Рішення

від 29.09.2023 по справі 160/18250/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2023 року Справа № 160/18250/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

УСТАНОВИВ:

24.07.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області № 0006914-2415-0427 від 09.02.2023 року на суму 2 450, грн. 45 коп, про нарахування за 2020 рік податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за об`єкт нежитлової нерухомості, який розташований по АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області № 0024381-2415-0427 від 09.02.2023 року на суму 3 396 грн.00 коп, про нарахування за 2021 рік податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за об`єкт нежитлової нерухомості, який розташований по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржені податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки позивачу нараховано податок на нерухомість, зокрема, нежитлову будівлю (склад), яка належить до будівель сільськогосподарського призначення у розумінні підпункту «ж» пункту 266.2.2 статті 266 Податкового кодексу України, а тому, на переконання позивача, не підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 21.08.2023, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

16.08.2023 представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на правомірність оскаржуваного рішення, зазначивши, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, у період, за який нараховано податок нерухоме майно, не займався сільськогосподарською діяльністю урахуванням КВЕД з урахуванням Класифікатора 016-2010, не має у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, тому нежитлова будівля позивача за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з нормами Податкового кодексу України, є об`єктом оподаткування і не відповідає умовам отримання пільги, передбаченим пунктом «ж» підпункту 266.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України. Оскільки, дане нежитлове приміщення підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, вiдмiнне вiд земельної ділянки на загальних підставах згідно до п. 266.3.2 ст. 266 ПК України, відповідач вважає, що ним правомірно сформовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

23.08.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує всі доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежитлове приміщення (склад) А-1, загальною площею 283 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 (1/2), на праві приватної власності.

ОСОБА_1 отримала податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області № 0006914-2415-0427 від 09.02.2023 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на підставі п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України за 2020 рік на суму 2450,45 грн та податкове повідомлення-рішення за №0024381-2415-0427 від 09.02.2023 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на підставі п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України за 2021 рік на суму 3 396 грн.00 коп.

Позивач вважає вищевказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1).

Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Так, підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 у редакції Закону України від 23.11.2018 №2628-VIII, чинній з 01.01.2019, визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Спір у цій справі стосується правомірності податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області № 0006914-2415-0427 від 09.02.2023 року та № 0024381-2415-0427 від 09.02.2023 року, а саме - правомірності донарахування податковим органом ОСОБА_1 податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що віднесене до будівель сільськогосподарського призначення, та можливості застосування у спірних відносин положень підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо звільнення цього майна від оподаткування.

Частиною другої статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи відповідність оспорюваного індивідуального акта податкового органу наведеним вище положенням частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з таких міркувань.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 127 "Будівлі нежитлові інші" клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства").

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи : 1271.1 будівлі для тваринництва, 1271.2 будівлі для птахівництва, 1271.3 будівлі для зберігання зерна, 1271.4 будівлі силосні та сінажні, 1271.5 будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства, 1271.6 будівлі для тепличного господарства, 1271.7 будівлі рибного господарства, 1271.8 будівлі підприємств лісівництва і звірівництва, 1271.9 будівлі сільськогосподарського призначення інші.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність таких умов:

1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;

2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.

Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля (склад) площею 283 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За технічними характеристиками належна позивачу на праві приватної власності будівля телятника підпадає під визначення об`єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведеному у підпункті "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Натомість спірним у цій справі є питання того, чи є позивач, як фізична особа, сільськогосподарським товаровиробником, на якого поширюється пільга, передбачена підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV Податкового кодексу України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін сільськогосподарський товаровиробник має інше змістовне навантаження.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №0340/1905/18.

Поряд з цим на користь висновку, що нормою підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить подальше законодавче уточнення правового регулювання. Так, Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, підпункт ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Слід зауважити, що встановлена підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до статті 1 Закону України від 18.01.2001 №2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

За змістом статті 1 Закону України від 23.09.2008 №575-VI "Про сільськогосподарський перепис", виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

У силу статті 1 Закону України від 15.05.2003 №742-IV "Про особисте селянське господарство" (надалі - Закон №742-IV), особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів. Діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Статтею 4 Закону №742-IV встановлено, що особисті селянські господарства підлягають обліку. Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики.

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім`ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку /стаття 6 Закону №742-IV/.

Так до матеріалів справи долучено інформаційну довідку зДержавного реєстру речових правна нерухоме майно № 54754265 від 09.03.2016 року, з якої вбачається що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,8209 га (кадастровий номер 1224281200:02:002:3525), цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства та має з 2016 року земельну ділянку площею 0,2813 га кадастровий номер 1224281200:02:003:0033, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (а.с.14-15).

Також, з витягу Державного реєстру речових правна нерухоме майно про реєстрацію права власності за №30611204 від 08.12.2014 року долученого до матеріалів справи вбачається, що позивач має у особистій приватній власності земельну ділянку площею 5 га кадастровий номер 1224280500:01:001:0262, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, якою володіє відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом № 1908 від 08.12.2014 року (а.с.26-27).

З витягу Державного реєстру речових правна нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.12.2014 за №30612799 вбачається, що позивач має у особистій приватній власності земельну ділянку площею 4,304 га кадастровий номер 1224281200:01:001:0574 якою володіє відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом № 1907 від 08.12.2014 року (а.с.26-27).

З витягу Державного реєстру речових правна нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.05.2017 за №86928245 вбачається, що позивач має у особистій приватній власності земельну ділянку площею 4,8179 га кадастровий номер 1224281200:01:001:0582 якою володіє відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом № 593 від 12.05.2017 року (а.с.28-29).

З витягу Державного реєстру речових правна нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.05.2022 за №301831971 вбачається, що позивач має у особистій приватній власності земельну ділянку площею 4,4877 га кадастровий номер 1224281200:01:001:0581, якою володіє відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ДП № 102637 від 17.12.2002.

З витягу Державного реєстру речових правна нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.08.2018 за №134193819 вбачається, що позивач має у особистій приватній власності нежитлову будівлю (склад) А-1, загальною площею 283 кв.м., якою володіє відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 18.03.2004.

Відповідні земельні ділянки, як і нежитлову будівлю (складське приміщення), позивач використовує для ведення особистого селянського господарства, що підтверджено копіями довідок Виконавчого комітету Покровської селищної ради від 14.02.2022 №64, №65, від 25.04.2023 за №48.(а.с.11-13).

Також до матеріалів справи позивачем долучені акти Депутата Покровської селищної ради про встановлення фактів від 18.06.2020 року, 06.10.2020 року, 06.07.2021 року, 17.09.2021 року, 18.02.2022 року, 22.06.2022 року, 25.07.2022 року, з яких вбачається, що земельні ділянки площею використовується ОСОБА_1 для вирощування власної сільськогосподарської продукції, для ведення особистого селянського господарства.(а.с.16-23;35-38)

В якості доказів позивачем також було надано договір купівлі-продажу (посівного матеріалу - пшениці озимої) №2908 від 29.08.2019 року разом із специфікацією та актом приймання-передачі та надано договір купівлі-продажу (посівного матеріалу - пшениці озимої) №1208 від 12.08.2020 року з специфікацією та актом приймання-передачі №2707 від 27.07.2021 року та специфікацією.

Тобто, позивач використовує належні їй на праві власності земельні ділянки та будівлю для ведення особистого селянського господарства - господарської діяльності, яка проводиться фізичною особою індивідуально з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків.

Відповідно до статті 7 Закону №742-IV, члени особистого селянського господарства мають право: самостійно господарювати на землі; передавати земельні ділянки особистого селянського господарства фізичним або юридичним особам в оренду відповідно до закону; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству. Уповноваженою особою може бути дієздатний член особистого селянського господарства, який досяг 18 років; реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам; самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва; відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку; бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами; отримувати в установленому законом порядку трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства; використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі відповідно до закону; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки; отримувати дорадчі послуги; брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм; об`єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо відповідно до законодавства України; проводити в установленому законом порядку зовнішньоекономічну діяльність.

Вказана норма визначає такий обсяг прав позивача, як члена особистого селянського господарства, якими фактично володіє сільськогосподарський виробник.

Суд також враховує, що підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не передбачено застережень щодо правової форми здійснення особою сільськогосподарського товаровиробництва виключно шляхом реєстрації фізичної особи як підприємця.

При цьому з положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.

Отже, споруди, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що у спірних відносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні; позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об`єкта нерухомого майна - "нежитлова будівля (склад)" загальною площею 283 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки займається розведенням свійських тварин (кури, свині, гуси), використовує нежитлову будівлю (телятник) у своїй діяльності особистого селянського господарства.

На переконання суду позивач має ознаки "сільськогосподарського товаровиробника", оскільки використовує належні йому на праві власності та користування землі та нежитлову будівлю (склад) в особистому селянському господарстві в порядку, визначеному Законом №742-IV, що підтверджено наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами.

Відтак, об`єкт нерухомого майна - " нежитлова будівля (склад) " загальною площею 283 кв.м., не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Наведені Верховним Судом у постанові від 01.10.2019 у справі №0340/1905/18 висновки щодо застосування підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України стосувались редакції зазначеної норми, що втратила чинність з 01.01.2019, отже не є релевантними спірним відносинам у цій справі.

Інші доводи учасників справи на вирішення спору по суті не впливають.

Оскільки позивач звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області за №0006914-2415-0427 від 09.02.2023 та № 0024381-2415-0427 від 09.02.2023 року є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією №32528798800007357217 від 18.07.2023 року.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139, 193, 241-246,250, 251,251-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправними та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області № 0006914-2415-0427 від 09.02.2023 року на суму 2 450 грн. 45 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області № 0024381-2415-0427 від 09.02.2023 року на суму 3 396 грн.00 коп.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-а, код ЄДРПОУ 44118658) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець