Постанова

від 27.09.2023 по справі 757/19522/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/19522/23 Головуючий в суді І інстанції Григоренко І.В.

Провадження № 22-ц/824/10908/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(у порядку письмового провадження)

27 вересня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Матвієнко Ю.О. та Гуля В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 травня 2023 року про передачу справи на розгляд іншого суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «АДВАЙЗЕР» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «СІТІ КЕПІТАЛ» про стягнення грошових коштів за договором та визнання окремої частини договору недійсною,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «АДВАЙЗЕР» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «СІТІ КЕПІТАЛ» про стягнення грошових коштів за договором та визнання окремої частини договору недійсною.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2023 року справу передано на розгляд за підсудністю до Броварського міськрайонного суду Київської області.

Не погоджуючись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, а також те, що суд зробив висновки, які не відповідають обставинам справи та постановив оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує зокрема на те, що предметом договору не є придбання позивачем об`єкта нерухомого майна, а предмет договору полягає у відступленні права вимоги позивачу, яке відповідач набув у забудовника, та заміна сторони за Договором купівлі-продажу майнових прав щодо об`єкту нерухомого майна на території 3 мікрорайону 4 житлового району м. Бровари №110122-066 від 11.01.2022, тобто зобов`язання за Договором фактично мали подвійний опосередкований характер щодо об`єкта нерухомого майна.

У зв`язку з тим, що забудовник після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України припинив будівельні роботи об`єкта нерухомого майна (навіть станом на дату подання цієї апеляційної скарги об`єкт нерухомого майна до цих пір недобудований), позивач скористалася правом на дострокове розірвання Договору, тому за цим договором між сторонами залишилися виключно питання виконання відповідачем перед позивачем грошових зобов`язань, а також питання можливого накладення відповідачем на позивача штрафних санкцій.

Тому, вважає, що оспорення позивачем окремої частини Договору безпосередньо пов`язано з позовною вимогою про стягнення з відповідача грошових коштів, тобто його грошового зобов`язання за Договором, та ніяким чином не може вважатися позовною вимогою, що виникла із приводу нерухомого майна.

Колегія суддів перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Передаючи дану справу на розгляд до Броварського міськрайонного суду Київської області, суд першої інстанції виходив з того, що спір у даній справі виник щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а тому вказаний позов не підсудний Печерському районному суду м. Києва, оскільки повинен розглядатися за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно ч.1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 визначено, які саме спори стосуються нерухомого майна, зокрема позови про право власності на таке майно; право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (ст.ст. 364, 367 ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (ст.ст. 370, 372 ЦК України); право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди, тощо; визнання правочину з нерухомістю недійсним; звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Враховуючи положення ст. 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст. 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст. 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18).

Як вбачається з позовної заяви, предметом спору між сторонами є стягнення з відповідача основного боргу та визнання недійсною з моменту укладення окрему частину Договору № 1201220-003 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги на заміну сторони за договором купівлі-продажу майнових прав щодо об`єкту нерухомого майна на території 3 мікрорайону 4 житлового району м. Бровари № 110122-006 від 11.01.2022 року, а відтак між сторонами виникли правовідносини, що мають виключно грошовий характер.

Так, з матеріалів справи вбачається, що об`єкт нерухомого майна до цих пір недобудований та відомості щодо нього не внесені до Державного реєстру прав на нерухоме майно, то й об`єкт нерухомого майна не існує, тому спір у даній справі не підпадає під визначені вищезазначеної категорії спорів, оскільки наслідки його вирішення жодним чином (ні прямо, ні опосередковано) не стосуються статусу та/або визначення юридичної долі, користування, утримання тощо нерухомого майна (квартири), а тому, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для направлення справи за підсудністю до Броварського міськрайонного суду Київської області не ґрунтуються на законі і є помилковими.

З огляду на викладене, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає оскаржувану ухвалу такою, що підлягає скасуванню в порядку, визначеному ст.379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до Печерського районного суду м. Києва.

Керуючись ст. ст. 374, 379 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 травня 2023 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Судді: