Постанова

від 28.09.2023 по справі 280/8788/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 280/8788/21

адміністративне провадження № К/990/19470/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аламак» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Баранник Н.П., судді - Малиш Н.І., Щербак А.А.) у справі за адміністративним позовом ТОВ «Аламак» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аламак» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 серпня 2021 року №121030701; №121050701; №121060701.

Обґрунтовуючи протиправність спірних податкових повідомлень-рішень позивач вказував на безпідставність висновків контролюючого органу про нереальність (безтоварність) господарських операцій з ТОВ «МІРА СТАНДАРТ» та ТОВ «ЛЕЙКАР» з придбання кабельно-провідної продукції, оскільки позивачем до перевірки надано усі необхідні документи, які підтверджували факт отримання задекларованих товарів. Окрім того, позивач наголошував на помилковості тверджень контролюючого органу про зберігання Товариством пального без отримання відповідної ліцензії, позаяк останнім доведено належними, допустимими й достовірними доказами факт використання орендованих генераторів у періоді, який охоплювався перевіркою.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року позов задоволено в повному обсязі. Вирішуючи спір та визнаючи неправомірними спірні рішення контролюючого органу суд першої інстанції виходив з того, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, наведені в акті перевірки, є необґрунтованими та безпідставними, та спростовуються первинними документами, наданими позивачем. Зокрема, суд, вивчивши наявні у справі докази, визнав такими, що мали реальний характер, господарські операції позивача з ТОВ «МІРА СТАНДАРТ» та ТОВ «ЛЕЙКАР» з придбання товарно-матеріальних цінностей, а також констатував відсутність у позивача обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального, оскільки таке було завантажене у паливні баки орендованих пристроїв (генераторів).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року, прийнято у справі нове рішення про відмову Товариству в задоволенні позову. Приймаючи таке рішення апеляційний суд керувався тим, що позивачем не підтверджено реальності поставок товарів контрагентами ТОВ «МІРА СТАНДАРТ» та ТОВ «ЛЕЙКАР» на адресу ТОВ «АЛАМАК» у зв`язку з неможливістю реального здійснення платниками податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна та обсягу матеріальних ресурсів. Щодо обов`язку позивача отримати ліцензію на зберігання пального, апеляційний суд зазначив, що ТОВ «АЛАМАК» не надано документів на підтвердження факту наявності та використання ним в перевіряємому періоді дизельних генераторів. Крім того, суд урахував, що в бухгалтерському обліку підприємства відсутнє відображення взаємовідносин з ПП «НВФ ЕЛЕКТРОПРОМСЕРВІС», в якого позивач нібито орендував генератори.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалене судом рішення як таке, що прийняте із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України).

В аспекті заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач звертає увагу на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 05 січня 2021 року у справі №820/1124/17, від 06 лютого 2018 року у справі №804/4940/14, від 15 травня 2018 року у справі №810/4391/16, від 30 січня 2018 року у справі №2а-1670/4220/12, від 30 січня 2018 року у справі №1570/5614/2012, від 17 квітня 2018 року у справі №826/14549/15, від 08 травня 2018 року у справі №814/937/15, де касаційний суд наводив перелік обставин, які у своїй сукупності свідчать про реальний характер господарських операцій між суб`єктами господарювання. У світлі таких висновків Верховного Суду позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції, взявши до уваги доводи податкового органу, викладені в акті перевірки, щодо відсутності факту реального характеру господарських операцій між Товариством та контрагентами, не надав жодної оцінки доказам та поясненням, якими позивач спростовував такі факти.

Також заявник касаційної скарги вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності у Товариства обов`язку з отримання ліцензії на зберігання пального у період, який охоплювався перевіркою, оскільки суд не врахував та не надав належної оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження використання орендованих генераторів у процесі власної господарської діяльності. Більш того, власне, в акті перевірки контролюючий орган зафіксував як факт наявності залишків пального, але й факт його використання (списання). Позивач також звертає увагу на висновок КАС ВС, викладений у постанові від 31 травня 2022 року (справа №540/4291/20), в якій наведено ознаки діяльності, що підпадає під визначення «зберігання пального», та зумовлює обов`язок ліцензувати таку діяльність.

В аспекті заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема, надані позивачем на підтвердження своїх доводів та міркувань.

У відзиві на касаційну скаргу контролюючий орган просить залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу Товариства - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходив апеляційний суд при ухваленні рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що посадовими особами ГУ ДПС України у Запорізькій області проведено планову документальну виїзну перевірку ТОВ «АЛАМАК» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2020 року, а також своєчасності достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2020 року, за результатами якої 28 липня 2021 року складено акт №6895/08-01-0701/36163334.

Перевіркою, з-поміж іншого, встановлено порушення позивачем: підпунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 766184 грн; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, підпунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 851317 грн, та встановлено завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 19 Декларації); частин першої, восьмої, шістнадцятої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР) в частині зберігання пального в період з 1 липня 2019 року по 31 грудня 2020 року без отримання ліцензії на право зберігання пального.

Позивачем були подані заперечення на акт перевірки разом із копіями підтверджуючих документів, за наслідками розгляду яких висновки акта залишені без змін.

На підставі встановлених перевіркою порушень 31 серпня 2021 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: №121030701, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1064146,00 грн (за податковим зобов`язанням - 851317,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 212829,00 грн); №121050701, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток в сумі 957730,00 грн (за податковим зобов`язанням в розмірі 766184,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 191546,00 грн); №121060701, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію, передбачену абзацом восьмим частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР в розмірі 500000,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Стосовно податкових повідомлень-рішень від 31 серпня 2021 року №121030701 та №121050701.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (з податку на прибуток) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

За приписами пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході перевірки контролюючим органом виявлено порушення позивачем вимог податкового законодавства під час оформлення господарських відносин з контрагентами-постачальниками ТОВ «ЛЕЙКАР» та ТОВ «МІРА СТАНДАРТ» з придбання кабельно-провідної продукції на суму 3752757,59 грн (в т.ч. ПДВ - 625459,60 грн).

За вказаними фінансово-господарськими операціями позивачем надано до перевірки відповідні договори, а також первинну документацію, що свідчить про передачу товару від постачальника до покупця (видаткові. податкові накладні, рахунки-фактури тощо), транспортування товару (договір транспортного експедирування, рахунки-фактури перевізника, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт з перевезення товарів), докази оплати придбаного товару.

Згідно з висновками контролюючого органу, зафіксованими в акті перевірки, задекларовані операції з зазначеними вище контрагентами є такими, що фактично не відбулися, а надані первинні документи не опосередковують (не підтверджують) реальний рух товарів між контрагентами, а отже, на думку перевіряючих осіб, придбаний позивачем товар має невстановлене походження.

Зокрема, претензії контролюючого органу стосовно дійсного отримання позивачем товару від ТОВ «МІРА СТАНДАРТ» та ТОВ «ЛЕЙКАР зводились до наступного: відсутність у ланцюгу постачання можливості для виробництва товару (його імпорту, іншого реального джерела введення в обіг у перевіреному та попередніх звітних періодах), відсутність даних щодо зберігання товару (в т.ч. у місцях навантаження), неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт або послуг, відсутність у власності або користуванні будь-яких об`єктів оподаткування (адміністративних і виробничих об`єктів), непридбання будь-яких послуг, необхідних для провадження господарської діяльності.

Так, як зазначалось вище, на переконання суду першої інстанції позивач надав усі необхідні первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне здійснення таких операцій (придбання товару у ТОВ «ЛЕЙКАР» та ТОВ «МІРА СТАНДАРТ», включаючи його транспортування), й такі документи у повному обсязі надавалися до перевірки. Натомість, доводи податкового органу про відсутність факту здійснення спірних поставок, на думку окружного суду, є неспроможними та повною мірою спростовуються наданими Товариством як до перевірки, так і до суду документами та поясненнями.

Апеляційний суд із таким висновком суду першої інстанції не погодився та вважав, що встановлені перевіркою обставини щодо неможливості постачання зазначеного у первинних документах товару постачальниками ТОВ «МІРА СТАНДАРТ» та ТОВ «ЛЕЙКАР» свідчать про лише документальне оформлення господарських операцій, які контрагентами не виконувалися. Апеляційний суд зазначив, що позивачем не доведено факту реального існування господарських взаємовідносин з його контрагентами, як і не спростовано інформації, встановленої контролюючим органом під час перевірки.

Як видно із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції останнім було надано детальну правову оцінку кожному доказу, який містився у справі, здійснено аналіз усіх доводів та аргументів податкового органу, якими він обґрунтовував свою позицію у спорі, і, у підсумку, спір було вирішено на користь платника податку.

Разом із тим, із рішення апеляційного суду не вбачається наведення обґрунтованих мотивів, виходячи з яких була надана протилежна правова оцінка обставинами справи, встановленим судом першої інстанції обставинам, та які були покладені останнім в основу задоволення позову. Апеляційний суд мотивів суду першої інстанції не спростував, обмежившись лише переліченням фактичних обставин, викладених в акті перевірки, та, переклавши тягар доказування неправомірності спірних рішень на позивача, зробив однозначний висновок про відсутність реального характеру господарських відносин Товариства з суб`єктами господарювання-постачальниками. Водночас, апеляційний суд повинен був надати належну правову оцінку не лише фактам, викладеним в акті перевірки, але й усім іншим доказам, які стосувалися предмета доказування в справі, як окремо щодо кожного елементу господарської операції (домовленості сторін, зберігання товару, його транспортування, власне поставка позивачеві, оприбуткування товару, якщо це відбулось, тощо), так і її результату в сукупному зв`язку наданих доказів.

Отже, фактично апеляційний надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 90 КАС України, адже оцінка судом доказів за своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують протилежне тлумачення, без зазначення належних причин відходу від попередньої оцінки, чи вказівки на причини визнання її помилковою.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, то з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

Стосовно податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Запорізькій області від 31 серпня 2021 року №121060701.

Як з`ясовано у ході податкової перевірки, за даними бухгалтерського обліку підприємства на балансі обліковуються залишки пального, залишок якого станом на 31 грудня 2020 року складав 2700 л., яке зберігалося за адресою: м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, 13. При цьому, зберігання такого пального здійснювалось без отримання відповідної ліцензії, що, на думку перевіряючих осіб, є порушенням порушення частин першої, восьмої та шістнадцятої статті 15 Закону №481/95-ВР.

Позивачем вже після закінчення проведення перевірки (до винесення податкового повідомлення-рішення) надано контролюючому органу документи, які свідчили про те, що пальне було залите до паливних баків у двох промислових пристроях (дизельних генераторах), які використовувались у промислово-виробничому процесі для генерації електричної енергії під час її відключення з метою забезпечення безперервності виробничого циклу. Однак, пояснення позивача не були враховані контролюючим органом при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення.

Так, в ході розгляду справи позивач доводив (із посиланням на відповідні документи), що придбане пальне було залите до паливних баків у двох орендованих у ПП «НВФ ЕЛЕКТРОПРОМСЕРВІС» промислових пристроях, а саме - дизельних генераторах Dalgakiran DJ550BD, які використовувались у промислово-виробничому процесі для генерації електричної енергії під час її відключення з метою забезпечення безперервності виробничого циклу. Зарахування дизельних генераторів (як необоротних матеріальних активів) на позабалансовий рахунок позивач підтверджував бухгалтерською довідкою №111 від 02 березня 2020 року.

Проаналізувавши надані Товариством докази щодо використання пального суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку з отримання ліцензії на право зберігання пального, оскільки, на думку суду, в розглядуваному випадку паливний бак не є місцем зберігання пального у розумінні Закону №481/95-ВР.

Апеляційний суд із таким висновком не погодився, вказавши при цьому на те, що ТОВ «АЛАМАК» не надано документів, які б підтверджували факт наявності та використання ним в перевіряємому періоді зазначених генераторів, як і відсутнє в бухгалтерському обліку підприємства відображення взаємовідносин з ПП «НВФ ЕЛЕКТРОПРОМСЕРВІС».

Поряд із тим, як і у випадку описаних вище податкових повідомлень-рішень, судом апеляційної інстанції не наведено обґрунтованих (переконливих) мотивів, виходячи з яких була надана протилежна правова оцінка обставинами справи, встановленим судом першої інстанції, щодо використання на підприємстві позивача орендованих генераторів, їх обліку в бухгалтерському обліку, доставки, місткості, списання пального на їх роботу. Більше того, факт використання (списання) у власній господарській діяльності підприємства частини залишків пального (у кількості 875 л.) податковим органом в акті перевірки не заперечувалась, як і не було установлено інших шляхів можливих списання пального на підприємстві. Натомість, надані позивачем як до контролюючого органу (хоч і після перевірки, але у дозволений статтею 44 ПК України строк) так і до суду документи, якими позивач доводив використання генераторів у власній господарській діяльності, їх транспортування та списання пального, не отримали оцінки з боку суду апеляційної інстанції.

В аспекті означено епізоду слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 31 травня 2022 року у справі 540/4291/20, здійснивши системний аналіз Закону №481/95-ВР (які ставляться позивачу в провину), резюмував, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які законодавство встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці. Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням викладеного, Суд, керуючись положеннями статей 2 (засади адміністративного судочинства) та 90 (оцінка доказів) КАС України, вважає за необхідне направити дану справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного дослідження вище вказаного.

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аламак» задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська