Рішення

від 20.09.2023 по справі 127/14808/23

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/14808/23

Провадження № 2/127/1764/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2023 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Антонюка В.В.,

за участі: секретаря Жмудь Я.П.,

представника позивача - адвоката Олійника А.М.,

представника відповідача - Кудрик Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Вінниці, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області про поновлення на роботі,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Пенсійного фонду України, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області (далі УВД ФССУ у Вінницькій обсласті), про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона працювала до 18.04.2023 на посаді начальника відділу по роботі з персоналом УВД ФССУ у Вінницькій області.

Наказом голови комісії з реорганізації УВД ФССУ у Вінницькій області від 11.04.2023 №67-к/тр її було звільнено з посади з 18.04.2023 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки дію укладеного із нею трудового договору не було продовжено у зв`язку з реорганізацією УВД ФССУ у Вінницькій області шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, як передбачено ч. 6 ст. 36 КЗпП України. А надане позивачу попередження про наступне звільнення не є персональним в розумінні ст. 49-2 КЗпП.

Крім того, звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України було допущено при можливості переведення позивача на іншу роботу, що суперечить ч. 2 ст. 40 КЗпП України.

Позивач зазначає, що Пенсійним фондом України, як правонаступником УВД ФССУ у Вінницькій області, в порушення вимог ч.3ст. 49-2 КЗпП, їй не було запропоновано іншу роботу, як на момент вручення попередження про наступне звільнення від 19.01.2023, так і протягом часу до дня звільнення з роботи - 18.04.2023. Дії відповідача позивач вважає незаконними, оскільки у цей період відбулось збільшення штатної чисельності Пенсійного фонду України та його територіальних органів саме для працевлаштування працівників Фонду соціального страхування України. Між тим, відповідачем не було виконано обов`язок по працевлаштуванню позивача і не запропоновано іншої вакантної посади.

Всупереч вимогам ч. 1 ст. 42 КЗпП України УВД ФССУу Вінницькійобласті при скороченні чисельності чи штату працівників, відповідачем не було враховано переважне право на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Скорочення всієї чисельності та штату працівників УВД ФССУу Вінницькійобласті проведено без обґрунтування такого скорочення, а також без проведення відповідних консультацій з профспілкою щодо запобігання негативних та шкідливих наслідків таких звільнень.

Позивач вважає, що її слід поновити на роботі, зобов`язати Пенсійний фонд України виплатити на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 19.04.2023 та стягнути понесені нею судові.

Ухвалою суду від 31.05.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

02.08.2023 на електронну адресу суду надійшов письмовий відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач повністю заперечив проти заявлених вимог, посилаючись на їх необгрунтованість і безпідставність, та просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.08.2023 витребувано з Пенсійного фонду України довідку про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 за два останні календарні місяці, що передують звільненню, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Протокольною ухвалою суду від 05.09.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Пенсійного фонду України від 02.08.2023 №2800-0603-7/43233 про залучення належного відповідача та закриття провадження у справі.

В судовому засіданні представник позивача просив заявлені вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Крім того, зазначив, що чинне законодавство України не містить жодних заборон щодо переведення працівників недержавної служби на державну службу. А в період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що прийнявши рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників, посада яких скорочується та на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Пенсійному фонді України чи його територіальних органах. Переведення працівників Фонду соціального страхування України на посади державної служби у Пенсійному фонді України та його територіальних органах не можливо та суперечить ст. 41 Закону України «Про державну службу». Зазначила, що на офіційному сайті Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ГУ ПФУ у Вінницькій області) був розміщений перелік вакантних посад державної служби і позивач могла самостійно звернутись до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про працевлаштування, однак цього не зробила.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 до 18.04.2023 включно працювала на посаді начальника відділу по роботі з персоналом УВД ФССУ у Вінницькій області.

Наказом голови комісії з реорганізації УВД ФССУ у Вінницькій області від 11.04.2023 №67-к/тр (а.с. 18), ОСОБА_1 була звільнена 18.04.2023 із займаної посади на підставі п.1ч. 1 ст.40КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників. Дані обставини підтверджуються також записами у трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с. 16-17).

В попередженні про наступне звільнення від 19.01.2023 б/н (а.с. 37) зазначено, що посаду, яку займає ОСОБА_1 буде скорочено, враховуючи п.2 розд. VІІЗакону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»,постанову КМУ від 27.12.2022 №1442, наказ голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України №9-ОД від 16.01.2023, накази УВД ФССУ у Вінницькій області №10 від 16.01.2023, №11 від 16.01.2023.

З попередженням ОСОБА_1 ознайомлена 19.01.2023, про що свідчить її підпис.

Крім того, ОСОБА_1 у попередженні повідомлена, що скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та його управлінь, а тому інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України їй не пропонується. Хоча, ОСОБА_1 була працівником УВД ФССУ у Вінницькій області, а не виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, яка є вищестоящою організацією по відношенню до УВД ФССУ у Вінницькій області.

Також наявне посилання на те, що згідно роз`яснень Міністерства економіки України від 13.01.2023 №4706-05/1622-03, ні законодавством про працю, ні законодавством, що регулює порядок призначення на посади державної служби, не передбачено можливості переведення працівника, який працює за трудовим договором на посаду державної служби до органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації.

Наказом голови комісії з реорганізації УВД ФССУ у Вінницькій області від 02.01.2023 №1-ОД , було затверджено план заходів з припинення УВД ФССУ у Вінницькій області (а.с. 19-22).

Судом також був досліджений наказ голови комісії з реорганізації виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 16.01.2023 №9-ОД (а.с. 32), в якому зазначено, що з 18.04.2023 скорочується весь штат та уся чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві.

Наказом голови комісії з реорганізації УВД ФССУ у Вінницькій області від 16.01.2023 №11, окремо скорочено увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами відділень УВД ФССУ у Вінницькій області відповідно до переліку (а.с. 35) .

Отже, зміст цих наказів та встановлені обставини справи дають суду підстави вважати, що підставою для звільнення позивача стала реорганізація УВД ФССУ у Вінницькій області шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 01.05.2023 внесений запис про державну реєстрацію припинення УВД ФССУ у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 41315197) як юридичної особи внаслідок реорганізації. Правонаступником УВД ФССУ у Вінницькій області визначено Пенсійний фонд України (код ЄДРПОУ 00035323) (а.с. 50).

Дані відомості підтверджуються передавальним актом від 28.04.2023 (а.с. 138-142).

Передавальний акт був підписаний від імені Пенсійного фонду України начальником ГУ ПФУ у Вінницькій області, на підставі повноважень делегованих йому п. 1 постанови правління Пенсійного фонду України від 10.01.2023 №1-1 (а.с. 143).

Також, під час розгляду справи судом досліджені лист голови комісії з реорганізації УВД ФССУ у Вінницькій області від 02.01.2022 №3-01 (а.с. 23), яким голова комісії з реорганізації УВД ФССУ у Вінницькій області зверталась до ГУ ПФУ у Вінницькій області з проханням надати перелік посад недержавної служби, які можуть бути запропоновані працівникам УВД ФССУ у Вінницькій області і лист-відповідь ГУ ПФУ у Вінницькій області від 04.01.2023 №0200-0802-5/1018 (а.с. 24), яким начальник ГУ ПФУ у Вінницькій області надала зміни до штатного розпису ГУ ПФУу Вінницькійобласті на 2022 рік (а.с. 26-29) та перелік вакантних посад державної служби станом на 03.01.2023 (а.с. 30-31), зазначивши при цьому, що працівники УВД ФССУу Вінницькійобласті можуть бути працевлаштовані на них шляхом участі в доборі на зайняття вакантних посад та подання відповідних документів. Посади не державної служби в ГУ ПФУ у Вінницькій області - відсутні.

Крім того, судом досліджені зміни до штатного розпису ГУ ПФУ у Вінницькій області на 2023 рік (а.с. 62-63), а також інформація щодо вакантних посад державної служби ГУ ПФУ у Вінницькій області станом на 18.04.2023 (а.с. 64-65).

Доказів ознайомлення ОСОБА_1 із листом ГУ ПФУ у Вінницькій області від 04.01.2023 №0200-0802-5/1018 або із переліками вакантних посад державної служби ГУ ПФУ у Вінницькій області станом на 03.01.2023 та на 18.04.2023 відповідачем подано не було.

Збільшення чисельності апарату Пенсійного фонду України підтверджується постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. № 85» від 30.12.2022 №1471, якою було збільшено штатну чисельність працівників органів Пенсійного фонду України на 1350 штатних одиниць, у тому числі апарат Пенсійного фонду України на 50 штатних одиниць.

Доказів надіслання та ознайомлення працівників ГУ ПФУ у Вінницькій області із переліком вакантних посад апарату Пенсійного фонду України відповідачем не надано.

Судом також були досліджені листи голови комісії з реорганізації УВД ФССУ у Вінницькій області від 16.01.2022 №92-01 (а.с. 39-40) про масове вивільнення працівників та проведення консультацій про заходищодо запобіганнязвільненням чизведенню їхкількості домінімуму абопом`якшеннянесприятливих наслідківбудь-якихзвільнень та від 19.01.2023 №97-01 (а.с. 43-47) про надання згоди на розірвання трудових договорів з працівниками, які були направлені на адресу Первинної профспілкової організації УВД ФССУ у Вінницькій області. А також лист Первинної профспілкової організації УВД ФССУ у Вінницькій області від 30.01.2023 №2 (а.с. 48-49) про ненадання згоди на звільнення працівників УВД ФССУ у Вінницькій області.

Як передбаченост. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту щодо вирішення спірних правовідносин передбаченіКЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п. а) ч. 2 ст. 9 Конвенції МОП №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Україною 04.02.1994 року та набрала чинності для України 16.05.1995, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3ст. 89 ЦПК України).

Гарантованест. 55 Конституції Україний конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Частина 6 ст. 43 Конституції Українигарантує громадянам захист від незаконного звільнення. В силустатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на гідне ставлення з боку роботодавця, інших працівників, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством (ст. 2 КЗпП України).

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ч. 1ст. 3 КЗпП).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП).

Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 №2620-ІХ (далі Закон 2620), яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі Закон 1105) викладено у новій редакції. Указаний нормативний акт набрав чинності з 01.01.2023.

Розділом VІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №1105 (в редакціїЗакону №2620) передбачено припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступником Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

На виконанняЗакону №1105(в редакціїЗакону №2620) Кабінетом Міністрів України прийнятоПостанову «Питанняприпинення Фондусоціального страхуванняУкраїни тауправлінь виконавчоїдирекції Фондусоціального страхуванняУкраїни» від 27.12.2022 №1442 (далі постанова КМУ №1442), якою передбачено припинити з 01 січня 2023 року, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України УВД ФССУ у Вінницькій області.

Крім того, абзацом 5 пункту 7 Постанови КМУ №1442 головам комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України було доручено забезпечити дотримання трудового законодавства щодо гарантій прав працівників Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду.

Пунктом 1 частини 1статті 40 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності роботодавець може розірвати, зокрема, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Крім того, за нормами частини 2статті 40 КЗпПпередбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як передбачено частиною 6статті 36 КЗпП, у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першоїстатті 40 КЗпП).

Під час звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпПу зв`язку зі змінами в організації праці, у т.ч. скороченням штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбаченихстаттею 49-2 КЗпП. Відповідно достатті 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, слід вважати, що роботодавець є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну в установі роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на роботодавця з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьоїстатті 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і, які існували на день звільнення.

Відповідно до абз. 1 п.19постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Статтею 110 ЦК Українивизначено, що ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб. У такому випадку Законом передбачено можливість 100-відсоткового скорочення і штату і чисельності працівників та їх звільнення у зв`язку з повною ліквідацією підприємства, оскільки збереження їх місця роботи стає неможливим.

Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення, тобто реорганізації (ст.ст. 104-109 ЦК України). У такому випадку посади підприємства яке припиняється, зберігаються на підприємстві - правонаступнику. При цьому, слід враховувати, що і у такому випадку можливе проведення скорочення штату працівників, однак на підприємстві - правонаступнику повинні існувати вакансії для продовження здійснення ним своєї діяльності.

Отже, приєднання це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Встановлена законодавством можливість припинення юридичної особи шляхом її приєднання до іншої юридичної особи, тобто по суті одночасне створення іншої більш великої установи, яка буде виконувати повноваження особи, що припиняється, не виключає, а навпаки покладає на роботодавця зобов`язання по працевлаштуванню працівників юридичної особи, яка припиняє свою діяльність.

Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому, до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу). Це узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №377/759/19.

Як зазначалось вище, умовою при звільнені працівника на підставі п. 1 ч.1ст. 40 КЗпП Україниє неможливість перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, що передбачене частиною другою вказаної статті.

Проте, на думку суду, можливість щодо переведення працівників, зокрема ОСОБА_1 , існувала, оскільки під час реорганізації УВД ФССУ у Вінницькій області не лише не відбувалось скорочення у Пенсійному фонді України та ГУ ПФУ у Вінницькій області, а навпаки відбулось збільшення штатної чисельності працівників, у тому числі, з метою працевлаштування працівників Фонду соціального страхування України для виконання функції загальнообов`язкового державного соціального страхування, які перейшли до них згідно Закону №2620.

В даному випадку, суд вважає, що від УВД ФССУ у Вінницькій області його права та обов`язки в порядку правонаступництва перейшли до Пенсійного фонду України, в тому числі і обов`язок щодо працевлаштування позивача ОСОБА_1 , а тому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві (установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 , незважаючи на наявність вакантних посад, враховуючи дані збільшення штатної чисельності на 2023 рік, відповідачем не були запропоновані такі посади, чим були порушені її трудові права. Той факт, що керівником ГУ ПФУ у Вінницькій області направлялись листи керівнику УВД ФССУ у Вінницькій області, про які зазначено вище щодо вакантних посад, добору кадрів тощо, не доводить правомірність дій відповідача щодо виконання ним обов`язку вжиття заходів по працевлаштуванню позивача, оскільки безпосередньо працівнику - позивачу по справі ОСОБА_1 такі пропозиції відповідачем, в тому числі з часу вручення 19.01.2023 попередження про наступне звільнення і до часу звільнення 18.04.2023, не направлялися і не повідомлялися, а відповідно, відсутній факт того, що вона відмовилася від жодної запропонованої їй посади. Також відсутні докази про те, що такі листи та інформація були доведені головою комісії з реорганізації УВД ФССУ у Вінницькій області до відома працівника ОСОБА_1 .

Крім того, безпідставними є посилання відповідача і на те, що не можливо переводити працівників органів Фонду соціального страхування України, на яких поширюється законодавство про працю, - на наявні вакантні/тимчасово вакантні посади державної служби в органах Пенсійного фонду України.

Так, за загальним правилом ч.6ст. 36 КЗпП Українив разі реорганізації підприємства (припинення) дія трудового договору працівника продовжується. Зміна підпорядкованості підприємства не припиняє дію трудового договору, тобто і на новому підприємстві зберігаються трудові відносини з працівниками. В той же час, підставами припинення трудового договору, відповідно до п.5 ч.1ст.36 КЗпП Україниє переведення працівника, за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Відповідно до п.12Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій Пенсійного фонду, поширюється діяЗакону України«Про державнуслужбу» №889-VIII (далі Закон №889).

Згідно з п.7 ч.1Закону №889державна служба здійснюється з дотриманням принципів забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям під час вступу на державну службу та її проходження.Статтею 21 цього Законупередбачено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадян України на посаду державної служби за результатами конкурсу.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженогоЗаконом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ,в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану продовжувався, який діє і на час розгляду справи.

Відповідно до ч.5ст.10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»в період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Таким чином,Законом України «Про правовий режим воєнного стану»передбачається спрощена процедура вступу на державну службу у період дії воєнного стану та жодним законодавством не заборонено можливість переведення працівника, який знаходиться в трудових відносинах з юридичною особою недержавної служби на посаду юридичної особи державної служби при приєднанні, яке здійснюється внаслідок реорганізації також у період дії воєнного стану.

Оскільки ніЗаконом України «Про державну службу», ні жодним іншим правовим актом не заборонено переведення працівника без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями), основним завданням якої є реалізація від імені держави владних управлінських функцій, на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації, то на роботодавця покладається обов`язок дотримання прав та гарантій працівника при звільненні, які передбаченіКЗпП України. Отже, на думку суду, роботодавець мав запропонувати позивачу рівнозначну посаду або іншу роботу в установі - правонаступника, чого зроблено не було.

Посилання відповідачана роз`яснення Міністерства економіки України від 13.01.2023 № 4706-05/1622-03 не заслуговують на увагу, оскільки листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не містять нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого, відповідно до законодавства, суб`єкта нормотворення та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Таким чином, за результатами встановлених обставин та досліджених доказів, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, визнання незаконним та скасування наказу від 11.04.2023 №67-к/тр про звільнення ОСОБА_1 з посади.

Відповідно, підлягають і задоволенню заявлені вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу по роботі з персоналом або на рівнозначній посаді.

На даний час єдине визначення терміну «рівнозначна посада» міститься устатті 2 Закону №889, згідно з яким рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

За аналогією закону, слід зробити висновок, що різнозначними посадами, як такими - є посади, до яких визначені однакові кваліфікаційні вимоги (посади однієї підкатегорії з урахуванням рівня установи) та належать до однієї групи оплати праці з урахуванням рівня установи.

Суд вважає, що у разі скорочення посади (штату), на якій працювала незаконно звільнена ОСОБА_1 , для виконання рішення суду роботодавець має внести відповідні зміни до штатного розкладу та ввести скорочену посаду або повинен поновити працівника на рівнозначній посаді, а якщо підприємство, установа, організація реорганізовані - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником. Також, слід зазначити, що у разі виробничої необхідності, роботодавцем можуть бути введені додаткові посади до штатного розпису і вноситися зміни до штатного розпису щодо виведення/введення певних посад.

Отже, враховуючи те, що відповідач є правонаступником, до якого перейшли обов`язки в частині трудових відносин, поновлення на рівнозначній посаді, яку займала ОСОБА_1 в органах Фонду соціального страхування (начальник відділу по роботі з персоналом), можливе.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушеним прогулом, за висновками Верховного Суду, що викладені 26.08.2020 у постанові по справі № 501/2316/15-ц, визнається період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

За даними довідки про доходи від 23.058.2023 №0200-0602-7/83243 (а.с. 155-156), середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 902 грн. 23 коп.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає до стягнення із відповідача на користь позивача, становить 100 147 грн. 53 коп. (902,23 грн. х 111 робочих днів), з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. Даний розмір коштів, який підлягає до стягнення, нарахований з 19.04.2023 по день винесення рішення по справі.

При цьому, слід зазначити, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, за висновками Верховного Суду, що викладені у постанові Великої Палати від 08.12.2021 у справі № 9901/407/19, слідуючи усталеній судовій практиці, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цими висновками підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню з цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК Україниподатковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену встатті 167 цього Кодексу(за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбаченихПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

На думку суду, позивачем обрано вірний спосіб захисту її порушених трудових прав, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення, про що зазначено вище. Доводи відповідача є необґрунтованими та безпідставними і не спростовують твердження, що викладені позивачем у позовній заяві.

Відповідно до п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про:

- присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

- поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

На підставі викладеного необхідно допустити рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Відповідно дост. 141 ЦПК України, з Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 00035323) в дохід держави підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 684 грн. 00 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2,4,5,12-13,76-84,259,268,430 ЦПК Українисуд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області про поновлення на роботі, задоволити.

Визнати незаконним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області від 11.04.2023 № 67-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу по роботі з персоналом або на рівнозначній посаді.

Стягнути з Пенсійного фонду України, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, в сумі 127 510 (сто двадцять сім тисяч п`ятсот десять) гривень 14 копійок.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з Пенсійного фонду України, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на користь держави судовий збір у сумі 2 684,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 28.09.2023 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Пенсійний фонд України, ЄДРПОУ 00035323, адреса місця знаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Суддя: