Рішення

від 28.09.2023 по справі 910/11080/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2023Справа № 910/11080/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/11080/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергостратегія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортна оселя»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

12 липня 2023 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергостратегія» (позивач) надійшла позовна заява № 5 від 29.06.2023 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортна оселя» (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 373 467,78 грн., з них: основного боргу - 239 833,74 грн. (двісті тридцять дев`ять тисяч вісімсот тридцять три гривні 74 копійки), пені - 93 625,81 грн. (дев`яносто три тисячі шістсот двадцять п`ять гривень 81 копійка), 3% річних - 8473,06 грн. (вісім тисяч чотириста сімдесят три гривні 06 копійок) та інфляційного збільшення - 31 535,17 грн. (тридцять одна тисяча п`ятсот тридцять п`ять гривень 17 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу № 08/02/22-Е від 08.02.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 року у справі № 910/11080/23 позовну заяву № 5 від 29.06.2023 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергостратегія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортна оселя» про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергостратегія» строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0105494235532 ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 року у справі № 910/11080/23 вручено уповноваженому представнику позивача - 17.07.2023 року.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 24.07.2023 року (включно).

21.07.2023 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергостратегія» надійшло клопотання № 11 від 21.07.2023 року про залучення доказів на виконання вимог ухвали суду від 13.07.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11080/23, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105494806912 ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 року у справі № 910/11080/23 вручено уповноваженому представнику відповідача - 02.08.2023 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 17.08.2023 року (включно).

18.08.2023 року через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортна оселя» надійшов відзив на позовну заяву б/н від 18.08.2023 року, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що: (1) заборгованість у розмірі 239 833,74 грн. сплачена ним до звернення позивача до суду з даним позовом, що підтверджується платіжними інструкціями № 828 від 06.06.2023 року на суму 30 000,00 грн., № 839 від 09.06.2023 року на суму 100 000,00 грн., № 840 від 12.06.2023 року на суму 100 000,00 грн. та № 15314 від 21.06.2023 року на суму 9833,73 грн.; (2) нарахування пені на суму боргу не передбачено погодженою між сторонами комерційною пропозицією; (3) вимога позивача про стягнення інфляційних втрат на періоди № 5 та № 10 не підлягає задоволенню, оскільки інфляційні втрати нараховані за не повний місяць, що не відповідає законодавству та судовій практиці.

Отже, відзив на позовну заяву подано відповідачем з простроченням на 1 (один) день.

У поданому відзиві на позовну заяву відповідач просить визнати причину строку на подачу відзиву поважними та поновити строк на його подання.

Згідно з частиною восьмою статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Правовий аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє дійти висновку про те, що учаснику справи гарантується право подати до суду відзив на позов протягом строку, встановленого судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

У відповідності до частини 1 статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до статті 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно з частиною 1 та частиною 7 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Суд може поновити лише пропущений процесуальний строк та строк який встановлений законом.

Отже, відповідач помилково просить поновити, а не продовжити процесуальний строк, встановлений судом.

Враховуючи вищевикладене, та те, що строк для подання відзиву на позовну заяву встановлено судом в ухвалі суду, такий строк не може бути поновлено, а тому суд дійшов висновку про відмову відповідачу у поновленні строку для подання відзиву на позовну заяву.

Втім, відповідно до частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи вищенаведене, враховуючи необхідність забезпечення рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін, задля дотримання принципів господарського судочинства та з метою повного та всебічного розгляду справи, з огляду на право учасників справи подавати до суду докази, суд вважає за необхідне за власною ініціативою продовжити відповідачу процесуальний строк для подання до суду відзиву на позов до 18.08.2023 року.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергостратегія" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комфортна оселя" (надалі - відповідач, споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 08/02/22-Е (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу (далі - споживач) постачальником та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом приєднання споживача до цього договору, згідно із заявою - приєднання, яка є додатком 1 до цього договору.

Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «При ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 та є однаковими для всіх споживачів (п. 1.2. договору).

Згідно пункту 2.1. договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до пункту 5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.

Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії (п. 5.2. договору).

В пункті 5.6. договору визначено, що комерційна пропозиція до договору містить інформацію про ціну на електричну енергію, спосіб оплати, терміни (строк), розмір пені за порушення строку оплати або штраф, строк дії договору та пролонгації та інші умови.

Заявою-приєднанням до договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток №1) між сторонами засвідчено вільне волевиявлення щодо приєднання до умов договору в повному обсязі та визначено перелік точок комерційного обліку за об`єктами споживача (відповідача) для початку постачання енергії з 08.02.2022 року.

Комерційною пропозицією (додаток № 2) до договору про постачання електричної енергії споживача зазначено спосіб оплати та розрахунковий період - календарний місяць, який встановлюється з 01 числа місяця до останнього дня цього ж місяця.

Рахунок за спожиту електричну енергію надається постачальником споживачу протягом двох робочих днів, після отримання від відповідного оператора системи розподілу даних щодо обсягу спожитої електричної енергії споживачем в один із таких способів: через особистий кабінет на сайті постачальника; електронною поштою; факсимільним зв`язком за телефоном; у відповідних структурних підрозділах постачальника.

Оплата за спожиту електроенергію споживачем здійснюється до 15-го числа місяця постачання - 50% від прогнозованого об`єму, та 50% - до 7 числа місяця наступним після місяця постачання.

Договір набирає чинності з дати вказаної в заяві-приєднанні та діє до 01.01.2023 року. Договір вважається автоматично пролонгованим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за 45 календарних днів до закінчення терміну дії договору не заяви про свій намір розірвати цей договір.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем передано відповідачу за період з 28.02.2022 року по 30.04.2023 року електроенергію за договором на суму 15 293 389,37 грн. згідно наступних актів прийому-передачі електроенергії: від 28.02.2022 року на суму 1 937 567,50 грн., від 31.03.2022 року на суму 1 881 354,94 грн., від 30.04.2022 року на суму 670 489,25 грн., від 31.05.2022 року на суму 725 767,76 грн., від 31.07.2022 року на суму 597 852,58 грн., від 31.08.2022 року на суму 1 602,58 грн., від 30.09.2022 року на суму 723 795,82 грн., від 31.10.2022 року на суму 928 299,10 грн., від 30.11.2022 року на суму 1 180 826,22 грн., від 31.12.2022 року на суму 1 219 427,82 грн., від 31.01.2023 року на суму 1 374 618,44 грн., від 28.02.2023 рок на суму 1 083 777,09 грн., від 31.03.2023 року на суму 1 475 759,73 грн., від 30.04.2023 року на суму 1 492 250,54 грн.

Згідно доводів позивача за спірний період відповідачем за поставлену електричну енергію за лютий 2022 року по квітень 2023 року сплачено 15 053 555,63 грн., а відтак заборгованість становить 239 833,74 грн.

Крім того, на підтвердження у відповідача заборгованості у розмірі 239 833,74 грн. позивачем до позову надано не підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період з січня 2022 року по травень 2023 року, в якому зазначено, що заборгованість відповідача за договором № 08/02/22-Е від 08.02.2022 року становить 239 833,74 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за електроенергію у розмірі 239 833,74 грн. Також за порушення строків оплати електроенергії позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 93 625,81 грн., 3% річних у розмірі 8473,06 грн. та інфляційне збільшення у розмірі 31 535,17 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Положення частини 1 статті 180 Господарського кодексу України кореспондуються зі статтею 628 ЦК України.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статтей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» Правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».

Відповідно до частини 2 статті 45 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Згідно з частиною 4 статті 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором.

Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), відповідно до пункту 2.1.16 якого договір є публічним договором приєднання, розробляється оператором системи на основі додатка 4 до цих Правил, оприлюднюється на офіційному веб-сайті оператора системи та укладається шляхом надання електропостачальником заяви-приєднання. Датою початку дії зазначеного договору є наступний робочий день від дня отримання оператором системи заяви-приєднання електропостачальника щодо укладення такого договору.

Умови договору є однаковими для всіх електропостачальників та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (п. 1.2. договору).

Внаслідок підписання відповідачем заяви-приєднання, останній приєднався до договору, а відтак між позивачем та відповідачем виникли цивільні права та обов`язки, які за своєю правовою природою є договором постачання електричної енергії споживач.

Як вбачається зі змісту частини 1 статті 265 Господарського кодексу України та частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлені судом обставини та враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем за спірний період лютий 2022 року - квітень 2023 року порушено умови договору в частині здійснення оплати поставленої електричної енергії, що відповідно свідчить про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 239 833,74 грн.

Що стосується наданого позивачем акту звірки, суд вказує, що останній не приймається судом у якості належного та допустимого доказу, оскільки такий акт не підписаний відповідачем, а також відсутня первинна документація.

При цьому суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з тим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що в акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 року у справі № 916/1727/17.

В той же час, надані відповідачем до матеріалів справи платіжні інструкції № 839 від 09.06.2023 року на суму 100 000,00 грн., № 828 від 06.06.2023 року на суму 30 000,00 грн., № 840 від 12.06.2023 року на суму 100 000,00 грн. та № 15314 від 21.06.2023 року на суму 9833,73 грн. свідчать, що відповідач до відкриття провадження у справі № 910/11080/23 добровільно сплатив на рахунок позивача заборгованість у розмірі 239 833,73 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Так, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 13/51-04).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 916/3245/17 та від 12.06.2019 року у справі № 916/542/18 сформульовано правовий висновок про те, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Враховуючи, що станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом предмет спору у розмірі 239 833,73 грн. був відсутній, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому, можливість закриття провадження у справі і відмови у задоволенні позову пов`язані саме з моментом відкриття провадження у даній справі, а не з моментом звернення до суду з вказаним позовом.

Оскільки відповідачем до відкриття провадження у справі сплачено суму заборгованості у розмірі 239 833,73 грн., то суд дійшов висновку, що звернення позивача до суду про стягнення зазначеної суми є безпідставним, оскільки його права та інтереси у цій частині не є порушеними.

Отже, заборгованість за договором становить 0,01 грн., з розрахунку: 239 833,74 грн. (заявлена до стягнення сума боргу) - 239 833,73 грн. (сплачена сума боргу).

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 08/02/22-Е від 08.02.2022 року у розмірі 0,01 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 93 625,81 грн., 3% річних у розмірі 8473,06 грн. та інфляційне збільшення у розмірі 31 535,17 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 5.5. договору визначено, що у разі порушення споживачем строків оплати за договором, постачальник має право вимагати сплату пені.

Як вже зазначалося судом вище, додатком № 2 до договору є Комерційна пропозиція, в якій сторони визначили, що пеня та штраф не застосовуються.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі № 917/265/18 зазначив, що додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто додаток до договору - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов.

Враховуючи вищевикладене, суд застосовує до спірних правовідносин умови додатку № 2 до договору «Комерційна пропозиція», який уточнює умови існуючого між сторонами договору.

Враховуючи, що додатком № 2 до договору не передбачено нарахування пені, тоді як пеня носить характер договірної санкції, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, відтак позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 93 625,81 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційного збільшення у розмірі 31 535,17 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами пункту 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.

Диспозитивність означає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (частина 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

З аналізу змісту наведених статей вбачається, що нарахування інфляційних, зокрема, визначення суми заборгованості та періодів нарахування є обов`язком особи, яка звертається до суду з вимогою про стягнення таких сум.

Суд зобов`язаний перевірити наданий розрахунок на предмет дотримання у такому розрахунку вимог чинного законодавства та правильності арифметичних розрахунків. Однак, суд не має права самостійно замість позивача складати розрахунки інфляційних втрат та штрафних санкцій, зокрема, визначати період нарахування таких сум тощо.

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 910/18557/20 зазначено наступне:

«Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку інфляційного збільшення у розмірі 31 535, 17 грн.

Судом встановлено, що обґрунтованого розрахунку інфляційного збільшення із зазначенням періодів нарахування «з» - «по» до позовної заяви не додано.

Суд відмічає, що за відсутності зазначення періодів нарахування перевірити правильність нарахованих позивачем сум інфляційного збільшення є неможливим.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційного збільшення у розмірі 31 535,17 грн. задоволенню не підлягають.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, судом встановлено, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком позивача, становить 8473,06 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 8473,07 грн., з них: основного боргу - 0,01 грн. (одна копійка) та 3% річних - 8473,06 грн. (вісім тисяч чотириста сімдесят три гривні 06 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 127,10 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортна оселя» (ідентифікаційний код 35241463, адреса: 03040, м. Київ, вул. Деміївська, 29) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергостротегія» (ідентифікаційний код 38765893, адреса: 04060, м. Київ, вул. Ольжича, 27/22, офіс 2) грошові кошти: основного боргу - 0,01 грн. (одна копійка), 3% річних - 8473,06 грн. (вісім тисяч чотириста сімдесят три гривні 06 копійок) та судовий збір - 127,10 грн. (сто двадцять сім гривень 10 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 28.09.2023 року.

Суддя О.В. Котков