Рішення

від 02.10.2023 по справі 910/8257/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2023Справа № 910/8257/23 Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кем Сервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоможливості»

про стягнення 826 101, 53 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кем Сервіс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоможливості» про стягнення 826 101, 53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем передбаченого договорами обов`язку щодо оплати за поставлений товар.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Ухвалу суду сторони отримали у встановленому законом порядку.

14.08.2023 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив прийняти рішення, яким відмовити позивачу в стягненні штрафних санкцій.

13.09.2023 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Суддя Алєєва І.В. перебувала у відпустці з 31.07.2023 по 01.09.2023.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

18.11.2022 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір постачання № 181122, за яким постачальник зобов`язується поставити електротехнічне обладнання (надалі за текстом - Товар) згідно з опитувальним листом, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 4.4. Договору прийом-передача товару за кількістю здійснюється за видатковими накладними згідно з вимогами чинного законодавства України за умови наявності у уповноваженої особи покупця належним чином оформленого доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей, а у уповноваженої особи постачальника - супровідних документів, визначених у п. 4.3. цього Договору.

Згідно п. 6.1. Договору, покупець здійснює 50 % передоплату за партію товару у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати виписки рахунку, решта 50 % протягом 7 (семи) банківських днів з дати отримання товару. Допускається 100 % попередня оплата вартості товару, що поставляється у відповідності до цього договору.

Керуючись наведеним пунктом Договору, позивач 18.11.2022 виписав відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000159, який платіжною інструкцією від 22.11.2022 № 123 був оплачений на 100 % суми вартості товару, а саме у розмірі 1 046 400, 00 грн.

23.11.2022 відповідач звернувся до позивача з листом вих. № 1, в якому просив повернути частину сплачених ним коштів в розмірі 646 400, 00 грн, посилаючись на помилкову 100 % оплату товару, в той час, як Договір передбачав 50 % передоплату товару.

Позивач вказує, що надав свою згоду на повернення відповідачу частини помилково сплачених коштів за умови, що вартість товару буде збільшено у разі невчасної повної оплати товару.

Відповідно до умов укладеного Договору відповідач зобов`язаний був здійснити повну оплату товару протягом 7 (семи) банківських днів з дати отримання товару. Враховуючи те, що товар був отриманий відповідачем 08.12.2022, товар підлягав оплаті до 17.12.2022. Однак оплата товару не була проведена відповідачем вчасно. Тому, сторонами 26.01.2023 було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, згідно з якою вартість товару було збільшено за погодженням сторін на 73 200 грн (п. 1.1. Додаткової угоди).

З врахуванням викладеного, позивач вказує, що платіжною інструкцією від 23.11.2022 № 451 повернув відповідачу 646 400 грн, а відповідач отримав передбачений Договором товар вартістю 1 119 600, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 08.12.2022 № РН-0000049.

З огляду на те, що відповідач не сплатив остаточну вартість отриманого товару, позивач листом від 21.02.2023 № 29 звернувся до відповідача з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 719 600, 00 грн (646 400 грн + 73 200 грн) за поставлений товар, яка відповідачем задоволена не булу, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов`язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.

Господарським судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар на умовах визначених договором, що підтверджується наведеною вище видатковою накладною, яка підписана відповідачем без зауважень. Однак, відповідач свої зобов`язання за договором щодо оплати поставленого товару виконав не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 719 600 грн.

Суд зазначає, що відповідач у своєму відзиві на позовну заяву не заперечує проти основної суми заборгованості.

З огляду на те, що строк оплати за поставлений товар настав, враховуючи відсутність доказів оплати, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі 719 600 грн підлягає задоволенню.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами п. 7.2. Договору, у випадку порушення покупцем строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0, 5 % від суми прострочення за кожен календарний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 86 746, 30 грн пені.

Враховуючи викладене та здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку пені, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені, у розмірі 86 746, 30 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 5309, 26 грн 3 % річних та 14 445, 97 грн інфляційних втрат.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 зазначив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 12 254, 79 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку 3 % річних, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про його неточність, а тому за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 5263, 92 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити позивачу в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій з тих підстав, що контрагент відповідача не здійснив з ним вчасного розрахунку за виконанні роботи, в наслідок чого відповідач був позбавлений можливості в повному обсязі розрахуватися з позивачем.

В силу ч. 1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, факт наявності чи відсутності надходження коштів від інших контрагентів в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати за поставлений товар, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання.

Крім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕНЕРГОМОЖЛИВОСТІ» (04074, місто Київ, вул. Новомостицька, будинок 25, офіс 2, ідентифікаційний код 43895818) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КЕМ СЕРВІС» (04205, місто Київ, ВУЛИЦЯ МАРШАЛА ТИМОШЕНКА, будинок 29, квартира 144, ідентифікаційний код 38483468) заборгованість у розмірі 719 600 (сімсот дев`ятнадцять тисяч шістсот) грн 00 коп., пеню у розмірі 86 746 (вісімдесят шість тисяч сімсот сорок шість) грн 30 коп., 3 % річних у розмір 5263 (п`ять тисяч двісті шістдесят три) грн 92 коп., інфляційні втрати у розмірі 12 254 (дванадцять тисяч двісті п`ятдесят чотири) грн 79 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 357 (дванадцять тисяч триста п`ятдесят сім) грн 97 коп.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва