Постанова

від 21.09.2023 по справі 910/12902/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2023 р. Справа№ 910/12902/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

при секретарі судового засідання Огірко А.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 21.09.23

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Проміндустрія"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.02.2023 у справі № 910/12902/22 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проміндустрія"

про стягнення 289 890,08 грн,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі №910/12902/22 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» пеню у розмірі 112 480,82 грн, 3% річних у розмірі 18 517,40 грн, інфляційні втрати у розмірі 158 891,86 грн та судовий збір у розмірі 4348,35 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Проміндустрія" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи скаргу тим, що рішення винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права .

У відзиві на апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Укртрансгаз» вважає, що доводи та аргументи відповідача , якими він обґрунтовує апеляційну скаргу, є безпідставними , необґрунтованими та такими , що не відповідають фактичним обставинам справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 у даній справі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проміндустрія" на рішення Господарського суду міста Києва прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 29.05.2023р.

Судове засідання неодноразово відкладалось.

21.09.2023р. в судове засідання з`явились представники сторін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що воно не підлягає зміні чи скасуванню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи слідує, що 01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» (покупець) та Акціонерним товариством «Укртрансгаз» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу металобрухту № 2112000000 (далі - Договір), згідно з умовами п. 1.1 якого продавець зобов`язується за цим Договором передати у власність покупця металобрухт (метали чорні вторинні) (далі - товари), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товари на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору, найменування товарів, місце поставки, одиниця виміру, розрахункова маса та вартість, зазначені у Специфікації(-ях), наведеній(-их) у додатку(-ах) до цього Договору, які є його невід`ємною частиною (далі - Специфікація).

Ціна Договору складається із загальної вартості товарів, наведених у Специфікації(-ях) до цього Договору і становить 785 000,00 грн. ПДВ нараховується згідно вимог чинного законодавства (п. 3.1. Договору).

У розділі 4 Договору сторонами визначено порядок розрахунків за товари, які згідно з положеннями п. 4.1 проводяться на умовах попередньої оплати, яка здійснюється покупцем у розмірі 100% від ціни Договору, зазначеної в п. 3.1, протягом 5 банківських днів з дня укладення Договору та отримання оригіналу рахунку-фактури від продавця, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначений у розділі 13 цього Договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору приймання-передача товарів здійснюється партіями в межах Специфікації(-ій) на підставі замовлень покупця, які покупець надсилає продавцю в письмовій формі після здійснення попередньої оплати згідно з п. 4.1 цього Договору.

Приймання-передача кожної партії товарів здійснюється сторонами у строк погоджений сторонами у замовленні, за умови отримання продавцем від покупця попередньої оплати за товар згідно із п. 4.1 цього Договору. Продавець не здійснює передачі товару покупцю у разі відсутності її попередньої оплати (п. 5.7 Договору).

Відповідно до п.п. 6.1.1 п. 6.1 Договору, покупець зобов`язався оплачувати товари своєчасно та в повному обсязі згідно умов цього Договору.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині передачі товарів по 31 березня 2022 року, а в частині розрахунків - до їх повного завершення (п. 11.1 Договору).

Сторонами відповідно до п. 1.2 Договору погоджено Специфікацію № 1, якою визначено вартість товарів на загальну суму 785 000,00 грн.

Судом встановлено, що на виконання п. 4.1 Договору № 211200000 від 01.12.2021 позивач направив на належну адресу відповідача, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом юридичної особи 30967448, рахунок № 1 від 13.12.2021 на суму 785 000,00 грн, що підтверджується квитанцією Укрпошти від 14.01.2022 про надсилання поштового відправлення № 1711300098964, яке отримано відповідачем 17.01.2022.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення «належним», а тому, суд вважає, що позивачем направлено рахунок № 1 від 13.12.2021 відповідачу за належною адресою.

Врахувавши наведене та відповідно до правил доказування, суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку, що надані позивачем докази на підтвердження направлення відповідачу рахунку № 1 від 13.12.2021 та його отримання відповідачем підтверджують факт виставлення останньому вказаного рахунку, з огляду на що, враховуючи отримання відповідачем 17.01.2022 рахунку № 1 від 13.12.2021, останній із урахуванням положень п. 4.1. Договору зобов`язаний був здійснити попередню оплату товару до 24.01.2022 включно.

Доказів на підтвердження здійснення оплати виставленого позивачем рахунку № 1 від 13.12.2021 на суму 785 000,00 грн. відповідачем суду не надано.

Судом також встановлено, що позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 1 (№ 1001ВИХ-22-3004 від 12.09.2022) із вимогою сплатити за порушення умов Договору 110 330,14 грн пені, 14 517,12 грн 3% річних та 131 213,95 грн інфляційних, факт отримання якої підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву, а також долученим до відповіді на відзив листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» № 1001ВИХ-22-3004 від 12.09.2022.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/2188/20 наведено правовий висновок, що з урахуванням системного аналізу змісту ч. 2 ст. 538 ЦК України, зазначену норму у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: «Виконання сторонами договору купівлі-продажу своїх обов`язків має зустрічний характер, тому невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару є підставою застосування статті 538 ЦК України, відповідно до положень якої продавець має право зупинити виконання своїх обов`язків за договором або відмовитися від його виконання частково або повністю. Водночас, стаття 538 ЦК України не містить положень щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, яке мало місце під час дії договору".

Пунктом 7.12 Договору визначено, що закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

Оскільки, прострочення за Договором виникли у січні 2022 року, тобто під час дії Договору, то відповідач не звільняється від відповідальності за порушення зобов`язань.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення, зазначеного в п. 4.1. Договору, строку виконання зобов`язання з оплати або своєчасної оплати товару встановлена в п.7.3 Договору, за умовами якого у разі не оплати або несвоєчасної оплати товарів у строки, зазначені в пункті 4.1. цього договору, покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 0,1 відсотка, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені за період з 25.01.2022 по 25.07.2022, її розмір становить 112 480,82 грн, яка за перерахунком суду та з урахуванням приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України, згідно якої суд при ухваленні рішення не може виходити за межі заявлених позовних вимог, сума пені підлягає стягненню у заявленому позивачем розмірі, про що судом 1- ї інстанції правомірно зазначено в оскаржуваному рішенні із обґрунтованою відмовою у клопотанні відповідача про зменшення розміру пені до 1% від заявленої позивачем суми з посиланням на ст. 233, ч.3 551 Господарського кодексу України, оскільки відповідач не довів наявності таких обставин, які б свідчили про винятковість випадку, який може бути підставою для зменшення розміру пені, з чим колегія також погоджується з урахуванням недоведеності відповідачем таких обставин і в суді апеляційної інстанції.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача 3% річних за період з 25.01.2022 по 07.11.2022 у розмірі 18 517,40 грн та інфляційні за період лютий - вересень 2022 року у розмірі 158 891,86 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних витрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 та від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18.

За результатом перевірки розрахунку 3% річних та інфляційних, колегія вважає , що суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог про стягнення 3% річних та інфляційних у заявлених позивачем розмірах, а саме: 3% річних у розмірі 18 517,40 грн та інфляційні у розмірі 158 891,86 грн.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення у даній справі відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, колегія вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269- 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проміндустрія" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі № 910/12902/22 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Проміндустрія"

Матеріали справи № 910/12902/22 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

повний текст постанови виготовлено та підписано 28.09.2023

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук