиткова кила. 10 жовтня 2009 року йому була виконана операція герніотомія з видаленням грижевого мішка з калитки, алопластика пахового каналу за Ліхтештейном, дренування калитки. На етапі реалізації лікувальної програми мав місце розвиток післяопераційних ускладнень у вигляді гематоми калитки, гострого травматичного епідидимоорхіту з його трансформацією в хронічний варіант з функціонуючою зовнішньою норицею. При зверненні хворого до уролога консультативної полікліники ДОКЛ ім. І.І.Мечникова 08 грудня 2009 року було виявлено нагноєння гематоми лівої половинки калитки та лівого яєчка з наявністю нориці з гнійними виділеннями. Наявність нагноєння гематоми лівого яєчка та його некроз було підтверджено результатами УЗД, гістологічного дослідження. 10 грудня 2009 року в умовах урологічного відділення № 1 КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" була виконана операція - лівобічна орхектомія. На розтині видаленого яєчка - здорові тканини не визначались, мали місце вогнища нікрозу. Гістологічне заключення від 16 грудня 2009 року №80492-505: хронічна гематома з нагноєнням. Покази для видалення яєчка були абсолютними. 18 грудня 2009 року в задовільному стані хворий був виписаний з урологічного відділення. Стосовно обстеження та лікування: - у виписному епікризі хворого ОСОБА_1 , 1954 року народження, з хірургічного відділення КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДОР було зафіксовано ускладнення: після травматичний орхоепідидиміт, але хворий не був консультований та не наглядався лікарем -урологом; - при виписці 22 жовтня 2009 року ОСОБА_6 були надані рекомендації: нагляд лікаря хірурга; щоденні перев`язки. Медикаментозного лікування призначено не було; - відсутність медичної документації за період з 22 жовтня 2009 року по 08 грудня 2009 року не дозволяє зробити висновки про отримання хворим відповідного лікування і профілактики нагноєння та некрозу лівого яєчка; - для вирішення питань діагностики та лікувальної тактики не були своєчасно задіяні консультанти ДОКЛ ім. І.І. Мечникова співробітники кафедр хірургії та урології ДДМА. (т.1 а.с.139, 140).

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2018 року клопотання позивача ОСОБА_1 - задоволено. Призначено у справі за позовом ОСОБА_1 до КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради", третя особа КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок каліцтва, комісійну судово-медичну експертизу на вирішення якої поставлено питання: 1) Якими захворюваннями страждає гр. ОСОБА_1 , в тому числі і до надходження його на стаціонарне лікування до КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДМР 09 жовтня 2009 року? 2) Чи правильно та в повному обсязі були проведені лабораторні та інструментальні дослідження під час лікування ОСОБА_1 у КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДМР? Якщо ні, то які ще необхідно було провести дослідження для встановлення остаточного клінічного діагнозу? 3) Чи правильно був встановлений діагноз у КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДМР? Якщо ні, то з чим це пов`язано? 4) Чи вірно лікарями КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДМР була вибрана тактика оперативного втручання у вигляді грижесечіння? 5) Як повинні були правильно діяти лікарі КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДМР при проведенні лікування ОСОБА_1 .? 6) Які ускладнення у ОСОБА_1 виникли в післяопераційному періоді та чи пов`язані вони з неналежним наданням медичної допомоги лікарями в КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДМР в післяопераційному періоді? 7) Якщо операція та післяопераційне лікування ОСОБА_1 лікарями КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДМР виконувались невірно, то до яких наслідків це призвело? Проведення експертизи доручено експертам Дніпропетровського обласного бюро СМЕ (м. Дніпро, пл. Соборна, 14), попереджено експертів про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України. Надано для проведення експертизи матеріали цивільної справи №175/779/17, Висновок Дніпропетровської обласної державної адміністрації Департаменту охорони здоров"я від 03.07.2018 року за №5125/0/29, медичні картки заявника. Оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 , роз`яснено сторонам положення ст. 146 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи (т.1 а.с.142, 143).

З висновку експерта (експертиза за матеріалами справи) №209 від 06 листопада 2018 року вбачається, відповідно до медичної карти стаціонарного хворого №49036/864 позивач ОСОБА_1 перебував на лікуванні у хірургічному відділенні КП "Дніпропетровська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради» з 09 жовтня 2009 року по 22 жовтня 2009 року, з діагнозом: Лівостороння рецедивуюча пахова грижа (т.1 а.с.147-162).

09 жовтня 2009 року лікарем ОСОБА_2 було проведено позивачу операцію "грижесічіння с алопластикою", 15 жовтня 2009 року в області мошонки, де був видалений грижовий мішечок, м`які тканини імбіровані, зроблений розріз в області мошонки, введений гумовий випускник.

22 жовтня 2009 року ОСОБА_1 був виписаний з лікарні з діагнозом "рецедивуюча лівостороння пахово-мошоночна грижа, посттравматичний орхоепідіміт".

З висновку експерта (експертиза за матеріалами справи) №209 вбачається, відповідно до медичної карти стаціонарного хворого №24151 09 грудня 2009 року ОСОБА_6 госпіталізований до хірургічного відділення КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" з діагнозом "Гострий післятравматичний епідідімоорхіт зліва свищова форма".

10 грудня 2009 року ОСОБА_6 було проведено операцію "артефіціальна травма: перев"язка семенного канатика лівого яєчка, некроз яєчка, гострий (гнійний) лівосторонній орхіт, свищова форма. Операція: лівостороння орхектомія.

18 грудня 2009 року ОСОБА_6 було виписано із відділення з рекомендацією продовжити протизапальне лікування до 3-4 тижнів, нагляд у уролога за місцем проживання (т.1 а.с.147-162).

У висновку №209 судово-медичної експертної комісії КЗ "Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи" ДОР №209 від 06 листопада 2018 року, зазначено, що згідно наданої медичної документації у ОСОБА_1 до моменту лікування лівосторонньої пахової грижі та ускладнень перенесеного хірургічного втручання були наступні захворювання: ішемічна хвороба серця, стенокардія напруження, гіпертонічна хвороба І-ІІ ступеня. В 2009 році переніс операції з приводу гострого парапроктиту, правосторонньої пахової грижі. Також хворів на остеохондроз шийно-грудного відділу хребта, радикуліт, грип, респіраторні захворювання верхніх дихальних шляхів. Лабораторні та інструментальні обстеження ОСОБА_6 при підготовці до хірургічного лікування лівосторонньої пахової грижі в умовах поліклінічного та хірургічного відділень Дніпропетровської центральної районної лікарні були проведені правильно та в необхідному обсязі. При госпіталізації ОСОБА_6 до хірургічного відділення Дніпропетровської центральної районної лікарні 09.10.2009 року був виставлений діагноз: «Рецидивуюча лівостороння пахвова грижа». Місцеві зміни були описані при надходженні: «Живіт м`який, є болі в лівій половині. В лівій паховій області живота є грижове січіння вип"ячування до 8 см в діаметрі». Дані, що підтверджують рецидивний характер грижі (час первинної операції, наявність післяопераційного рубця, час і причини розвитку рецидиву) в наданій медичні документації відсутні. Також не вказано і тип грижі (пряма, коса), хоча ускладнення, які виникли у ОСОБА_6 . В діях хірурга Дніпропетровської ЦРЛ виникає питання про довжину розрізу шкіри та апоневрозу (до 12 см); три місяці раніше при лікуванні правосторонньої пахової грижі був використаний розріз меншої довжини. В протоколі операції описано «Грижовий мішечок, який опускався в мошонку, розміром 8x3,5 см, елементи сім"яного канатика виділені із спайок», п^о більш характерно для операції з приводу косої пахово-мошоночної грижі. У виписному епікризі з хірургічного стаціонару сформульовано діагноз: "Рецидивуюча лівостороння пахово-мошоночная грижа. Ускладнення: посттравматичний орхоепідідімит", однак виникнення ускладнень в щоденниках не було відмічено, відповідно й зміни в тактику лікування не були внесені. Хворий не був проконсультований та не оглядався лікарем-урологом. Для вирішення питань діагностики та лікувальної тактики не були своєчасно задіяні консультанти обласної клінічної лікарні ім. І.І.Мечникова, співробітники кафедр хірургії та урології Дніпропетровської Державної медичної Академії. В післяопераційному періоді у гр. ОСОБА_1 розвинулись ускладнення у вигляді гематоми сім`яного канатика, після травматичного епідідімоорхіту. Встановлені ускладнення виникли під час операції - видалення грижового мішка з сім`яного канатику, тобто мала місце травма судинних елементів і, як наслідок її, кровотеча. Проведений гемостаз під час операції був недостатнім, що призвело до розвитку гематоми сім`яного канатику і, як наслідок, до некротичних змін лівого яєчка.

На запитання експертів: "Якщо операція та післяопераційне лікування ОСОБА_7 лікарями КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДМР виконувались невірно, то до яких наслідків це призвело?", комісія зазначила: Післяопераційні ускладнення: гематома сім`яного канатика, після травматичний епідідімоорхіт були наслідком недостатньо проведеного оперативного втручання (гемостаз) і під час травматичного процесу призвели до виникнення хронічної гематоми з нагноєнням, розвитку свинцевої форми, вторинного хронічного після травматичного лівостороннього епідідімоорхіту, що було підставою для видалення нежиттєздатного лівого яєчка (т.2 а.с. 146-162).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року клопотання представника КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради - адвоката Мельника В.С. про призначення повторної судово-медичної експертизи - було задоволено частково. Призначено у справі за позовом ОСОБА_1 до КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради, Дніпропетровської обласної ради, третя особа - КП "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І.Мечникова" Дніпропетровської обласної ради про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок каліцтва, додаткову судово-медичну експертизу на предмет встановлення характеру та ступеню ушкодження здоров`я ОСОБА_1 внаслідок проведення хірургічного втручання 09 жовтня 2009 року, проведення якої доручено експертам Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України (вул.Оранжерейна, 9, м. Київ, 04112, тел. (044) 440-03-65)), на вирішення якої поставити наступні питання: - Чи була лівостороння пахова грижа, прооперована ОСОБА_1 09 жовтня 2009 року у КЗ ДЦРП рецидивною? Якщо так, то які фактори про це свідчать? - Чи мала місце травма судинних елементів та кровотеча під час операції, проведеної КЗ ДЦРП 09 жовтня 2009 року ОСОБА_1 при виділенні грижевого мішка з сім`яного канатика? Якщо так, то які ознаки про це свідчать? - Чи мав місце неповний гемостаз під час проведення ОСОБА_1 операції 09 жовтня 2009 року? - Наслідком впливу яких факторів міг стати розвиток гематоми сім`яного канатика? - Чи мало місце неповне дренування гематоми сім`яного канатику, проведене 15 жовтня 2009 року? Як що так, то що про це свідчить? - Чи могли дії ОСОБА_1 у після операційний період після проведення первинної операції, виконаної Міською лікарнею швидкої медичної допомоги, викликати існуючі ускладнення, зокрема, невиконання призначень лікаря, відсутність перев`язувань, надмірне навантаження, багаторухливий спосіб життя, тощо? - Чи наявна у ОСОБА_1 ерективна дисфункція та чи може таке фізіологічне явище бути наслідком проведеної 09 жовтня 2009 року операції грижесечіння? Попереджено експертів про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України. Надано експертам для проведення експертизи матеріали судової справи за №175/779/17, апеляційне провадження за №22ц/803/1109/23 та копію ухвали суду від 16 березня 2023 року. Зобов`язано ОСОБА_1 виконати вимоги експертів, пов`язаних із проведенням експертизи. Оплату проведення експертизи покласти на апелянта, який є відповідачем у справі, КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради, та роз`яснено сторонам положення ст. 109 ЦПК України, зокрема, про те, що у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена. Провадження у справі зупинено на час проведення судової експертизи (т.3 а.с.89-92).

Листом № 1462/3 від 24 серпня 2023 року Державної спеціалізованої установи "Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України повернуто до апеляційного суду матеріали цивільної справи №175/779/17 без виконання додаткової судово-медичної експертизи у зв"язку із ненаданням експерту всієї необхідної медичної документації (т.3 а.с.192, 193).

Таким чином, враховуючи викладене, враховуючи висновки комісійної судово-медичної експертизи від 06 листопада 2018 року, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підставою для лівосторонньої орхектомії (видалення лівого яєчка) у ОСОБА_6 , стало після операційного ускладнення (гематома сім`яного канатика, післятравматичний епідідімоорхіт були наслідком недостатньо проведеного оперативного втручання (гемостаз) і під час травматичного процесу призвели до виникнення хронічної гематоми з нагноєнням, розвитку свинцевої форми, вторинного хронічного після травматичного лівостороннього епідідімоорхіту), тобто внаслідок неналежного надання медичної допомоги лікарем ОСОБА_2 КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДОР (теперішня назва КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради), що мала місце 09 жовтня 2009 року і має з ним причинно-наслідковий зв`язок, що підтверджуються висновком судово-медичної експертної комісії КЗ "Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи" ДОР №209 від 06 листопада 2018 року.

Звернувшись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути з КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради на його користь 4729500 грн. моральної шкоди, 4100 грн. - матеріальної шкоди, 7668 грн. 85 коп. витрат на проведення комісійної СМЕ, стягнути з Дніпропетровської обласної ради на користь позивача 4729500 грн. моральної шкоди, 4100 грн. - матеріальної шкоди, стягнути солідарно витрати на правову допомогу у розмірі 34900 грн.

Аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Відповідно до ч.2 ст. 1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Валерій Фуклєв проти України» (заява №6318/03) Суд зазначив, що перше речення статті 2 (право на життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує державу не лише утримуватися від «умисного» позбавлення життя, але й вживати належних заходів для захисту життя тих, хто перебуває в межах її юрисдикції (див.рішення від 9 червня 1998 р.у справі «L.C.B. проти Великобританії» (L.C.B.v.theUnitedKingdom), п.36, Звіти про рішення та ухвали 1998-III)(п.65).

Ці принципи також застосовуються у сфері охорони здоров`я. Зокрема, вони вимагають створення ефективної незалежної судової системи з метою забезпечення встановлення причини смерті пацієнтів, які знаходились на лікуванні як в державному, так і в приватному секторі, та притягнення до відповідальності винних (див., серед інших джерел,«Калвеллі і Чільйо проти Італії» (Calvelli and Ciglio v. Italy) [GC], заява № 32967/96, п. 49, ECHR 2002-I) ( п.65). Статті 2 Конвенції не буде дотримано, якщо захист, забезпечений національним законодавством, існуватиме тільки в теорії: насамперед, він повинен також ефективно працювати на практиці (див. вищезгадане рішення у справі «Калвеллі і Чільйо проти Італії» (Calvelli and Ciglio v, Italy), п. 53). Тому Суд повинен визначити, чи всі наявні засоби юридичного захисту в їх сукупності можуть, як теоретично, так і практично, вважатися юридичними засобами, що дозволяють встановлювати факти, забезпечувати притягнення до відповідальності винних та надавати відповідне відшкодування потерпілому. Іншими словами, замість того, щоб оцінювати правовий режим абстрактно, Суд повинен розглянути, чи є правова система в цілому відповідною щодо справи, що наразі розглядається (див. «Бижиковскі проти Польщі» (Byrzykowski v: Poland) від 27 червня 2006 року, заява № 11562/05, п. 107, і «Додов проти Болгарії» (Dodov v. Bulgaria), від 17 січня 2008 року, заява № 59548/00, пп. 83 і 86) ( п.67).

Слід зазначити, матеріалами справи не підтверджено (чеками, квитанціями), що ОСОБА_6 були понесені витрати на лікування у розмірі 4100 грн., тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди слід зазначити, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Статтею 1167 ЦК Україн передбачені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Стаття 1168 ЦК України передбачає відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи: моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди; у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини; завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи; гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості; по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач ОСОБА_6 просив суд стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду у розмірі по 720 розмірів мінімальних заробітних плат з кожного відповідача, що становить 4 824 000 грн. (720 х 6700 грн.).

Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди з відповідача - Дніпровської обласної ради, слід зазначити, за клопотанням позивача судом до участі у справі було залучено Дніпропетровську обласну раду.

Відповідно до ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивача покладено обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє.

Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Відповідно до ст.51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України за моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею у порядку регресу.

Враховуючи викладене, у вказаній справі належним відповідачем буде роботодавець (заклад охорони здоров`я чи фізична особа підприємець), а третьою особою - медичний працівник, діями якого заподіяно шкоду.

Дніпропетровська обласна рада не є належним відповідачем у цій справі, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до Дніпровської обласної ради.

Встановлено, що внаслідок неналежного надання працівником КЗ "Дніпропетровська центральна районна лікарня" ДОР (теперішня назва КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради) ОСОБА_6 було завдано моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Згідно зі ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції, суд враховує прецедент практики Європейського суду з прав людини, якою визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

При визначенні розміру морального відшкодування суд першої інстанції врахував, що в наслідок неналежного надання медичної допомоги працівником відповідача 1 позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягає у тривалих моральних і психологічних стражданнях, у тривалому розладі здоров`я, втрати позивачем через ускладнення органу тіла, що перешкодило у реалізації позивачу найважливішої людської потреби - залишатися здоровим. Дана ситуація призвела до стресу на ґрунті переживань і психологічного перевантаження.

Судом першої інстанції, з урахуванням усіх встановлених обставини у справі у їх сукупності, глибини душевних страждань позивача, виходячи з принципу розумності, виваженості та справедливості, обґрунтовано стягнуто моральну шкоду у розмірі 250 000 грн., що є достатнім, співмірним та справедливим.

Належних та допустимих доказів, які б підтверджували завдану позивачеві моральну шкоду у більшому розмірі, позивачем суду надано не було.

Також, судом першої інстанції обґрунтовано не застосував Методу запропонованого автором методики ОСОБА_8 при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки вказана методика ОСОБА_8 , виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз та внесена до переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури.

Стосовно витрат на правову допомогу колегія суддів зазначає.

Положеннями ст. ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребуванням доказів,проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

У справі встановлено, позивачеві ОСОБА_1 у суді першої інстанції правова допомога надавалася адвокатом Батуєвим О.В. відповідно до договору про надання правової допомоги адвоката ві 09 жовтня 2017 року (т.1 а.с.85).

Позивачем надано акт про виплату адвокату гонорару від 04 грудня 2017 року на суму 3000 грн., відповідно до якого адвокатом надана такі послуги: попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, тривалістю 1 година, вартістю 500 грн.; вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, тривалістю 2 години, вартістю 1000 грн.; підготовка позовної заяви та документів до неї, тривалістю 2 години, вартістю 1000 грн.; представництво інтересів у суді, вартістю 500 грн. Також позивачем надано квитанцію про сплату 3000 грн. витрат на правову допомогу адвокату Батуєву О.В. (т.1 а.с.184).

Позивачем надано договір про надання правової допомоги від 11 січня 2017 року з адвокатом Фесенко А.Л. та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 11 січня 2017 року у розмірі 5000 грн. (т.1 а.с.185-187).

Позивачем надано договір про надання правової допомоги №2 адвокатом Васюхіним Є.Ю. від 25 січня 2019 року та акт виконаних робіт №2 від 25 січня 2019 року на суму 2200 грн., в якому не зазначено які саме роботи було виконано адвокатом, без надання підтвердження оплати (т.1 а.с.188, 189).

У матеріалах справи міститься акт виконаних робіт від 05 червня 2019 року відповідно до договору про надання правової допомоги №2 від 25 січня 2019 року з адвокатом Васюхіним Є.Ю., на суму 2000 грн., у якому не зрозуміло та не зазначено які саме роботи було виконано, без надання підтвердження оплати (т.1 а.с.215).

Позивачем надано акт виконаних робіт від 18 квітня 2019 року відповідно до договору про надання правової допомоги №2 від 25 січня 2019 року з адвокатом Васюхіним Є.Ю., на суму 2200 грн., у якому не зрозуміло які саме роботи було виконані, засідання не було без надання підтвердження оплати (т.1 а.с.216).

Надано акт виконаних робіт від 12 серпня 2019 року відповідно до договору про надання правової допомоги №2 від 25 січня 2019 року з адвокатом Васюхіним Є.Ю., на суму 2000 грн., у якому не вказано які саме роботи було виконані адвокатом, без надання підтвердження оплати (т.1 а.с.273).

Надано Акт виконаних робіт від 01 квітня 2021 року відповідно до договору про надання правової допомоги №2 від 25 січня 2019 року з адвокатом Васюхіним Є.Ю., на суму 5000 грн., в якому не зазначено які роботи виконано адвокатом, без надання підтверджння оплати (т.2 а.с.113).

Надано акт №2 виконаних робіт від 11 жовтня 2021 року відповідно до договору про надання правової допомоги №2 від 25 січня 2019 року з адвокатом Васюхіним Є.Ю., на суму 8000 грн. у якому не вказано які саме роботи було виконані адвокатом, без надання підтвердження оплати (т.2 а.с.150).

Виходячи з вимог законодавства, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Враховуючи надані позивачем докази, які свідчать про понесення позивачем витрат на правову допомогу адвокату, суд першої інстанції, виходячи з їх доведеності, співмірності, з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору, виходячи з критерію розумності їхнього розміру, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення із відповідача - КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради на користь позивача 8 000 грн. витрат на правову допомогу.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про доведеність позовних вимог у повному обсязі є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами у справі. Посилання в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального права є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги КП "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Приведені в апеляційних скаргах інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційних скаргах не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Слобожанська центральна лікарня" Слобожанської селищної ради - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І.А.Єлізаренко

Судді С.А.Зайцева

Ж.І.Максюта