Рішення

від 20.09.2023 по справі 520/2464/22

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

20 вересня 2023 р. справа № 520/2464/22

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599), Головного управління МВС України в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 08592313) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Харківській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2004 рік, 2010 рік, 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік у загальній кількості 245 днів, та додаткової оплачуваної відпустки згідно п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2010 рік, 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік у загальній кількості 70 днів;

- стягнути з Головного управління МВС України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 245 днів основної відпустки за 2004 рік, 2010 рік, 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік та 70 днів додаткової оплачуваної відпустки згідно п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2010 рік, 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2022 у справі №520/2464/22 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у відповідності до п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2022 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Головного управління МВС України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації залишено без розгляду.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2023 ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2022 по справі №520/2464/22 скасовано. Справу №520/2464/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Головного управління МВС України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 адміністративну справу №520/2464/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Головного управління МВС України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації прийнято до розгляду та продовжено її розгляд.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив службу в органах внутрішніх справ. В період проходження служби ОСОБА_1 мав право на чергову щорічну відпустку та на додаткову оплачувану відпустку відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", як учасник бойових дій, однак у період з 2004 по 2015 роки не скористався правом на їх отримання. Однак, при звільненні позивачу не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані дні відпусток за 2004, 2010-2015 роки. Вказану бездіяльність Головного управління МВС України в Харківській області позивач вважає протиправною, оскільки за колишніми працівниками міліції зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені Законом для колишніх поліцейських. Отже, на думку позивача, він має право на грошову компенсацію за невикористані дні основної оплачуваної відпустки за 2004, 2010-2015 роки у кількості 245 днів та за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2010-2015 роки у кількості 70 днів.

Представник Головного управління МВС України в Харківській області надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що виплата грошової компенсації за невикористану частину відпустки особам рядового і начальницького складу ОВС передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, а отже, вимога позивача щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2004, 2010-2015 роки є безпідставною.

Згідно додаткових пояснень, наданих представником відповідача, компенсація за невикористані дні відпусток за період з 2004 по 2015 роки ОСОБА_1 не виплачувалась.

В судовому засіданні представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини і факти, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував факту невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за спірний період, на підставі отриманої від Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області інформації.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно витягу з наказу Управління МВС України в Харківській області від 16.08.2004 "По особовому складу" №154 о/с ОСОБА_1 призначений на посаду експерта-вибухотехніка вибухотехнічного відділу НДЕКЦ при Управлінні МВС України в Харківській області з 28.07.2004.

Надалі, з 22.04.2010 по 06.11.2015, згідно послужного списку позивача, ОСОБА_1 проходив службу в різних структурних підрозділах органів внутрішніх справ.

Наказом Головного управління МВС України в Харківській області від 06.11.2015 "По особовому складу" №623 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділення міліції (м. Харків) Комінтернівського РВ ХМУ ГУ з 06.11.2015 у запас Збройних Сил, згідно з п. 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, за п. 64 "з" (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).

З 28.02.2006 ОСОБА_1 має статус учасник бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 28.02.2006.

Згідно листа Головного управління МВС України в Харківській області від 30.05.2023 №2202вс/119-12/01-2023, інформація щодо використання ОСОБА_1 під час проходження служби в ГУМВС України в Харківській області за період з 28.07.2004 по 06.11.2015 щорічних чергових оплачуваних основних та додаткових відпусток та додаткових оплачуваних відпусток згідно з п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відсутня.

У вказаному листі зазначено, що ОСОБА_1 мав право на чергову відпустку у кількості: за 2004 рік - 30 діб, за 2005 рік - 30 діб, за 2006 рік - 30 діб, за 2007 рік - 30 діб, за 2008 рік - 30 діб, за 2009 рік - 30 діб, за 2010 рік - 35 діб, за 2011 рік - 35 діб, за 2012 рік - 35 діб, за 2013 рік - 35 діб, за 2014 рік - 35 діб, за 2015 рік - 40 діб; мав право на додаткові оплачувані відпустки згідно з п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту": за 2006 рік - 14 діб, за 2007 рік - 14 діб, за 2008 рік - 14 діб, за 2009 рік - 14 діб, за 2010 рік - 14 діб, за 2011 рік - 14 діб, за 2012 рік - 14 діб, за 2013 рік - 14 діб, за 2014 рік - 14 діб, за 2015 рік - 14 діб.

Відповідно до листа заступника голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області від 01.08.2023 №1669/119-29/01-2023 ОСОБА_1 компенсація за невикористані дні відпустки за період з 28.07.2004 по 06.11.2015 не виплачувалась.

В той же час, судом встановлено, що згідно довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.07.2004 по 21.04.2010 позивачу виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення у 2005-2009 роках, що свідчить про перебування позивачем у цей період в щорічній основній відпустці, оскільки відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ №499 від 31.12.2007, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення виплачується при щорічній основній відпустці, що не заперечується позивачем, враховуючи уточнення позовних вимог в цій частині.

Також, судовим розглядом встановлено, що згідно наданих Ліквідаційною комісією ГУМВС України в Харківській області розрахункових листів позивача та запису в архівній картці, засвідченого підписом члена Ліквідаційної комісії, позивачу надавалась короткострокова оплачувана відпустка за сімейними обставинами з 04.07.2012 по 17.07.2012 згідно зі ст. 57, відповідно до наказу ГУ від 09.07.2012.

Суд зауважує, що ст. 57 Закону України "Про державну службу" регулює надання державним службовцям щорічних основних оплачуваних відпусток, дія якого станом на 2012 рік розповсюджувалась на працівників міліції, оскільки вони вважались такими, що проходять державну службу.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2012 році використав 14 днів щорічної основної оплачуваної відпустки.

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 не використано основної щорічної оплачуваної відпустки у 2004 році - 30 діб, у 2010 році - 35 діб, у 2011 році - 35 діб, за 2012 році - 21 доба, у 2013 році - 35 діб, у 2014 році - 35 діб, у 2015 році - 40 діб та додаткової оплачуваної відпустки у 2010 році - 14 діб, 2011 році - 14 діб, за 2012 році - 14 діб, за 2013 році - 14 діб, за 2014 році - 14 діб, за 2015 році - 14 діб.

Грошова компенсація за невикористані дні відпусток, згідно матеріалів справи, позивачу не була виплачена при звільненні, що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, встановленим під час судового розгляду фактам та обставинам, у взаємозв`язку з наявними у матеріалах справи доказами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею45 Конституції України визначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Предметом розгляду даної справи є невиплата позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки попередніх (минулих) років під час звільнення.

Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону №580-VIII).

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1-4 ст. 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин 8-11 ст. 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року.

Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році.

Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд зазначає, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні висновки висловлено судовою палатою Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/20.

Судом встановлено, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки у загальній кількості 231 доба, та невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки у загальній кількості 70 діб.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні означених відпусток, проте, відповідач протиправно під час звільнення останнього її не виплатив.

Вказане свідчить про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Головного управління МВС України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2004 рік, 2010-2015 роки у кількості 231 доба та грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2010-2015 роки у кількості 70 діб.

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599), Головного управління МВС України в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 08592313) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2004 рік, 2010-2015 роки у кількості 231 доба та грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2010-2015 роки у кількості 70 діб.

Зобов`язати Головне управління МВС України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2004 рік, 2010-2015 роки у кількості 231 доба та грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2010-2015 роки у кількості 70 діб.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п. 3 Прикінцевих положень КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 28.09.2023.

Суддя Біленський О.О.