Постанова

від 13.09.2023 по справі 359/6970/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 359/6970/18

провадження № 61-2833св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - виконувач обов`язків керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:головне управління Держгеокадастру у Київській області, міжрегіональний офіс захисних масивів Дніпровського водосховища державного агентства водних ресурсів,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року виконувач обов`язків керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: головне управління Держгеокадастру у Київській області, міжрегіональний офіс захисних масивів Дніпровського водосховища державного агентства водних ресурсів, про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області» від 19 січня 2010 року № 73 передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

29 січня 2010 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 839978 з кадастровим номером 3220887000:03:002:0298 площею 2 га.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 10 серпня 2010 року земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0298 розділено та видано їй державні акти серій:

ЯЛ № 250901 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0683 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250902 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0684 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250903 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0685 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250904 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0686 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250905 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0687 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250906 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0688 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250907 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0689 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250908 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0690 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250909 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0691 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1273 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250918 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0692 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,0727 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250910 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0693 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,0000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

15 квітня 2011 року ОСОБА_1 відчужила на підставі договору купівлі-продажу земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0683, 3220887000:03:002:0684 ОСОБА_2

11 січня 2012 року ОСОБА_1 відчужила на підставі договору купівлі-продажу земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0693 ОСОБА_3 .

Відповідно до інформації з ДЗК станом на 31 серпня 2018 року земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0688 належить ОСОБА_5 , а земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0689 - ОСОБА_4 .

Решта земельних ділянок залишаються у власності ОСОБА_1 .

Вказував, що розпорядження Бориспільської РДА від 19 січня 2010 року № 73 в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3220887000:03:002:0298, а також видані в подальшому на його підставі державні акти про право власності на земельні ділянки не відповідають вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, у зв`язку з чим повинні бути визнані судом недійсними. Посилався на те, що відповідно до інформації КДП «Київгеоінформатика» від 15 вересня 2017 року №01/01/583 та схем накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду станом на 1993 та 2010 роки, виготовленими КДП «Київгеоінформатика», вищезазначені земельні ділянки накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу Канівського водосховища на р. Дніпро.

Позивач зазначав, що єдиним органом, який наділений повноваженнями розпоряджатись землями водного фонду на території Бориспільського району у порядку, передбаченому ЗК України, є Київська обласна державна адміністрація.

З урахуванням викладеного, вказував, що розпорядження Бориспільської РДА від 19 січня 2010 року № 73, а також видані на його підставі державні акти на право власності на земельну ділянку суперечать вимогам статей 58, 60, 61 ЗК України, статтям 86, 88, 89 ВК України та підлягають визнанню недійсними, оскільки Бориспільська районна державна адміністрація розпорядилася землями водного фонду та фактично змінила цільове призначення спірних земельних ділянок із земель водного фонду на землі для ведення особистого селянського господарства попри те, що не являлася розпорядником даної категорії земель в розумінні статті 122 ЗК України.

Також вказував, що набуття ОСОБА_1 та в подальшому згідно договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 права власності на спірні земельні ділянки грубо порушує права та інтереси держави, як власника земель, адже з державної власності протиправно вибули землі водного фонду, розпорядником яких є Київська обласна державна адміністрація, у зв`язку з чим державу в особі компетентного органу позбавлено права власності на землю.

При цьому Київською обласною державною адміністрацією, як органом, уповноваженим розпоряджатися спірними земельними ділянками, з 2010 року по теперішній час жодних заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин та повернення незаконно переданих земельних ділянок вжито не було, у зв`язку із чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим.

З цих підстав прокурор звертається до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, як органу, уповноваженого державою розпоряджатись спірною земельною ділянкою. Зазначав, що строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом пропущено з поважних причин, оскільки про незаконність розпоряджень райдержадміністрацїї, а також інших порушень вимог закону, наведених в позовній заяві, прокуратурі стало відомо за результатами опрацювання листа КДП «Київгеоінформатика» № 01/01/583 від 15 вересня 2017 року.

Враховуючи наведене просив суд:

визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право;

визнати недійсним розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 19 січня 2010 року № 73 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області» в частині передачі земельної ділянки з кадастровим номером 3220887000:03:002:0298 площею 2 га у власність ОСОБА_1 ;

визнати недійсними наступні державні акти серії: ЯЛ № 250903 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0685 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області; ЯЛ № 250904 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0686 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області; ЯЛ № 250905 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0687 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області; ЯЛ № 250908 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0690 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області; ЯЛ № 250909 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0691 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1273 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області; ЯЛ № 250918 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0692 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,0727 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0693 площею 1,000 га для ведення особистого селянського господарства; ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0683 та 3220887000:03:002:0684 площею 0,10 га кожна для ведення особистого селянського господарства; ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0688 площею 0,10 га для ведення особистого селянського господарства; ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0689 площею 0,10 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2021 року у складі судді Маранової-Лесів І. В. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено накладення спірної земельної ділянки на 100 метрову прибережну захисну смугу Канівського водосховища на річці Дніпро, як і її віднесення до земель водного фонду. Крім того, позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення.

Позов Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задоволено частково.

Визнано недійсним розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області» від 19 січня

2010 року № 73 в частині передачі земельної ділянки з кадастровим номером 3220887000:03:002:0298, площею 2 га, у власність ОСОБА_1 .

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, які не могли бути відведені у приватну власність громадян для ведення особистого селянського господарства, тому під час прийняття оскаржуваного розпорядження Бориспільською РДА порушено вимоги законодавства щодо підстав та порядку надання земельної ділянки.

При цьому апеляційним судом зазначено, що вимога про визнання недійсними державних актів на спірні земельні ділянки є неефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо витребування спірних земельних ділянок, апеляційний суд виходив із того, що прокурор помилково звернувся із вказаним позовом в порядку віндикації на підставі статті 388 ЦК України, оскільки належним способом захисту щодо повернення земель водного фонду є негаторний позов, який можна пред`явити протягом усього часу тривання порушення прав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Підставою касаційного оскарження представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 30 вересня 2019 року у справі № 802/4083/15-а, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження заявник зазначає необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, провадження № 14-364цс19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення переліку доказів, на підставі яких можливе застосування положень статей 19, 20, 21, 58, 79, 83, 84, 155 ЗК України щодо земельних ділянок (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що додані до позовної заяви та листа КДП «Київгеоінформатика» схеми не є належними доказами у справі, так як не завірені належним чином.

При цьому вказані схеми не відображають місце розташування перелічених прокурором земельних ділянок, в тому числі і належної ОСОБА_4 земельної ділянки, відносно земель водного фонду (прибережної захисної смуги Канівського водосховища р. Дніпро), як і не відображають координат (на місцевості) та не підтверджують накладення (на місцевості) земельних ділянок на землі водного фонду.

Вказує, що інформація, викладена у листі КДП «Київгеоінформатика» про накладення земельних ділянок на землі водного фонду, не підтверджується жодними доказами.

Також зазначає, що апеляційний суд не надав жодної оцінки тому факту, що прокуратура не мала повноважень щодо представництва інтересів держави у цій справі.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 523/6070/19, провадження № 61-5186св20, від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/8844/17, від26 червня 2018 року у справі № 910/20517/16, від 15 листопада 2017 року у справі № 310/5980/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що прокуратура не має законних підстав для представництва інтересів Київської обласної державної адміністрації, при цьому, до компетенції прокуратури не належить визначення інтересів територіальної громади.

Вказує, що прокуратурою не надано суду копію оскаржуваного розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області» від 19 січня 2010 року № 73.

Заявник також посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Вказує, що позивачем не дотримано вимог законодавства щодо доказування та подання доказів, оскільки в позовній заяві вказується, що спірні земельні ділянки частково або повністю накладаються на землі водного фонду, проте з матеріалів справи не зрозуміло, яка саме площа накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду, оскільки доказів (картографічних та схематичних матеріалів, офіційних висновків компетентних установ) суду не надано.

Крім того, не надано доказів, які б підтверджували встановлення прибережної захисної смуги р. Дніпро в межах Сошниківської сільської ради, тому відсутність таких даних унеможливлює перевірку доводів прокуратури, підтвердження або спростування факту існування прибережної захисної смуги р. Дніпро в межах Сошниківської сільської ради.

Додана до матеріалів справи копі листа начальника головного управління Держгеокадастру у Київської області від 09 жовтня 2017 року, який не підписано уповноваженою особою, тому такий лист не може вважатися офіційним документом та не є допустимим доказом. При цьому лист КДП «Київгеоінформатика» від 15 вересня 2017 року, на який міститься посилання в оскаржуваній постанові, видано на підставі непідписаного листа начальника головного управління Держгеокадастру у Київської області.

Вказує, що представництво Бориспільською місцевою прокуратурою інтересів Київської обласної державної адміністрації в суді вчинено всупереч встановленому порядку.

Також зазначає, що ОСОБА_5 набув земельну ділянку на підставі відплатного договору, тому останній є добросовісним набувачем власної земельної ділянки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 від Київської обласної державної адміністрації, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області» від 19 січня 2010 року № 73 передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

29 січня 2010 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 839978 з кадастровим номером 3220887000:03:002:0298 площею 2 га.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 10 серпня 2010 року земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0298 розділено та видано їй державні акти серій:

ЯЛ № 250901 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0683 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250902 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0684 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250903 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0685 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250904 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0686 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250905 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0687 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250906 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0688 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250907 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0689 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250908 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0690 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250909 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0691 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1273 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250918 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0692 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,0727 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250910 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0693 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,0000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

15 квітня 2011 року ОСОБА_1 відчужила на підставі договору купівлі-продажу земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0683, 3220887000:03:002:0684 ОСОБА_2

11 січня 2012 року ОСОБА_1 відчужила на підставі договору купівлі-продажу земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0693 ОСОБА_3 .

Відповідно до інформації з ДЗК станом на 31 серпня 2018 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0688 належить ОСОБА_5 та земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0689 - ОСОБА_4 .

Решта земельних ділянок залишаються у власності ОСОБА_1 .

Листом Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 15 вересня 2017 року № 01/01/583 на запит Бориспільської місцевої прокуратури повідомлено, що земельні ділянки, в тому числі спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0683, 3220887000:03:002:0686, 3220887000:03:002:0689, 3220887000:03:002:0692 повністю або частково накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу Канівського водосховища на річці Дніпро (т. 1, а. с. 44).

На підтвердження цих обставин додано схеми накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду станом на 1993 та 2010 роки, виготовлені Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» (т. 1, а. с. 45,46).

Листом Міжрегіонального офісу захисних масивів дніпровських водосховищ від 21 лютого 2019 року № ІС/01-15/386 представнику ОСОБА_5 - ОСОБА_7 надано відповідь, що на вказаній схемі розташований штучний лиман, який був створений після будівництва Канівського водосховища, і дана водойма відділена гідротехнічною спорудою - дамбою, що знаходиться на балансі МОЗМ дніпровських водосховищ(т. 2, а. с. 53).

Листом інженера-геодезіста ТОВ «Виробничий центр ДЗК» ОСОБА_8 від 26 березня 2019 року, наданого у відповідь на запит представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 , повідомлено, що згідно веб-ресурсу електронних послуг Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0688 площею 0,1000 га, яка належить ОСОБА_5 , земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0684 площею 0,1000 га, яка належить ОСОБА_2 , земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0693 площею 0,1000 га, яка належить ОСОБА_3 , земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0691 площею 0,1273 га, яка належить ОСОБА_1 , знаходяться неподалік штучного лиману, який відділений від Канівського водосховища гідротехнічною спорудою - дамбою, а тому вказані земельні ділянки фактично не належать до прибережної захисної смуги річки Дніпро. Відстань від вищевказаних земельних ділянок до річки Дніпро орієнтовно складає 3 200 метрів, а відстань від зазначених земельних ділянок до гідротехнічної споруди - дамби орієнтовно 120 метрів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

З матеріалів касаційних скарг вбачається, що судове рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог щодо визнання не дійсним розпорядження Бориспільської РДА, тому в іншій частині не переглядається.

Щодо законності рішення апеляційного суду в часині задоволених позовних вимог (визнання недійсним розпорядження Бориспільської РДА від 19 січня 2010 року № 73)

Апеляційним судом встановлено, що розпорядженням Бориспільської РДА від 19 січня 2010 року № 73 передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

29 січня 2010 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 839978 з кадастровим номером 3220887000:03:002:0298 площею 2 га.

У подальшому на підставі заява ОСОБА_1 від 10 серпня 2010 року земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0298 розділено та видано їй державні акти серій:

ЯЛ № 250901 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0683 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250902 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0684 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250903 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0685 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250904 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0686 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250905 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0687 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250906 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0688 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250907 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0689 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250908 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0690 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250909 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0691 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1273 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250918 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0692 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,0727 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області;

ЯЛ № 250910 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0693 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,0000 га, яка розташована в адміністративних межах Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор оспорює законність вибуття з власності держави земельної ділянки з кадастровим номером 3220887000:03:002:0298 площею 2 га, яка в подальшому була поділена на окремі земельні ділянки.

Згідно з інформацією державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 31 серпня 2018 року спірні земельні ділянки належать відповідачам, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0688 належить ОСОБА_5 , земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0689 ОСОБА_4 , земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0685, 3220887000:03:002:0686, 3220887000:03:002:0684, 3220887000:03:002:0687, 3220887000:03:002:0684, 3220887000:03:002:0690, 3220887000:03:002:0691, 3220887000:03:002:0692 належать ОСОБА_1 .

Факт відчуження ОСОБА_1 на підставі укладених договорів купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровим номером 3220887000:03:002:0688 на користь ОСОБА_5 , з кадастровим номером 3220887000:03:002:0689 на користь ОСОБА_4 , з кадастровим номером 3220887000:03:002:0693 на користь ОСОБА_3 та з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0683 та 3220887000:03:002:0684 на користь ОСОБА_2 , відповідачами не оспорюється та підтверджується як вищевказаною інформацією з Державного земельного кадастру, так і інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с.47-50).

Листом Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 15 вересня 2017 року № 01/01/583 на запит Бориспільської місцевої прокуратури повідомлено, що земельні ділянки, в тому числі спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0683, 3220887000:03:002:0686, 3220887000:03:002:0689, 3220887000:03:002:0692 повністю або частково накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу Канівського водосховища на річці Дніпро (т. 1, а. с. 44).

На підтвердження цих обставин додано схеми накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду станом на 1993 та 2010 роки, виготовлені Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» (т. 1, а. с. 45,46).

Виходячи з фактичних обставин цієї справи, апеляційний суд вважав, що вищевказаний доказ підтверджує віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду, однак суд першої інстанції не надав йому належної оцінки. При цьому лист інженера-геодезиста ТОВ «Виробничий центр ДЗК», який судом прийнято як належний доказ, містить лише інформацію щодо відстані земельних ділянок з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0688, 3220887000:03:002:0684, 3220887000:03:002:0693, 3220887000:03:002:0691 до гідротехнічної споруди (дамби), а не прибережної смуги лиману.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Пунктом 2 статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно з пунктом «а» частини першої статті 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу першого пункту 12 Перехідних положень ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частинами першою, другою, пунктом «д» частини четвертої статті 84 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Згідно з частинами шостою, дев`ятою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 3 ВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством (частина перша статті 85 ВК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 59 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Звертаючись до суду з цим позовом, виконувач обов`язків керівник Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської ОДА посилався на те, що розпорядження Бориспільської РДА від 29 січня 2010 року № 73 суперечить вимогам статей 58, 60, 61 ЗК України, статей 86, 88, 89 ВК України та підлягає визнанню недійсними, так як Бориспільська РДА розпорядилася землями водного фонду та фактично змінила цільове призначення спірних земельних ділянок із земель водного фонду на землі для ведення особистого селянського господарства. Крім того, єдиним органом, який наділений повноваженнями розпоряджатися землями водного фонду на території Бориспільського району є Київська ОДА.

Таким чином, встановивши, що оспорюваним розпорядженням Бориспільської РДА від 19 січня 2010 року № 73 було передано у приватну власність фізичній особі земельну ділянку, яка накладається на 100-метрову прибережну захисну смугу Канівського водосховища на річці Дніпро, тобто відноситься до земель водного фонду, апеляційний суд дійшов правильного висновку пронезаконність цього розпорядження та визнання його недійсним.

Щодо належності та допустимості доказів

Доводи касаційних скарг про те, що апеляційний суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - листа КДП «Київгеоінформатика» від 15 вересня 2017 року № 01/01/583, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Розглядаючи справу по суті, апеляційний суд дослідив лист КДП «Київгеоінформатика» від 15 вересня 2017 року № 01/01/583 в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, зокрема зі схемами накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду станом на 1993 та 2010 роки, виготовленими КДП «Київгеоінформатика», і виходив з того, що вказані докази належним чином підтверджують віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду. Тобто апеляційний суд встановив, що лист КДП «Київгеоінформатика» від 15 вересня 2017 року № 01/01/583 є належним та допустимим доказом, оскільки одержаний з дотриманням порядку, встановленого законом, і містить інформацію щодо предмета доказування.

Щодо представлення прокурором інтересів територіальної громади

Також колегією суддів відхиляються посилання заявників у касаційних скаргах на те, що представництво Бориспільською місцевою прокуратурою інтересів Київської обласної державної адміністрації в суді вчинено всупереч встановленому порядку, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Російської Федерації», пункт 33 рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2010 року у справі «Корольов проти Російської Федерації»).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), на яку, серед іншого, посилався в касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

У вищевказаній постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).

В постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/8844/17, на яку, серед іншого, послався представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 в касаційній скарзі, наведено правові висновки про те, що прокурор має право звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм. У рішенні № 1-1/99 від 08 квітня 1999 року Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Отже у кожному конкретному випадку прокурор з посиланням на відповідне законодавство самостійно визначає, в чому саме відбулось чи може відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В позовній заяві, поданій в цій справі, виконуючий обов`язки керівника Бориспільської місцевої прокуратури обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні земель водного фонду, які не можна передавати у власність громадян, а також зазначив, що Київська ОДА як орган, уповноважений розпоряджатися спірними земельними ділянками, з 2010 року не вжила жодних заходів щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин та повернення незаконно переданих земельних ділянок, у зв`язку з чим вказане порушення законодавства залишається не усунутим. Крім того, на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Бориспільська місцева прокуратураповідомила Київську ОДА про виявлені порушення вимог земельного законодавства під час надання у приватну власність земельної ділянки в адміністративних межах Сошниківської сільської ради, а також - про те, що прокуратура звертатиметься до суду з позовом в інтересах держави, що підтверджується листом від 30 серпня 2019 року № 34-10718вих18, долученим до позовної заяви.

За таких обставин виконуючий обов`язки керівника Бориспільської місцевої прокуратури належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави в особі Київської ОДА та подав позов з дотриманням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Щодо інших доводів касаційних скарг

Доводи у касаційних скаргах щодо пропуску позивачем строку позовної давності відхиляються колегією суддів, оскільки суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, правомірно зазначив, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, тому у такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Відхиляються доводи касаційної скарги представника ОСОБА_5 про те, що останній є добросовісним набувачем, оскільки суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, задовольнив позовні вимоги частково й, відповідно, питання щодо витребування належної ОСОБА_5 земельної ділянки не вирішувалось у зв`язку з обранням прокурором неефективним способом захисту порушеного права.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 зазначає про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, провадження № 14-364цс19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Такі висновки сформульовані в численних постановах Великої Палати Верховного Суду (див. постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).

Разом із тим, таких підстав для відступу від правових висновків, викладених у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду, заявником не наведено, а касаційним судом - не встановлено.

Таким чином, доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників із висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович