Рішення

від 26.09.2023 по справі 914/2162/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2023 Справа № 914/2162/23

За позовом:Приватного підприємства «Вікторія Я.А.Ф.», м. Львівдо відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС Фасад», м. Львівпро:стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних Суддя Крупник Р.В. Секретар Зусько І.С.Представники сторін:від позивача:Гриценко С.І. представник;від відповідача:Гущенков Є.В. адвокат.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ПП «Вікторія Я.А.Ф.» до ТОВ «МКС Фасад» про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою від 18.07.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначив на 03.08.2023.

У судовому засіданні 03.08.2023 оголошувалась перерва до 04.09.2023.

04.09.2023 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 22.09.2023.

У судовому засіданні 22.09.2023 суд оголосив перерву до 26.09.2023.

У судове засідання 26.09.2023 представник позивача з`явився, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 26.09.2023 також з`явився, просив відмовити у задоволенні позову та застосувати наслідки спливу позовної давності.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позов обґрунтовано тим, що між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки №28/01/20-1 від 28.01.2020, згідно із яким постачальник зобов`язується постачати покупцю товар, а саме фібробетонні плити, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар за ціною і у строки згідно договору.

Як стверджує позивач, він належним чином виконав свої зобов`язання за договором та поставив товар на загальну суму 2`110`008,36 грн., що вбачається із видаткових накладних №РН-005 від 02.03.2020 та №РН-006 від 10.03.2020. Станом на момент звернення до суду із позовом, він повністю оплатив вартість поставленого товару, однак допустив при цьому прострочення.

Зважаючи на допущене прострочення, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення 142`071,81 грн. пені, 21`757,35 грн. 3% річних, 63`419,87 грн. інфляційних втрат та 7`000,84 грн. штрафу, а всього 234`249,87 грн.

Аргументи відповідача.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з наступних підстав.

1. З аналізу умов договору випливає, що відповідальність відповідача щодо сплати штрафу та пені за протермінування оплати за товар може наставати виключно за наявності вимоги позивача щодо проведення оплати. Разом з цим, жодної вимоги позивач не направляв на адресу ТОВ «МКС Фасад», доказів надіслання будь-якої вимоги ним не надано. У рекомендованому листі, який направлявся позивачем та отриманий відповідачем 29.05.2023, містилися лише два примірника Акту звірки взаємних розрахунків, що вказує на те, що до моменту звернення із позовом ПП «Вікторія Я.А.Ф.» не вбачало жодних невиконаних зобов`язань зі сторони відповідача. Після отримання відповідних актів, відповідач повністю оплатив суму основного боргу, що свідчить про його добросовісність.

2. Наданий розрахунок має формальний, декларативний характер, що унеможливлює його перевірку.

3. Позивачем пропущено строк позовної давності. Так, перебіг трирічної позовної давності за видатковими накладними №РН-005 від 02.03.2020 та №РН-006 від 10.03.2020 сплив 05.03.2023 та 13.03.2023 відповідно. Разом з цим, оскільки позов подано до суду лише 12.07.2023, то у його задоволенні слід відмовити.

4. У контексті позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідач посилається на те, що рекомендований лист який направлявся позивачем та отриманий відповідачем 29.05.2023, не містив вимоги про сплату інфляційних втрат та 3% річних, що унеможливлює визнання нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України сум. Вказане узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.02.2020 по справі №917/1421/18.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

28.01.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки товару №28/01/20-1 (надалі Договір) згідно із п. 1.1. якого постачальник зобов`язується постачати покупцю товар, визначений згідно з п. 1.2 договору, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар за ціною і у строки згідно договору.

Відповідно до п.п. 1.2-1.3 Договору під товаром розуміються фібробетонні плити. Розгорнута номенклатура (асортимент) та інші характеристики товару, що постачається, вартість одиниці товару визначаються окремо для кожної партії товару у порядку визначеному договором. Товар поставлятиметься покупцеві окремими партіями. Під партією товару розуміється товар, який зазначений у рахунку та/або видатковій накладній на відповідну партію.

Асортимент, кількість, ціна та інші характеристики товару для поставки кожної окремої партії товару, вказуються постачальником у рахунках, виставлених постачальником та/або видаткових накладних, що підписуються повноважними представниками сторін на кожну партію товару і з моменту їх підписання є невід`ємними частинами договору (п. 1.4 Договору).

Датою поставки (відвантаження) товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної (товарно-транспортної накладної), що супроводжує партію товару (п. 4.10 Договору).

Згідно із п. 5.7 Договору підписання видаткової накладної представником покупця та скріплення печаткою покупця свідчить про належне виконання постачальником всіх зобов`язань щодо поставки товару покупцеві, належну комплектність, якість та кількість товару та є підставою для оплати покупцем вартості товару.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2 110 008,36 грн., що підтверджується підписаними представниками обох сторін, а також скріпленими печатками останніх:

- видатковою накладною №РН-005 від 02.03.2020 на суму 1 223 395,43 грн.;

- видатковою накладною №РН-006 від 10.03.2020 на суму 886 612,93 грн.

Згідно із п. 3.2 Договору ціна товару визначається постачальником на момент поставки та зазначається у рахунку та/або видатковій накладній на відвантаження партії товару.

Покупець зобов`язаний оплатити товар на наступних умовах:

- 50% (п`ятдесят відсотків) партії товару сплачується покупцем постачальнику до моменту поставки протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання від постачальника рахунку;

- 50% (п`ятдесят відсотків) партії товару сплачується покупцем постачальнику протягом 2 (двох) робочих днів з моменту поставки та підписання сторонами видаткової накладної на поставку відповідної партії товару (п. 3.4 Договору).

Станом на момент звернення до суду із позовом, відповідач оплатив вартість поставленого йому товару у повному розмірі, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками по банківському рахунку (Т.1; а.с. 17-27).

Разом з цим, у процесі здійснення оплати ним допущено прострочення у внесенні платежів. Прострочення за видатковою накладною №РН-005 від 02.03.2020 розпочалось з 05.03.2020, а за видатковою накладною №РН-006 від 10.03.2020 з 13.03.2020.

Слід зазначити, що остаточне погашення заборгованості за накладною №РН-005 відбулось 27.08.2020, а за накладною №РН-006 лише 29.05.2023 (сума останньої внесеної плати становить 70 008,36 грн.).

Факт прострочення у сплаті підтверджується як згаданими вище виписками по банківському рахунку, так і Актом звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2020 22.05.2023, який підписаний представниками обох сторін, а також скріплений печатками останніх.

Умовами п. 6.5 Договору визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати товару (несплати, неповної оплати) покупець зобов`язаний за вимогою постачальника сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати. Нарахування пені здійснюється незалежно від строку, на який буде прострочено виконання зобов`язання і припиняється лише в момент повного виконання покупцем зобов`язання. При цьому терміни позовної давності щодо стягнення пені встановлюються тривалістю у три роки.

У випадку прострочення покупцем оплати товару на строк понад 30 календарних днів, покупець сплачує на вимогу постачальника додатково штраф у розмірі 10% від суми прострочення (п. 6.7 Договору).

На підставі вказаних пунктів Договору, а також ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач здійснив нарахування відповідачеві 142`071,81 грн. пені, 21`757,35 грн. 3% річних, 63`419,87 грн. інфляційних втрат та 7`000,84 грн. штрафу, про стягнення яких і просить суд.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено ст. 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України) однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки товару №28/01/20-1 від 28.01.2020.

Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв обумовлений сторонами товар на загальну суму 2 110 008,36 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено п. 3.4 Договору, покупець зобов`язаний оплатити товар на наступних умовах:

- 50% (п`ятдесят відсотків) партії товару сплачується покупцем постачальнику до моменту поставки протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання від постачальника рахунку;

- 50% (п`ятдесят відсотків) партії товару сплачується покупцем постачальнику протягом 2 (двох) робочих днів з моменту поставки та підписання сторонами видаткової накладної на поставку відповідної партії товару.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач свого обов`язку щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару за Договором належним чином не виконав та допустив прострочення у внесенні платежів.

Слід зауважити, що станом на момент звернення до суду із позовом, сума основного боргу погашена відповідачем у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками, а також визнається обома сторонами.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правові вимоги про стягнення із відповідача 142`071,81 грн. пені, 21`757,35 грн. 3% річних, 63`419,87 грн. інфляційних втрат та 7`000,84 грн. штрафу.

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач несвоєчасно здійснював платежі за Договором, чим порушив положення п. 3.4 Договору.

Проаналізувавши відповідні позовні вимоги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Щодо нарахування пені та штрафу.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 559 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами п.п. 6.5 та 6.7 Договору передбачене право позивача на нарахування пені та штрафу за порушення покупцем строків оплати товару.

Так, згідно із п. 6.5 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати товару (несплати, неповної оплати) покупець зобов`язаний за вимогою постачальника сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати. Нарахування пені здійснюється незалежно від строку, на який буде прострочено виконання зобов`язання і припиняється лише в момент повного виконання покупцем зобов`язання. При цьому терміни позовної давності щодо стягнення пені встановлюються тривалістю у три роки.

Пунктом 6.7 Договору визначено, що у випадку прострочення покупцем оплати товару на строк понад 30 календарних днів, покупець сплачує на вимогу постачальника додатково штраф у розмірі 10% від суми прострочення.

Як стверджує відповідач, з умов договору випливає, що його відповідальність щодо сплати штрафу та пені за протермінування оплати за товар може наставати виключно за наявності вимоги позивача щодо проведення оплати.

Надаючи оцінку відповідним доводам, суд зазначає наступне.

Перш за все слід наголосити, що з аналізу наведених вище норм випливає, що право кредитора на нарахування неустойки (пені та штрафу) виникає у разі неналежного виконання боржником взятого на себе зобов`язання. Будь-яких інших умов, за яких виникає означене право закон не визначає. Законом, зокрема не передбачено, що право на нарахування пені та штрафу виникає лише після пред`явлення вимоги кредитора про їх сплату.

Судом встановлено, що відповідач повинен був сплатити вартість поставленого йому товару за видатковою накладною №РН-005 від 02.03.2020 до 04.03.2020 включно, а за видатковою накладною №РН-006 від 10.03.2020 до 12.03.2020 включно. Разом з цим, остаточна сплата вартості поставленого товару за накладною №РН-005 проведена відповідачем 27.08.2020, а за накладною №РН-006 через три роки після настання строку на оплату, а саме 29.05.2023.

Вказане переконливо свідчить про те, що відповідач належним чином не виконав умов договірного зобов`язання та допустив прострочення у здійсненні визначених Договором платежів, у зв`язку із чим у ПП «Вікторія Я.А.Ф.» на підставі п.п. 6.5 та 6.7 Договору, а також відповідних норм закону виникло право на нарахування штрафних санкцій.

Що стосується обов`язку відповідача сплатити суму нарахованих штрафних санкцій, то, на переконання ТОВ «МКС Фасад», для виникнення такого обов`язку позивач повинен оформити і надіслати вимогу про сплату штрафних санкцій. Однак, оскільки жодної вимоги ним направлено на було, то у задоволенні позову у частині стягнення пені та штрафу слід відмовити.

З цього приводу слід зауважити, що у Договорі відсутня чітка вказівка щодо форми та змісту вимоги про сплату штрафних санкцій. Відтак, висунення постачальником вимоги, про яку ідеться у п.п. 6.5 та 6.7 Договору, може бути здійснене будь-яким чином: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом тощо, так і шляхом висунення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі формі позову.

Однак, як уже зазначалось вище, факт пред`явлення відповідної вимоги жодним чином не впливає на право позивача здійснювати нарахування штрафних санкцій, починаючи із першого дня прострочення.

У цій справі, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення пені та штрафу, що свідчить про пред`явлення ним вимоги про сплату штрафних санкцій.

Зважаючи на це, а також враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання умов Договору, на відповідача покладається відповідальність щодо сплати на користь позивача пені та штрафу на підставі п.п. 6.5 та 6.7 Договору.

Провівши відповідний перерахунок, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума штрафу у розмірі 7 000,84 грн. обрахована позивачем правильно, є законною, обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню у повному розмірі.

Що стосується нарахованої суми пені у розмірі 142`071,81 грн., то така підлягає частковому задоволенню, оскільки за видатковою накладною №РН-005 від 02.03.2020 позивачем неправильно визначено суми, на які слід здійснювати нарахування.

При визначенні правильних сум, суд виходить із наступного. Згідно із абз. 1 п. 3.4 Договору вартість товару в розмірі 50% партії товару сплачується покупцем постачальнику до моменту поставки протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання від постачальника рахунку.

Позивачем виставлено відповідачеві рахунок на оплату №СФ-003 від 28.01.2020 на суму 2 145 647,38 грн. Разом з цим, остаточна сума поставки становила лише 2 110 008,36 грн. (1 223 395,43 + 886 612,93).

Зважаючи на це, а також враховуючи відсутність доказів поставки на вказану у рахунку суму, суд переконаний, що розмір авансу, який підлягав сплаті відповідачем, повинен визначатися від вартості фактично поставленого товару. У протилежному випадку сума авансу не відповідатиме реальному (фактичному) обсягу договірного зобов`язання ТОВ «МКС Фасад».

Отже, сума, яка підлягала сплаті у відповідності до абз. 1 п. 3.4 Договору, дорівнює 1 055 004,18 грн. (2 110 008,36 х 50/100). При цьому за видатковою накладною №РН-005 від 02.03.2020 вона становить 611 697,72 грн. (1 223 395,43 х 50/100), а за видатковою накладною №РН-006 від 10.03.2020 443 306,46 грн. (886 612,93 х 50/100).

Із матеріалів справи вбачається, що до моменту здійснення позивачем поставок, відповідач, вказуючи у призначенні платежу означений вище рахунок, 30.01.2020 перерахував позивачеві аванс у розмірі 600 000,00 грн., а 04.02.2020 400000,00 грн., а всього на загальну суму 1 000 000,00 грн.

У підсумку, платіж передбачений абз. 1 п. 3.4 Договору за видатковою накладною №РН-005 від 02.03.2020 у повному обсязі погашено відповідачем 04.02.2020. Решта сплаченої станом на 04.02.2020 суми у розмірі 388 302,28 грн. (1 000 000,00 611 697,72) слід зараховувати в погашення авансу за накладною №РН-006 від 10.03.2020.

Зважаючи на це, правильними сумами, на які слід нараховувати пеню за накладною №РН-005 від 02.03.2020, є:

- у період з 05.03.2020 по 26.05.2020 611 697,71 грн. (1 223395,43 - 611 697,72), а не 623 395,00 грн. як визначив позивач;

- у період з 27.05.2020 по 21.08.2020 211 697,71 грн. із врахуванням оплати проведеної 26.05.2020 у розмірі 400 000,00 грн. (611 697,71 400 000,00), а не 223 395,00 грн. як визначив позивач;

- у період з 22.08.2020 по 26.08.2020 61 697,71 грн. із врахуванням оплати проведеної 21.08.2020 у розмірі 150 000,00 грн. (211 697,71 150 000,00), а не 73 395,00 грн. як визначив позивач.

При здійсненні обрахунку пені позивач також безпідставно включив до періоду нарахування за видатковою накладною №РН-005 від 02.03.2020 дату 27.08.2020, а за видатковою накладною №РН-006 від 10.03.2020 дату 29.05.2023, тобто дні фактичної сплати основної заборгованості.

Вказане відповідає положенням п. 1.9. постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013.

Провівши власний розрахунок, суд дійшов висновку, що із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 141`085,09 пені.

Суд принагідно зауважує, що у відзиві на позовну заяву позивач посилається на правові позиції Верховного Суду, які стосуються зменшення судом штрафних санкцій на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Разом з цим, у заявах по суті спору відповідач не просить суд зменшити розмір штрафних санкцій. Крім цього, у судових засіданнях представник відповідача також не заявляв жодних клопотань спрямованих на зменшення заявлених до стягнення сум штрафних санкцій. Фактично, позиція відповідача зводиться виключно до необхідності відмовити у задоволенні позовних вимог ПП «Вікторія Я.А.Ф.».

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню із відповідача належить до дискреційних повноважень суду, а також враховуючи відсутність будь-яких клопотань зі сторони відповідача, а також неподання ним будь-яких доказів, які б надавали суду право зменшувати штрафні санкції, суд дійшов висновку, що у даній справі відсутні підстави для застосування приписів ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Звернувшись до суду із позовом, позивач також просить суд стягнути із відповідача 21`757,35 грн. 3% річних та 63`419,87 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 наголошено на тому, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Проаналізувавши відповідні позовні вимоги, а також дослідивши надані розрахунки, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення із відповідача лише 63 266,54 інфляційних втрат та 21 577,79 грн. 3% річних.

Як і у випадку з нарахуванням пені, позивач неправильно визначив суми, на які слід здійснювати нарахування інфляційних втрат та 3% річних за видатковою накладною №РН-005 від 02.03.2020. Правильними є ті суми, які викладені судом вище.

Крім цього, позивачем не враховано, що згідно із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.06.2018 у справі №922/1008/16, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних. Відтак, включення до періодів нарахування інфляційних втрат та 3% річних за видатковою накладною №РН-005 від 02.03.2020 дати 27.08.2020, а за видатковою накладною №РН-006 від 10.03.2020 дати 29.05.2023, є безпідставним.

Що стосується доводів відповідача про те, що наданий розрахунок має формальний, декларативний характер, що унеможливлює його перевірку, то такі є безпідставними.

Так, у наданому позивачем розрахунку відображені періоди нарахування, суми заборгованості, на які здійснюється нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, а також формули за якими здійснюється обрахунок. Відповідний розрахунок проведений на підставі первинних бухгалтерських документів, а саме видаткових накладних №РН-005 від 02.03.2020 та РН-006 від 10.03.2020, а також із відображенням у ньому оплат, які періодично вносились відповідачем та які зафіксовані у виписках по банківському рахунку.

Таким чином, перевірка наданого позивачем розрахунку судом є можливою, а сам розрахунок ґрунтується не на абстрактних даних та інформації, а на наявних у матеріалах справи документах, які мають значення для правильного вирішення спору.

Щодо позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (зокрема, до вимоги про стягнення пені та штрафу) тривалістю в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідачем подано заяву про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних. На його переконання, перебіг трирічної позовної давності за видатковими накладними №РН-005 від 02.03.2020 та №РН-006 від 10.03.2020 сплив 05.03.2023 та 13.03.2023 відповідно. Разом з цим, оскільки позов подано до суду лише 12.07.2023, то у його задоволенні слід відмовити.

Проаналізувавши відповідні доводи, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Також, відповідно до п. 7 Прикінцевих положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.

У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент ухвалення рішення у цій справі карантин відмінений.

Суд не залишає поза увагою і той факт, що 24.02.2022 Російська Федерація розпочала воєнні дії на території України. Згідно із Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 19, згідно із яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, враховуючи викладене вище, позовна давність за заявленими позовними вимогами, яка була продовжена на строк дії карантину, після завершення карантину є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану.

Оскільки станом на дату ухвалення рішення у даній справі правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, то позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими позовними вимогами.

Враховуючи вказане, суд доходить висновку, що ПП «Вікторія Я.А.Ф.» не пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Важливо зазначити, що для застосування п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позивачу не потрібно обґрунтовувати, що продовження строків зумовлене саме дією на нього обмежень, впроваджених у зв`язку з карантином. Ні ЦК України, ані інші нормативно-правові акти, якими встановлений (продовжений) на території України карантин, продовжено строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу на строк дії такого карантину, не містять таких вимог, а автоматичне продовження цих строків пов`язане саме із встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону.

Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.05.2021 у справі №903/323/20, від 31.05.2022 у справі №926/1812/21, від 22.06.2022 у справі №916/1157/21, у справі №920/724/21 від 22.09.2022.

Враховуючи зазначене, суд відхиляє посилання відповідача на те, що позивач не подавав клопотання про поновлення строку позовної давності та не надав доказів пропуску такого строку. Крім цього, у цій частині не беруться до уваги посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 23.01.2023 у справі №496/4633/18 та від 23.12.2022 у справі №760/5369/19. Відповідна практика суду касаційної інстанції не є релевантною до даної справи, адже стосується поновлення процесуального строку на оскарження судового рішення.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 232 930,26 грн., з яких 141`085,09 пеня, 7 000,84 грн. штраф, 63 266,54 інфляційні втрати, 21 577,79 грн. 3% річних

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 3`493,96 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 73-74, 76-80, 123-124, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС Фасад» (79069, м. Львів, вул. Шевченка, буд. 376, кв. 85; код ЄДРПОУ 38700408) на користь Приватного підприємства «Вікторія Я.А.Ф.» (79000, м. Львів, вул. Словацького, буд. 6, кв. 1; код ЄДРПОУ 31145939) 141`085,09 пені, 7 000,84 грн. штрафу, 63266,54 інфляційних втрат, 21 577,79 грн. 3% річних та 3`493,96 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 02.10.2023.

Суддя Крупник Р.В.