Постанова

від 11.09.2023 по справі 554/169/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/169/22 Номер провадження 22-ц/814/2270/23Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.,

суддів: Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.Ю.,

за участю секретаря: Владімірова Р.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, після збільшення позовних вимог, просив скасувати наказ КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради №149-к від 15.12.2021 про звільнення з роботи та поновити його на посаді лікаря анестезіолога у вказаному підприємстві. Стягнути з ККНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 176627,30 грн. та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначив, що 02.12.2021 він подав до КНП «Котелевська лікарня планового лікування» заяву на звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та просив видати йому трудову книжку, провести розрахунок при звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства.

02.12.2021 відповідач листом №2154 повідомив ОСОБА_1 про відмову в здійсненні його звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

06.12.2021 він надав відповідь на вище зазначений лист, в якому вказував на протиправність відмови у його звільненні та не видачі трудової книжки, ще раз наголошував на необхідності провести звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України в зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства.

Не дивлячись на його вимоги, він був звільнений 15.12.2021 наказом №149-К за ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Вважає вказаний наказ протиправним та таким, що не відповідає вимогам КЗпП України, оскільки роботодавець не вправі був змінювати підстави звільнення працівника, які останнім не зазначалися.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено формулювання причин звільнення у наказі Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради №149-К від 15 грудня 2021 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 , лікаря анестезіолога, з ч.1 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням) на ч.3 ст.38 КЗпП України (в зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства).

Стягнуто з комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його апеляційному порядку

В своїй апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Зазначає, що звільнення було здійснено за ч. 1ст. 38 КЗпП України без законної на те підстави, оскільки він просив звільнити з підстав не виконання роботодавцем законодавства про працю (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), а суд ухвалюючи рішення не мав права змінювати підстави звільнення та не вирішив питання щодо поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу, яка станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції становила 372681,78 грн.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволені апеляційної скарги.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, згідно наказу №70-к від 01.08.2017 р. ОСОБА_1 був прийнятий на посаду лікаря анестезіолога та інтенсивної терапії Котелевської ЦРЛ.

02.12.2021 ОСОБА_1 подав до Котелевської лікарні заяву на звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства, на що відповідач в той же день листом № 2154 повідомив, що здійснювати його звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України не буде, оскільки підприємство дотримується норм КЗпП України, колективного договору, договору №201 від 11.07.2017 про відпрацювання випускником у відповідача не менше трьох років після закінчення інтернатури.

06.12.2021 ОСОБА_1 повторно подав до медичного закладу заяву на звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України, в зв`язку з порушенням трудового законодавства роботодавцем та просив забезпечити представника роботодавця для передачі службової квартири, з огляду на розірвання ним також договору найму службового житла.

13.12.2021 відповідачем було надіслано на адресу ОСОБА_1 листа від 13.12.2021 про те, що датою його звільнення є 15.12.2021 (останній робочий день), того ж дня з ним буде розірвано договір найму службового житла.

Відповідно до наказу від 15.12.2021 Котелевської лікарні №149-К «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » було звільнено ОСОБА_1 згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 15.12.2021 на підставі його заяви від 02 грудня 2021 року.

Оскільки роботодавцем було самостійно визначено підстави звільнення - ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), хоча він просив звільнити на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України (в зв`язку з порушенням умов трудового законодавства), вважає звільнення незаконним, а наказ про звільнення таким, що підлягає скасуванню з поновленням його на роботі.

Частково задовольняючи позовні вимоги та змінюючи формулювання причин звільнення, місцевий суд виходив з огляду на усталену практику Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, оскільки роботодавець не може самостійно змінити формулювання звільнення, а орган, що розглядає спір - може.

Також під час розгляду справи місцевий суд встановив, що ОСОБА_1 після звільнення був працевлаштований, а отже вини роботодавця в неотриманні ним заробітної плати немає.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.

Так, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника визначені статтями 38, 39 КЗпП України.

Згідно ч.ч. 1, 3 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Матеріалами справи доводиться, що роботодавцем не визнавались факти порушення трудового законодавства та умов колективного договору стосовно працівника ОСОБА_1 , тоді як останній наполягав на невідповідності чинному законодавству договору від 11.07.2017 р. про відпрацювання ним як випускником, про що він зазначав у своїй повторній заяві від 06.12.2021 р.

Також встановлено судом та не заперечується сторонами, що з часу подання заяви про порушення трудового законодавство, тобто з 02.12.2021 р. позивач фактично на роботу не виходив та не виконував своїх службових обов`язків як лікар анестезіолог, натомість працевлаштувався за набутою спеціальністю в клініку м. Київ.

При цьому, суд вірно зазначив про те, що в даній ситуації неможливість виконання трудової функції працівником була пов`язана виключно з діями самого позивача, який вважав, що подавши заяву про своє звільнення 17.06.2021 р. він припинив з роботодавцем всі трудові правовідносини та не заперечується сторонами подання ОСОБА_1 заяви про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України в зв`язку з невиконанням на його думку роботодавцем законодавства про працю.

Між тим останній був звільнений за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням.

Місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги судову практику Верховного суду України, який, у постанові від 31.10.2012 у справі за № 6-120цс12 зазначив, що за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

При цьому суд правомірно визнав формулювання причин звільнення за ч. 1 ст. 38 КЗпП України неправильним, з огляду на те, що ОСОБА_1 подавав заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України і роботодавець не мав права його змінювати.

В даному випадку суд вірно звернув увагу на те, що обставинам, які стали підставою для звільнення в наказі про звільнення позивача була дана неправильна юридична кваліфікація, тому обґрунтовано змінив формулювання причин звільнення, провівши таким чинами їх у відповідність із волевиявленням позивача.

За вказаних обставин суд, як орган, що розглядає трудовий спір правомірно змінив формулювання причин звільнення у відповідності до положень ч. 3 ст. 235 КЗпП України - а саме з ч. 1 ст. 38 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто у відповідності до поданої працівником ОСОБА_1 заяви про звільнення.

Частиною 3 ст. 235 КЗпП України визначено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Позивачем ОСОБА_2 не заперечується та доводиться належними доказами, що після звільнення 15.12.2021 р. він був працевлаштований 25.01.2022 на посаду лікаря анестезіолога в ТОВ «ЛДЦ «Кіндерленд».

Крім того, як мешканець м. Києва надавав приватні послуги лікаря-анестезіолога в Хірургічному центрі мереж клінік VIVA.

Згідно до записів трудової книжки позивача, останній також з 24.05.2022 р. і по даний час працює в ТОВ «Гармонія здоров`я» м. Київ лікарем-анестезіологом, тобто неправильно зазначене звільнення не перешкоджало його працевлаштуванню та виключає вину Котелевської лікарні в нетриманні заробітної плати.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для покладення на роботодавця відповідальності по виплаті позивачу середнього заробітку у відповідності до ст. 235 КЗпП України, оскільки невірне формулювання причин його звільнення не перешкодило подальшому працевлаштуванню та отриманню заробітної плати за новим місцем роботи, а відтак не звузило його трудові права на отримання доходу від своєї праці.

При цьому, суд вірно зазначив про те, що в даній ситуації неможливість виконання трудової функції працівником була пов`язана виключно з діями самого позивача, який вважав, що подавши заяву про своє звільнення 17.06.2021 р. він припинив з роботодавцем всі трудові правовідносини.

Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять посилань на обставини, які б давали підстави вважати їх помилковими.

Посилання на те, що роботодавець не мав права звільняти Чамату за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а мав право відмовити в розірванні договору, колегія суддів не розцінює як підставу для скасування судового рішення, оскільки судом відновлено порушене право позивача та змінено підстави його звільнення у відповідності до заяви останнього.

Таким чином, допущені роботодавцем порушення норм трудового законодавства в зазначенні підстав звільнення були виправлені судом шляхом зміни формулювання причини звільнення в порядку, визначеному положеннями ст. 235 КЗпП України.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення збільшених на стадії апеляційного розгляду вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 372681,78 грн.

Відхиляючи вказане твердження, колегія суддів зауважує, що у позивача виникає право на виплату середнього заробітку за умови доведеності ним, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало його працевлаштуванню, шо в свою чергу, свідчить про не безумовне право звільненого працівника на стягнення з роботодавця середнього заробітку у відповідності до ст. 235 КЗпП України.

В даному випадку позивачем такі обставини не доведені, а направки, матеріали справи містять докази про його подальше працевлаштування в декількох медичних установах м. Києва.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що даний спір виник не у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою роботу, а виник внаслідок незгоди ОСОБА_1 з підставами свого звільнення. При цьому, він за власною ініціативою прийняв рішення не виходити на роботу та не виконувати свої службові обов`язки відразу після подання заяви про звільнення з підстав порушення відповідачем його трудових прав, посилаючись на те, що таке право йому надано положеннями ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Наведене свідчить, шо в даній ситуації неможливість виконання трудової функції працівником була пов`язана виключно з діями самого позивача, який вважав, що подавши заяву про своє звільнення 02.12.2021 р. він припинив з роботодавцем всі трудові правовідносини, що виключає правові підстави для стягненням з роботодавця середнього заробітку в порядку, визначеному ст. 235 КЗпП України.

За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 вересня 2023 року.

Судді : О.І. Обідіна Г. Л. Карпушин О. Ю. Кузнєцова