Рішення

від 15.09.2023 по справі 911/91/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2023 р. м. Київ Справа № 911/91/23

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Передрій І.В.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості та зобов`язання повернути майно,

за участю представників:

позивача: Кривенка О.О. адвоката (посвідчення №6740/10 від 14.06.2018 року);

відповідача: Нечипорук І.І. адвоката (посвідчення №9220/10 від 31.07.2020 року),

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2023 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 597 254,63 грн. та виселення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договору оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року.

Ухвалою суду від 10.01.2023 року позовна заява Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області залишена без руху, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України.

20 січня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 01.02.2023 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 01 березня 2023 року.

Представники позивача та відповідача у засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 01.03.2023 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 05 квітня 2023 року.

05 квітня 2023 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а також клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву.

У засіданні представник відповідача просила поновити пропущений процесуальний для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача проти задоволення вищевказаного клопотання заперечував.

Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву поважними, поновив його та прийняв до розгляду відзив на позовну заяву.

У засіданні представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечувала.

Суд, розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню.

У підготовчому засіданні оголошена перерва до 10 травня 2023 року.

20 квітня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, а також клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву.

10 травня 2023 року в засіданні представник позивача просив поновити пропущений процесуальний строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечувала.

Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного процесуального строку для надання відповіді на відзив на позовну заяву, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для надання відповіді на відзив на позовну заяву поважними, поновив його та прийняв до розгляду відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 10.05.2023 року підготовче засідання відкладене на 07 червня 2023 року. Представника позивача зобов`язано подати документи, що підтверджують користування відповідачем приміщенням, загальною площею 508,8 кв. м., розташованим за адресою: Київська область, Києво Святошинський район, село Святопетрівське, вулиця Господарська, будинок 2Д (два літера «Д»), літера Г, відповідно до умов договору оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року, після набрання законної сили рішенням Господарського суду Київської області від 18.11.2021 року в справі №911/1586/21, а також умисне неповернення відповідачем приміщення, загальною площею 508,8 кв. м., розташованого за адресою: Київська область, Києво Святошинський район, село Святопетрівське, вулиця Господарська, будинок 2Д (два літера «Д»), літера Г, а представника відповідача зобов`язано подати документи, що підтверджують звільнення (повернення) відповідачем приміщення, загальною площею 508,8 кв. м., розташованого за адресою: Київська область, Києво Святошинський район, село Святопетрівське, вулиця Господарська, будинок 2Д (два літера «Д»), літера Г, орендоване ним, відповідно до умов договору оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року, з яких вбачається дата звільнення (повернення) цього приміщення; документи, що підтверджують вчинення відповідачем всіх необхідних дій, спрямованих на повернення вищевказаного орендованого приміщення позивачу; лист від 28.01.2022 року, на який міститься посилання у відзиві на позовну заяву.

06 червня 2023 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли додаткові пояснення щодо обставин справи та документи для долучення до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 10.05.2023 року.

07 червня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 10.05.2023 року, яка підлягала задоволенню судом.

У засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а також просив відкласти підготовче засідання.

Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову та клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання заперечувала.

У підготовчому засіданні оголошена перерва до 05 липня 2023 року.

05 липня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 10.05.2023 року, яке підлягало задоволенню судом.

У засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Ухвалою суду від 05.07.2023 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 09 серпня 2023 року.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.

У судовому засіданні оголошена перерва до 15 вересня 2023 року.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити. Крім цього, в судовому засіданні, до закінчення судових дебатів, представник позивача заявив клопотання про вирішення судом питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката після ухвалення рішення в цій справі, яке підлягало задоволенню судом.

Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 15 вересня 2023 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

01 вересня 2016 року між Святопетрівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області та ОСОБА_1 (далі - відповідач) був укладений договір оренди частини нежилих будівель (далі договір), відповідно до умов якого, Святопетрівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області передала, а відповідач прийняв частину нежилих будівель ангар, загальною площею 508,8 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі майно).

Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області (далі позивач) є правонаступником Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується рішенням ІІ (позачергової) сесії VІІІ скликання (друге пленарне засідання) Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області «Про початок реорганізації Святопетрівської сільської ради шляхом приєднання до Білогородської сільської ради» №19 від 09 грудня 2020 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Згідно з п. 5.1. договору, розрахунки за користування майном здійснюються у безготівковому порядку, в національній валюті України, шляхом перерахування відповідачем грошових коштів (орендної плати) на розрахунковий рахунок позивача р/р НОМЕР_1 , що відкритий в ГУ ДКУ в Київській області, МФО 821018 та у відповідності з умовами цього договору. Сторони попередньо погодили, що на строк оренди згідно умов п. 4.1. даного договору, місячний розмір орендної плати складає: 25000 (двадцять п`ять тисяч гривень) 00 коп. без врахування ПДВ.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що майно на умовах цього договору надається відповідачу в оренду строком на 9 років 11 місяців (дев`ять років одинадцять місяців) до першого серпня дві тисячі двадцять шостого року.

Відповідно до п. 5.2. договору, нарахування орендної плати здійснюється з дати підписання акту приймання-передачі (додаток до цього договору). Підписання акту приймання-передачі №1 свідчить, що відповідач отримав майно у володіння та користування відповідно до умов цього договору. Орендна плата сплачується відповідачем в порядку та строки, передбачені цим договором.

Згідно з п. 5.3. договору, орендна плата сплачується в наступному порядку:

-з дати підписання даного договору відповідач зобов`язаний не пізніше 10-ти (десяти) банківських днів сплатити авансовий платіж (далі авансовий платіж) у розмірі 100% орендної плати за перший та останній місяці оренди. Авансовий платіж зараховується в рахунок орендної плати за перший та останній місяці оренди. Невикористаний авансовий платіж підлягає поверненню відповідачу протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня припинення дії цього договору (п. 5.3.1. договору);

- відповідач зобов`язаний щомісячно, не пізніше 10 (десяти) банківських днів розрахункового місяця, сплачувати позивачу плату за оренду майна шляхом перерахування її на поточний рахунок позивача (п. 5.3.2. договору).

У зв`язку з тим, що відповідач не сплатив орендну плату за користування майном у період з березня 2020 року до липня 2021 року, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 425 000,00 грн. основного боргу, 29 725,00 грн. пені, 15 813,01 грн. трьох процентів річних, 29 725,00 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, а також розірвати договір оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.11.2021 року (далі рішення суду від 18.11.2021 року), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 року, позов Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області задоволений частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 425 000,00 грн. боргу, 22 292,04 грн. пені, 9 394,12 грн. трьох процентів річних, 28 048,84 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, а також розірвано договір оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року.

За твердженнями представника позивача, після набрання законної сили рішенням суду від 18.11.2021 року, відповідач продовжив користуватись майном, орендну плату не сплачував, майно позивачу в установленому порядку не повернув.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 425 000,00 грн. боргу за фактичне користування нерухомим майном, 18 094,52 грн. трьох процентів річних, 127 160,11 грн. cуми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, а також зобов`язати відповідача повернути майно позивачу.

У судових засіданнях позивач просив стягнути з відповідача 425 000,00 грн. основного боргу по сплаті орендної плати, 18 094,52 грн. трьох процентів річних, 127 160,11 грн. cуми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, а також зобов`язати відповідача повернути майно позивачу.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

05 квітня 2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, послалась на те, що після розірвання договору оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року, на підставі рішення суду, відповідач припинив користуватись майном та звернувся до позивача з листом про його повернення, а також необхідністю підписання акту приймання-передачі майна. Проте позивач майно не прийняв, акт приймання-передачі не підписав, відповіді на лист позивача не надав.

На думку представника відповідача, вимога позивача про стягнення з відповідача боргу, у зв`язку з несплатою відповідачем орендної плати, є безпідставною, оскільки дія договору була припинена, а тому вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, є також безпідставними. Крім цього, представник відповідача вважала, що представником позивача розрахунок трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, здійснений невірно.

Судом встановлено, що 01 вересня 2016 року сторонами був укладений договір оренди частини нежилих будівель, відповідно до умов якого, відповідач прийняв частину нежилих будівель ангар, загальною площею 508,8 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язувався сплачувати орендну плату за користування ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема,з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 632 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 3 цієї ж статті, об`єктом оренди, зокрема, можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України, орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 4 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як уже було зазначено судом, згідно з рішенням суду від 18.11.2021 року, зокрема, був розірваний договір оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 року, повний текст якої підписаний 21.02.2022 року, вищевказане рішення суду залишено без змін.

Частиною 5 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно з ч. 2 цієї ж статті, у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Так, 21 лютого 2022 року набрало законної сили рішення суду від 18.11.2021 року та договір оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року був розірваний.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За твердженнями представника позивача, після припинення дії договору оренди, відповідач приміщення не звільнив та продовжив ним користуватись. В обґрунтування вищевказаних обставин представник позивача послався на акт інвентаризації придатності об`єктів, що належать Білогородській сільській раді від 06 жовтня 2022 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Як вбачається з вищевказаного акту, 06 жовтня 2022 року комісією в складі: старости Святопетрівського старостинського округу, - ОСОБА_2 ; начальника відділу земельних відносин, комунальної власності та екології Білогородської сільської ради, - Запольського Ю.І.; головного спеціаліста відділу юридичного забезпечення Білогородської сільської ради, - Радченка О.В., та бригадира робітників з благоустрою Білогородської сільської ради, - ОСОБА_3 , була проведена інвентаризація об`єктів, що належать Білогородській сільській раді, а саме нежитлових приміщень: складу, зазначеного на плані літерою А, загальною площею 297,1 кв.м.; ангару, зазначеного на плані літерою Г, загальною площею 508,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Під час проведення комісією інвентаризації приміщень було виявлено перебування у вищевказаних приміщеннях невстановлених осіб та здійснення в них підприємницької діяльності з ремонту автомобілів. Крім цього, під час огляду комісією вищевказаних об`єктів, за адресою проведення інвентаризації прибула особа, яка послалась на те, що власницею цих приміщень є його дружина, - ОСОБА_4 , на підтвердження чого надав копію договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Представник відповідача проти вищевказаних обставин заперечувала, послалась на те, що відповідач повернув майно позивачу 11 лютого 2022 року, на підтвердження чого надала лист, направлений відповідачем позивачу, разом із двома примірниками акту приймання-передачі нерухомого майна до договору оренди частини нежилих будівель від 01 вересня 2016 року, копія якого долучена до матеріалів справи. Направлення позивачу відповідачем вищевказаного листа з додатками підтверджується долученими та матеріалів справи накладною №0812000102711 та описом вкладення у цінне відправлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Крім акту інвентаризації придатності об`єктів, що належать Білогородській сільській раді від 06 жовтня 2022 року, представник позивача просив долучити до матеріалів справи копію відповіді товариства з обмеженою відповідальністю ТР ПРОДАКШН на адвокатський запит №5 від 24052023 року, копію відповіді ПРаТ ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ МЕРЕЖІ №08/100/5624 від 18.05.2023 року, а також копію довідки відділу поліції №1 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про результати проведення перевірки інформації, викладеної у зверненні адвоката Кривенка О.О. (ЖЕО 8627).

Як вбачається з відповідей товариства з обмеженою відповідальністю ТР ПРОДАКШН та ПРаТ ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ МЕРЕЖІ, документи, що підтверджували б укладання договорів на постачання електричної енергії в приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у вищевказаних товариств відсутні.

За результатами проведеної перевірки інформації, викладеної у зверненні адвоката Кривенка О.О. щодо незаконного перебування відповідача в приміщенні за вищевказаною адресою, відділом поліції №1 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області рекомендовано вирішити питання в судовому порядку, про що вищевказаним відділом поліції видана довідка, копія якої долучена до матеріалів справи.

Крім вищевказаних доказів представник позивача просив долучити до матеріалів справи відеозапис, який підтверджує, на думку представника позивача, факт перебування відповідача в орендованому приміщенні та користування ним.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, акт інвентаризації придатності об`єктів, що належать Білогородській сільській раді від 06 жовтня 2022 року, а також відеозапис від 05.06.2023 року, не можуть підтверджувати факт користування відповідачем орендованим приміщенням у цей період часу, оскільки рішення суду не може базуватись на припущеннях, а перебування відповідача в приміщенні, орендованому ним на підставі договору оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року, після його розірвання, не свідчить про те, що відповідач продовжив ним користуватись.

Натомість у матеріалах справи міститься лист відповідача від 11 лютого 2022 року, в якому він звертався до позивача та просив підписати акт приймання-передачі нерухомого майна до договору оренди частини нежилих будівель від 01 вересня 2016 року, у зв`язку із розірванням договору оренди та звільненням приміщення, а також надати реквізити для сплати орендної плати за користування ним.

Документів, що спростовували б факт одержання позивачем вищевказаного листа відповідача від 11 лютого 2022 року або підтверджували б підписання позивачем акту приймання-передачі майна позивачем, суду надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У судових засіданнях представники сторін послались на те, що з січня 2022 року власником, зокрема, приміщення, орендованого відповідачем на підставі договору оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року, стала ОСОБА_4 .

До матеріалів справи долучена копія позовної заяви, поданої Білогородською сільською радою Бучанського району Київської області до Києво-Святошинського районного суду Київської області, з вимогою до ОСОБА_4 , Державної інспекції архітектури та містобудування України, державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Іванюти Інни Вікторівни про скасування державної реєстрації права власності.

Як вбачається з вищевказаної позовної заяви, 17 червня 2016 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222485800:03:002:5004, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

04 жовтня 2021 року ОСОБА_4 здійснила реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт на вищевказаній земельній ділянці, 06 жовтня 2021 року замовила технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та отримала його 07 жовтня 2021 року. Після цього, 08 жовтня 2021 року ОСОБА_4 подала декларацію про готовність до експлуатації об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , а головний інспектор будівельного нагляду відділу державного архітектурно-будівельного нагляду за територіальними органами ДІАМ департаменту державного архітектурно-будівельного нагляду прийняв вищевказану декларацію.

21 січня 2022 року ОСОБА_4 звернулась до державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, яка здійснила державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення, загальною площею 525 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Документів, що підтверджували б скасування реєстрації права власності ОСОБА_4 на вищевказаний об`єкт нерухомого майна, представники сторін суду не надали.

Звертаючись до суду із цим позовом, представник позивача просив стягнути з відповідача основний борг по сплаті орендної плати в сумі 425 000,00 грн. за користування майном у період з 01 серпня 2021 року до грудня 2022 року.

Разом з цим, як встановлено судом, власником майна, за користування яким позивач просив стягнути з відповідача борг, починаючи з 21 січня 2022 року, була ОСОБА_4 , відповідач звільнив приміщення 11 лютого 2022 року, а рішення суду від 18.11.2021 року набрало законної сили 21 лютого 2022 року.

Так, відповідач користувався орендованим приміщенням, на підставі укладеного з позивачем договору, до 21 січня 2022 року, тобто до зміни власника приміщення, тому стягненню з відповідача підлягає борг по сплаті орендної плати за період з 01.08.2021 року до 20.01.2022 року включно.

Відповідно до п. 6.1.1. договору оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року, відповідач, зокрема, прийняв на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.

Згідно з п. 5.1. договору, розрахунки за користування майном здійснюються у безготівковому порядку, в національній валюті України, шляхом перерахування відповідачем грошових коштів (орендної плати) на розрахунковий рахунок позивача р/р НОМЕР_1 , що відкритий в ГУ ДКУ в Київській області, МФО 821018 та у відповідності з умовами цього договору. Сторони попередньо погодили, що на строк оренди згідно умов п. 4.1. даного договору, місячний розмір орендної плати складає: 25000 (двадцять п`ять тисяч гривень) 00 коп. без врахування ПДВ.

Відповідно до п. 5.2. договору, нарахування орендної плати здійснюється з дати підписання акту приймання-передачі (додаток до цього договору). Підписання акту приймання-передачі №1 свідчить, що відповідач отримав майно у володіння та користування відповідно до умов цього договору. Орендна плата сплачується відповідачем в порядку та строки, передбачені цим договором.

Згідно з п. 5.3. договору, орендна плата сплачується в наступному порядку:

- з дати підписання даного договору відповідач зобов`язаний не пізніше 10-ти (десяти) банківських днів сплатити авансовий платіж (далі авансовий платіж) у розмірі 100% орендної плати за перший та останній місяці оренди. Авансовий платіж зараховується в рахунок орендної плати за перший та останній місяці оренди. Невикористаний авансовий платіж підлягає поверненню відповідачу протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня припинення дії цього договору (п. 5.3.1.договору);

- відповідач зобов`язаний щомісячно, не пізніше 10 (десяти) банківських днів розрахункового місяця, сплачувати позивачу плату за оренду майна шляхом перерахування її на поточний рахунок позивача (п. 5.3.2. договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як уже зазначалося вище, відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України встановлено, що орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вже було встановлено судом, місячний розмір орендної плати, яку відповідач зобов`язаний був сплачувати позивачу, складає 25 000,00 грн. на місяць.

Так, за період з серпня 2021 року до грудня 2021 року відповідач повинен був сплатити позивачу 125 000,00 грн. орендної плати, а за період з 01.01.2022 року до 20.01.2022 року, - 16 129,00 грн. (25 000,00 грн. : 31 день = 806,45 грн. (орендна плата за 1 день) х 20 днів = 16 129,00 грн.), тому борг відповідача по сплаті орендної плати за користування приміщенням у вищевказаний період становить 141 129,00 грн.

Документів, що підтверджували б оплату відповідачем орендної плати за період з 01.08.2021 року до 20.01.2022 року, представник відповідача суду не надала, тому стягненню з відповідача підлягає борг зі сплати орендної плати в сумі 141 129,00 грн.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача 18 094,52 грн. трьох процентів річних та 127 160,11 грн. cуми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як уже було встановлено судом, відповідач був зобов`язаний сплатити орендну плату протягом 10 банківських днів розрахункового місяця, а саме: за серпень 2021 року, в сумі 25 000,00 грн., - не пізніше 13 серпня 2021 року;

- за вересень 2021 року, в сумі 25 000,00 грн., - не пізніше 14 вересня 2021 року;

- за жовтень 2021 року, в сумі 75 000,00 грн., - не пізніше 14 жовтня 2021 року;

- за листопад 2021 року, в сумі 100 000,00 грн., - не пізніше 12 листопада 2021 року;

- за грудень 2021 року, в сумі 125 000,00 грн., - не пізніше 14 грудня 2021 року;

-за січень 2022 року (до 20.01.2022 року включно), в сумі 141 129,00 грн., - не пізніше 14 січня 2022 року.

Судом встановлено, що позивачем період нарахування трьох процентів річних визначений невірно, оскільки він просив суд стягнути з відповідача три проценти річних за період з 01.08.2021 року до 16.12.2022 року, від суми боргу 425 000,00 грн., а не за кожний місяць, починаючи з 14 серпня 2021 року.

Так, три проценти річних за серпень 2021 року, враховуючи період заборгованості з 14.08.2021 року до 14.09.2021 року (32 дні), від суми боргу 25 000,00 грн., становлять 65,75 грн.;

- за вересень 2021 року, враховуючи період заборгованості з 15.09.2021 року до 14.10.2021 року (30 днів), від суми боргу 50 000,00 грн., становлять 123,29 грн.;

- за жовтень 2021 року, враховуючи період заборгованості з 15.10.2021 року до 12.11.2021 року (29 днів), від суми боргу 75 000,00 грн., становлять 178,77 грн.;

- за листопад 2021 року, враховуючи період заборгованості з 13.11.2021 року до 14.12.2021 року (32 дні), від суми боргу 100 000,00 грн., становлять 263,01 грн.;

- за грудень 2021 року, враховуючи період заборгованості з 15.12.2021 року до 14.01.2022 року (31 день), від суми боргу 125 000,00 грн., становлять 318,49 грн.;

- за січень 2022 року, враховуючи період заборгованості з 15.01.2022 року до 16.12.2022 року (336 днів), від загальної суми боргу 141 129,00 грн., становлять 3 897,48 грн.,

а разом 4 846,79 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.

Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за серпень 2021 року, враховуючи період заборгованості з 14.08.2021 року до 14.09.2021, а також індекс інфляції в серпні 2021 року 99,8%, від суми заборгованості 25 000,00 грн., складала - 50,00 грн., тобто в цей період була дефляція;

- за вересень 2021 року, враховуючи період заборгованості з 15.09.2021 року до 14.10.2021 року та індекс інфляції - 101,2%, від суми заборгованості 50 000,00 грн., складала 600,00 грн.;

- за жовтень 2021 року, враховуючи період заборгованості з 15.10.2021 року до 12.11.2021 року та індекс інфляції - 100,9%, від суми заборгованості 75 000,00 грн., складала 675,00 грн.;

- за листопад 2021 року, враховуючи період заборгованості з 13.11.2021 року до 14.12.2021 року та індекс інфляції - 100,8%, від суми заборгованості 100 000,00 грн., складала 800,00 грн.;

- за грудень 2021 року, враховуючи період заборгованості з 15.12.2021 року до 14.01.2022 року та індекс інфляції - 100,6%, від суми заборгованості 125 000,00 грн., складала 750,00 грн.;

- за січень 2021 року, враховуючи період заборгованості з 15.01.2022 року до 16.12.2022 року, а також індекси інфляції: в січні - 101,3%; лютому 101,6%; березні - 104,5%; квітні 103,1%; травні 102,7%; червні 103,1%; липні 100,7%; серпні 101,1%; вересні 101,9%; жовтні 102,5%; листопаді 100,7%; грудні 100,7%, від суми заборгованості 141 129,00 грн., складала 37 544,89 грн.,

а разом 40 319,89 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Також позивач просив зобов`язати відповідача повернути позивачу майно, а саме ангар, зазначений на плані літерою Г, загальною площею 508,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління (ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 134 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7.3.4. договору оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року, зокрема, після припинення дії договору відповідач повертає позивачу майно за двостороннім актом.

Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Усе вищевикладене дозволяє дійти висновку про те, що лише власник може заявити вимогу про повернення належному йому майна до особи, яка, на його думку, володіє майном без належних правових підстав.

Разом з цим, як встановлено судом, з 21 січня 2022 року власником орендованого відповідачем приміщення є ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 цієї ж статті).

Документів, що підтверджували б скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , суду надано не було.

Так, вимога позивача про зобов`язання відповідача повернути позивачу орендоване ним майно, на підставі договору оренди частини нежилих будівель від 01.09.2016 року, є безпідставною та такою, що задоволенню судом не підлягає.

Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. ч. 1, 2, 4 ст. 41, ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 133, ч. 1 ст. 134, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 179, ч. ч. 1, 5 ст. 180, ч. ч. 1, 7 ст. 181, ч. 5 ст. 188, ч. 1 ст. 193, ч. ч. 1, 3 ст. 283, ч. 1 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16, ст. 253, ч. 5 ст. 254, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. ч. 1, 2 ст. 321, ч. 1 ст. 526, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ч. 1 ст. 632, ч. 1 ст. 785, Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. ч. 1, 2 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 4 ст. 75, ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 79, ч ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. 1 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити частково позов Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зобов`язання повернути майно.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (08140, Київська область, Бучанський район, село Білогородка, вулиця Володимирська, будинок 33, ідентифікаційний код 04358477) 141 129,00 грн. (сто сорок одну тисячу сто двадцять дев`ять грн. 00 коп.) основного боргу; 4 846,79 грн. (чотири тисячі вісімсот сорок шість грн. 79 коп.) трьох процентів річних; 40 319,89 грн. (сорок тисяч триста дев`ятнадцять грн. 89 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 2 794,44 грн. (дві тисячі сімсот дев`яносто чотири грн. 44 коп.) витрат на сплату судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 02.10.2023 року.

Суддя С. Грабець