Ухвала

від 23.12.2021 по справі 631/1254/15-ц

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/1254/15-ц

провадження № 4-с/631/4/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

секретаря судового засідання Колодяжної А. О.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судовихзасідань №1приміщення судув селищіміського типуНова Водолагасправу зєдиним унікальним№ 631/1254/15-ц(провадження№ 4-с/631/4/21)за скаргою ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості заінтересованих осіб: НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОННОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (МІСТО ХАРКІВ) та ОСОБА_2 «На рішення державного виконавця», -

в с т а н о в и в:

В провадженні суду перебуває справа за скаргою ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості заінтересованих осіб: НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОННОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (МІСТО ХАРКІВ) та ОСОБА_2 «На рішення державного виконавця» (вхідний № 3459/21-вх від 23.06.2021 року), на обґрунтування якої зазначено, що на примусовому виконанні Нововодолазького районного відділу ДВС СМУМЮ (м. Харків) перебуває виконавче провадження № 49919040 від 26.01.2016 року за виконавчим листом Нововодолазького районного суду Харківської області № 631/1254/15-ц від 28.10.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів у розмірі частини з усіх видів заробітку щомісяця на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на користь її матері ОСОБА_2 . Усвідомлюючи свій обов`язок щодо виконання рішення, а також будучі відповідальним платником аліментів, ОСОБА_1 щомісяця перераховував через бухгалтерію за місцем роботи ТОВ «МК РІАЛ» встановлені платежі. Проте, 08.06.2021 року державним виконавцем Нововодолазького районного відділу ДВС СМУМЮ (м. Харків) Замлелою Ю. О. видана постанова про стягнення з нього на користь стягувача ОСОБА_2 заборгованості у сумі 10400 гривень, яка надіслана до бухгалтерії місця роботи з вимогою утримувати щомісяця 50% до виплати загальної суми боргу. Одночасно його ім`я занесене до Єдиного реєстру боржників (витяг від 18.06.2021 року). Звернувшись безпосередньо до виконавчої служби, ОСОБА_1 дізнався, що 18.03.2021 року ОСОБА_2 письмово повідомила про продаж за довіреністю належного ОСОБА_1 на праві приватної власності автотранспортного засобу, а тому на її думку відповідно до закону він повинен сплатити їй відповідний процент з отриманих від продажу грошей. Вважає рішення державного виконавця про стягнення з нього боргу у сумі 10400,00 гривень та внесення його прізвища в Єдиний реєстр боржників неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки транспортний засіб не продавав, право власності на автомобіль зареєстроване на його ім`я (а. с. 1 - 3).

Заявник ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності не надав, однак скористався правом, передбаченим частиною 1 статті 58 зазначеного кодексу, щодо участі у судовому процесі через представника за довіреністю ОСОБА_4 (а. с. 52, 86).

Представник заявника Нечмоглод О. М., що діє на підставі довіреності (бланк серії НРВ № 370200), виданої 23.06.2021 року ОСОБА_1 , посвідченої приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Краснопьоровою О. Ф. та зареєстрованої в реєстрі під № 308 зі строком дії до 23.06.2024 року, у судове засідання також не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, однак надав клопотання, зареєстроване за вхідним № 7400/21-вх від 23.12.2021 року з клопотанням про розгляд скарги за їх із скаржником відсутності (а. с. 52, 83, 86).

Представник НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОННОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (місто Харків) Замлєла Ю., яка діє на підставі довіреності, виданої 01.11.2021 року виконувачем обов`язків начальника відділу Великородною І., зі строком дії до 01.11.2022 року, у судове засідання теж не з`явилася, про дату, час і місце засідання повідомлялася належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістила, проте надала заяву, зареєстровану за вхідним № 6762/21-вх від 29.11.2021 року, з клопотанням про розгляд скарги без їх участі (а. с. 44, 45, 52, 53, ).

Стягувач ОСОБА_2 у судове засідання також не з`явилася, про дату, час і місце засідання повідомлялася належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомила, заяв про відкладення або про розгляд справи за її відсутності не надала (а. с. 52, 54).

На підставі частин 1 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями) сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до змісту частини 1 статті 58 цивільного процесуального кодифікованого закону України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника

Також й припис частини 1 статті 16 вищезазначеного Закону України «Про виконавче провадження» обумовлює, що сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов`язаний вчинити певні дії особисто.

Одночасно положення частин 3 і 4 цієї ж норми права обумовлюють, що представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа.

Зі змісту частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України убачається, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Також й приписом частини 2 статті 450 цього ж кодексу обмовлено, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Натомість Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.

Отже, за викладених обставин, беручи до уваги те, що судом створені необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на участь у розгляді справи в суді, враховуючи, що державним виконавцем надана копія виконавчого провадження, в межах якого подана скарга, що розглядається судом, а також те, що представником скаржника та державним виконавцем надані відповідні заяви про розгляд справи за їх відсутності й підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути питання у відсутність всіх осіб, що не з`явились.

Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об`єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з`ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які учасники та їх представники посилались як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що у задоволенні скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно із частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

В ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно до постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесеної 08.06.2021 року в межах виконавчого провадження № 49919040, в порядку примусового виконання виконавчого листа № 631/1254/15-ц, виданого 28.10.2015 року Нововодолазьким районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання доньки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, вбачається, що внаслідок наявності заборгованості по аліментах в сумі 10400,00 гривень та отримання доходів боржником в МК «Реал» прийнято відповідну постанову(а. с. 9 10).

Як убачається з Інформації з Єдиного реєстру боржників, сформованої 18.06.2021 року о 13 годині 46 хвилин, за параметрами пошуку «3447905118», знайдено запис відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо наявності виконавчого провадження № 49919040 за категорією стягнення аліментів (а. с. 11).

Згідно з довідкою, виданою за вихідним № МК00-000025 від 17.06.2021 року, директором МК «РІАЛ» Кондратенком В. М. та головним бухгалтером ОСОБА_7 , ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), працює в них на посаді водія автотранспортних засобів, та його дохід за період з 13.01.2021 року по 31.05.2021 року склав 30899,76 гривень, з них було утримано 12244,00 гривень, виплачене 18655,72 гривень. Про перерахування аліментів ані за рішенням суду, ані за добровільною згодою платника в довідці не згадується (а. с. 18).

З копії матеріалів виконавчого провадження № 49919040 по аліментах, де боржником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягувачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що надані головним державним виконавцем НОВОВОДОЛАЗЬКОГО ВІДДІЛУ ДВС У ХАРКІВСЬКОМУ РАЙОНІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (м. Харків) Замлелою Ю. О. (вхідний № 7010 від 09.12.2021 року), убачається, що:

-виконавчий лист по справі з єдиним унікальним № 631/1254/15-ц (провадження № 2/631/541/15) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 «Про стягнення аліментів на утримання дитини» був виданий 28.10.2015 року Нововодолазьким районним судом Харківської області, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини усіх видів доходу щомісяця, починаючи з 17.07.2015 року, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття доньки (а. с. 14, 57);

-постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесеною 29.01.2021 року державним виконавцем Міжрайонного вдділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах в місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Гончаренко С. Г., в межах виконавчого провадження № 49919040 в порядку примусового виконання виконавчого листа № 631/1254/15-ц, виданого 28.10.2015 року Нововодолазьким районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , аліментів на утримання доньки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , частини, але не менше 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття доньки, звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , який отримує дохід у ТОВ «МК РІАЛ» (а. с. 59 60);

-24.02.2021 року державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах в місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Гончаренко С. Г. винесено постанову про передачу виконавчого провадження до Нововодолазького районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (а. с. 62 63);

-державним виконавцем Нововодолазького районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Замлелою Ю. О. 08.04.2021 року винесено постанову про проведення виконавчих дій, якою в межах виконавчого провадження № 49919040 здійснено перевірку наявності транспортного засобу марки «ВАЗ 21103», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2001 року випуску, в користуванні ОСОБА_8 , а також отримання пояснення від останнього щодо підстав користування цим транспортним засобом (а. с. 74);

-17.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся до начальника відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) із заявою про ознайомлення з матеріали виконавчого провадження по аліментах (а. с. 76);

-постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесеною 21.09.2021 року державним виконавцем Нововодолазького районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Замлелою Ю. О. в межах виконавчого провадження № 49919040, в порядку примусового виконання виконавчого листа № 631/1254/15-ц, виданого 28.10.2015 року Нововодолазьким районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , аліментів на утримання доньки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , частини, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття доньки, звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , який отримує дохід у Харківському обласному центрі зайнятості (а. с. 77);

-крім того, постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесеною 12.11.2021 року державним виконавцем Нововодолазького районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Замлелою Ю. О., в межах виконавчого провадження № 49919040 в порядку примусового виконання виконавчого листа № 631/1254/15-ц, виданого 28.10.2015 року Нововодолазьким районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , аліментів на утримання доньки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , частини, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття доньки, звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , який отримує дохід у ТОВ «МК РІАЛ» із зазначенням, що борг по аліментах відсутній (а. с. 78).

Наведеним суду доведено, що на виконанні в Нововодолазькому районному відділі державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) перебуває виконавче провадження № 49919040 за виконавчим листом № 631/1254/15-ц, виданим 28.10.2015 року Нововодолазьким районним судом Харківської області про стягнення зі скаржника (боржника за виконавчим провадженням) на користь ОСОБА_5 (стягувача у ньому), аліментів на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею повноліття, в межах якого приймались постанови про звернення стягнення за заробітну плату боржника, зокрема, й за часи наявності заборгованості по сплаті, проте останній раз (12.11.2021 року) зазначено, що борг по аліментам відсутній.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), Закону України«Про виконавчепровадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями) та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерстваюстиції України№ 512/5від 02.04.2012року №512/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України № 2832/5 від 29.09.2016 року).

Відповідно до частини 2 статті 258 Цивільного процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Розв`язуючи скаргу за суттю, суд перш за все, виходить з того, що приписом статті 5 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тобто, державні органи наділені лише тими повноваженнями і компетенцією, які визначені законом і не можуть на свій розсуд привласнювати повноваження інших державних органів.

Крім того,положеннями статті55Конституції України,прийнятої 28.06.1996року №254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), обумовлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Аналогічне вбачаєтьсяй урішенні КонституційногоСуду України№ 9-зпвід 25.12.1997року (усправі законституційним зверненнямгромадян ОСОБА_9 , ОСОБА_10 таінших щодоофіційного тлумаченнястатей 55,64,124Конституції України(справаза зверненнямижителів містаЖовті Води)в якомувказане,що частину1статті 55Конституції Українитреба розумітитак,що кожномугарантується захистправ ісвобод усудовому порядку.Суд неможе відмовитиу правосудді,якщо громадянинУкраїни,іноземець,особа безгромадянства вважають,що їхправа ісвободи порушеніабо порушуються,створено абостворюються перешкодидля їхреалізації абомають місцеінші ущемленняправ тасвобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Отже, вказана норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду, так як звернення особи до суду є її абсолютним правом.

Зазначене беззаперечно кореспондує із приписами чинного цивільного законодавства України, зокрема, з нормою статті 16 Цивільного кодексу України, якої зафіксовано право кожної особи звертатися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Однім із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Крім того, судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Основний Закон нашої держави у своїй статті 129-1 визначає, що Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державних та приватних виконавців, умови і порядок діяльності яких регламентований положеннями Закону України «Про виконавче провадження».

Так, положення статті 1 вказаного Закону роз`яснюють, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одночасно частиною 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:

1) верховенства права;

2) обов`язковості виконання рішень;

3) законності;

4) диспозитивності;

5) справедливості, неупередженості та об`єктивності;

6) гласності та відкритості виконавчого провадження;

7) розумності строків виконавчого провадження;

8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;

9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень врегульований положеннями Розділу VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Цивільного процесуального кодексу України.

Відтак, гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

Статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів Державної виконавчої служби також регламентовано й приписами частин 1 і 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб цих органів щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Натомість пункт «а» частини 1 статті 449 Цивільного процесуального кодексу України визначає, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні № 11-рп/98 від 07.07.1998 року у справі щодо офіційного тлумачення частин 2 і 3 статті 84 та частин 2 і 4 статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив, що термін «дні», якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні.

З огляду на встановлений статтею 122 Цивільного процесуального кодексу України порядок обчислення процесуальних строків, строк, який обчислюється днями, слід починати обчислювати з наступного дня після відповідної календарної дати та у календарних днях відповідно.

Як передбачено приписом статті 126 цього ж кодексу, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Проте, як роз`яснив цивільний процесуальний кодифікований закон України у частинах 1 і 4 своєї статті 127, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущений строк.

Скаржник звернувся в суд із своєю скаргою 23.06.2021 року, в якій він просить визнати протиправним рішення державного виконавця у виді постанови, прийнятій 08.06.2021 року.

Разом із поданням скарги боржник не надає судові доказів отримання оскаржуваної постанови державного виконавця, хоча, виходячи із простих розрахунків суд убачає, що з часу прийняття постанови й до моменту звернення в суд з відповідною скаргою минуло понад 10 днів, що є підставою для стверджування про подання її поза законодавчо встановленим строком, обумовленим чинним процесуальним кодифікованим законом України задля вчинення таких дій.

Натомість ОСОБА_1 ,звертаючись ізсвоєю скаргоюв суд,в їїпрохальній частиніпорушує питанняпро поновлення пропущеного ним строку, обґрунтовуючи поважність причин пропуску незнанням про її існуванням до 17.06.2021 року, так як копія постанови державного виконавця на його адресу не надходила.

Таке прохання відповідає змісту частини 2 статті 449 Цивільного процесуального кодексу України, яка мовить про те, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої Високими Договірними Сторонами 04.11.1950 року в Римі й ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, є верховенство права та належне здійснення правосуддя, тобто основоположними елементами права на справедливий суд, яке займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своєму рішенні, ухваленому 04.12.1995 року у справі «Белле проти Франції», Європейський суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Однак, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.

Аналізуючи таку практику у контексті гарантій, закріплених статтею 6 розділу І Конвенції, та посилань заявника на поважність пропуску процесуального строку разом із зазначеними доказами їх поважності, суд робить висновок про те, що причини їх порушення полягають у недосконалому чинному законодавстві, так як частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що копії постанов виконавця, які у цій справі є предметом спору, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Оскільки перевірити момент отримання копії постанови державного виконавця, що оскаржує боржник, фактично не можливо з огляду на категорію поштового відправлення, суд, покладаючись на припис статті 62 Основного Закону нашої Держави, якою унормовано, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь, доходить до висновку про необхідність поновлення пропущеного строку скаржником.

Відтак, скарга ОСОБА_1 є прийнятною для розгляду, й суд ураховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності і сторони повинні очікувати їх застосування.

Отже, з огляду на роз`яснення частини 1 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник, й кожен з них, виходячи зі змісту статті 74 цього ж закону, а також приписів статті 447 Цивільного процесуального права України має право звернутись із скаргою до суду на рішення, дії чи бездіяльність виконавця, якщо вважають, що ними під час виконання судового рішення, порушено їхні права чи свободи.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Зі змісту виконавчого провадження вбачається, що на примусовому виконанні державного виконавця перебуває виконавче провадження № 49919040 за виконавчим листом щодо стягнення аліментів на утримання дитини.

Таким чином, з наведеного можна зробити висновок проте те, що рішення суду, яке примусово виконується, є рішенням про стягнення періодичних платежів.

Частиною 3 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано, що виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Також, частинами 1 3 статті 7 вищевказаного законодавчого акта України роз`яснено, що виконавчий документ про стягнення періодичних платежів може бути самостійно надісланий стягувачем безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю, фізичній особі, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи, одночасно із яким стягувач подає заяву із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перераховувати кошти, та прізвище, ім`я, по батькові стягувача, реквізити документа, що посвідчує його особу. У разі наявності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів або заперечення її розміру боржником стягувач має право пред`явити виконавчий документ для примусового виконання.

Згідно із змістом частин 1 і 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Положеннями частини 1 статті 10 вищезазначеного Закону зафіксовано, що заходами примусового виконання рішень є:

1)звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Умови та порядок звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника регламентовані Розділом ІХ Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до приписів частин 1 і 3 статті 68 цього Закону, стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Також, абзацом 1 частини 1 статті 8 неодноразово зазначеного вище Закону, реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.

Як чітко обумовлено частиною 5 вказаної статті автоматизована система виконавчого провадження забезпечує автоматизований арешт коштів боржника за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України за погодженням з Національним банком України.

Крім того, частиною 1 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Окрім цього, на підставі частин 5 і 7 зазначеної статті відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження. Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» або постанови, передбаченої частиною 4 статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Окрім цього, відповідно до змісту частини 1 статі 40 чинного Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Натомість безпосередньо порядок стягнення аліментів регламентований статтею 71 вищезазначеного Закону, частиною 1 якої обумовлено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Також, на підставі частини 6 вказаної статті у разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця. Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

Також, з огляду на положення частин 3 і 8 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Аналогічні за своїм правовим навантаженням норми містяться й в Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції наказу Міністерства юстиції України № 2832/5 від 29.09.2016 року).

Системно аналізуючи викладені норми права разом із наявними матеріалами справи, суд убачає, що чинним законодавством України встановлені юридичні санкції, які застосовується на стадії виконання судових рішень у виді звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, зокрема, у зв`язку із наявністю заборгованості по сплаті аліментів, а також внесенню відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників.

Скаржником як на момент звернення із відповідною скаргою до суду, так і на момент розгляду скарги судом, не спростована у законний та процесуальний спосіб наявність заборгованості по сплаті аліментів за рішенням суду станом на 08.06.2021 року, що була нарахована державним виконавцем в межах його повноважень та слугувала підставою винесення постанови, яку оскаржує ОСОБА_1 в межах цього судового провадження.

Частиною 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави визначені засади судочинства, однією з яких (пункт 3 вказаної частини) є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Тобто суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа обумовлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Згідно з пунктами 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 7 статті 81 цього ж кодексу імперативно визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.

Одночасно з цим, на підставі частини 2 статті 77 та частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відтак, державний виконавець в межах виконавчого провадження № 49919040 діяв у повній відповідності до своїх повноважень, й обставини, які б свідчили про незаконність прийнятої 08.06.2021 року постанови, скаржником не доведені, а тому підстави для її скасування та виключення ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників на цей час відсутні.

Приписом частини 1 - 3 статті 451 Цивільного процесуального кодексу унормовано, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги вище зазначені норми процесуального та матеріального права, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд доходить до обґрунтованого висновку про те, що у задоволенні скарги ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості заінтересованих осіб: НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОННОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (МІСТО ХАРКІВ) та ОСОБА_2 «На рішення державного виконавця» слід відмовити повністю.

Постановляючи ухвалу, суд вважає за можливе та необхідне зазначити що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).

На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі й ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, разом із Протоколами до неї; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України», від 04.12.1995 року у справі «Белле проти Франції» і від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України»; статтями 9, 19, 55, 62, 125, 129 і 129-1 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); рішеннями Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 року (у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інших щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) і № 11-рп/98 від 07.07.1998 року у справі щодо офіційного тлумачення частин 2 і 3 статті 84 та частин 2 і 4 статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України); статтями 1 - 3, 7 10, 12, 15, 16, 18, 28, 40, 68, 71 і 74 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерстваюстиції України№ 512/5від 02.04.2012року №512/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України № 2832/5 від 29.09.2016 року), а також статтями 2, 4, 5, 12, 13, 18, 43, 58, 76 82, 89, 128 131, 211, 214, 223, пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтями 259 260, частиною 2 статті 261, частинами 5 та 11 статті 272, частиною 2 статті 352, пунктом 27 частини 1 статті 353, пунктом 2 частини 2 статті 354, статтями 447 - 451 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями),-

у х в а л и в:

В задоволенніскарги ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості заінтересованих осіб: НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОННОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (МІСТО ХАРКІВ) та ОСОБА_2 «На рішеннядержавного виконавця» відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з цього дня, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну її частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повної ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала, що набрала законної сили, обов`язкова для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання ухвали є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Скорочену ухвалу було постановлено шляхом прийняття, складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Повну ухвалу складено з урахуванням приписів частини 3 статті 124 Цивільного процесуального кодексу України за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику 28.12.2021 року.

Суддя С. В. Мащенко