Постанова

від 20.09.2023 по справі 158/2064/20

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 158/2064/20 Головуючий у 1 інстанції: Польова М. М. Провадження № 22-ц/802/852/23 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Ганжа М. І.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 ,

представника третьої особи Овчиннікової Р. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Цуманської селищної ради, Ківерцівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 , поданою від його імені представником ОСОБА_5 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 червня 2023 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що він у 2013 році перебував у близьких стосунках з ОСОБА_6 , близько пів року вони проживали разом без реєстрації шлюбу.

Через втручання у їх стосунки її батьків відповідачів у справі, вона повернулася проживати до них і ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дочку ОСОБА_7 . Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.

З аналізу ДНК на батьківство від 06.08.2020, проведеного ліцензованим Медико-генетичним центром «МАМА ПАПА» ймовірність того, що він являється батьком ОСОБА_8 становить 99,999%.

Сімейним законодавством визначено обов`язки батьків відносно дітей, які він бажає виконувати і має для цього всі можливості.

Відповідачі від добровільного визнання батьківства відмовилися та чинять перешкоди у їх з дитиною спілкуванні, що не відповідає інтересам дитини.

Ураховуючи наведене, просив визнати його батьком дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язати Ківерцівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести зміни до актового запису про народження дитини щодо її прізвища з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 » та щодо запису батьком дитини ОСОБА_1 , громадянина України.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 червня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 від імені відповідача ОСОБА_4 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення в частині задоволення позову та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову в позові.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги і законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 , його представник ОСОБА_5 , а також відповідачка ОСОБА_3 (кожен зокрема) апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав та просять її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_2 , а також представник третьої особи: Цуманської селищної ради Овчиннікова Р. Г. (кожен зокрема) апеляційну скаргу заперечили та просять залишити її без задоволення.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін з таких підстав.

Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Рішення суду в частині відмови у позові сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом і не переглядається.

Згідно з ч. 2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (ч. 1 ст. 126 СК).

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 3 ст. 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 04.11.2013, де у графі «батько» зазначено ОСОБА_11 , а у графі «мати» - ОСОБА_6 (т.1 а.с.11).

Із повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що відомості про батька внесено відповідно до частини першої статті 135 СК України /за вказівкою матері/ (т.3 а.с.238-240).

Мати дитини ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.12).

Розпорядженням голови Ківерцівської районної державної адміністрації №216 від 26.08.2020 ОСОБА_7 надано статус дитини-сироти, а іншим розпорядженням № 219 від 01.09.2020 ОСОБА_3 призначено опікуном над онукою-сиротою ОСОБА_12 (т.1 а.с.105-107).

Судом встановлено, що позивач з ОСОБА_6 не перебували у зареєстрованому шлюбі, їх фактичні шлюбні відносини у 2013 році були не тривалими.

Ураховуючи зазначене, єдиним можливим підтвердження батьківства позивача є ДНК експертиза.

Як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції 5 разів постановлялися ухвали про призначення судової генетично-молекулярної експертизи аналізу ДНК, лише одну з яких було скасовано у зв`язку із порушенням судом норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Судом першої інстанції скеровувалися на адресу відповідачів клопотання експертів про необхідність прибуття в експертну установу для відібрання зразків епітелію, які у всіх випадках було залишено відповідачами без уваги та реагування,

Призначені судом експертизи не було виконано у зв`язку з тим, що у визначений день та час відповідачка ОСОБА_3 разом із дитиною не з`явилися до експертної установи, що унеможливило відібрання зразків букального епітелію для проведення молекулярно-генетичної експертизи.

Посилання відповідачів та їх представника на різні поважні причини неявки до експертної установи відхиляються апеляційним судом, оскільки про такі причини неявки на визначені дати явки до експертних установ жодним із них не повідомлялося ні суду, ні експерту, і жоден з них не клопотав про визначення іншої дати для явки до експерта з метою виконання ухвали про призначення експертизи.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватися усі передбачені законом докази у їх сукупності.

Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 61-14438св18) вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 неодноразово не з`являлася з дитиною для забору біологічних зразків, не клопотала про перенесення дати явки до експерта, що свідчить про її ухилення від проведення експертизи з метою встановлення істини у справі.

Нез`явлення відповідачки з дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо неї.

Вказані дії та бездіяльність, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який відповідачами заперечується та встановити походження дитини від позивача з урахуванням інших доказів, у тому числі і показів свідка ОСОБА_13 , допитаної саме за клопотанням відповідачів.

Колегія суддів, аналізуючи матеріали справи та дії відповідачів, доходить висновку про небажання відповідачів у передбачений законом спосіб спростувати доводи позивача щодо його батьківства відносно малолітньої ОСОБА_8 .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15-ц (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.

Відповідачі, заперечуючи проти визнання позивача батьком малолітньої дитини, не навели жодних переконливих доказів на спростування доводів позивача.

Відповідачі підтвердили, що дочка ОСОБА_14 з позивачем у 2013 році проживали разом нетривалий час, але із-за неналежного відношення позивача до дочки, вони її забрали до себе.

В суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що за життя ОСОБА_14 відмовлялася йому повідомляти, хто являється батьком дитини і про те, що він являється батьком ОСОБА_8 відповідачі йому повідомили після смерті ОСОБА_14 .

Зазначену обставину не заперечили і самі відповідачі.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачі не визнають позов, оскільки не можуть змиритися з думкою, що дитина може не бути з ними, вони фактично ображені на позивача за те, що всі роки до цього часу він не цікавився дитиною, не допомагав матеріально.

Послідовне бажання позивача провести генетичну експертизу на предмет свого батьківства щодо малолітньої ОСОБА_8 на думку суду свідчить про обґрунтованість та доведеність його позовних вимог за відсутності належного спростування таких вимог відповідачами.

Визнання позивача батьком ОСОБА_7 відповідає інтересам малолітньої дитини. Негативних наслідків для дитини судом апеляційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи наведене, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання батьківства.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 , подану від його імені представником ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 червня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді