Постанова

від 07.12.2023 по справі 280/8788/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 грудня 2023 року м. Дніпросправа № 280/8788/21(суддя Кисель Р.В., м. Запоріжжя)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,

за участю секретаря судового засідання Темченко Є.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі №280/8788/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АЛАМАК» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛАМАК» 21 вересня 2021 року звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, згідно з яким, просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 31.08.2021 року №121030701; №121050701; №121060701.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами, та інші висновки наявні у акті №6895/08-01-07-01/36163334 від 28.07.2021 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржені рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, судом встановлено наявність обставин реальності спірних господарських операцій позивача.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі посилається на не взяття судом першої інстанції до уваги доводів та доказів відповідача щодо встановлених порушень позивача. Ненадання судом оцінки тому, що контрагенти позивача є фігурантами кримінальних проваджень, та відсутності доказів використання дизельних генераторів в процесі виробництва або господарської діяльності.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначаючи про її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем у період з 01.07.2021 по 21.07.2021 було проведено планову документальну виїзну перевірку ТОВ «АЛАМАК» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2020, та своєчасності достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску за період з 01.01.2011 по 31.12.2020. Про проведення перевірки платник податків був повідомлений повідомленням №62/4/08-01-07-13-10 від 17.06.2021.

За наслідками перевірки, перевіряючими було складено акт №6895/08-01-0701/36163334 від 28.07.2021 про результати планової виїзної перевірки ТОВ «АЛАМАК» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2020, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2020, а також з питань своєчасності достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску за період з 01.01.2011 по 31.12.2020.

Згідно з висновками цього акта перевірки встановлено, проміж іншого, порушення позивачем:

1). п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 766184 грн., в т.ч.: за 2019 рік - 766184 грн;

2). п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п. 201.1, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 851317 грн., в т.ч.: листопад 2019р. - 91886 грн.; грудень 2019р. - 486632 грн.; лютий 2020 р. - 272798 грн., та встановлено завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р. 19 Декларації) за: листопад 2019 р. у сумі 502912 грн; грудень 2019 р. у сумі 272798 грн, січень 2020 р. у сумі 272798 грн;

3). ч. 1, ч. 8, ч. 16 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР, а саме: зберігання пального в період з 01.07.2019 по 31.12.2020 без отримання ліцензії на право зберігання пального.

Позивач не погодився з висновками акта перевірки, надав заперечення на нього та копії підтверджуючих документів.

За наслідками розгляду заперечень та поданих документів відповідачем було складено та направлено позивачу відповідь на заперечення №51847/6/08-01-07-01-08 від 26.08.21, згідно з якою заперечення позивача були залишені без задоволення, а висновки акта перевірки - без змін, а також зроблено висновок стосовно наявності вини позивача у формі умислу у вчинені податкового правопорушення, за що передбачена фінансова відповідальність згідно з п. 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення:

1. №121030701 від 31.08.2021, яким позивачу було визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1064146,00 грн., в тому числі: донараховано податкове зобов`язання в розмірі 851317,00 грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 25% - 212829,00 грн;

2. №121050701 від 31.08.2021, яким позивачу було визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток в сумі 957730,00 грн., в тому числі: донараховано податкове зобов`язання в розмірі 766184,00 грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 25% - 191546,00 грн;

3. №121060701 від 31.08.2021, яким до позивача було застосовано штрафну (фінансову) санкцію, передбачену абзацом восьмим ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР в розмірі 500000,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були отримані позивачем, засобами поштового зв`язку, 06.09.2021 та в адміністративному порядку не оскаржувалися.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача в оскарженій частині є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідачем прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, виходить з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового Кодексу України (далі ПК). Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначенні господарські операції пов`язані не з фактом підписання договорів, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (далі - ПК).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання зобов`язаний заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень.

Як правильно з`ясовано судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, позивач у письмовій формі уклав з:

1. ТОВ «ЛЕЙКАР» договір постачання від 29.11.2019 р №29/112019 щодо придбання кабельно-провідної продукції (далі товар).

За результатами виконаних умов цього договору його сторонами складено видаткові накладні: №РН-0000161 від 29.11.2019 на суму 2213645,33 грн., в тому числі ПДВ 368940,89 грн. (отримано представником покупця за довіреністю №308 від 29.11.2019); №РН-0000197 від 13.12.2019 на суму 1539112,26 грн., в тому числі ПДВ 256518,71 грн. (отримано представником покупця за довіреністю №323 від 13.12.2019), які підтверджують факт передачі товару.

Оплата придбаного підтверджується платіжними дорученнями №2401 від 02.12.2019 та №2466 від 23.12.2019, №2469 від 23.12.2019.

Транспортування продукції підтверджується товарно-транспортними накладними: №Р41 від 29.11.2019, №Р46 від 13.12.2019, наявністю договору транспортного експедирування від 04.11.2019 №0411/2019 з перевізником ТОВ «СВАП» та актами виконаних робіт (наданих послуг) між перевізником та замовником: №0У-0000228 від 29.11.2019 на суму 8500,00 грн., оплата проведена за рахунком-фактурою №СФ-0000228 від 29.11.2019 платіжним дорученням №2457 від 18.12.2019; №0У-0000232 від 13.12.2019 на суму 8500,00 грн., оплата проведена за рахунком-фактурою №СФ-0000232 від 13.12.2019 платіжним дорученням №2491 від 03.01.2020.

Постачальником на суму здійснених господарських операцій складено податкові накладні:

- №14 від 29.11.2019 на суму ПДВ 368940,89 грн. (зареєстрована в ЄРПН 11.12.2019, згідно Квитанції №1 від 11.12.2019);

- №27 від 13.12.2019 на суму ПДВ 256518,71 грн. (зареєстрована в ЄРПН 23.12.2019, згідно Квитанції №1 від 23.12.2019).

2. ТОВ «МІРА СТАНДАРТ» договір постачання від 01.11.2019 р №01112019 щодо придбання кабельно-провідної продукції (далі товар).

За результатами виконаних умов цього договору його сторонами складено видаткову накладну №РН-0002964 від 11.11.2019 на суму 1355139,56 грн., в тому числі ПДВ 225856,66 грн. (отримано представником покупця за довіреністю №280 від 11.11.2019) яка підтверджує факт передачі товару.

Оплата придбаного підтверджується платіжними дорученнями №2284 від 11.11.2019 № 2302 від 14.11.2019.

Транспортування продукції здійснювалось перевідником ТОВ «СВАП» на замовлення позивача за договором транспортного експедирування від 04.11.2019 №0411/2019 транспортним засобом Renault, шо підтверджується товарно-транспортною накладною №Р37 від 11.11.2019.

Факт надання транспортних послуг підтверджується також актом виконаних робіт (наданих послуг) між перевізником та замовником №ОУ- ОУ-0000214 від 11.11.2019 на суму 8500,00 грн., оплата проведена за рахунком-фактурою №СФ-0000214 від 11.11.2019 платіжним дорученням №2435 від 09.12.2019.

Постачальником на суму здійснених господарських операцій складено податкові накладні: №16 від 11.11.2019 на суму ПДВ 225856,66 грн. (зареєстрована в ЄРПН 21.12.2019, згідно з квитанцією №1 від 21.12.2019), на підставі якої позивачем було сформовано податковий кредит.

Таким чином, суд першої інстанції дослідивши рух активів у процесі виконання господарської операції, зробив обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

При цьому судом першої інстанції була надана правильна та обґрунтована оцінка усім іншим доводам відповідача, щодо безтоварності спірних господарських операцій позивача, з якою колегія суддів повністю погоджується.

Фактично доводи апеляційної скарги, або відтворюють доводи відповідача проти позову, яким вже була надана оцінка судом першої інстанції або зводяться до незгоди з ними, без відповідного обґрунтування такої незгоди. Проте, сам по собі факт незгоди з судовим рішенням не є підставою для його перегляду в апеляційному порядку.

Також слід зазначити, що в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов`язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів, які на думку податкового органу неналежним чином здійснюють свою діяльність, що є неприпустимим як за законодавством України так і за міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо помилковості висновків акта перевірки в частині заниження ТОВ «АЛАМАК» податкових зобов`язань з податку на прибуток у сумі 766184 грн. та з податку на додану вартість у сумі 851317 грн. та протиправності податкових повідомлень-рішень №121030701 від 31.08.2021 та №21050701 від 31.08.2021 та необхідності їх скасування.

Щодо податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Запорізькій області від 31.08.2021 №121060701 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.п.14.1.6. п.14.1. ст.14 ПК України акцизний склад - це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», під місцем зберігання пального розуміється місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; під зберіганням пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» визначено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Крім цього, згідно ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Узагальнюючи викладені норми права, суд першої інстанції, на думку колегії суддів дійшов правильного висновку відносно того, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

Зазначене вбачається як з визначення термінів «місце зберігання пального», «зберігання пального», так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

При цьому, судом першої інстанції було правильно з`ясовано, що за даними бухгалтерського обліку підприємства на його балансі обліковуються залишки пального, які станом на 31.12.2020 складають 2700 л., та зберігалися за адресою м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, 13.

При цьому підприємством були надані завірені копії документів, які свідчать, що зазначене пальне було залите до паливних баків у двох промислових пристроях, а саме дизельних генераторах Dalgakiran DJ550BD, які використовувались у промислово-виробничому процесі для генерації електричної енергії під час її відключення з метою забезпечення безперервності виробничого циклу.

Вказані генератори використовувались на праві оренди, внаслідок чого в балансі підприємства не відображалися, натомість обліковувались на рахунку позабалансового обліку 01, що підтверджується бухгалтерською довідкою №111 від 02.03.2020.

Зазначені вище дизельні генератори у кількості двох штук були отримані за договором оренди обладнання, укладеним з ПП «НВФ ЕЛЕКТРОПРОМСЕРВІС» №02/02/2020 від 02.03.2020, за актом від 02.03.2020 та повернуті останнім орендодавцю за актом від 01.03.2021.

На виконання п. 2 наказу по підприємству №02/03-2020 від 02.03.2020 «Про організацію роботи дизельних генераторів» паливні баки дизельних генераторів були заправлені пальним в кількості 3575 л, що підтверджується актом від 04.03.2020 (з додатком 1).

Згідно з актом на списання дизельного палива №2 від 04.03.2020, заправлене до паливних баків дизпаливо в кількості 875 л було списано з балансу підприємства в зв`язку з його використанням на забезпечення роботи дизельних генераторів.

25.02.2021, згідно з актом на списання дизельного палива, заправлене до паливних баків дизпаливо в кількості 2700 л було списано з балансу підприємства в зв`язку з його повним використанням на забезпечення роботи дизельних генераторів.

Таким чином, з урахуванням вимог ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та положень п.п.14.1.6. п.14.1. ст.14 ПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що платник податків не повинен був отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо таке пальне було завантажене у паливні баки транспортного засобу, або обладнання чи пристрою.

Отже, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Запорізькій області від 31.08.2021 №121060701 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів відповідача про відсутності доказів використання дизельних генераторів в процесі виробництва або господарської діяльності слід зазначити, що використання пального підтверджується актами списання дизельного палива. При цьому зворотнього відповідачем не доведено.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов`язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі №280/8788/21 без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 07 грудня 2023 року.

Повне судове рішення складено 12 грудня 2023 року.

Головуючий - суддяВ.Є. Чередниченко

суддяС.М. Іванов

суддяВ.А. Шальєва