Постанова

від 28.09.2023 по справі 826/12476/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 826/12476/17

адміністративне провадження № К/9901/5389/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2018 року (суддя Огурцов О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року (головуючий суддя Костюк Л.О., судді: Бужак Н.П., Кузьменко В.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айкю Віжн" до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 вересня 2017 року №00006731402 та №00006721402,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Айкю Віжн" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (далі - Управління. відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 вересня 2017 року №00006731402 та №00006721402.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність та поверхневість висновків Управління про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами (ТОВ "Горсан", ТОВ "Профпідряд", ТОВ "Палантир Центр", ТОВ "Орентал", ТОВ "Перший бізнес-центр", ТОВ "Латель", ТОВ "ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ"), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Управління від 22 вересня 2017 року №00006731402 та №00006721402.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшов переконання, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені, належним чином документально оформлені та мали ділову мету; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування даних податкового обліку, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки, а також неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій позивача із контрагентами ТОВ "Горсан", ТОВ "Профпідряд", ТОВ "Палантир Центр", ТОВ "Орентал", ТОВ "Перший бізнес-центр", ТОВ "Латель", ТОВ "ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ", на підставі яких ним формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів; крім того вказує, що судами залишено поза увагою його посилання на те, що контрагенти позивача фігурують в низці кримінальних проваджень, пов`язаних зі здійсненням фіктивного підприємництва, а також на два вироки судів про визнання засновників і директорів ТОВ "Горсан" і ТОВ "Профпідряд" винними у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Позивач в письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди з`ясували, що у період з 28 серпня 2017 року по 01 вересня 2017 року посадовою особою Управління проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань, що стали предметом оскарження, за період з 27 лютого 2015 року по 31 березня 2017 року, за результатами якої складено акт від 08 вересня 2017 року №356/26-15-14-02-04/39665616, яким встановлено порушення підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 528 444,00 грн.; підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 ПК України, у зв`язку із чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 519 052,00 грн.

До таких висновків податковий орган дійшов, вказуючи на нереальність господарських операцій Товариства з ТОВ "Горсан", ТОВ "Профпідряд", ТОВ "Палантир Центр", ТОВ "Орентал", ТОВ "Перший бізнес-центр", ТОВ "Латель", ТОВ "ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ", оскільки вони фігурують в низці кримінальних проваджень, пов`язаних зі здійсненням фіктивного підприємництва; крім того останні не подають податкової звітності, не мають основних засобів та інших необоротних активів, необхідних для провадження господарської діяльності; також до перевірки не надано первинних та інших документів, які б підтверджували фактичне отримання послуг від контрагентів, а саме: звітів про виконані роботи (надані послуги) із зазначенням суті наданих послуг, часу, місця, тривалості (обсягу, кількості) їх надання, ціни за одиницю виміру та загальної вартості; подані ж акти виконаних робіт не містять всіх необхідних реквізитів, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

22 вересня 2017 року на підставі висновків акту перевірки Управлінням прийнято податкові повідомлення-рішення №00006731402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 648 815,00 грн., у тому числі: 519 052,00 грн. - за основним зобов`язанням і 129 763,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та №00006721402 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 594 532,00 грн., з яких: 528 444,00 грн. - за основним зобов`язанням і 66 088,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України до складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, входять: витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачалось, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначалось, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

У справі, що розглядається, суди встановили, що у період, який перевірявся податковим органом, позивач мав правовідносини з ТОВ «Перший бізнес-центр» та ТОВ «Латель» за договорами виконання робіт з проведення презентацій відповідно від 25 вересня 2015 року та від 10 червня 2015 року; договорами про тестування відеотехніки відповідно від 28 вересня 2015 року №2809-3, від 02 вересня 2015 року №22/0209/15 та від 10 червня 2015 року №1006/1; договорами про надання послуг відповідно від 04 вересня 2015 року №25/0409/15, від 02 вересня 2015 року №21/0209/15 та від 15 червня 2015 року №1506/1.

На підтвердження отримання послуг за вказаними договорами позивачем надано копії відповідних договорів з додатками й специфікаціями робіт, рахунків на оплату, актів надання послуг, актів здачі-прийняття виконаних робіт, графічних матеріалів проведених презентацій, а на підтвердження здійснення оплати - копії платіжних доручень.

Разом з тим Товариством укладались договори поставки від 08 червня 2015 року №82, від 02 червня 2017 року №77, від 22 травня 2015 року №71 з ТОВ «Орентал»; від 01 липня 2015 року №0907/72, від 12 серпня 2015 року №78 з ТОВ «Горсан»; від 20 квітня 2015 року №23 з ТОВ «Профпідряд»; від 06 травня 2016 року №060516/1 з ТОВ «Палантир Центр».

Про отримання товару за вказаними договорами свідчать копії відповідних договорів, рахунків на оплату, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, сертифікатів відповідності, технічної документації.

Крім того на підставі договору від 01 серпня 2015 року №0815-1 позивач мав господарські відносини з ТОВ «ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ», про отримання послуг за яким позивачем надано його копію з додатками, копії рахунків на оплату, актів надання послуг, платіжних доручень.

Про використання отриманих від контрагентів товарів та послуг у власній господарській діяльності свідчать копії наказів, актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, фотографій, матеріалів інвентаризації, первинних фінансово-господарських документів по взаємовідносинам з ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНФОСИСТЕМИ», ТОВ «АЙПІТІМ», ТОВ «О-НЕТ», ТОВ «ІНТЕРБЕЗПЕКА ЛТД», ДП «Інженерно-технічний центр «Атоменерготренінг», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «СТМ ПЛЮС», ТОВ «СПЕЦ ТЕХНО МОНТАЖ ПЛЮС», ТОВ «ВКФ «РОМА, ЛТД», ТОВ «СПЕЙС АЙ ТІ», Промислово-технічною компанією у вигляді ТОВ «АГРОМАТ».

Взявши до уваги подані документи, суди дійшли переконання, що вони підтверджують реальність й товарний характер операцій позивача з контрагентами ТОВ «Горсан», ТОВ «Профпідряд», ТОВ «Палантир Центр», ТОВ «Орентал», ТОВ «Перший бізнес-центр», ТОВ «Латель», ТОВ «ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ».

Разом з тим, усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, визначає, що правові наслідки у виді виникнення права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Отже, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкової вигоди позивачем.

Верховний Суд вважає, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів контролюючого органу має дослідити фактичні правовідносини учасників, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальною господарською діяльністю.

Однак, у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій, хоча й зазначили про дослідження ними первинних документів, які надані позивачем по взаємовідносинам з кожним із контрагентів, проте не надали мотивованої оцінки доводам відповідача, наведеним як в акті перевірки, так і у запереченнях на позов та апеляційній скарзі, щодо відсутності реального характеру спірних операцій й, як наслідок, - підстав для задоволення позову; не зазначили, чи дійсно мали місце обставини, на які посилався відповідач, й, якщо так, то чи можуть вони впливати на висновок про безпідставність формування показників податкового обліку.

Разом з тим, слід відмітити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 виходила з того, що обставини щодо діяльності контрагента платника податків, на які посилається контролюючий орган як на доказ нереальності господарської операції, підлягають оцінці з врахуванням принципу індивідуальної відповідальності платника податків, який знайшов відображення у нормі частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. При цьому, важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Отже, відсутність вироку у кримінальному провадженні не звільняє суд, який розглядає адміністративну справу, від обов`язку перевірити та надати належну оцінку повідомленим контролюючим органом фактичним обставинам, які встановлені в процедурах кримінального провадження і ставлять під сумнів реальний характер господарських операцій, тому що такі обставини входять до предмета доказування в адміністративній справі з відповідним предметом адміністративного позову.

Проте, відхиляючи посилання відповідача на фігурування посадових осіб контрагентів Товариства в досудових розслідуваннях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32016250000000055, №3201610006000040, №42015100080000117, №32015100070000100, №32015060000000030, №32014250000000107, №32015220000000201, №12016090010000166, №3201610040000017, №42014000000000375, №23016100050000055, №22017100100000022, суди попередніх інстанцій суті (змісту) останніх не оцінювали, а виходили лише з того, що правове значення в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони певною особою має лише вирок суду або ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, яких податковим органом надано не було.

З приводу ж тверджень податкового органу про існування вироків Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2015 року та Іванківського районного суду Київської області від 06 липня 2015 року, якими посадових осіб ТОВ «Горсан» та ТОВ «Профпідряд» визнано винними за частиною 1 статті 205 КК України, суд першої інстанції зауважив, що відповідачем їх копій до матеріалів справи надано не було, як і не повідомлено реквізитів кримінальних справ, за результатами розгляду яких їх прийнято.

Апеляційний же суд в цій частині повністю повторив мотиви суду попередньої інстанції, хоча на той час податковим органом копії відповідних вироків до матеріалів справи вже було представлено.

Такі висновки судів не узгоджуються з покладеним на них обов`язком щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи з врахуванням всіх наявних в її матеріалах доказів, а також надання оцінки кожному доречному і слушному доводу учасника справи.

Водночас слід відмітити, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявний також й вирок Деснянського районного суду м.Києва від 12 квітня 2016 року у справі №754/4680/16-к, яким ОСОБА_2 (формального директора і власника ТОВ «ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ») визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 205, частиною 2 статті 205-1 КК України, й відповідно до якого вказана особа без наміру ведення фінансово-господарської діяльності та виконання адміністративно-розпорядчих функцій, з метою прикриття незаконної діяльності інших суб`єктів господарювання, у 2015 році зареєструвала в органах державної влади юридичну особу - ТОВ «ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ».

При цьому, частинами 4 та 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Отже наведені приписи процесуального законодавства зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.

В статті 163 КАС України викладено вимоги до постанови суду першої інстанції та в її пункті 3 частини 1 передбачено, що в мотивувальній частині постанови зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів й мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Такі ж вимоги до ухвал апеляційного суду було викладено і в статті 206 КАС України.

Як передбачалось статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Отже, як вже зазначалось, неповнота при з`ясуванні обставин цієї справи призвела до передчасних висновків у ній і зазначені недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку, а їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи, адже касаційний суд відповідно до частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.

Враховуючи наведене, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.Я.Олендер