Постанова

від 28.03.2024 по справі 520/2464/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Біленський О.О.

28 березня 2024 р. Справа № 520/2464/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації, -

В с т а н о в и в:

02.02.2022 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сагайдак Е.С. звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі ГУ НП в Харківській області), яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані відпустки за період з 28.07.2004 року по 06.11.2015 року у розмірі 503 964,65 грн.;

- стягнути з ГУ НП в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за період з 28.07.2004 року по 06.11.2015 року у розмірі 503 964,65 грн.

В обґрунтування вимог адміністративного позову представник позивача зазначив, що у період з 14.08.2000 року по 06.11.2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ. 07.11.2015 року відповідно до пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII) в порядку переведення з органів внутрішніх справ до органів Національної поліції, у зв`язку з ліквідацією органів внутрішніх справ, ОСОБА_1 переведений до органів Національної поліції України, де в подальшому проходив службу. 30.09.2020 року наказом ГУ НП в Харківській області № 308о/с від 28.09.2020 року позивача звільнено з органів Національної поліції через хворобу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII.

Представник позивача зазначає, що відповідно до відповіді ГУ НП в Харківській області № 165аз/119-12/02-2021 від 08.10.2021 року за час проходження служби в ГУ МВС України в Харківській області з 28.07.2004 року по 06.11.2015 року позивач мав право на чергову відпустку у кількості 395 діб та на додаткову оплачувану відпустку згідно з п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII) у кількості 140 діб, інформація щодо використання позивачем у період з 28.07.2004 року по 06.11.2015 року вказаної кількості чергової та додаткової відпустки відсутня. Також відсутня інформація щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні чергової та додаткової відпустки.

Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов ГУ НП в Харківській області зазначає, що ГУ НП в Харківській області є неналежним відповідачем у справі, оскільки рішення про утворення ГУ НП в Харківській області прийнято постановою КМУ від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ». Тобто, позивач просить стягнути компенсацію за невикористані дні відпустки за період з 28.07.2004 року по 06.11.2015 року, коли зазначеної юридичної особи ще не існувало.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2022 року в якості співвідповідача у справі залучено Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі ГУ МВС України в Харківській області).

Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов ГУ МВС України в Харківській області зазначає, що ОСОБА_1 в період з 28.07.2004 року по 21.04.2021 року проходив службу в Науково дослідному експертно криміналістичному центрі при ГУ МВС України в Харківській області, який є самостійною юридичною особою, фінансовий підрозділ якої безпосередньо нараховував і виплачував грошове забезпечення позивачу в цей період відповідно до посади, спеціального звання, тривалості та умов служби.

Крім того відповідач зазначив, що виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 року частково задоволено вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 .

Так, судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність ГУ МВС України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2004 рік, 2010-2015 роки у кількості 231 доба та грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2010-2015 роки у кількості 70 діб.

Зобов`язано ГУ МВС України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2004 рік, 2010-2015 роки у кількості 231 доба та грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2010-2015 роки у кількості 70 діб.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Висновок суду вмотивований тим, що відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, у випадку звільнення поліцейських їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Позивач при звільненні зі служби в поліції мав невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки у загальній кількості 231 доба, та невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки у загальній кількості 70 діб.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ГУ МВС України в Харківській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до протокольної ухвали від 05.03.2024 року у зв`язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання колегія суддів ухвалила апеляційний розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 317 КАС України слід частково скасувати, з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 2006 року позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 28.02.2006 року (т. 1 а.с. 13).

Як убачається із послужного списки позивача ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 169-180), - позивач проходив службу, зокрема:

- у період з 28.07.2004 року до 22.04.2010 року - у НДЕКЦ при ГУ МВС України в Харківській області;

- у період з 22.04.2010 року по 01.12.2010 року - в управлінні карного розшуку ГУ МВС України в Харківській області;

- у період з 01.12.2010 року по 21.04.2015 року - у Жовтневому РВ Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області;

- у період з 21.04.2005 року по 06.11.2015 року - у Комінтернівському РВ Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області.

Наказом ГУ МВС України в Харківській області від 06.11.2015 року «По особовому складу» № 623 о/с позивача звільнено з посади заступника начальника відділення міліції (м. Харків) Комінтернівського РВ ХМУ ГУ з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил, згідно з п. 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, за п. 64 «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) (т. 2 а.с. 14).

Відповідно до наказу ГУ МВС України в Харківській області від 14.12.20915 року № 122 о/с стаж служби позивача в ОВС для нарахування відсоткової надбавки станом на 07.11.2015 року складає 15 років 02 місяці 23 дні (т. 1, а.с. 174).

Розділом VI постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки:

а) чергові;

б) короткострокові;

в) через хворобу;

г) канікулярні;

д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ;

є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням (п. 49).

Тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу:

менше 10 років - 30 діб щорічно;

від 10 до 15 років- 35 діб щорічно;

від 15 до 20 років- 40 діб щорічно;

від 20 років і більше - 45 діб щорічно.

За рішенням Міністра внутрішніх справ у виняткових випадках можуть надаватися чергові відпустки тривалістю 45 діб особам рядового і начальницького складу, які потребують подовженого відпочинку у зв`язку з особливо складними умовами служби (п. 51).

Чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року (п. 52).

Особам рядового і начальницького складу тривалість чергової відпустки в році вступу на службу в органи внутрішніх справ обчислюється пропорціонально з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби. При цьому особам рядового і начальницького складу, які мають право на відпустку тривалістю 10 діб і більше, видаються проїзні документи для проїзду до місця проведення відпустки і назад, а також надається понад тривалість відпустки час на перебування в дорозі.

Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або начальницького складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році.

Особам рядового і начальницького складу, які мають право на відпустку тривалістю 40 діб і більше, дозволяється, за їх бажанням, використовувати її в два строки. При цьому одна частина відпустки має бути не менше 30 діб (п. 53).

Додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства (п. 61).

Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Частково не погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що пунктом 1.6 розділу 1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 року № 499, зареєстрованого Мінюстом 12.03.2008 року за № 205/14896, (далі Інструкція № 499, що втратила чинність 16.12.2016 року), визначається, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до п. 1.18 Інструкції № 499, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманого судом 28.03.2024 року на безкоштовний запит, вбачається, що до державного реєстру не внесений запис про припинення юридичної особи - Харківський НДЕКЦ МВС України (ЄДРПОУ 25574728) (т. 2, а.с. 110).

Колегія суддів зазначає, що Жовтневий РВ та Комінтернівський РВ Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області є структурними підрозділами Харківського міського управління ГУ МВС в Харківській області (ЄДРПОУ 35244307) і до державного реєстру не внесений запис про припинення юридичної особи - Харківське міське управління ГУ МВС в Харківській області (т. 2, а.с. 111).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 4 КАС України відповідач - це суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Зокрема, відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч. 4 ст. 46 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (ч. 4 ст. 48 КАС України).

Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч. 5 ст. 48 КАС України).

Згідно з ч. 6, 7 ст. 48 КАС України після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 у справі № 120/5485/21-а дійшов висновку, що зі змісту наведених положень процесуального законодавства слідує, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Колегія суддів зазначає, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таким чином, заміна відповідача або залучення до участі у справі іншої особи у якості співвідповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, а також за ініціативою суду.

При цьому, аналіз ч. 3 ст. 48 КАС України дає підстави для висновку, що можливість заміни неналежної сторони у справі передбачена лише у суді першої інстанції.

Як зазначено у постанові вище, у період з 22.04.2010 року по 01.12.2010 року позивач ОСОБА_1 проходив службу в ОВС, а саме,- в управлінні карного розшуку ГУ МВС України в Харківській області.

За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Колегія суддів зауважує, що судам першої та апеляційної інстанцій відповідач ГУ МВС України в Харківській області не надав доказів, які б посвідчували факт нарахування та виплати позивачу основної та додаткової (п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») відпустки за період проходження служби з 22.04.2010 року по 01.12.2010 року, або доказів нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаних відпусток при його звільненні із служби в управлінні карного розшуку ГУ МВС України в Харківській області.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність цього відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті у грошової компенсації основної та додаткової (п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») відпусток за період проходження служби з 22.04.2010 року по 01.12.2010 року та про необхідність виходу за межі вимог позивача ОСОБА_1 і зобов`язання ГУ МВС України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію основної та додаткової (п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») відпусток за період проходження служби з 22.04.2010 року по 01.12.2010 року.

Положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів зауважує, що позивачем та його представником судове рішення в апеляційному порядку не оскаржено.

За відсутності факту нарахування (здійснення розрахунку суми компенсації) грошової компенсації основної відпустки та додаткової відпустки (п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») позивача ОСОБА_1 за період проходження служби з 22.04.2010 року по 01.12.2010 року, тобто за відсутності на час розгляду справи між його учасниками спору з цього приводу, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про здійснення нарахування відпусток з урахуванням певної кількості днів. При цьому, колегія суддів зауважує, що визначаючись про кількість діб відпустки позивача учасники справи, як і суд першої інстанції не врахували положення розділу VI постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114.

Підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача ГУ МВС України в Харківській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті у грошової компенсації основної та додаткової (п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») відпусток за період проходження служби з 01.12.2010 року по 06.11.2015 року та про необхідність виходу за межі вимог позивача ОСОБА_1 і зобов`язання ГУ МВС України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію основної та додаткової (п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») відпусток за період проходження служби з 01.12.2010 року по 06.11.2015 року, колегія суддів не вбачає, оскільки такі вимоги заявлені не до належних відповідачів і у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження щодо заміни неналежної сторони з огляду на положення ст. 48 КАС України.

Окрім того, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1 , які стосуються періоду часу з 07.11.2015 року по 31.12.2015 року, оскільки в означений час позивач перебував у трудових відносинах з ГУ НП в Харківській області.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення вимог апеляційної скарги ГУ МВС України в Харківській області та часткового скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 року.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України установлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі (п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України).

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року скасувати в частині, якою судом визнана протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2004 рік, за період з 01.01.2010 року по 21.04.2010 року (включно) і за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року (включно), з 01.01.2011 року по 31.12.2015 року (включно) у кількості 231 діб та грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2004 рік, за період з 01.01.2010 року по 21.04.2010 року (включно) і за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року (включно), з 01.01.2011 року по 31.12.2015 року (включно) у кількості 70 діб з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволені означених вимог ОСОБА_1 .

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року скасувати в частині, якою судом Головне управління МВС України в Х/харківській області зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2004 рік, за період з 01.01.2010 року по 21.04.2010 року (включно) і за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року (включно), з 01.01.2011 року по 31.12.2015 року (включно) у кількості 231 діб та грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2004 рік, за період з 01.01.2014 року по 21.04.2010 року (включно) і за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року (включно), з 01.01.2011 року по 31.12.2015 року (включно) у кількості 70 діб.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц