Ухвала

від 26.09.2023 по справі 320/30469/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

26 вересня 2023 року 320/30469/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство Градієнт-Україна" про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство Градієнт-Україна" до Міністерства економіки України та Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство Градієнт-Україна" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство Градієнт-Україна" до Міністерства економіки України та Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства економіки України по складанню та направленню до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі Основних фактів та висновків про результати антидемпінгового розслідування щодо імпорту в Україну дротів походження з Китайської Народної Республіки, на підставі якого було прийнято рішення від 13.07.2023 №АД-549/2023/441-01 "Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну дротів походження з Китайської Народної Республіки";

- визнати протиправним та скасувати рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 13.07.2023 №АД-549/2023/441-01 "Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну дротів походження з Китайської Народної Республіки";

- зобов`язати Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі прийняти рішення та встановити, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство Градієнт-Україна" не може бути суб`єктом переглядів антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну дротів походження з Китайської Народної Республіки".

До позовної заяви позивачем було додано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 13.07.2023 №АД-549/2023/441-01 "Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну дротів походження з Китайської Народної Республіки" до моменту набрання законної сили рішення по справі.

Вказана заява була зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" 22.09.2023.

Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач зазначив, що за результатами проведення антидемпінгового розслідування Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі було прийнято рішення від 13.07.2023 №АД-549/2023/441-01 "Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну дротів походження з Китайської Народної Республіки", яким встановлено застосування остаточних антидемпінгових заходів строком на 5 років шляхом запровадження остаточного антидемпінгового мита за ставкою 32,6%.

Вказане рішення набрало чинності з 02.08.2023.

Позивач зауважив, що вказане рішення завдасть Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство Градієнт-Україна" збитків, оскільки позивачем при імпорті товару (дроту) необхідно буде сплатити мито у розмірі 52,60% від вартості товару (митний платіж - 20% та антидемпінгове мито - 32,6%).

Вказане, в свою чергу, призведе до того, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство Градієнт-Україна" необхідно буде підвищити ціна на товар, який і так дорожчий від товарів національного виробництва, що зумовить втрату покупців та розірвання договорів з контрагентами.

Позивач звернув увагу на те, що після прийняття відповідачем спірного рішення деякі контрагенти позивача (ТОВ "Свармастер", ФОП ОСОБА_1 , ТОВ "Зварцент", ТОВ "Булат" та ТОВ "Агромаш-Калина" повідомили про намір розірвати укладені з позивачем договори у зв`язку з підвищенням цін на відповідний товар.

Так, позивач зазначив, що 10.04.2023 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство Градієнт-Україна" та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір №23-ГУ/04-15 від 10.04.2023, пунктом 2.2 якого визначено, що ціна товару, яка зазначена у Специфікації, не може змінюватися до кінця виконання договору, а продавець повинен сплатити покупцю 50% від вартості не допоставленого товару.

Відповідно до Специфікації до договору №23-ГУ/04-15 від 10.04.2023 сума договору складає 3117600,00 грн., а згідно з видатковими накладними №ЦБ-2010 від 30.05.2023, №ЦБ-2081 від 05.06.2023 та №ЦБ-3126 від 09.08.2023 ФОП ОСОБА_3 було отримано товар на суму 850800,00 грн.

Позивач зауважив, що враховуючи збільшення позивачем ціни товару в силу вимог п.2.2 договору сума збитків, яка підлягатиме сплаті позивачем вказаному контрагенту становитиме 1133400,00 грн.

Крім того, позивач звернув увагу на те, що у разі незупинення дії спірного рішення Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство Градієнт-Україна" буде фактично неможливо повернути надмірно сплачене ним демпінгове мито.

Також позивач зазначив, що спірне рішення було прийнято протиправно, а тому наявні очевидні ознаки його протиправності.

Так, позивач зауважив, що Міністерство економіки України не було взято до уваги ціни на товар, за якими реалізується дріт на території України.

Крім того, позивач зазначив, що антидемпінгове розслідування було поведене з порушенням ч.ч.2 та 10 ст.13 Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" в частині строків проведення антидемпінгового розслідування.

Також Міністерством економіки України не було залучено до антидемпінгового розслідування в якості зацікавленої сторони іноземного виробника товару.

Крім того, Міністерством економіки України не було доведено шкоду національному виробнику та необґрунтовано встановлено розмір антидемпінгового мита..

На переконання позивача, забезпечення позову у вигляді зупинення дії спірного рішення допоможе запобігти настанню великих збитків для позивача та призведе до уникнення позивачу необхідності докладання значних зусиль для повернення сплачених ним антидемпінгових платежів.

Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство Градієнт-Україна" про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.

Розглядаючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87640690) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 92270719) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78022699).

Щодо "очевидності" ознак протиправності спірного рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав позивача Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 81046468) зазначив, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Верховний Суд у постановах від 30.08.2022 у справі №640/16613/21, від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.03.2021 №420/4037/20, від 14.07.2021 у справі №300/2540/19, від 06.10.2021 у справі №640/424/21, від 20.07.2022 у справі № 640/16623/19 зазначив, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Водночас, фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.

Сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Суд звертає увагу на те, що обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач фактично зазначає ті самі підстави, на які посилається і в позовній заяві в обґрунтування протиправності прийняття відповідачем спірних дій та рішення.

Отже, обґрунтування вказаної вимоги тотожне обґрунтуванню позовних вимог, що є неприпустимим, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з`ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред`явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.

Також суд визнає непереконливими твердження заявника про неможливість повернення надмірно сплаченого демпінгового мита через відсутність законодавчо визначеного порядку вчинення таких дій, оскільки навіть за умови відсутності відповідного порядку особа не позбавлена права на звернення до суду за вирішенням спірних питань. При цьому, відповідно до частини четвертої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Крім того, суд зауважує, що дана справа стосується оскарження нормативно-правового акта.

Так, статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що: нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2021 у справі №296/10605/16-а (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 97494866) зазначив, що юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 522/22780/16-а, від 26.11.2019 у справах № 826/4630/18 та № 183/6195/17, від 11.12.2019 у справі № 369/7296/16-а, від 21.12.2019 у справі № 826/14366/15, від 04.03.2020 № 450/1236/17.

Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27.12.2001 №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991 (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23.06.1997 № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" акти Комісії, зокрема щодо проведення антидемпінгового розслідування та застосування антидемпінгових заходів, є обов`язковими для виконання.

Згідно з частиною шостою статті 16 Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" (яка була покладена в основу прийняття спірного рішення) остаточне антидемпінгове мито справляється у відповідному розмірі та у кожному випадку окремо на недискримінаційній основі, незалежно від країни експорту, якщо у рішенні Комісії визначається, що імпорт відповідного товару є об`єктом застосування остаточних антидемпінгових заходів, за винятком імпорту, щодо якого відповідно до цього Закону експортером було взято відповідні зобов`язання.

У цьому рішенні Комісія визначає кожного постачальника товару, імпорт якого в країну імпорту є об`єктом застосування остаточних антидемпінгових заходів. У разі, якщо антидемпінгове розслідування проводиться стосовно товарів, що імпортуються кількома постачальниками з однієї країни та неможливо визначити всіх цих постачальників, у рішенні Комісії зазначається ця країна експорту. Якщо антидемпінгове розслідування проводиться стосовно товарів, що імпортуються кількома постачальниками більше ніж з однієї країни, у рішенні Комісії можуть бути зазначені або всі постачальники, або, у разі неможливості визначення всіх постачальників відповідного товару, - всі країни експорту.

Комісія у своєму рішенні встановлює розмір ставки остаточного антидемпінгового мита, яким обкладається товар постачальника (виробника, експортера, імпортера), імпорт якого в країну імпорту є об`єктом застосування антидемпінгових заходів. Якщо неможливо визначити постачальника (виробника, експортера, імпортера), у цьому рішенні визначається розмір ставки остаточного антидемпінгового мита для відповідної країни експорту.

Положеннями статті 37 Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" визначено, що Комісія, Міністерство та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, у зв`язку із проведенням розслідувань відповідно до цього Закону можуть у межах своїх повноважень приймати відповідні акти. Такі акти набирають чинності у строки, зазначені в них, якщо інше не передбачено цим Законом, але не раніше дня їх опублікування в газеті або доведення до відома заінтересованих осіб у інший спосіб, і є обов`язковими для виконання.

Оскаржуваним у цій справі рішенням Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 13.07.2023 №АД-549/2023/441-01 "Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну дротів походження з Китайської Народної Республіки" застосовано остаточні антидемпінгові заходи щодо імпорту в Україну товару походженням з Китайської Народної Республіки, що має такий опис:

- дріт із сталі кремнієво-марганцевої, який класифікується згідно з УКТ ЗЕД за кодом 7229 20 00 00.

Вирішено, що остаточні антидемпінгові заходи застосовуються строком на п`ять років шляхом запровадження справляння остаточного антидемпінгового мита за ставкою 32,6 %.

Зазначено, що остаточне антидемпінгове мито справляється у відсотках до митної вартості товару.

Зважаючи на викладене, оскаржуване у цій справі рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 13.07.2023 №АД-549/2023/441-01 "Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну дротів походження з Китайської Народної Республіки" є нормативно-правовим актом, оскільки: стосується не конкретного постачальника, а певного товару з визначеної країни експорту (дріт із сталі кремнієво-марганцевої, який класифікується згідно з УКТ ЗЕД за кодом 7229 20 00 00 походженням з Китайської Народної Республіки), тобто розраховано на невизначене коло осіб; має визначений строк дії - п`ять років, тобто застосовується неодноразово.

У свою чергу, відповідно до частини п`ятої статті 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Водначас, як було вказано вище, за правовим висновком Верховного Суду, попри те, що "очевидні" ознаки протиправності спірного рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав позивача не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Наявність таких виключних випадків у даній справі позивачем не доведено, а судом не встановлено.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство Градієнт-Україна" про забезпечення позову.

2. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Дудін С.О.