Постанова

від 17.01.2019 по справі 826/12476/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12476/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Огурцов О.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кузьменка В.В.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2018 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Айкю Віжн до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.09.2017 №00006731402 та №00006721402, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2017 року, Товариство з обмеженою відповідальністю Айкю Віжн (далі - позивач, ТОВ Айкю Віжн ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управляння ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФСУ у м.Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.09.2017 №00006731402 та №00006721402.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він дійсно мав господарські правовідносини з контрагентами ТОВ Горсан , ТОВ Профпідряд , ТОВ Палантир Центр , ТОВ Орентал , ТОВ Перший бізнес Центр , ТОВ Латель , ТОВ ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ які мали реальний характер та за якими було отримано товар та послуги використані позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2018 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 22.09.2017 №00006731402 та №00006721402 .

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що у період з 28.08.2017 по 01.09.2017 Головним управлінням ДФС у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка Товариство з обмеженою відповідальністю Айкю Віжн з питань, що стали предметом оскарження за період з 27.02.2015 по 31.03.2017.

За результатами перевірки складено акт від 08.09.2017 № 356/26-15-14-02-04/39665616, яким встановлено порушення підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 528444,00 грн., підпункту 14.1.191, пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України в результат чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 519 052,00 грн.

22.09.2017 на підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкові повідомлення - рішення №00006731402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 648 815,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 129763,00 грн. та №00006721402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 594 532,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 66 088,00 грн.

Позивач не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, до складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, входять: витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138.1 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з і пунктом 185.1 стаття 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 Податкового кодексу України, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового кодексу України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього

Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженогонаказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Щодо реальності операцій між позивачем та контрагентами ТОВ Горсан , ТОВ Профпідряд , ТОВ Палантир Центр , ТОВ Орентал , ТОВ Перший бізнес Центр , ТОВ Латель , ТОВ ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини за договорами виконання робіт з проведення презентацій від 25.09.2015 з ТОВ Перший бізнес Центр та від 10.06.2015 з ТОВ Латель .

На підтвердження факт отримання послуг за вказаними договорами позивачем надано суду копії відповідних договорів з специфікаціями робіт, рахунків на оплату, актів надання послуг, актів здачі - прийняття виконаних робіт, графічних матеріалів проведених презентацій, а на підтвердження здійснення оплати - копії платіжних доручень.

В періоді щодо якого проводилась перевірка позивач мав фінансово - господарські правовідносини за договорами про тестування відеотехніки з ТОВ Перший бізнес Центр за договорами від 28.09.2015 № 2809-3 та від 02.09.2015 № 22/0209/15 та з ТОВ Латель від 10.06.2015 № 1006/1, на підтвердження факту отримання послуг за яким позивачем надано суду копії вказаних договорів з додатками, рахунків на оплату, актів надання послуг та на підтвердження здійснення оплати за отримані послуги - платіжних доручень.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини за аналогічними договорами від 04.09.2015 №25/0409/15 про надання комплексних юридичних послуг, від 02.09.2015№ 21/0209/15 про надання послуг з ТОВ Перший бізнес Центр та від 15.06.2015 № 1506/1 про надання інформаційно - консультаційних послуг з ТОВ Латель .

На підтвердження факту отримання послуг за вказаними договорами позивачем надано суду копії відповідних договорів, рахунків на оплату, актів надання послуг, звітів щодо наданих послуг, актів прийняття - здачі наданих послуг, акту про прийняття - передачу наданих послуг, а на підтвердження здійснення оплати - копії платіжних доручень.

Колегія суддів зазначає, що позивач в періоді щодо якого проводилась перевірка мав фінансово - господарські взаємовідносини за договорами поставки від 08.06.2015 № 82, від 02.06.2017 № 77, від 22.05.2015 №71 з ТОВ Орентал , від 01.07.2015 № 0907/72, від 12.08.2015 № 78 з ТОВ Горсан , від 20.04.2015 № 23 з ТОВ Профпідряд , від 06.05.2016 № 060516/1 з ТОВ Палантир Центр .

На підтвердження факту отримання товару за вказаними договорами позивачем надано суду копії відповідних договорів, рахунків на оплату, видаткових накладних, товарно - транспортних накладних, сертифікатів відповідності, технічної документації.

Окрім зазначеного вказує на те, що з матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини з ТОВ ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ за договором від 01.08.2015 № 0815-1 на підтвердження факту отримання послуг за яким позивачем надано суду його копію з додатками, копії рахунків на оплату та актів надання послуг та на підтвердження здійснення оплати - платіжних доручень.

На підтвердження факту використання отриманого від контрагентів ТОВ Горсан , ТОВ Профпідряд , ТОВ Палантир Центр , ТОВ Орентал , ТОВ Перший бізнес Центр , ТОВ Латель , ТОВ ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ товару та послуг у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку позивачем надано суду копії наказів, актів приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, фотографій, матеріалів інвентаризації, первинних фінансово - господарських документів по взаємовідносинам з ТОВ Українські Інформсистеми , ТОВ АЙПІТІМ , ТОВ О-НЕТ , ТОВ ІНТЕРБЕЗПЕКА ЛТД , ДП Інженерно - технічний центр Атоменерготренінг , ОСОБА_2, ТОВ СТМ ПЛЮС , ТОВ СПЕЦ ТЕХНО МОНТАЖ ПЛЮС , ТОВ ВКФ РОМА,ЛТД , ТОВ СПЕЙС АЙ ТІ , Промило - технічною компанією у вигляді ТОВ Агромат .

Колегія суддів вказує, що доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази суду не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що контрагенти позивача ТОВ Горсан , ТОВ Профпідряд , ТОВ Палантир Центр , ТОВ Орентал , ТОВ Перший бізнес Центр , ТОВ Латель , ТОВ ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ не відобразили у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ними не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ Горсан , ТОВ Профпідряд , ТОВ Палантир Центр , ТОВ Орентал , ТОВ Перший бізнес Центр , ТОВ Латель , ТОВ ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ .

Щодо послання відповідача на те, що відповідно до матеріалів досудових розслідувань внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32016250000000055, №3201610006000040, №42015100080000117, №32015100070000100, №32015060000000030, №32014250000000107, №32015220000000201, №12016090010000166, №3201610040000017, №42014000000000375, №23016100050000055, №22017100100000022 контрагенти позивача мають ознаки фіктивності судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною шостою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином правове значення до суду і в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони певною особою має лише вирок суду або ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, у той час, як доказів на підтвердження факту прийняття одного з зазначених рішень за результатами досудових розслідувань №32016250000000055, №3201610006000040, №42015100080000117, №32015100070000100, №32015060000000030, №32014250000000107, №32015220000000201, №12016090010000166, №3201610040000017, №42014000000000375, №23016100050000055, №22017100100000022 відповідачем суду надано не було, як і не було зазначено про наявність відповідного факту.

Щодо посилань відповідача на вироки Печерського районного суду міста Києва від 0912.2015 та Іванківського районного суду Київської області від 06.07.2015 щодо ТОВ Профпідряд , колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем копій відповідних вироків суду надано не було, як і не було зазначено реквізити кримінальних справ за результатами розгляду яких було винесено відповідні вироки, з огляду на що у суду відсутня можливість, як дослідити відповідні вироки з метою встановлення того, які саме факти ними встановлено, так і взагалі перевірки факт винесення вказаних вироків та набрання ними законної сили.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Також, слід зазначити, що в акті перевірки контролюючим органом вказано на те, що перевіркою повноти визначення доходів при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами не встановлено їх завищення або заниження.

Зокрема, контролюючим органом зазначено, що взаємовідносини між позивачем та контрагентами не вплинули на формування доходів, що враховувались при визначенні об'єкта оподаткування.

Таким чином, під час судового розгляду справи відповідачем не наведено суду доказів щодо порушення фіскальних інтересів держави внаслідок взаємовідносин позивача та його контрагентів.

Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що контролюючим органом не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 10.02.2015 № К/800/60809/14, від 17.02.2015 № К/800/11240/14, від 10.03.2015 №К/800/22500/14, від 17.06.2015 К/800/17269/13, від 30.07.2015 К/9991/11391/12, 12.11.2015 К/9991/71691/12.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію викладену Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 12.04.2017 у справі № 2а-7443/11/2670: Як зазначено в п. 38 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Невиконання обов'язку щодо належного підписання первинного документа, складеного однією особою і переданого іншій особі (зокрема податкової накладної) може позбавляти цю накладну статусу первинного документа або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документа, або в разі фактичної відсутності господарської операції.

При цьому відсутність об'єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів (зокрема підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку.

В цьому випадку дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентом, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платник ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Обставини фіктивності та інших недоліків правового статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов'язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

На підставі вище зазначеного, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово-господарськими відносинами з контрагентами ТОВ Горсан , ТОВ Профпідряд , ТОВ Палантир Центр , ТОВ Орентал , ТОВ Перший бізнес Центр , ТОВ Латель , ТОВ ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами мали реальний товарний характер.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Реальність та товарність господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ Горсан , ТОВ Профпідряд , ТОВ Палантир Центр , ТОВ Орентал , ТОВ Перший бізнес Центр , ТОВ Латель , ТОВ ЕКОБУДМЕХАНІЗАЦІЯ встановлено, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що у позивача було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по операціях з зазначеними контрагентами.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі Булвес АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Кодекс адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень

Позивач у позовній заяві просить визнати податкові повідомлення - рішення від 22.09.2017 №00006731402 та №00006721402 незаконним та їх скасувати, водночас враховуючи положення пункту 2 частини першої статті 5 Кодекс адміністративного судочинства України вказана вимога підлягає задоволенню шляхом визнання вказаних податкових повідомлень - рішень протиправними та їх скасування.

Колегія суддів також звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 21 січня 2019 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

В.В. Кузьменко