Постанова

від 26.09.2023 по справі 911/1840/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/1840/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт"

на ухвалу господарського суду Київської області від 27.02.2023 (головуючий суддя Щоткін О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 (головуючий Тарасенко К.В., судді: Разіна Т.І., Іоннікова І.А.), ухвалені за наслідками розгляду скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Жарчинського О.А. (далі - Виконавець)

у справі № 911/1840/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Неогрупп" (далі - Позивач)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" (далі - Відповідач)

про стягнення заборгованості у розмірі 3 060 121,99 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною до Відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 3 060 121,99 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.11.2021 позов задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2 931 304,67 грн основного боргу, 128 817,32 грн пені.

На примусове виконання вказаного рішення Господарський суд Київської області 14.12.2021 видав наказ.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2022 рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 залишено без змін.

Через канцелярію суду першої інстанції 17.01.2023 Відповідач подав скаргу від 17.01.2023 на рішення Виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, у якій просив суд: поновити пропущений з поважних причин строк на подання цієї скарги; визнати неправомірними дії Виконавця з винесення постанови від 11.01.2022 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання наказу, виданого Господарським судом Київської області 14.12.2021 у справі № 911/1840/21, про примусове виконання рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021; зобов`язати Виконавця усунути порушення шляхом скасування постанови від 11.01.2022 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання наказу, виданого Господарським судом Київської області 14.12.2021 у справі № 911/1840/21, про примусове виконання рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021.

Скарга обґрунтована тим, що:

- у зв`язку з не набранням законної сили судовим рішенням, постанова Виконавця від 11.01.2022 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 є неправомірною, а виконавчий документ на підставі частини четвертої статті 4 Закону України ?Про виконавче провадження? мав бути повернутий стягувачу без прийняття до виконання;

- 11.01.2022, на дату відкриття виконавчого провадження, були наявні достатні підстави встановити, що судове рішення у цій справі ще не набрало законної сили, а саме: 13.12.2021 на порталі ?Судова влада України? у розділі ?Стан розгляду справ? була наявна інформація у справі № 911/1840/21 про призначення складу суду за апеляційною скаргою Відповідача; 20.12.2021 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, у якій зазначено, що Відповідач (13.12.2021 згідно з відміткою печатки суду апеляційної інстанції) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2023, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023, відмовлено у задоволенні скарги Відповідача на дії Виконавця.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що судовий наказ видано до того, як Відповідач повідомив суд про оскарження рішення в апеляційному порядку, і станом на момент вчинення оспорюваних дій Виконавця з винесення постанови від 11.01.2022 про відкриття виконавчого провадження апеляційне провадження не було відкрито, а тому були відсутні підстави для повернення виконавчого документа без прийняття його до виконання.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також на підставу касаційного оскарження судових рішень, визначену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає про те, що питання застосування у подібних правовідносинах пункту 1 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" є неоднозначним, а тому формулювання висновку Верховним Судом у цій справі дозволить сформувати єдину правозастосовну практику, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким скаргу Відповідача на дії Виконавця задовольнити.

Представник Виконавця подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення. Також у відзиві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (20 000,00 грн) та заявлено про стягнення з Відповідача вказаної суми судових витрат, понесених Виконавцем на правничу допомогу, а також зазначено, що докази оплати послуг на правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення постанови Верховним Судом. Вказана заява Судом буде розглянута на підставі поданих Виконавцем доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, відповідно до вимог та строків встановлених статтями 129, 221 ГПК України.

Від Позивача відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Ухвалюючи оскаржувані рішення суди виходили з того, що відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно із статтею 327 ГПК України, зокрема, виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого судом наказу, який є виконавчим документом.

Статтею 1 Закону України ?"Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України ?Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України ?Про виконавче провадження? передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України ?Про виконавче провадження? виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).

Частиною першою статті 241 ГПК України передбачено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини першої статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що повний текст рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі № 911/1840/21 складений 22.11.2021, отже, з огляду на приписи частин першої, четвертої статті 116 ГПК України, останній день строку на його апеляційне оскарження припадав на 13.12.2021. Таким чином, вказане рішення мало набрати законної сили 14.12.2021.

У свою чергу, Відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у цій справі 13.12.2021, про що надіслано повідомлення до суду першої інстанції наступного дня - 14.12.2021.

Водночас, як встановлено судами та не спростовано Відповідачем, що на примусове виконання рішення суду першої інстанції Господарський суд Київської області 14.12.2021 видав наказ, який збережено у системі ?Діловодство спеціалізованого суду? 14.12.2021 о 12 год. 13 хв., а повідомлення про подання апеляційної скарги у справі № 911/1840/21 від представника Відповідача надійшло 14.12.2021, яке зареєстровано у системі "Діловодство спеціалізованого суду" о 17 год. 29 хв. Тобто, згідно з відомостями в системі "Діловодство спеціалізованого суду" наказ на примусове виконання зазначеного рішення виданий судом 14.12.2021 за часом раніше, ніж Господарський суд Київської області зареєстрував повідомлення Відповідача про подання апеляційної скарги. Таким чином, на момент видачі наказу на примусове виконання судового рішення від 03.11.2021 суд фактично не був обізнаний про обставини щодо передчасності видачі наказу у цій справі.

Судами враховано, що Відповідач, задля уникнення видачі судом наказу, у зв`язку з набранням рішенням законної сили, не був позбавлений можливості повідомити суд першої інстанції про оскарження ним рішення у справі у день подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції, тобто 13.12.2021, що було в інтересах Відповідача та з урахуванням, що 13.12.2021 було останнім днем оскарження відповідного рішення і з наступного дня (14.12.2021) таке рішення набирало законної сили, у разі неподання Відповідачем на нього апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Також судами встановлено, що стягувач (Позивач) пред`явив наказ Господарського суду Київської області від 14.12.2021 до виконання у період до вирішення апеляційним судом питання про відкриття апеляційного провадження.

Матеріали справи не містять доказів, що боржник повідомляв приватного виконавця про наявність обставин, які б перешкоджали вчиненню виконавчих дій.

На стадії відкриття виконавчого провадження виконавець повинен пересвідчитися, зокрема, чи відповідає виконавчий документ і заява про його виконання вимогам Закону України "Про виконавче провадження", чи надано усі документи, відтак, якщо немає підстав для повернення виконавчого документа або відмови у відкритті виконавчого документа, відкриває виконавче провадження (близький за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 750/2414/17).

Виконавець в порядку та у строки визначені частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" 11.01.2022 відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1, оскільки підстави для повернення без прийняття до виконання отриманого ним наказу Господарського суду Київської області від 14.12.2021 у справі № 911/1840/21 відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" були відсутні, зокрема, наказ містив інформацію про набрання законної сили рішенням, на виконання якого видано наказ.

Відомості щодо оскарження рішення суду були відсутні і в єдиному державному реєстрі судових рішень. Судами оцінювались покликання Відповідача щодо перебування інформації на сайт судової влади суди та відхилені з наведенням мотивів такого відхилення.

Судами встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2022 рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі № 911/1840/21 залишено без змін, а отже, відповідно до частини другої статті 241 ГПК України вказане рішення набрало законної сили.

Викладені у скарзі Відповідача на дії Виконавця, поданої до суду 17.01.2023 [через рік з моменту відкриття виконавчого провадження (11.01.2022) та майже півроку з моменту набранням рішенням законної сили (27.07.2022)], обставини свідчать про те, що скаржник, незважаючи на закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення ще у січні 2022 року, наполягає на розгляді своєї скарги, посилаючись на неправомірність оскаржуваної постанови, а також на те, що права Відповідача мають бути поновленими.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 339 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Отже можливість оскарження до суду дій або бездіяльності державних/приватних виконавців є гарантією прав сторін виконавчого провадження.

При цьому відповідно до наведених норм закону сторони виконавчого провадження мають право оскаржити до суду як кожне окреме рішення, дію чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення, так і сукупність певних рішень, дій чи бездіяльності виконавця, які на думку скаржника порушують його права, свободи чи інтереси. Заборони на оскарження певних рішень, дій чи бездіяльності виконавця чинне законодавство не містить.

Водночас завданням господарського судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судами попередніх інстанцій враховано, що у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 641/7824/18 викладено правову позицію про те, що звертаючись до суду, сторона виконавчого провадження зобов`язана обґрунтувати, а суд, у свою чергу, зобов`язаний встановити, яке саме право скаржника як сторони виконавчого провадження порушено та підлягає захисту в порядку судового контролю за виконанням.

У порядку судового контролю за виконанням судових рішень правовий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує судочинство для такого захисту.

По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів сторони виконавчого провадження - є неприпустимим.

Саме по собі порушення норм законодавства ще не є достатньою підставою для задоволення скарги в порядку судового контролю, необхідно також довести та встановити порушення прав саме скаржника як сторони виконавчого провадження.

Таким чином, якщо державний виконавець або інша посадова особа ДВС, приватний виконавець - порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь якої іншої особи), - то така скарга задоволенню не підлягає (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17).

Судами у даній справі встановлено, що скаржник вказує на те, що порушено його право на належну правову процедуру, однак, у зв`язку з обставинами встановленими у судових рішеннях, які набрали законної сили, саме Відповідач у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання є особою винною як у виникненні судового спору, та мав виконати грошове зобов`язання ще до звернення Позивача з позовом у даній справі.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника, тому має бути наведено правові підстави та обґрунтовано порушення прав з огляду на обов`язковість виконання судових рішень.

У своїй скарзі Відповідач не вказав, які саме його законні права та інтереси порушені внаслідок відкриття виконавчого провадження та не обґрунтував, яке його порушене право, як боржника, буде відновлено внаслідок скасування спірної постанови.

З урахуванням встановлених обставин щодо повного виконання рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі № 911/1840/21, яке набрало законної сили, тобто стягнення заборгованості з Відповідача на користь Позивача, з огляду на залишення вказаного рішення без змін судом апеляційної інстанції, суди дійшли висновку, що відкриття та виконання рішення суду у цій справі за наказом від 14.12.2021 саме по собі не порушило прав божника.

При цьому, матеріали справи не містять відомостей, а Відповідач навіть не посилається, що він мав намір добровільно виконати рішення суду, для уникнення додаткових витрат.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент розгляду скарги Виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 13.01.2022 у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення за виконавчим документом, тобто відбулось ефективне виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення щодо правильності застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи доводи касаційної скарги, Суд звертає увагу на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі № 924/90/22, а саме:

?8.21. Верховний Суд констатує, що має місце неоднозначність у застосуванні норм ГПК та Закону № 1404-VIII, для вирішення якої слід вдатися до аналізу положень, які регламентують дії виконавця під час здійснення виконавчого провадження, а також визначають права та обов`язки учасників виконавчого провадження.

8.22. Так, за статтею 38 Закону № 1404-VIII виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення.

8.23. Також за частиною четвертою статті Закону № 1404-VIII сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

8.24. Звідси Верховний Суд висновує, що у випадку, коли виконавець відкрив виконавче провадження, діючи у відповідності до вимог законодавства та Інструкції, на підставі виконавчого документа, що містив вказівку про набрання чинності рішенням суду, та за відсутності інших документальних даних, що у належному порядку спростовують таку вказівку, то у випадку поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду виконавець зупиняє розпочате виконавче провадження. Підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження в такому разі відсутні.

8.25. У разі, коли за наслідками апеляційного перегляду апеляційний суд залишить рішення без змін, виконавче провадження поновлюється.

8.26. В іншому випадку виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, а стягнуті на його виконання суми - поверненню в порядку повороту виконання судового рішення.

8.27. Отже, державні виконавці під час прийняття постанов 11.07.2023 та 12.07.2023 про відкриття виконавчих проваджень діяли на підставі виконавчих документів, які за формою та змістом відповідали приписам статті 4 Закону № 1404-VIII, їх дії не суперечили вимогам законодавства та Інструкції. Доводів та доказів про інше матеріали справи, скарга відповідачки та касаційна скарга не містять.

8.28. Водночас оскільки суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення суду лише 28.07.2022, то відповідно станом на 11.07.2022 та 12.07.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень й не могло бути наявною іншої інформації, ніж та, що днем набрання законної сили рішенням є 21.06.2022?.

Верховний Суд вертає увагу на те, що оскаржувані судові рішення у даній справі відповідають висновками викладеним у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі № 924/90/22.

Також Верховний Суд виходить з того, що питання, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів, врегульовані Законом України ?Про виконавче провадження?. Вказаний Закон є спеціальним законом, яким державний та приватний виконавці керуються при примусовому виконанні рішень суду та інших органів (посадових осіб).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України ?Про виконавче провадження? примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України ?Про виконавче провадження? виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пункт 1 частини другої статті 18 Закону України ?Про виконавче провадження? встановлює обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За умовами пункту 1 частини першої статті 26 Закону України ?Про виконавче провадження? виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Суди попередніх інстанцій встановили, що наказ від 14.12.2021 виданий на підставі рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021, яке на дату складання тексту наказу та його підписання не набрало законної сили, оскільки було оскаржено Відповідачем в апеляційному порядку у межах строку, встановленого процесуальним кодексом.

Відповідно до статті 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Таким чином, рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 набрало законної сили з дня прийняття постанови Північним апеляційним господарським судом від 27.07.2022, тобто 27.07.2022. Отже, Виконавець під час прийняття постанови 11.01.2022 про відкриття виконавчих проваджень діяв на підставі виконавчого документу, який за формою та змістом відповідав приписам статті 4 Закону України ?Про виконавче провадження?, його дії не суперечили вимогам законодавства та Інструкції з організації примусового виконання рішень. Доводів та доказів про інше матеріали справи та касаційна скарга не містять. Водночас оскільки суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення суду лише 24.01.2022, то відповідно станом на 11.01.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень й не могло бути наявною іншої інформації, ніж та, що днем набрання законної сили рішенням є 14.01.2022.

Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної у постанові від 28.05.2019 у справі № 905/2458/16, в якій зазначено, що принцип обов`язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов`язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов`язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (у тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки - перешкоджає такому виконанню.

Відтак, що за наявності сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення Виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства, так і їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення, тому Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій та вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Водночас наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм права.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім доказам, що, у свою чергу, подані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

За таких обставин, касаційна скарга Відповідача є необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно із статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 304, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області від 27.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 у справі № 911/1840/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова