Рішення

від 27.07.2023 по справі 456/489/17

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/489/17

Провадження № 2/456/16/2023

РІШЕННЯ

іменем України

27 липня 2023 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Шрамка Р. Т. ,

з участю секретаря: Дверій Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу №456/3836/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Стрийської міської ради, Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христини Романівни, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування незаконних рішень органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності, визнання право власності, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Стрийської міської ради, Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христини Романівни, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , неодноразово уточнивши позовні вимоги 19.05.2017, 12.03.2018, 27.12.2019, 08.02.2021, 27.04.2021, 11.02.2022 просила - визнати нечинним пункт 1.8 рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області №370 від 28 листопада 1997 року «Про затвердження актів про закінчення будівництва і введення в експлуатацію житлових будинків, які належать громадянам на праві особистої власності» в частині, а саме: «гр. гр. ОСОБА_2 », та скасувати його; Визнати нечинним пункт 2 рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області № 397 від 22 грудня 1997 року «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 » в частині, а саме: « гр. ОСОБА_2 », та скасувати його; Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок на 52/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , видане 25 грудня 1997 року Стрийською міською радою Львівської області на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області № 397 від 22 грудня 1997 року, та скасувати його; Визнати за ОСОБА_1 , право власності на 26/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 разом з відповідною частиною належних до нього господарських споруд в порядку спадкування за законом; Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христини Романівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 41853579 від 02.07.2018 11:59:12, про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 як власника майна, а саме: житлового будинку загальною площею (кв. м): 123, житлової площі (кв.м): 51.1, сараю літ. Є, вбиральні (вбудованої) літ. Ж гаражу літ. К, воріт з хвірткою №5, огорожі №6, огорожі №7, огорожі №8, хвіртки №9, вимощення І, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна -1588353446112, номер запису про право власності - 26850957); Скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: житлового будинку загальною площею (кв. м): 123, житлової площі (кв.м): 51.1, сараю літ. Є, вбиральні (вбудованої) літ. Ж, гаражу літ. К, воріт з хвірткою №5, огорожі №6, огорожі №7, огорожі №8, хвіртки №9, вимощення І, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна -1588353446112, номер запису про право власності - 26850957) та зобов`язати державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христину Романівну внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації прав ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , як власника майна, а саме: житлового будинку загальною площею (кв. м): 123, житлової площі (кв.м): 51.1, сараю літ. Є, вбиральні (вбудованої) літ. Ж, гаражу літ. К, воріт з хвірткою №5, огорожі №6, огорожі №7, огорожі №8, хвіртки №9, вимощення І, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 1588353446112, номер запису про право власності - 26850957); Визнати за ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька на 26/100 частини житлового будинку, загальною площею 214,7 кв.м., який складається вцілому з двох кухонь та шести житлових кімнат площею 96,4 кв.м., до якого належать господарські будівлі та споруди: цегляні сараї «Г», «Є», цегляна літня кухня «Д», цегляна вбиральня «Ж», бетонне замощення І, водоколонка №1, металеві ворота №3, огорожа №2, дерев`яна огорожа №4, гаражі «Е» і «К», розташованого на земельній ділянці площею 500 кв.м., який знаходиться в АДРЕСА_1 (стара адреса АДРЕСА_1 ) та стягнути понесені судові витрати.

Уточнені позовні вимоги мотивувала тим, що позивач проживає в АДРЕСА_1 . Відповідачами по даній справі є: ОСОБА_2 , який також проживає в АДРЕСА_1 , та Стрийська міська рада Львівської області, що знаходиться за адресою: м. Стрий, вул. Шевченка, 71.

Позивач ОСОБА_1 , являється донькою ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та рідною сестрою відповідача ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області №225/9 від 22.05.1959 року батькові була надана земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 500 кв.м. під індивідуальне житлове будівництво.

На земельній ділянці батьком був побудований житловий будинок, який 17 грудня 1974 року Актом про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння був прийнятий в експлуатацію.

В подальшому виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області рішенням №118 від 17.03.1988 року «Про дозвіл громадянам м. Стрия на проведення будівництва і подальшу експлуатацію житлових і господарських приміщень, споруд на власних земельних ділянках» дозволив батькові двоповерхову добудову до житлового будинку по АДРЕСА_1 з влаштуванням окремого входу розміром 5,0 х 9,52 кв.м.

У 1997 році батько своїми силами та за власні кошти добудував будинок, в якому проживав він особисто, а також відповідач ОСОБА_2 разом із своєю сім`єю. Після завершення будівництва відповідач ОСОБА_2 в порушення встановленого законом порядку зареєстрував частину будинку на своє ім`я.

Так, 28 листопада 1997 року виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області рішенням № 370 «Про затвердження актів про закінчення будівництва і введення в експлуатацію житлових будинків, які належать громадянам на праві особистої власності, на підставі актів про закінчення будівництва і введення в експлуатацію житлових будинків, які належать громадянам, затвердив акти про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння АДРЕСА_1 кв. 1 житловою площею 45,2 кв.м. загальною площею 57,0 кв.м. на ім`я батька та кв. 2 житловою площею 51,2 кв.м. загальною площею 85,2 кв.м. на ім`я брата - відповідача ОСОБА_2

22.12.1997 року виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області рішенням № 397 «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 » у вирішив: 1. Оформити право власності на житловий будинок (домоволодіння), що розташований по АДРЕСА_1 та видати йому свідоцтво про право власності. 2 Доручити Стрийському МБТІ зареєструвати домоволодіння за відповідачем ОСОБА_2 - 52/100 частин будинку та батьком - 48/100 частин будинку.

25.12.1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області рішенням № 397 від 22.12.1997 року Стрийською міською радою Львівської області відповідачу ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на 52/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Внаслідок вчиненого нею порушенням закону 25.12.1997 року на підставі рішення виконавчого комітету № 397 від 22.12.1997 року Стрийська міська рада Львівської області видала батькові свідоцтво про право власності лише на 48/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

05 грудня 2001 року договором дарування, зареєстрованим в реєстрі за № 1- 4698, засвідченим державним нотаріусом Стрийської ДНК Костур У.Т., батько подарував позивачу 48/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 разом з відповідною частиною належних до нього господарських споруд.

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Спадкоємцями першої черги після смерті батька є позивач, яка в установленому законом порядку прийняла спадщину, та брат, відповідач ОСОБА_2 . Однак, до складу спадщини не увійшла 52/100 частина спірного будинку, хоча власником цієї 52/100 частини будинку був померлий батько, оскільки дозвіл на двоповерхову добудову до житлового будинку по АДРЕСА_1 з влаштуванням окремого входу розміром 5,0 х 9,52 кв.м. на належній йому земельній ділянці був наданий лише одному батькові та присвоєний ще у 1959 році номер будинку не змінювався.

У зв`язку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України, тобто до 1 січня 2004 року, то до цих відносин застосовується законодавство, яке діяло на час їх виникнення. За чинним на той час законодавством індивідуальне житлове будівництво здійснювалось з метою забезпечення житловою площею тих громадян та членів їх сімей, яким в установленому законом порядку надано у безстрокове користування земельну ділянку для будівництва будинку.

Оскільки батько помер, то спірні 52/100 частини будинку є спадковим майном, яке підлягає поділу між спадкоємцями, визначеними у статті 529 ЦК УРСР, яка діяла на час виникнення даних правовідносин, у рівних частках.

Статтею 12 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, у приватній власності громадян можуть перебувати жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах.

За змістом статті 17 Земельного Кодексу України та статті 14 Закону України «Про власність» земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину в приватну власність, а тому участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, не може бути визнано за відповідачем ОСОБА_2 право власності на вже збудований будинок АДРЕСА_1 , та його частину, на земельній ділянці, яка йому не відводилась. Про порушення своїх прав та про вищезазначені рішення Стрийської міської ради Львівської області позивач дізналась тільки 16 травня 2016 року, коли уперше ознайомилась з інвентаризаційною справою на об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яку на адресу позивача надіслало Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації разом з супровідним листом за вих. 988 від 16.05.2016 року.

Крім того зазначила, що в Акті Державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови до експлуатації від 29.10.1997 року, затвердженому рішенням виконкому Стрийської міської ради №370 від 28 листопада 1997 року АДРЕСА_1 кв. 1 - ОСОБА_6 , кв. 2 - ОСОБА_2 , зазначено, що Акт складено у присутності забудовника: ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , однак підпис батька в Акті Державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови до експлуатації від 29.10.1997 року відсутній. Крім того, в цьому Акті Державної технічної комісії також зазначено, що будівництво здійснено на підставі рішення Стрийського міськвиконкому від 17.03.2088 року № 118. В пункті 1 рішення № 118 від 17.03.1988 року «Про дозвіл громадянам м. Стрия на проведення будівництва і подальшу експлуатацію житлових і господарських приміщень, споруд на власних земельних ділянках» виконавчий комітет Стрийської міської ради дозволив батькові двоповерхову добудову до житлового будинку. Отже, зазначене в Акті Державної технічної комісії, що ОСОБА_2 являється забудовником житлового будинку, не відповідає рішенню виконавчого комітету Стрийської міської ради №118 від 17.03.1988 року.

Матеріалами інвентаризаційної справи будинку АДРЕСА_1 , підтверджується, що житловий будинок в АДРЕСА_1 площею 77,0 кв.м. був збудований батьком у 1974 році на відведеній йому згідно рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області №225/9 від 22.05.1959 року земельній ділянці площею 500 кв.м. Факт побудови батьком житлового будинку (коли відповідачу ОСОБА_2 було лише 9 років) на земельній ділянці, відведеній батькові для цієї мети, а також наявність права власності батька на житловий будинок підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи будинку. У договорі про надання у безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального жилого будинку на праві особистої власності від 17.06.1959p., засвідченому нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори, реєстровий № 3707 від 17.06.1959 p., площа земельної ділянки 500 кв.м., зазначено, що забудовником є ОСОБА_6 . Отже, станом на 29 жовтня 1997 року, коли Державною технічною комісією складався Акт про готовність закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови до експлуатації, житловий будинок площею забудови 77,0 кв.м. вже був введений в експлуатацію іншим актом, а саме Актом про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 17.12.1974 p., затвердженим рішенням виконкому Стрийської міської ради № 787 від 26.12.1974 p., який є чинним, та на житловий будинок існує право власності батька. Відповідно, зазначене в Акті Державної технічної комісії від 29.10.1997 року не відповідає дійсності. Згідно матеріалів інвентаризаційної справи будинку, 24 грудня 1974 року батько - ОСОБА_6 подав заяву про реєстрацію права особистої власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 . Згідно наявного в матеріалах інвентаризаційної справи будинку, висновку на реєстрацію домоволодіння від 09.01.1975 p., на підставі ст. 25 Інструкції МЮ і МКГ УРСР від 23-25 XII 1947 року цілий житловий будинок по АДРЕСА_1 підлягає реєстрації на праві особистої власності за ОСОБА_6 (батьком). Згідно вказаного висновку це право стверджується договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, посвідченим Стрийською держнотконторою 17.06.1959p., реєстровий номер № 3707, актом про закінчення будівництва, затвердженим рішенням виконкому Стрийської міської ради від 26.12.1974 р. № 787. Згідно матеріалів інвентаризаційної справи будинку, у 1997 році батько ( ОСОБА_6 ) на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради № 118 від 17.03.1988 р. добудував житловий будинок «А-1», прибудувавши до нього житлову прибудову розміром 5,0 х 9,52 кв.м. (другий поверх). В матеріалах інвентаризаційної справи будинку житлова прибудова, яку батько добудував до житлового будинку у 1997 році, позначена як «А-2». Згідно матеріалів інвентаризаційної справи будинку, після закінчення батьком ОСОБА_6 будівництва житлової прибудови «А-2» (другого поверху) відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на те, що користується квартирою №2, підвалом - III, IV, 2/3 сараєм, В - вбиральньою, огорожею металевою - 12.57; 29,85, 2,63; 2/3 5,35, подав заяву від 10.12.1997 р. про видачу йому свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з проведенням розрахунку ідеальних долей частин будинку. За заявою користувача ОСОБА_2 від 10.12.1997р. Стрийська міська рада Львівської області безпідставно видала йому свідоцтво про право власності на житловий будинок б/н від 25.12.1997 р. на 52/100 частини житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1 . Отже, наявність права власності батька - ОСОБА_6 на будинковолодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 500 м.кв., виключає можливість взагалі видачі у 1997 році відповідачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на житловий будинок на 52/100 його частини, оскільки існує зареєстроване право власності батька ОСОБА_6 на будинковолодіння, яке не припинене, що у свою чергу виключає й перехід права від батька ОСОБА_6 до відповідача ОСОБА_2 і виникнення з будь-яких інших підстав права ОСОБА_2 на частину житлового будинку.

Крім того, 26.06.2018 року державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х.Р., прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відомості щодо ОСОБА_2 , як власника майна визначеного рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21.09.2017, однак даним рішення суд не розподіляв житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, розташованого у АДРЕСА_1 , і така адреса в рішенні суду відсутня, тобто 26.06.2018 державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х.Р., внесла до державного реєстру на нерухоме майно відомості, які не визначались рішенням суду, і такими діями порушено її права як спадкоємця за законом.

В судове засідання позивач повторно не з`явилася.

Відповідач ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, подав заяву про слухання справи за його відсутності, в попередніх судових засіданнях заперечував в задоволенні позову, подав до суду заперечення в якому вказав, що як стверджує позивач ОСОБА_1 , у 1974 році їхнім батьком - ОСОБА_6 завершено будівництво індивідуального житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1 . Зазначений будинок збудований батьком за час перебування у зареєстрованому шлюбі з матір`ю - ОСОБА_7 , а, відтак, в силу положень ст. 22 КпШС України (у редакції, котра діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин), будинок відносився до майна, нажитого подружжям за час шлюбу і був їх спільною сумісною власністю. У батьків було четверо дітей, тобто окрім них із позивачем - ще сестра ОСОБА_8 та брат - ОСОБА_3 , які до 1988 року вибули господарства батьків, так як створили кожен свою сім`ю і проживають окремо. Таким чиної у господарстві батьків, окрім самих батьків, залишились проживати відповідач та сестра - позивач у справі. Станом на 1988 рік відповідач також створив свою сім`ю, з якою залишився проживати вказаному будинку.

Розуміючи, що і позивач у справі у майбутньому може створити свою сім`ю і знаючи що та із сім`єю залишиться проживати біля батьків, батьки запропонували відповідачу за власні кошти провести добудову до існуючого житлового будинку, з облаштуванням окремого входу і, таким чином, поділити із сестрою окремим житлом. Відповідач погодився. Відповідно, оскільки документально власником існуючого на той час житлового будинку, до якого слід було проводити добудову, був батько, то саме йому рішенням виконавчого комітету Стрийської міської Ради народних депутатів № 118 від 17.03.1988 року «Про дозвіл громадянам м. Стрия на проведення будівництва і подальшу експлуатапію житлових господарських приміщень, споруд на власних земельних ділянках» було надано необхідний дозвіл на двоповерхову добудову до будинку з облаштуванням окремого входу у визначених розмірах.

Відповідає дійсності і та наведена позивачем обставина, що усі роботи реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 із здійсненням до нього двоповерхової житлової добудови з облаштуванням окремого входу були закінчені у 1997 році. Однак, позивач ОСОБА_1 , вводить суд в оману стверджуючи, що такі роботи проводились їхнім батьком за його кошти і це є брехнею. Батько дійсно допомагав своєю працею, проте зазначена добудова здійснювалась виключно за кошти відповідача та кошти сім`ї.

Свідченням цього є та обставина, що батьки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 при затвердженні акта про закінчення будівництва і введення його в експлуатацію, а також при оформленні права власності на вже реконструйований будинок із добудовою, надали згоду на таке оформлення права власності у визначених Стрийським МБТІ частках - 48/100 част - за батьком (як забудовником 48/100) та 52/100 частин - за відповідачем (як забудовником 52/100 що відповідало положенням ст. ст. 100-101, 119 ЦК Української РСР 1963 року редакції, котра діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин) і аж ніяк і суперечило діючому на той час законодавству і сама позивач у своєму позові не вказує яку ж саме норму закону порушено оформленням за забудовником права на зведений об`єкт. Більше того, в силу ст. 119 вказаного Кодексу та тієї обставини, що саме відповідачем збільшено за свій рахунок корисну площу спірного будинку шляхом прибудови, проведений за згодою батька, як його власника і такі дії були вчинені в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями у ньому підлягали відповідній зміні, що і було зроблено, а саме Стрийським МБТІ було визначено нові частки.

Відповідно, наявність добровільної згоди батька ОСОБА_2 на вчинення відповідачем таких дій, тобто збільшення корисної площі будинку в силу прибудови за свій рахунок із визначенням нових часток та оформлення за ним права власності на збудовану за власні кошти частну спірного житлового будинку, яку у подальшому визначили як 52/100 ідеальних часток повністю спростовує твердження позивача ОСОБА_1 про незаконність оскаржуваних нею рішень виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області від 28.11.1997 року № 370 «Про затвердження актів про закінчення будівництва і введення в експлуатаію житлових будинків, які належать громадянам на праві особистої власності» та від 22.12.1197 року № 397 «Про оформлення права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 » у відповідних частинах. Більше того, на підставі останнього рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області 25.12.1997 року батькові було видане свідоцтво про право власності на 48/100 частин спірного будинку, а відповідачу - на 52/100 частин цього ж будинку, про що кожен розписався. Обидва свідоцтва 13.01.1998 року були зареєстровані у встановленому порядку Стрийським МБТІ за реєстровим номером 1981.

Крім того, на час оформлення батьком та відповідачем права власності на спірний житловий будинок у визначених частках і його фактичного поділу на дві окремі квартири з окремими входами, позивач уже створила свою сім`ю і, як прогнозувалось батьками, залишилась проживати із сім`єю у спірному будинку, біля батьків. Відповідно, після поділу спірного будинку на дві окремі квартири, батьки, а також позивач ОСОБА_1 із сім`єю залишились проживати у належній батькам частині будинку, а відповідач із своєю сім`єю - у належній йому частині будинку. У подальшому, а саме 05.12.2001 року батько ОСОБА_6 подарував належні йому 48/100 частин спірного житлового будинку позивачу ОСОБА_1 . Таким чином, батьки - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за життя фактично усунули усі розбіжності щодо майбутньої долі спірного житлового будинку і переходу прав на такий будинок у відповідних частинах до відповідача та до позивача, без подальшої необхідності спадкування. Такою була свідома воля батьків.

На даний час між ними виник спір з приводу реального розподілу спірного будинку та земельної ділянки, на якій він розміщений. Слід зазначити, що така земельна ділянка загальною площею 0,0524 га. ніколи не належала батькові на праві власності, а до 2014 року відносилась до земель комунальної власності. Лише у вересні 2014 року відповідач з позивачем вперше оформили на зазначену земельну ділянку право власності у рівних частинах - по 1/2 частині у кожного, про що одержали відповідне свідоцтво. Таким чином, твердження позивача ОСОБА_1 про належність батькові вказаної земельної ділянки на праві приватної власності не відповідає дійсності. До того-ж, право приватної власності на землю за часів радянського союзу не існувало, а за часи незалежної України батько своїм правом на приватизацію землі не скористався.

Крім того, позивач ОСОБА_1 стала власником належної їй 48/100 частини спірного будинку 05.12.2001 року - на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т.. Відповідно, саме з вказаної дати може вестись мова про порушення, невизнання чи оспорювання її прав та інтересів, пов`язаних з часткою у спірному будинку, володінням, користуванням чи розпорядженням такою. Натомість, позивач оскаржує рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області, а також видане на їх підставі свідоцтво про право власності, котрі були прийняті, а свідоцтво видане попередньому власнику у листопаді-грудні 1997 року, тобто за чотири роки до набуття позивачкою права власності. Сстаном на 1997 рік позивач ОСОБА_1 була ніхто по відношенню до спірного житлового будинку, відповідно, оскаржувані нею рішення та свідоцтво аж ніяк її не стосувалися, прав та інтересів не порушували та й не могли порушувати. З огляду на вказане, позивач не наділена правом оскарження рішень виконавчо комітету Стрийської міської ради Львівської області від 28.11.1997 року № 370 та від 22.12.1997 року №39.

Крім того, покійний батько ОСОБА_6 укладаючи за життя 05.12.2001 року договір дарування з позивачем ОСОБА_1 , не мав права дарувати усі 48/100 частин будинку, так як право власності на таку частину будинку після реконструкції з добудовою було оформлене ним за час перебування у шлюбі з ОСОБА_7 , а, отже, зазначена частина будинку була їх спільною сумісною власністю подружжя. Зокрема договір дарування спірного житлового будинку міг стосуватися виключно половини 48/100 його частин (24/100), так як інші 24/100 його частини належали матері ОСОБА_7 як дружині дарувальника - на праві спільної сумісної власності подружжя. Матір станом на дату укладення договору дарування була жива і жодної згоди на позбавлення її права на частку у спірному будинку не давала та й не могла надавати оскільки це законом не передбачено.

Фактично, спірний житловий будинок після проведення його реконструкції батьком, та відповідачем добудови, у площі, котра до цього існувала, не зменшився. Відповідно, батьки після 1997 року надалі володіли, користувались та розпоряджалися спірним будинком у тій же площі, котра існувала до цього, однак у загальному співвідношенні у зв язку із проведено відповідачем добудовою, така із 100 відсотків склала 48/100 частин, що відображалося лише у документах. Ці 48/100 частин і складали фактично те ж саме батьківське господарств яке у повній мірі перейшло у дар лише одному із дітей - позивачу ОСОБА_9 . Натомість відповідач змушений був будувати належну йому частину спірного житлового будинку власними силами та за власні із своєю дружиною кошти.

Крім того позивач ОСОБА_1 , отримавши лише одна з чотирьох дітей у дар від батьків усе майно, яке їм належало, до того ж із грубим, порушенням законодавства, зазіхнула ще й на те майно, яке належить відповідачу на праві власності і ніколи батькам (відповідно і позивачу) на праві власності не належало. Натомість відповідач, заклавши спір про реальний розподіл домоволодіння і земельної ділянки, маю лише ціль виділити у натурі виключно належне йому майно і визначити його конкретні межі для можливості користування, а не заявляє претензії на належну позивачу ОСОБА_1 частку у майні чи позбавлення її права на таку частку. Усі наведені вище обставини також повністю виключають можливість спадкування позивачем частки у належній відповідачу частині спірного будинку (фактично - квартирі № 2 ) після смерті батька ОСОБА_6 у порядку, визначеному розділом VII «Спадкове право» ЦК Української РСР 1963 року (у редакції, котра діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин), так як така частина будинку (52/100) не входила і не могла входити до переліку об`єктів спадкування після смерті батька, оскільки вона йому станом на дату відкриття спадщини не належала на відповідній правовій підставі.

Крім того, зазначив, що з часу винесення оскаржуваних рішень та видачі оспорюваного свідоцтва про право власності станом на дату звернення позивача ОСОБА_1 у суд із даним позовом минуло майже двадцять років. Позивач ОСОБА_1 у своєму позові вказує на те, що довідалася про існування оскаржуваних рішень та свідоцтва про право власності і, як наслідок, про частку батька ОСОБА_6 у розмірі 48/100 частин, лише у травні 2016 року, внаслідок ознайомлення із матеріалами інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомого майна. З наведеного випливає, що до цього часу позивач вважала, що частка батька у праві власності на спірний житловий будинок була 100%. Зазначені твердження позивача не відповідають дійсності і не можуть братися судом до уваги, оскільки позивач ОСОБА_1 повинна була дізнатися про порушення свого права (позовну давність) ще у грудні 2001 року, коли укладала з батьком договір дарування спірного житлового будинку, з котрого вбачається, що дарувальнику на праві власності із посиланням на відповідне свідоцтво належало 48/100 частин житлового будинку з відповідною частиною приналежних до нього господарських споруд, розташованих по АДРЕСА_1 , яку він подарував, а обдарована прийняла. На договорі є підпис позивача, а, отже, остання була добре ознайомлена з його змістом, у тому числі і з часткою майна, котре прийняла у дар. Тоді ж було надане нотаріусу та погашене у встановленому порядку свідоцтво про право власності батька на 48/100 частин спірного будинку. У свою чергу, у цьому свідоцтві значиться рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області № 397 від 22.12.1997 року, як підстава для його видачі. За таких обставин, з грудня 2001 року (часу виникнення права на позов) і до часу звернення позивача із таким у суд минуло понад шістнадцять років, що безперечно свідчить про пропуск нею позовної давності щодо оскарження рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області від 22.12.1997 року №397 у відповідній частині та виданого на його підставі свідоцтва про право власності від 25.12.1997 року на 52/100 частин спірного житлового будинку і визнання права власності його 26/100 частини.

Крім того, щодо оскарження позивачем рішень виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області від 28.11.1997 року № 370 «Про затвердження актів про закінчення будівництва і введення в експлуатацію житлових будинків, які належати громадянам на праві особистої власності» та від 22.12.1997 року № 397 «Про оформлення права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 » у. відповідній частинах, то такі рішення, як уже йшлося вище, на час їх винесення не мали до позивача, жодного відношення, а тому її не стосувалися. З цього випливає, що про існування такого позивач взагалі не повинна була повідомлятись, а відтак на підставі наведеного просив до вказаного позову застосувати строк позовної давності та в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Стрийської міської ради в судове засідання не з`явився та не повідомив суд про причини своєї неявки, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідач державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христина Романівна в судове засідання не з`явилась та не повідомила суд про причини своєї неявки, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились та не повідомили суд про причини своєї неявки, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Суд, заслухавши дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, приходить до висновку, що в задоволені позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Ч.2 ст. 16 ЦК України визначає способи захисту особистого немайнового або майнового права чи інтересу і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Згідно з ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2 ст. 263 ЦПК України). Частиною 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Також слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що позивач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальним правами та неухильно виконувати свої процесуальні обов`язки.

Слід також зазначити, що позивачам та всім іншим учасника провадження достовірно відомо про розгляд даної справи оскільки, ними подавалися певні процесуальні заяви.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Однак, такі дії позивача, якому достовірно відомо про подання ним позову до суду і систематична неявка в судові засідання, не повідомлення причин своєї неявки, не подання заяв про можливість розгляду справи в режимі відеоконференції не узгоджуються із принципами справедливості та добросовісності, порушують права та інтереси іншої сторони.

Зловживання процесуальними правами, в даному випадку, суд визначає як недобросовісне здійснення особою права на судовий захист, використання стороною судового процесу цього права не у відповідності з призначенням процесу, який спрямований на справедливе, неупереджене, ефективне та оперативне здійснення правосуддя з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави і відповідач, так само, як позивач, має право на судовий захист

На підставі наведеного суд вважає, що зважаючи на час відкриття провадження у справі, та час перебування такої на розгляді в суді першої інстанції даний спір слід вирішити по суті.

В судовому засіданні встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, згідно рішення виконавчого комітету Стрийської міської Ради депутатів трудящих від 22.05.1959 року №225/9, ОСОБА_6 , була надана земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 500 кв.м. під індивідуальне житлове будівництво.

Згідно рішення виконавчого комітету Стрийської міської Ради депутатів трудящих від 26.12.1974 №787 «Про затвердження актів про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуальних житлових будинків, які належать громадянам на праві особистої власності», виконком постановив затвердити акт про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуальних житлових будинків в м. Стрию від 17.12.1974 про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального житлового будинку одноповерхового, одноквартирного, цегляного в АДРЕСА_1 , житловою площею 38,05кв.м., забудовника ОСОБА_6 .

Згідно рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області №118 від 17.03.1988 року «Про дозвіл громадянам м. Стрия на проведення будівництва і подальшу експлуатацію житлових і господарських приміщень, споруд на власних земельних ділянках» виконавчий комітет дозволив ОСОБА_6 , двоповерхову добудову до житлового будинку по АДРЕСА_1 з влаштуванням окремого входу розміром 5,0 х 9,52 кв.м.

Згідно рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради №370 від 28 листопада 1997 року виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області «Про затвердження актів про закінчення будівництва і введення в експлуатацію житлових будинків, які належать громадянам на праві особистої власності» на підставі актів про закінчення будівництва і введення в експлуатацію житлових будинків, які належать громадянам, затвердив акти про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння АДРЕСА_1 кв. 1 житловою площею 45,2 кв.м. загальною площею 57,0 кв.м. на ім`я батька та кв. 2 житловою площею 51,2 кв.м. загальною площею 85,2 кв.м. на ім`я - ОСОБА_2 .

Згідно акту Державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови до експлуатації, від 29.10.1997, затвердженого виконкомом Стрийської міської ради 28.11.1997р., №370, вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_1 складається із двох квартир, забудовниками значаться: ОСОБА_6 , та ОСОБА_2

22.12.1997 року виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області рішенням № 397 «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 » у вирішив: 1. Оформити право власності на житловий будинок (домоволодіння), що розташований по АДРЕСА_1 та видати йому свідоцтво про право власності. 2 Доручити Стрийському МБТІ зареєструвати домоволодіння за відповідачем ОСОБА_2 - 52/100 частин будинку та батьком - 48/100 частин будинку.

Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 25.12.1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області рішенням № 397 від 22.12.1997 року Стрийською міською радою Львівської області відповідачу ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на 52/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 25.12.1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області рішенням № 397 від 22.12.1997 року Стрийською міською радою Львівської області, ОСОБА_6 , було видано свідоцтво про право власності на 48/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно договору дарування від 05.12.2001, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т., вбачається, що ОСОБА_6 , що проживає по АДРЕСА_1 , подарував, а ОСОБА_1 , прийняла в дар 48/100 частин житлового будинку, разом з відповідною частиною належних до нього господарських споруд, який знаходиться в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 500 кв.м.

Згідно свідоцтва про смерть від 04.01.2017, ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка, що по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0524га, на праві спільної часткової власності по частки належить - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 вересня 2017 року, яке набрало законної сили, проведено розподіл у натурі житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованого у АДРЕСА_1 , між її співвласниками ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , пропорційно їхніх часток у вказаному домоволодінні - 52/100 у ОСОБА_2 , та 48/100 у ОСОБА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 05.03.2019, вбачається, що 26.06.2018 державний реєстратор Бойко Х.Р., комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» на підставі виписки із рішення, серії та номер: 318, виданого 18.08.2010, видавник: Виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області; технічний паспорт, серія та номер: 135, виданий 02.05.2018, видавник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_10 ; рішення суду Стрийського міськрайонного суду №456/2327/15-ц, виданий 21.09.2017, провів державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєструвала за ОСОБА_2 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської Ради депутатів трудящих від 22.05.1959 року №225/9, батьку позивача ОСОБА_6 , була надана земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 500 кв.м. під індивідуальне житлове будівництво, де в подальшому на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської Ради депутатів трудящих від 26.12.1974 №787 виконком затвердив акт про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуальних житлових будинків в м. Стрию від 17.12.1974 про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального житлового будинку одноповерхового, одноквартирного, цегляного в АДРЕСА_1 , житловою площею 38,05кв.м., забудовника ОСОБА_6 .

В 1988 році батьку позивача ОСОБА_6 , виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області рішенням №118 від 17.03.1988 року дозволив провести двоповерхову добудову до житлового будинку по АДРЕСА_1 з влаштуванням окремого входу розміром 5,0 х 9,52 кв.м.

28.11.1997 виконавчий комітет Стрийської міської ради рішенням №370 на підставі актів про закінчення будівництва і введення в експлуатацію житлових будинків, які належать громадянам, затвердив акти про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння АДРЕСА_1 кв. 1 житловою площею 45,2 кв.м. загальною площею 57,0 кв.м. на ім`я батька ОСОБА_6 , та кв. 2 житловою площею 51,2 кв.м. загальною площею 85,2 кв.м. на ім`я - ОСОБА_2

22.12.1997 року виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області рішенням № 397 «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 » у вирішив: 1. Оформити право власності на житловий будинок (домоволодіння), що розташований по АДРЕСА_1 та видати йому свідоцтво про право власності. 2 Доручити Стрийському МБТІ зареєструвати домоволодіння за відповідачем ОСОБА_2 - 52/100 частин будинку та батьком - 48/100 частин будинку.

Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 25.12.1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області рішенням № 397 від 22.12.1997 року Стрийською міською радою Львівської області відповідачу ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на 52/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 25.12.1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області рішенням № 397 від 22.12.1997 року Стрийською міською радою Львівської області, ОСОБА_6 , було видано свідоцтво про право власності на 48/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

05.12.2001, державний нотаріус Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т., посвідчила договір дарування, яким ОСОБА_6 , що проживає по АДРЕСА_1 , подарував, а ОСОБА_1 , прийняла в дар 48/100 частин житлового будинку, разом з відповідною частиною належних до нього господарських споруд, який знаходиться в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 500 кв.м.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 вересня 2017 року, яке набрало законної сили, проведено розподіл у натурі житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованого у АДРЕСА_1 , між її співвласниками ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , пропорційно їхніх часток у вказаному домоволодінні - 52/100 у ОСОБА_2 , та 48/100 у ОСОБА_1 .

Відповідно до приписів статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки суду.

Позивач звернувшись до суду, вказує, що рішення виконавчого Стрийської міської ради Львівської області від 28.11.1997 за №370 «Про затвердження актів про закінчення будівництва і введення в експлуатацію житлових будинків, які належать громадянам на праві особистої власності» в частині, а саме: «гр. гр. ОСОБА_2 » та рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області № 397 від 22 грудня 1997 року «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 » в частині, а саме: « гр. ОСОБА_2 » є незаконними.

Отже, предметом позову в даній частині позовних вимог є визнання незаконними та скасування рішень в частині пункту 1.8 рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області №370 від 28 листопада 1997 року «Про затвердження актів про закінчення будівництва і введення в експлуатацію житлових будинків, які належать громадянам на праві особистої власності» в частині, а саме: «гр. гр. ОСОБА_2 » та нечинним пункт 2 рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області № 397 від 22 грудня 1997 року «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 » в частині, а саме: « гр. ОСОБА_2 », на підставі яких 25.12.1997 Стрийською міською радою Львівської області було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок на 52/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 .

Судом зазначається, що спірні рішення виконкому були виконані та відповідач набув право власності на нерухоме майно. Відтак, спірне рішення виконкому Стрийської міської ради Львівської області є актоми індивідуальної дії, які вичерпали свою юридичну силу після реалізації, а саме після одержання відповідачем документа, що посвідчує право власності та державної реєстрації цього права, зважаючи на наведене, оскільки визнання незаконним та скасування рішення, яке вичерпало свою дію фактом його виконання не породжує жодних наслідків для позивача, зважаючи на той факт, що право власності зареєстроване за відповідачем, а відтак обраний спосіб захисту порушених прав не забезпечує реального захисту її прав на спірне майно, а тому враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову цій частині про визнання рішеннь незаконними та їх скасування слід відмовити.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би породжував підстави для висновку про незаконність рішень виконавчого комітету Стрийської міської ради від 28.11.1997 за №370 та від 22.12.1997 за №97 та виданого на їх підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 25.12.1997.

Більше того, з огляду на порядок ухвалення відповідних рішень, встановлений дійсними на той час підзаконними нормативно-правовими актами, суд зауважує, що оскаржувані рішення ухвалено компетентним органом - виконавчим комітетом Стрийської міської ради, у межах наданих йому повноважень. Свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 22.12.1997 видано на підставі рішення від 22.12.1997, що також відповідає встановленим на час його видачі приписами нормативно-правових актів.

За наведених обставин, суд не вбачає підстав вважати рішення Виконавчого комітету Стрийської міської ради від 22.12.1997 №397 свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 22.12.1997 незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним, скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христини Романівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 41853579 від 02.07.2018 11:59:12, про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 як власника майна, а саме: житлового будинку загальною площею (кв. м): 123, житлової площі (кв.м): 51.1, сараю літ. Є, вбиральні (вбудованої) літ. Ж гаражу літ. К, воріт з хвірткою №5, огорожі №6, огорожі №7, огорожі №8, хвіртки №9, вимощення І, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна -1588353446112, номер запису про право власності - 26850957) та скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: житлового будинку загальною площею (кв. м): 123, житлової площі (кв.м): 51.1, сараю літ. Є, вбиральні (вбудованої) літ. Ж, гаражу літ. К, воріт з хвірткою №5, огорожі №6, огорожі №7, огорожі №8, хвіртки №9, вимощення І, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна -1588353446112, номер запису про право власності - 26850957) та зобов`язати державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христину Романівну внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації прав ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , як власника майна, а саме: житлового будинку загальною площею (кв. м): 123, житлової площі (кв.м): 51.1, сараю літ. Є, вбиральні (вбудованої) літ. Ж, гаражу літ. К, воріт з хвірткою №5, огорожі №6, огорожі №7, огорожі №8, хвіртки №9, вимощення І, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 1588353446112, номер запису про право власності - 26850957) суд зазначає наступне.

Відповідно до рішення Стрийського міськрайонного 21 вересня 2017 року, яке набрало законної сили, проведено розподіл у натурі житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованого у АДРЕСА_1 , між її співвласниками ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , пропорційно їхніх часток у вказаному домоволодінні - 52/100 у ОСОБА_2 , та 48/100 у ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 05.03.2019, вбачається, що 26.06.2018 державний реєстратор Бойко Х.Р., комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» на підставі виписки із рішення, серії та номер: 318, виданого 18.08.2010, видавник: Виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області; технічний паспорт, серія та номер: 135, виданий 02.05.2018, видавник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_10 ; рішення суду Стрийського міськрайонного суду №456/2327/15-ц, виданий 21.09.2017, провів державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєструвала за ОСОБА_2 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позивач у своєму позові вважає, що вищевказані реєстраційні дії державного реєстратора є незаконними, оскільки ним не досліджено рішення суду, а тому його рішення про державну реєстрації права власності щодо об`єкту нерухомого майна підлягає скасуванню.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначаються ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-ІУ (далі - Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону, - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону скасування державної реєстрації прав є реєстраційною дією, що здійснюється в Державному реєстрі прав.

Згідно з п. п. 1, 2, 4, 5, 8 ч. 3 ст. 10 Закону державний реєстратор:

-встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

oвідповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

oвідповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

oвідповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

oнаявність обтяжень прав на нерухоме майно;

oнаявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

-перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

-під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи;

-відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження;

-формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Судом встановлено, що оспорювана реєстраційна дія держаного реєстратора була вчинена на підставі виписки із рішення, серії та номер: 318, виданого 18.08.2010, видавник: Виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області; технічний паспорт, серія та номер: 135, виданий 02.05.2018, видавник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_10 ; рішення суду Стрийського міськрайонного суду №456/2327/15-ц, виданий 21.09.2017.

Вищевказане судове рішення в цивільній справі набрало законної сили та на момент вчинення спірної реєстраційної дії було чинним.

Оскільки, державна реєстрація проводилася на підставі рішення суду щодо права власності на нерухоме майно, виписки рішення №318 від 18.08.2010, яке не долучено до матеріалів справи, таким чином, при вчиненні вказаних реєстраційних дій не було обов`язковим вивчення і врахування судового рішення у справі №456/2327/15-ц, як це стверджує позивач, оскільки такі дії суперечили б вимогам чинного законодавства, так як відповідно до ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому до повноважень державного реєстратора не належить моніторинг і перевірка усіх прийнятих судових рішень по Україні.

Також слід зазначити, що ст. 24 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено чіткі підстави для відмови в державній реєстрації прав.

Оскільки проведення державної реєстрації права власності, об`єкту нерухомого майна проведено на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, рішення №318 від 18.08.2010 прийнятого виконавчим комітетом Стрийської міської ради, визнання нечинним чи не законним позивачем не ставиться в позовній заяві, технічного паспорту від 02.05.2018 відтак, доводи позивача про незаконність рішення державного про дерадвну реєстрацію прав ОСОБА_2 , як власника майна, а саме: житлового будинку по АДРЕСА_1 є необґрунтованими.

Отже, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав власності державний реєстратор комунального підприємства «Реєстрації майна та бізнесу» Бойко Х.Р., та здійснюючи реєстраційні дії державний реєстратор діяла на підставі, в межах і в спосіб, передбачений чинним законодавством. А тому рішення про державну реєстрацію від 26.06.2018 №26850957 є законним і не порушує права та інтереси сторін.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті батька на 26/100 частини житлового будинку, загальною площею 214,7 кв.м., який складається вцілому з двох кухонь та шести житлових кімнат площею 96,4 кв.м., до якого належать господарські будівлі та споруди: цегляні сараї «Г», «Є», цегляна літня кухня «Д», цегляна вбиральня «Ж», бетонне замощення І, водоколонка №1, металеві ворота №3, огорожа №2, дерев`яна огорожа №4, гаражі «Е» і «К», розташованого на земельній ділянці площею 500 кв.м., який знаходиться в АДРЕСА_1 (стара адреса АДРЕСА_1 ), слід зазначити, що відповідно до повідомлення державного нотаріуса Стрийської державної нотаріальної контори від 28.07.2016 №1546/01-21, вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , заведено спадкову справу за №418/2016, але у зв`язку з відсутністю спадкового майна, свідоцтво про право на спадщину видати не можливо, а оскільки даним рішенням позовні вимоги, щодо визнання недійсним рішень виконавчого комітету, державної реєстрації прав власності за ОСОБА_2 , відмовлено, зважаючи на наведене та відсутність спадкового майна, а тому в задоволенні позову в цій часті слід відмовити

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:

(а) прямо (стаття 268 ЦК України). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України), відсутня вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю;

(б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 6610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 925/756/19 (провадження № 12-40гс20) зроблено висновок, що «строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), ЦК України визначено як позовна давність (стаття 256 цього Кодексу). Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 цього ж Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, перебіг позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

За приписами ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10.02.2010), постанови КЦС ВС від 07.10.2020 у справі №465/3586/17, від 08.10.2020 у справі №712/22134/12, від 05.10.2020 у справі №347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18.

Відповідач в судовому заявив клопотання про застосування строків позовної давності, позивач та його представник не ставили в судовому засіданні питання про поновлення строків позовної давності.

Однак суд не погоджується з вказаними доводами відповідача з огляду на зміст статей про строки позовної давності, їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності, які можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Об`єктивно, в даному конкретному випадку, суд вважає звернення ОСОБА_1 , до суду з даним позовом поза межами строку позовної давності, по суті будь - які ознаки протиправності або незаконності оспорюваних рішень та наступної державної реєстрації, спадкування за законом - відсутні, а доводи позивача з якими вона пов`язує порушення прав та законних інтересів на принципах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства залишились не доведеними, докази які б з достовірністю могли свідчити про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог в ході судового розгляду не представлені, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх безпідставністю.

Оскільки суд відмовив у задоволенні позову через безпідставність та необгрунтованість, позовна давність не застосовується.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст..7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 133, 141, 244, 245, 259, 263-268, 279 ЦПК України суд, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Стрийської міської ради, Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христини Романівни, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування незаконних рішень органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності, визнання право власності та стягненні судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.

Суддя Р. Т. Шрамко